| |
| Любов Крайнова |
ДО ПРОБЛЕМИ НАСТУПНОСТІ МІЖ ДОШКІЛЬНИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ І ШКОЛОЮ
Дошкільне дитинство — це особливий і самодостатній період у житті кожної особистості. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про дошкільну освіту", вона є обов’язковою первинною ланкою системи безперервної освіти. Взаємозв’язок між складовими неперервної освіти забезпечує цілісність і наступність у навчанні та вихованні.
Проблема пошуку ефективного здійснення наступності дошкільної та початкової освіти була і є в центрі уваги сучасної психолого-педагогічної науки і практики. Важливою складовою цієї проблеми є наступність між дошкільним навчальним закладом і школою в оволодінні державною мовою. З одного боку, мовленнєва підготовка до школи є необхідною умовою успішного навчання. З другого — в російськомовних реґіонах України триває переведення шкіл на українську мову навчання, тому треба забезпечити такий рівень залучення до української мови, щоб вона могла стати для дітей засобом пізнання світу, самовираження і творчості. Навчання дітей української мови в дошкільному віці може здійснюватися за різних умов: у дошкільних навчальних закладах різних типів з українським, російським, іншим мовним режимом та в умовах сімейного виховання, тому що значна частина дітей не відвідує ДНЗ. Свої нюанси є також залежно від того, яка мова в дитини материнська. Враховуючи ці особливості, ми зупинимося на ситуації забезпечення наступності в умовах україномовного навчального закладу, який відвідують діти переважно з російськомовних сімей. Метою цієї статті є розгляд організаційно-методичних основ наступності між першими ланками освіти у вивченні державної мови.
На сучасному рівні розвитку методики навчання мови й розвитку мовлення в дошкільному навчальному закладі, школі першого ступеня та в повній середній школі важливою є проблема "скоригованості" дошкільного і шкільного навчання. Розв’язання цієї проблеми залежить від організації розвитку мовлення і навчання мови з урахуванням принципів наступності, перспективності та спадкоємності [1].
Наступність визначає зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку як буття, так і пізнання. Суть цього зв’язку полягає в збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих сторін організації цілісного як системи. Отже, наступність — це об’єктивна закономірність процесу учіння, в тому числі процесу навчання української мови.
Наукові основи проблеми наступності між дошкільним навчальним закладом і школою в плані мовленнєвого розвитку, проблему мовленнєвої готовності до школи розглядали А.М. Богуш, Л.О. Калмикова та ін. Було визначено поняття "мовленнєвої підготовки до школи" та "мовленнєвої готовності до школи", упроваджено компетентнісний підхід до мовленнєвого розвитку як стратегічний у розвитку мовлення дітей, розроблено показники мовної та мовленнєвої компетенції дитини дошкільного віку [1; 2]. А.М. Богуш ґрунтовно проаналізувала поняття наступність, перспективність та спадкоємність при переході до школи як взаємопов’язані між собою [1]. Наступність виявляє себе в змісті, формах та методах роботи в старшій групі дошкільного навчального закладу та першому класі школи, які мають бути узгоджені між собою. Перспективність дозволяє бачити стратегію розвитку дітей у майбутньому, прагнути створити кожній дитині в школі можливість реалізації її здібностей. Спадкоємність — це безконфліктний, комфортний спосіб переходу дитини на новий для неї щабель, при цьому україномовленнєва підготовка забезпечує необхідний рівень розуміння, самовираження, пізнавальної діяльності, емоційного стану.
Отже, розв’язання проблеми наступності в організації мовленнєвої підготовки дошкільників і молодших школярів передбачає: вдосконалення методичної системи навчання мови, яка б ураховувала психологічні й психолінґвістичні дані про мовленнєву діяльність дітей, а також специфіку засвоєння мовних понять; удосконалення програм, навчальних завдань, спрямованих на розвиток мислення молодших школярів, на формування умінь щодо мовного аналізу, а також навичок грамотного письма.
В Донецькому реґіоні діє Цільова комплексна програма залучення молодого покоління до цінностей державної мови, починаючи з дошкільного віку [4]. Серед різних завдань щодо реалізації цієї програми є завдання забезпечення наступності між ланками освіти в оволодінні державною мовою. Наше дослідження здійснювалося в межах реалізації цієї програми на базі ДНЗ N 3 та ЗОШ N 13 міста Слов’янськ Донецької області. Мета дослідження: експериментально випробувати організаційно-методичні засади забезпечення спільної роботи дошкільного навчального закладу, школи та батьків в організації успішної мовленнєвої підготовки до шкільного навчання.
На початку дослідження було визначено основні завдання колективу експериментального дошкільного навчального закладу (перший клас ЗОШ працював на базі дитячого садка, а пізніше перейшов на територію школи). Дошкільний навчальний заклад набув статусу україномовного за два роки до початку дослідження. Тому забезпечення повноцінного функціонування державної мови, створення штучного мовного режиму, розвивального україномовного середовища було одним із головних і першим завданням.
Другим завданням дошкільного навчального закладу було забезпечення мовленнєвої готовності дітей до школи на основі компетентнісного підходу.
Третім завданням було: створити умови для гармонійного, комфортного переходу дітей до шкільного навчання. Це завдання принципово не може бути виконано без зустрічної роботи з боку школи. Тому вивчення наукових засад наступності в змісті, формах і методах роботи з навчання української мови в дошкільному навчальному закладі і школі було важливою умовою виконання цього завдання. Важливо було також знайти спільні дійові форми методичної роботи, здатні забезпечити інноваційні підходи до здійснення наступності між двома ланками освіти.
Четвертим завданням було встановлення рівноправних, партнерських взаємовідносин із батьками дітей, які є зацікавленою стороною в питанні щодо мовленнєвої та загальної готовності дітей до шкільного навчання.
У сучасній педагогічній науці все більш актуальним є відстеження тих процесів, які вивчаються, підлягають нагляду, про які необхідно нагадувати і попереджувати. Моніторинґ в освіті спрямовано на систематизований збір інформації з певного питання, подальший аналіз одержаної інформації, використання його результатів у педагогічній та управлінській діяльності. Тому в області діє одна з реґіональних програм "Моніторинґ якості освіти в Донецькій області". В цьому сенсі запровадження наступності в оволодінні державною мовою є саме тією проблемою, яка потребує моніторинґового супроводу. Моніторинґ якості україномовлення відбувався до закінчення дітьми експериментальної групи початкової школи. Серед методів, за допомогою яких здійснювався моніторинґ, слід, перш за все, зазначити такі: діагностика мовленнєвої компетенції на переході з дошкільного навчального закладу до першого класу і впродовж навчання в початковій школі; анкетування вчителів, вихователів, батьків; поточний контроль забезпечення наступності з боку завідувача дошкільного навчального закладу, директора школи, методичної ланки; самомоніторинґ.
Педагогічна діяльність вихователя дошкільного навчального закладу є дуже багатогранною та багатоаспектною. Вона відноситься до професій суб’єкт-суб’єктної взаємодії, а тому особистісний фактор є вирішальним у здійсненні професійних обов’язків. Крім того, робота педагога є публічною за характером. Вона вимагає вміння постійно перебувати в центрі уваги не тільки дітей, але й їхніх батьків, громадськості, керівництва. А це вміння і є здатність презентувати, "подавати" себе, самопрезентація. Самопрезентація супроводжується самомоніторинґом (Д. Майерс [3]). Самомоніторинґ — це вивчення способів презентації себе в соціальних ситуаціях публічного характеру і регулювання власної поведінки з метою викликати бажаний вплив і позитивну оцінку тих, хто оточує.
Україномовленнєва компетентність вихователів дошкільних навчальних закладів вимагає презентації досконалого володіння державною мовою, високого рівня володіння методикою навчання другої мови з урахуванням особливостей рідної мови дітей, уміння залучати батьків до створення повноцінного мовного режиму в сім’ї, вміння забезпечити наступність в оволодінні дітьми державною мовою між дошкільною та початковою ланками освіти. Ці вміння потребують високого рівня досконалості. Механізмом, який забезпечує самопрезентацію, є бажання самовдосконалення і здатність реагувати на сигнали, натяки, оцінки тих, хто оточує, виправляти недоліки, підтримувати свій позитивний імідж, підтримувати довіру до себе як професіонала.
Вивчаючи готовність вихователів до самопрезентації в професійній діяльності, ми з’ясували, що частина педагогів не готова до відкритої публічної поведінки, болісно реагує на критичні зауваження колеґ. Часто вихователі не усвідомлювали можливість створення позитивного іміджу завдяки самопрезентаційній діяльності та самомоніторинґу.
Тому нашим завданням було стимулювати самопрезентаційні та самомоніторинґові процеси за допомогою проведення семінару-практикуму "Мова вихователя" та психологічного практикуму. Аналіз результатів дослідження свідчить, що слід враховувати різницю в рівнях самопрезентації та самомоніторинґу різних педагогів через відповідний психологічний супровід процесу становлення україномовленнєвої компетентності та розвитку якостей педагога-мовлянина в процесі роботи над власним іміджем.
Щоб закласти основи для внутрішніх механізмів, які регулюють самопрезентаційні та самомоніторинґові процеси, важливо було створити зовнішні умови, тобто організувати діяльність, у якій можна було презентувати власні творчі досягнення. За логікою дослідження такі умови з’явилися вже на етапі створення сучасного розвивального мовленнєвого середовища.
Однією з проблем забезпечення наступності між першими ланками освіти є розробка організаційно-методичних засад її здійснення, тому що наступність в оволодінні дітьми державною мовою має свої специфічні особливості, які слід ураховувати.
Було проаналізовано традиційну роботу з наступності, яка здійснювалася між експериментальними закладами, проведене анкетування педагогів дошкільного навчального закладу, вчителів, батьків, діагностичне обстеження рівня україномовлення на переході дітей до школи. Отримані результати дозволили зробити висновок про те, що робота з наступності мала формалізований характер. Ініціатива в напрямі здійснення наступності та зацікавленість виявлялися в основному з боку дошкільного навчального закладу. Традиційні форми забезпечення наступності часто не спрацьовували. Наступність у напрямі україномовлення не виділялася як самостійна проблема.
Тому на наступному етапі було здійснено спробу активізувати цю проблему, проаналізувати можливості зміни пріоритетів у роботі освітніх закладів щодо забезпечення наступності.
Аналіз різних організаційних форм здійснення наступності свідчить, що у виборі найбільш ефективних із них слід виходити з необхідності беззаперечного визнання високої місії і творчої особистості педагога. Тому найбільш дієвими формами методичної роботи є інтерактивні, діалогові, які розкривають творчий потенціал педагога, вчителя. Мають право на життя і традиційні форми методичної роботи, що здійснюються неформально, і інноваційні, що в першу чергу спрямовані на пробудження творчої ініціативи і відповідального ставлення до себе як педагога-мовлянина.
Серед традиційних і творчо використаних форм роботи можна назвати: спільні наради, "круглі столи", семінари-практикуми, взаємовідвідування, батьківські збори з участю вчителів, спільні дитячі свята, відвідування дітьми майбутньої школи. Ці форми роботи були успішними за умов творчого підходу, задіяння активності й зацікавленості учасників, інтерактивного характеру взаємодії у творчих групах.
Найбільш масштабними і значимими виявилися методичні проекти, які спрямовували роботу колективу дошкільного навчального закладу і школи в актуальному напрямі впродовж навчального року. Так, першого року було важливо вивчити стан роботи з україномовлення, провести необхідні розвідки в напрямі мовленнєвої компетенції дітей, які відвідують старші групи; проаналізувати форми спільної роботи зі школою, скоординувати зусилля з учителями початкової школи; зацікавити цією проблемою батьків, зробити їх союзниками і помічниками в плані покращення мовленнєвої підготовки дітей до школи; узгодити мовний режим дошкільного навчального закладу; створити сучасне розвивальне мовленнєве середовище, щоб краще підготувати до школи дітей старшого дошкільного віку і забезпечити гарний старт дітям усіх вікових груп.
Для вирішення таких масштабних завдань саме метод проектів надавав можливості об’єднати зусилля всього колективу вихователів, учителів, батьків. Першим таким проектом став проект "Самопрезентація розвивального мовленнєвого середовища." Реалізація цього проекту дозволила здійснити перехід до особистісного підходу в роботі з педагогічним колективом, у якому кожний із педагогів є компетентним у своїй справі, а тому заслуговує на довіру, а завдання методичної ланки — спрямувати творчу активність у напрямі усвідомлення власної місії педагога-мовлянина і роботи над власним іміджем.
ПРОЕКТ
Самопрезентація розвивального мовленнєвого середовища
Мета проекту: пробудження й актуалізація творчих сил педагогічного колективу в напрямі створення кращих умов для забезпечення штучного мовленнєвого середовища для залучення двомовних дітей до української мови.
Етапи проекту:
Критеріями успішності кожного учасника самопрезентації були такі:
Кожний з учасників проекту брав участь в оцінці творчих надбань свої товаришів за винятком себе. Переможців було названо за результатами колективної оцінки, яка виявилася внаслідок підрахунку балів.
Другий рік експериментальної роботи мав закріпити досягнуті позиції. Роботу було спрямовано на виконання таких завдань: аналіз рівня україномовленнєвої підготовки старших дітей до школи, корекція шляхів підвищення мовленнєвої компетенції дітей; забезпечення динаміки постійної зміни розвивального середовища відповідно до нових завдань; пошук інноваційних підходів до здійснення спільної роботи зі школою та батьками дітей; вибір і реалізація проекту, який би об’єднував творчі ініціативи педагогів у спільному перспективному напрямі; презентація заключного етапу проекту на методичному об’єднанні.
Розширення розвивальних можливостей середовища за рахунок залучення народної та народнопедагогічної спадщини рідного реґіону стало ідеєю такого тривалого проекту, як "Культура Слобожанщини", який виник за ініціативою самих педагогів. Він здійснювався впродовж шести місяців і мав на меті подальше збагачення розвивального середовища й розвитку україномовної компетенції шляхом залучення дітей до вивчення культури Слобожанщини. Кожний вихователь сам знаходив своє місце в здійсненні цього проекту. Наприклад, у групі раннього віку було обрано збагачення середовища за допомогою української народної іграшки, зокрема народної ляльки з ганчір’я. У середній групі збагачували предметний простір за допомогою гончарних виробів, у старшій групі — за допомогою української писанки тощо.
ПРОЕКТ
Культура Слобожанщини
Мета проекту: розширити можливості розвивального мовленнєвого середовища за рахунок привнесення народної спадщини Слобідської України (народна іграшка, фольклор, кераміка, писанка, національний костюм тощо). Розробити власні лінґводидактичні проекти на основі інноваційного підходу. Об’єднати групові проекти в заключній події, Провести методичний семінар для методистів та вихователів міста.
Етапи здійснення проекту розгорталися таким чином:
До програми було включено:
Робота експериментального дошкільного навчального закладу і школи із забезпечення наступності в оволодінні державною мовою виявилася успішною. Перш за все мали місце відчутні зрушення в україномовленнєвій підготовці дітей, створенні творчої атмосфери пошуку з боку вихователів та вчителів початкової школи. Виникла стійка зацікавленість із боку школи, яка не зменшилася після переходу 1 класу на базу школи, виявилися традиційними деякі найбільш вдалі форми спільної роботи тощо.
Було зафіксовано суттєві зміни в ставленні батьків до навчання їхніх дітей української мови та до відповідної підготовки дітей до школи. Зросла зацікавленість цими проблемами з боку батьків. Зменшилося негативне ставлення до навчання українською мовою. Мали місце прояви вимогливості батьків до якості мовленнєвого середовища в дошкільному навчальному закладі. Все більше батьків виявляли готовність до надання допомоги власним дітям у засвоєнні української мови. Ці прояви дозволили зробити висновок, що хоча проблема наступності між ланками освіти — це проблема в першу чергу самих закладів освіти, та батьки за певних умов стають зацікавленою стороною щодо забезпечення їхнім дітям комфортного переходу до навчання в школі. Особливого значення це набуває в умовах російськомовного реґіону, яким є Донбас.
Було також констатовано зміни в ставленні членів педагогічного колективу дошкільного навчального закладу до вирішення проблеми якісної мовленнєвої підготовки. Опитування вихователів засвідчило, що проблема сприймалася не як нав’язана керівництвом, а як така, що є сферою відповідальності самих вихователів. Стимулювання активності і творчості стало непрямим, взаємовідносини між членами колективу — партнерськими, а особистими надбаннями педагоги прагнули поділитися, про що свідчили останні ініціативи в започаткуванні нових проектів.
Таким чином, проведене дослідження дозволило підтвердити гіпотезу стосовно можливості забезпечити дітям якісну мовленнєву підготовку шляхом узгоджених дій колективів дошкільного навчального закладу і школи при підтримці батьків.
ЛІТЕРАТУРА
В статье находят обоснование новые подходы к осуществлению преемственности между дошкольными учебными учреждениями и начальной школой в изучении украинского языка в условиях двуязычия.
In article find a substantiation the new approaches to realization of continuity between pre-school educational establishments and elementary school in study of the Ukrainian language in conditions of two languages.
|