| |
| Маргарита Головко |
ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ПРО СІМ’Ю ТА СІМЕЙНІ РОЛІ
Дитинство — час активного соціального "розгортання" зростаючої людини й опанування нею соціокультурних досягнень, період проби і самовизначення себе в контактах, що постійно поширюються та ускладнюються.
Для сучасної педагогіки характерні спроби переосмислити призначення світу дитинства і базові цінності в ставленні до нього з боку дорослих. Іде пошук нових підходів, що відповідають потребам й інтересам кожної дитини, визначається простір, зміст, способи взаємодії дітей і дорослих.
Особлива увага приділяється розробці педагогічних основ конструювання світу дитинства, що дозволяють вибудовувати доцільні стратегії взаємодії дітей і дорослих та здійснювати відбір виховних технологій, методів, адаптованих до індивідуальних потреб підростаючого покоління, в тому числі і в контексті досліджуваної нами проблеми, яка стосується виховання майбутнього сім’янина.
В якості одного із джерел існування й розвитку світу дитинства дослідники виокремлюють дитячу субкультуру, що передає з покоління в покоління специфічні способи організації дитячого життя, норми й цінності світосприймання, спілкування і взаємин з оточенням.
До змісту дитячої субкультури дослідники включають декілька компонентів. Серед них, наприклад, особливості дитячих уявлень про соціум, емоційні переживання, мотивація поведінки, уявлення про людські цінності, в тому числі і сімейні. Отже, збір багатого фактичного матеріалу з цього приводу дозволить, з одного боку, виявити специфіку дитячого світосприйняття, соціального досвіду та цінностей дитячого світу, з іншого, — мати можливість активізувати пошуки педагогів та батьків у побудові нового стилю взаємостосунків із дітьми, створювати адекватні умови для особистісного розвитку, для виховання майбутнього сім’янина на етапі дошкільного дитинства.
У контексті виявлення певних особливостей дитячої субкультури, у цьому випадку — дитячі уявлення про сім’ю та родинні стосунки, будувалося й наше експериментальне дослідження. Діагностичний експеримент (у ньому брали участь діти 6-7 років та їхні батьки) включав декілька етапів:
На першому етапі було використано анкетування батьків та опитування дітей для вивчення взаємовідносин та взаємодії членів сім’ї, для виявлення реальної соціально-педагогічної ситуації розвитку дитини в сім’ї. Анкета для батьків містила одинадцять запитань, наприклад: "Прізвище, ім’я дитини, дата народження", "Склад сім’ї, професія батьків, освіта батька й матері, матеріальне становище, побутові умови сім’ї", "Дитина в сім’ї єдина, молодша або старша?", "З ким частіше залишається дитина вдома: хто з нею гуляє, грає, купує іграшки, книги, частіше спілкується? Хто їй читає книжки?", "Які навички самообслуговування є в дитини (самостійність у прибиранні іграшок, ліжка тощо)?", "Чи є в дитини домашні обов’язки (бере участь у домашньому прибиранні, в накритті на стіл, доглядає за тваринами, поливає рослини, допомагає в догляді за малюками)?", "Назвіть кращих друзів Вашої дитини (по двору, дитячому садку). Як давно вона з ними дружить? Що розповідає про них?". Анкета для дітей містила чотирнадцять запитань, наприклад: "З ким ти живеш?", "Чи є в тебе брат, сестра? Вони старші або молодші за тебе? Чи є в тебе дідусь, бабуся? Де вони живуть?", "З ким ти ходиш гуляти, з ким граєш? Хто тобі купує книжки, іграшки, солодощі?", "Чи допомагаєш удома мамі, тату, молодшому братові, сестрі? У чому допомагаєш?", "Чи застилаєш ти своє ліжко? Чи прибираєш за собою іграшки, або тобі допомагає хтось із дорослих?", "Чи є у вас удома квіти? Хто їх поливає? Чи є які-небудь тварини, хто за ними доглядає?", "Чи є в тебе друзі у дворі, в дитячому садку? Як давно ти з ними дружиш? Чому ти з ними дружиш? Що ви разом робите, чим займаєтеся?".
Проаналізуємо емпіричні дані (у їхньому зборі та обробці брала участь магістрантка М.В. Яковенко). За попередніми результатами виявилося, що 36 % дітей живуть у повних сім’ях, з яких одна сім’я складається з двох поколінь; 64 % — живуть у неповних сім’ях, з них 16 % — живуть із дідусем і бабусею; 20 % дітей є в родинах молодшими. Відповіді дітей свідчать про те, що мати для дошкільника виступає найбільш близькою людиною. З нею дитина частіше спілкується, ділиться враженнями, її більше, ніж інших членів родини, слухається. Але і свої примхи дошкільники частіше виражають мамам, ніж татам.
Бесіда з дітьми включила кілька питань: "Навіщо людині потрібна сім’я?", "Що таке сім’я?", "З кого складається твоя сім’я?", "Для чого сім’ї потрібні діти?", "Які обов’язки в сім’ї виконують батьки?", "Коли ти станеш дорослим, ти одружишся (вийдеш заміж)?", "Скільки в тебе буде дітей?".
За результатами опитування дітей старшого дошкільного віку, можна стверджувати, що необхідність сім’ї визначається дітьми по-різному: 20 % дітей відповіли на запитання: "Я не знаю", "Я не знаю, що відповісти"; 44 % — для задоволення особистих потреб: "Щоб чоловік приносив додому гроші", "Щоб дружина все робила замість мене"; 24 % — щоб уникнути самотності: "Щоб бути завжди разом", "Щоб не залишатися самому", "Щоб людина, яка подобається, завжди була поруч"; 12 % — щоб народити дитину.
Згідно з відповідями на питання "Коли ти станеш дорослим, ти одружишся (вийдеш заміж)?", 92 % дітей збираються в майбутньому одружуватися (виходити заміж), але в їхніх відповідях звучить споживацький мотив створення сім’ї: "чоловік повинен заробляти гроші", "дружина повинна прибирати і готувати мені їжу". 8 % дітей не збираються (одружуватися, виходити заміж), не пояснюючи свою відповідь.
При визначенні поняття "сім’я" всі діти без винятку вважають, що "сім’я" — взаємодопомога одне одному, спільне проживання батьків, дитини, дідуся й бабусі, любов один до одного: "Це коли мама й тато, бабуся, дідусь і діти живуть разом", "Це коли мама й тато допомагають одне одному"; 88 % дітей у майбутньому хочуть мати свою сім’ю та дітей. Негативні відповіді з приводу необхідності мати власну сім’ю та дітей, як правило, давали діти з неповних або неблагополучних родин.
Аналіз відповіді дітей на питання "З кого складається твоя сім’я?": 36 % дітей відповіли: "З мами, тата і мене", "Тато, мама, братик і я"; 44 % — "З мами і мене"; і 20 % — "Мама, бабуся і я", "Дідусь, бабуся, мама і я", "Дідусь, бабуся і я", тобто всі діти впевнено називають тих членів сім’ї, з якими разом живуть. Інших членів родини діти не включають у свої відповіді.
За результатами відповідей на питання "Які обов’язки в сім’ї виконують батьки", можна стверджувати, що діти з повних сімей (36 %) мають достатній рівень знань про обв’язки батьків: "Мама повинна купувати продукти на обід, готувати їжу, мити посуд, прибирати у квартирі, чекати тата з роботи"; "Тато повинен допомагати мамі в домашній роботі, заробляти гроші, щоб мама могла купити продукти й іграшки для дітей, виховувати дітей". Діти з неповних сімей (64 %) мають деформовані знання про обов’язки батьків. І через те що більшість цих дітей проживають лише з мамою, то вона й виконує всі обов’язки: "Мама повинна робити все", "Мама повинна заробляти гроші, щоб заплатити за житло і щоб потім могла купити продукти на обід", "Мама повинна ходити на роботу, готувати їжу, гуляти зі мною, допомагати бабусі", "Мама повинна ходити на роботу, робити всі домашні справи: мити посуд або, якщо, наприклад, зламалась шафа, відремонтувати її, або полагодити мені босоніжки".
Майже всі дошкільники в майбутньому хочуть мати дітей, але мотиви їхні різні: 56 % дошкільників визначає необхідність дітей як задоволення емоційних потреб батьків: "Щоб не сумувати", "Щоб батьків веселити", "Щоб мама раділа"; 44 % — задоволення суспільних потреб: "Щоб працювали і заробляли гроші", "Щоб допомагали батькам".
При відповіді на запитання "Скільки в тебе буде дітей?" 68 % дітей стверджували, що хочуть мати лише одну дитину, пояснюючи це тим, що лише вона буде отримувати все, що заманеться: "Не потрібно буде ділитися іграшками чи ласощами", "Мама буде гратися лише з однією дитиною". 32 % дітей хочуть мати двох малюків, при цьому звертають увагу на взаємодопомогу, спільну гру: "Щоб разом гралися", "Щоб допомагали один одному", "Щоб старший братик чи сестричка захищали, коли тебе образили".
Порівняно з результатами дослідження Н. Іванової [1], у нашому дослідженні при визначенні необхідності сім’ї діти на перше місце поставили задоволення особистих потреб, а на останнє — народження дитини, тим часом як у дослідженнях Н. Іванової навпаки: на першому місці — народження дитини, а на останньому — задоволення особистих потреб. Також у нашому дослідженні є діти, які не змогли пояснити необхідність сім’ї. У визначенні поняття "сім’я" наші діти визначили два покоління, що живуть разом, на відміну від дослідження Н. Іванової, де називали всіх членів родини. І ще в нашому дослідженні виявилися діти, які зовсім не хочуть мати сім’ю. Визначаючи мотиви бажання в майбутньому мати дітей, у нашому дослідженні дітьми було виділено тільки два мотиви — задоволення емоційних потреб та задоволення суспільних потреб. У дослідженні Н. Іванової дітьми було виділено три мотиви — задоволення емоційних потреб; суспільний мотив і мотив продовження роду, а також мотив, пов’язаний із наявністю соціальних стереотипів. Ці розходження можна пояснити і різною специфікою попередньої виховної роботи, і різними ціннісними орієнтаціями сучасних батьків та їхнім ставленням до майбутнього сімейного життя своїх дітей. До речі, деякі отримані результати є тривожними і потребують відповідного ставлення з боку дорослих.
Отже, загалом сучасні діти орієнтовані на традиційну модель щасливої сім’ї, в якій обов’язково є діти. З одного боку, радує, що діти зв’язують поняття "сім’я" і "дитина" та усвідомлюють необхідність продовження людського роду. З іншого — не може не насторожувати той факт, що сучасна дитина сприймає свою центральну позицію в сім’ї як даність, що відповідає створеній суспільством дитиноцентричній моделі. Батьки і педагоги мало розповідають дітям про роль і значущість дитини в сім’ї: адже з дитиною пов’язані не тільки можливість уникнути самоти і засіб позбавлення від нудьги, але й необхідність догляду за ними, відповідальність за її здоров’я, безпека тощо. Тому педагогам і батькам необхідно розширювати уявлення дітей про багатоаспектність сімейних та соціальних ролей, що виконуються кожною людиною сімейного товариства, про сутність і важливість сім’ї для людини.
Батьки дошкільнят більше за все стурбовані тим, як раніше навчити дітей читати й писати; а питанням про те, як дитина уявляє собі свою сім’ю і наскільки це важливо для майбутнього особистого щастя, у звичайній ситуації часто випускається з уваги і батьками, і вихователями.
На наступному етапі ми спробували виявити, які уявлення про батьківські функції складаються в дитини дошкільного віку, для чого використали методику, запропоновану Т. Пуховою "Шість ляльок".
Наслідування, або імітація, в дітей дошкільного віку позначається багатьма психологами терміном "ідентифікація"; тим самим підкреслюється особлива спрямованість імітаційного процесу. Змістом наслідування, починаючи з трирічного віку, є моделювання поведінки дорослого.
Батьківська поведінка в повсякденних побутових ситуаціях найбільш знайома і доступна дитячому наслідуванню. У нашій культурі акти прояви батьківської турботи про дітей, доступні дитячому розумінню, в повній сім’ї приблизно однакові. Батьки забезпечують задоволення фізіологічних потреб дитини: годують, одягають, укладають дітей спати. Крім того, вони ще відпочивають і працюють. Тож дитина у своїй грі здатна відобразити ці поведінкові акти; якщо дошкільник їх не відображає, можливо, він ще не виділяє ці функції людей, що оточують його. Передбачається, що й інші процеси соціалізації в такої дитини протікатимуть своєрідно і, можливо, із запізненням.
Упродовж дошкільного віку спостерігається динаміка переходу від віддзеркалення взаємодії дорослого з предметами до віддзеркалення взаємин з іншими людьми. Отже, досліджуючи уявлення дитини про сімейні ролі, ми досліджуємо те, як ідуть процеси ідентифікації в цієї конкретної дитини.
Предмети, які пропонувалися для гри, наштовхували дитину на певний сюжет, добре знайомий кожній дитині: внутрішньосімейна побутова взаємодія членів сім’ї, їхнє функціонування в домашній ситуації. У методиці Т. Пухової використовується шість ляльок для того, щоб дитина могла за бажанням користуватися ними для позначення трьох поколінь сім’ї: бабусь із дідусями, батьків і дітей [2].
Спостереження за грою дитини із шістьма ляльками при одночасному використанні інших іграшок, що імітують предмети домашнього вжитку, дозволило виявити сформованість у дитини уявлень про сімейні зв’язки, про розподіл ролей, а також про їхнє функціонування. Матеріальне забезпечення цієї методики досить просте. Шість фігурок, які можна використати для роботи, можуть бути ляльками або звірятками. Ми використовували шість ляльок ґумових зайчиків, і через те що вони мали невизначений вік, їх легко було вважати і дітьми, і людьми похилого віку.
Для цих головних персонажів необхідно підібрати відповідних розмірів меблі і яке-небудь домашнє начиння. У нас було двадцять предметів, із них приблизно половина для кухні й половина — для житлової кімнати (у нашій культурі це одночасно спальня, кабінет, вітальня).
Якщо в наборі чотири однакові стільці, то вони розглядаються як один предмет. Зразковий перелік такий: для кухні — столи обідній і робочий, стільці, холодильник, плита, телевізор, віник, чайник, пиріг; для житлової кімнати — стіл, ліжка, крісла, піаніно, картина, комп’ютер, комод, дзеркало, годинник, торшер. За допомогою цих комплектів ми зробили модель двох кімнат і використали її як ігровий простір.
Передувала роботі коротка довірлива бесіда: зараз я покажу тобі свої іграшки, а потім ти мені покажеш, у що ти любиш грати. Розкажи, з ким ти живеш: з мамою, татом, дідусем, бабусею. Чи є в тебе брати або сестри?
Використовуючи цю методику, ми можемо визначити, якою дитина бачить сімейну ситуацію: хто з батьків відіграє, на її думку, головну роль, а хто — другорядну; кого з батьків дитина зображує детальніше, що говорить про готовність інтеріоризувати поведінку цього персонажа. При цьому всі висновки ми співвідносили з індивідуальністю кожної дитини експериментальної групи.
Аналізуючи вербальну та невербальну поведінку дітей із повної сім’ї, можна стверджувати, що всі діти самі надають лялькам ролі батьків, дітей, бабусь та дідусів. Зміст гри у всіх дітей за діями, що програються, приблизно однаковий. В основному згадуються такі дії батьків: звичайно мати готує їжу, при цьому їй допомагає бабуся, прибирає в кімнатах, годує дітей та вкладає їх спати, тобто організує основні фізіологічно важливі моменти життя дитини. Батько ходить на роботу, гуляє з дітьми, читає газети, дивиться телевізор, іноді допомагає матері. Спілкування дітей з батьками складається з питань або прохань дітей, звернення батьків до дітей складається зі спонукальних указівок щось зробити.
Розглянемо приклад. Наталка (6 років; сім’я: мати, батько, сестра, близько живуть бабуся з дідусем; рівень розвитку дівчинки високий):
"Це мама, папа, дві дівчинки, бабуся, дідусь. Усі розмовляють. Тато говорить: буду читати газету, читає. Мама буде готувати вечерю, тато допомагає. Так, тепер мама пере. Сестричка грає. Дідусь дивиться телевізор, потім пішов до магазину. Дівчинка лягає спати, і бабуся розповідає їй казку. Мама з батьком теж сплять. Усі вже сплять."
Обробка даних спостереження за відповідною формулою, що запропонував психолог, показала, що число дій тата і мами однакове, тому можна зробити висновок про те, що в дитини є відповідний приклад для наслідування як ролі майбутньої дружини та матері, так і для формування сімейних взаємин.
Результати обстеження дітей із неповних сімей показують, що при розподіленні ролей лялькам даються тільки ті ролі людей, які оточують дитину: мама, бабуся, дідусь; або тато, сестра, бабуся. Якщо батька в сім’ї ніколи не було, а дитині пропонується гра з його участю, то дитина в такій ситуації губиться і не може уявити та відзначити функції навіть знайомих їй персонажів.
Наприклад: Василько (6 років 5 місяців; сім’я: мама, бабуся, дідусь; середній рівень розвитку).
"Це мама, тато, бабуся, хлопчик, дідусь. О, а це собачка. Бабуся прийшла з роботи, принесла печиво. Хлопчик грає на комп’ютері. Бабуся кличе пити чай. Яке смачне печиво купила бабуся. Дідусь пішов гуляти з собакою. Тепер усі лягли спати". Після обробки даних за формулою можна стверджувати, що серед доволі великої кількості всіх згаданих дій дитина жодного разу не називає, що робить мама і тато. Не згадуються і спільні дії батьків. Активним діючим персонажем у цьому сюжеті була бабуся.
Аналіз дій дітей із неповної сім’ї показує, що ці діти самі не обирають сімейний сюжет, при довільному розподілі ролей ляльки виявляються однолітками, сестрами і братами, нянями і виховательками, іноді лялька може бути названа мамою, але її поведінка, що розігрується дитиною, не схожа на батьківську. При цьому гра може бути дуже змістовною.
Для дитини з неповної сім’ї ситуація повної сім’ї здається нереальною. Мама реальна, коли вона одна, але якщо з’являється тато, то мама втрачає реальність, мамина поведінка змінюється. Дитина не знає, як повинна поводитися мама, якщо тут присутній тато.
Чомусь вважається, що говорити з дітьми про психологію сімейного життя, про сімейну культуру потрібно десь у підлітковому віці. На це розраховані і спеціальні шкільні дисципліни. Проте, як ми виявили на попередніх етапах дослідження, свої уявлення про майбутню сім’ю мають уже найменші хлоп’ята.
Ми, проводячи своє дослідження, на наступному етапі використали також бесіду за малюнками, яка включала такі картинки: "Яка в мене родина", "Поруч чи разом", "Для мене чи для всіх", "Я вчуся у бабусі", "Я вчуся в дідуся" [3].
Проаналізувавши відповіді дітей за картинкою "Яка в мене родина", можна стверджувати, що всі діти без винятку назвали всіх членів родини, але тільки 8 % дітей пояснили, чому похилі за віком люди розташовані внизу, біля коріння дерева, а діти — на верхівці.
Виходячи з відповідей дітей за картинкою "Поруч чи разом" тільки 16 % дітей відповіли правильно на запитання: "Члени родини не гуляють разом, а тільки перебувають поруч". Та всі діти погодились, що тато поводиться погано, і опинившись на місці тата, допомогли б мамі: "Я б узяв у мами важкі сумки і маленького хлопчика, а мама взяла б дівчинку за руку"; "Я б узяла в мами маленького хлопчика, а дівчинці сказала б, щоб допомогла мамі нести важкі сумки".
Як показує аналіз відповідей дітей за картинкою "Для мене чи для всіх", більшість дітей вважає, що батьки можуть купувати своїм дітям все, що вони бажають, а зароблені гроші вони витратили б на іграшки та гарний одяг. І тільки 8 % дітей вважає, що батьки не можуть усе купувати: "Не можна все купувати, бо якщо ми все купимо, а в мене, наприклад, раз і порвався чобіток, а коштів на ремонт або на купівлю нових немає!". А зароблені гроші витратили б на подарунок для сім’ї або на ремонт. Усі без винятку діти відповіли, що кошти потрібно витрачати на користь сім’ї: "В першу чергу треба купувати продукти на обід"; "Важливіше заплатити за квартиру, щоб узимку було тепло".
На запитання за малюнком "Я вчуся у бабусі" всі діти стверджують, що вміння шити знадобляться дівчинці в майбутньому, але лише 12 % дітей пояснюють, чому дівчинка повинна вміти шити: "Щоб пришити відірваний ґудзик"; "Щоб зашити сукню, що порвалася".
На запитання за малюнком "Я вчуся в дідуся" всі діти стверджують, що дідусь навчив хлопчика ремонтувати велосипед і наступного разу хлопчик самостійно зможе відремонтувати його. А на запитання "Що ви робите разом зі своїм дідусем" більшість дітей відповіли, що пишуть, читають або гуляють на вулиці. І тільки 4 % дітей — грають в ігри, ремонтують машину чи велосипед, допомагають бабусі в домашніх справах: "Допомагаємо бабусі прибирати"; "Ремонтували поличку на кухні".
Таким чином, можна зробити висновок про те, що більшість дітей не чітко уявляє, яку роль та які обв’язки мають виконувати ті або інші члени родини, як потрібно будувати гармонійні сімейні взаємостосунки; у більшості дітей немає гідного прикладу для наслідування ролей і будування сімейних взаємовідносин.
У своїх проблемах дорослі часто забувають, що модель майбутнього сімейного життя діти починають будувати, копіюючи своїх батьків. Граючи в ляльки або в будинок, дівчинка наслідує матір, хлопчик — батька. Багато батьків здатні самі відмітити якісь негаразди в уявленнях дитини про сім’ю, спостерігаючи, наприклад, її гру.
Сьогодні, спостерігаючи сюжетно-рольові ігри побутової та сімейної тематики "Наша родина", "Дочки-матері", відзначаємо агресивність дівчаток, що грають роль мам, і усунення хлопчиків від ролі батьків. Дівчатка обсмикують своїх партнерів-тат, розмовляють із ними на підвищених тонах, відпускають колючості, командують та ображають, не можуть знайти спільну мову, вони не співають своїм "дітям" колискові пісні тощо. Дуже рідко в таких іграх присутні ролі "бабуся" і "дідусь", сюжети ігор досить примітивні. Звичайно, в цьому випадку гра діагностує кризові явища в сучасній сім’ї і недостатню увагу загалом до проблеми виховання майбутнього сім’янина з боку фахівців.
Саме батьківська сім’я, будучи для дитини першим провідником соціального впливу, вводить її у все розмаїття рольової поведінки, споріднених відносин, домашнього побуту, впливає на формування звичок і рис вдачі. Цим багажем дитина користується не тільки у своїх іграх: багато що із засвоєного в дитинстві визначить її якості майбутнього сім’янина. Тому якість сім’ї, а саме ціннісні орієнтації, етичні засади, психологічний клімат, зв’язки між поколіннями, характер дитячо-батьківських відносин тощо формує в дошкільників елементарні уявлення й очікування відносно своєї майбутньої сім’ї. Наприклад, вони говорять: "Коли в мене народяться діти, я ніколи не ставитиму їх у кут" або "Я буду гарним татом". Таким чином, запускається елементарна позиція-рефлексія на основі розуміння "гарна сім’я" — "погана сім’я".
ЛІТЕРАТУРА
The article describes and analyses the data as a result of studying the knowledge of a pre-school aged children about today family and parent’s roles. Much attention is paid to the specific character of upbringing of the future parents.
|