| |
| Ольга Дронова |
РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНИКІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО РІДНОГО МІСТА ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА АРХІТЕКТУРИ
"Старый город — это не отдельные здания... Есть еще среда старого города. Дух его. Результат накопления легенд, стилей, истории".
Даниил Гранин
Для того щоб навчитися жити й успішно діяти у світі, дитині, яка тільки-но входить до життя, необхідно усвідомити весь багатомірний Всесвіт як ціле, що осягається розумом. У відношенні до цього Всесвіту вона буде самовизначатися, шукати в ньому своє місце і прокладати свої шляхи. "Це стає неможливим за відсутності найважливіших просторових та смислових орієнтирів, узагальненої схеми Всесвіту та уявлення про своє місцезнаходження в ньому", — відмічає М.В. Осоріна [7, С. 11].
Метою нашої наукової роботи було дослідження особливостей ставлення дітей 5-6 років до рідного міста, яке ми бачимо моделлю Світу для дитини. Ми спробували розглянути місто як соціокультурний, філософський та психолого-педагогічний феномен, який містить потенціал для розвитку особистості та соціалізації дитини в перші роки життя, і розгорнули експериментально-теоретичне дослідження.
Існують поняття: "аура міста", "харизма", "ментальність" — як його специфічна атмосфера. Це добре відомо соціологам та психологам. Родзинкою міста можуть бути його історія, культурна біографія чи промислова, наукова спеціалізація. Для людини важливо відчувати, що місто, в якому вона живе, якнайкраще підходить їй не тільки в емоційному сенсі, але й у раціональному. Головне, щоб життя в ньому було повноцінним.
Аналіз тенденцій сучасної дошкільної освіти, практики сімейного виховання, документів про дошкільну освіту, її Базового компонента та Базової програми "Я у Світі" [1; 2; 4] переконує в актуальності проблеми розвитку в дошкільників ціннісного ставлення до рідного міста. Ми обґрунтовуємо її з позицій гуманізації освіти, яка своїм предметом визначає феноменологію суб’єктності людини в її стосунках із навколишнім світом. Цінності виступають інтеґративною основою як для окремої людини, так і для будь-якої соціальної групи, культури, нації, для людства в цілому.
Дошкільники набувають соціального досвіду життєдіяльності в навколишньому середовищі. У віці 5-6 років вони легко входять у ролі, запропоновані дорослим, мають розвинену потребу в нових соціальних і культурних враженнях, високу пізнавальну активність та інтерес до навколишнього (А.М. Богуш, Л.А. Венгер, Н.О. Ветлугіна, Л.С. Виготський, О.М. Дьяченко, О.В. Запорожець, О.Л. Кононко, О.М. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Т.О. Рєпіна, Р.М. Чумічова та ін.).
На думку деяких авторів (М.Б. Додонов, М.В. Галізо, М.В. Матюхіна, Д.І. Фельдштейн та ін., в ранньому онтогенезі відбувається інтенсивна зміна компонентів ціннісних орієнтації і, головне, з’являються нові тенденції їхнього розвитку.
На межі 5-6 років у дитини відбувається усвідомлення й започаткування базових цінностей: добро, краса, користь, особистість та ін. Становлення системи цінностей — послідовний і тривалий процес, у якому вони зазнають метаморфоз, проходять певні стани: з безпосередніх в опосередковані, з мимовільних у довільні, з несвідомих у свідомі, що у свою чергу висуває особливі вимоги не тільки до змісту та технологій, але й до логіки освітнього процесу. У дошкільників процес становлення цінностей характеризується взаємозумовленою сукупністю емоційно-особистісних станів, які можуть бути визначені як усвідомлення, прилучення і проживання [5].
У низці сучасних досліджень доведено природну обумовленість цілісності особистості гармонійними стосунками зі світом, раціональним та образним способами пізнання світу минулого, сьогодення, майбутнього (С.О. Козлова, Т.С. Комарова, О.Л. Кононко, С.В. Пєтєріна, Н.П. Сакуліна, Р.М. Чумічова та ін.). Усе вищезазначене спонукало нас до пошуку нового змісту освіти на підґрунті цінностей, які містяться в царині культури, у творах мистецтва, в архітектурному просторі [3].
У багатьох містах України можна зустріти стародавні фортеці, палаци, храми, сучасні будівлі театрів, бібліотек, спортивних арен. Перед ними хочеться зупинитися, постояти. Так само, як перед хорошою картиною чи скульптурою. Це відбувається тому, що такі будівлі та споруди, створені за законами краси та гармонії, становлять витвори мистецтва архітектури.
Архітектура як вид мистецтва поліфункціональна в соціумі й виконує виховну, інформаційну, комунікативну, компенсаторну, сугестивну, соціалізуючу, катарсичну, гедоністичну, просвітницьку та інші функції й забезпечує людині комфортне існування (В.С. Біблер, Ю.Б. Борев, М.С. Каган, С.Х. Раппопорт, Л.Н. Столович та ін). Вона володіє власною мовою, виражальними засобами і впливає на людину по-різному: веде до гармонії з навколишнім середовищем (античні храми), звеличує (піраміди), пригнічує (архітектура тоталітарних режимів), створює урочистий настрій (класичні ансамблі), настроює на релігійний відгук (готичні собори) або налаштовує на відпочинок (приморські готелі) та ін. [6].
Архітектура добре поєднується з іншими видами мистецтва: скульптурою, монументально-декоративними формами (мозаїка, фреска, настінні розписи, вітражі тощо). Вона є тісно пов’язаною з життям суспільства, його ідеологією, поглядами. Найкращі архітектурні споруди, будівлі й ансамблі запам’ятовуються як символи країн та міст (Кремль і Красна площа в Москві, Ейфелева вежа в Парижі, Стародавній Акрополь в Афінах, Софійський собор у Києві, піраміди в Єгипті, храми в Індії, стадіон Донбас-Арена в Донецьку та ін.). Всесвітньо відомі "Сім чудес Світу" переважно є архітектурними спорудами.
Творіння архітекторів В. Городецького, Г. Гая, О. Вербицького, В. Кричевського, К. Жукова, Д. Дьяченка, С. Тимошенка, С. Серафімова, Л. Новікова, Ю. Юр’єва представляють Україну у світовому мистецтві архітектури.
Сучасне будівництво здійснюється індустріальними методами з використанням нових матеріалів та стандартних елементів промислового виробництва. Це змінює естетичні критерії і відкриває нові виражальні засоби в архітектурі. У містобудуванні, наприклад, виникає поняття художньої виразності, яке додає масовій забудові певного смислу.
У нашому дослідженні архітектура розглядається як відображення цінностей епохи, історії, часу в житті людини, втілення матеріальної й духовної культури народу, засіб та форма містобудування, педагогічний засіб, за допомогою якого можна сприяти розвитку в старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного міста.
Аналіз досліджень показав, що проблема залучення дітей до цінностей архітектури є недостатньо розробленою. Дослідники С.Ю. Богомолова, А.М. Давідчук, Л.В. Куцакова, З.В. Ліштван, В.Г. Нечаєва, Л.О. Парамонова та ін. зверталися до архітектури як дидактичного матеріалу для розвитку в дітей розумових здібностей. Педагоги-практики користуються зображенням архітектурних будівель, схемами, фотографіями на заняттях із конструювання з ігрового будівельного матеріалу як зразками для майбутніх дитячих споруд.
Архітектурні пам’ятки, залишені нам у спадок, архітектурний вигляд рідного міста є, на нашу думку, тим сприятливим середовищем, у якому доросла людина й дитина, стикаючись з історією свого народу, інших країн, можуть осягати такі загальнолюдські цінності, як Краса, Гармонія, Доброта, Любов.
У Радянському енциклопедичному словнику місто визначається як населений пункт, який досяг певної людності й виконує переважно промислові, транспортні, торговельні, культурні та адміністративно-політичні функції. Кожне місто становить культурну цінність. У ньому обов’язково є низка споруд, які відображають різноманітність стилів і течій у вітчизняній архітектурі, несуть інформацію про давнину і сучасність.
Місто завжди загадкове, і кожній людині воно розкриває особливі таємниці, які зворушують серце, збуджують пам’ять, живлять почуття. Це не тільки кам’яний простір будівель або місце народження і проживання людини. Саме в затишних куточках міста, його вулиць, дворів, майданчиків виникають дитячі ситуації, сварки і примирення, народжуються мрії про майбутнє.
У нашому дослідженні місто постає як культурна цінність, середовище життєдіяльності дитини, її саморозвитку; простір пізнавання світу і модель світу; виховне середовище і простір громадянської, екологічної та художньо-творчої активності. Ми виходимо з того, що любов до рідного міста є визначальним елементом соціальної активності, громадянської позиції та позиції дитини "Я у Світі". Поняття любові інтеґрує увагу й повагу до міста, потребу цінувати його як середовище власного розвитку, уміння знаходити в ньому красу, берегти й примножувати її, виявляти морально-естетичне ставлення до архітектурних форм, бажання відтворювати та перетворювати їх у малюванні, конструюванні та ін. [1; 2; 3].
Простір міста для дитини є світом, сповненим таємниць, подій, людей, справ. У ньому вона позиціонує себе як самостійна людина, власник і завойовник цього простору. Дитина вривається в нього з власними уявленнями про цінності цього світу і виявляє їх доступними для неї способами. Ці способи виявлення власного ставлення до міста можуть бути різними: охоронними й руйнівними, органічними й неадекватними. Усі вони характеризують рівень культури, якого досягла дитина в певний момент життя, розкривають особливості її соціального розвитку і соціалізації. Спостерігати й аналізувати їх, розробляти адекватні педагогічні технології соціального та художньо-творчого розвитку ми визначили актуальним завданням педагога й прилучилися до цього процесу разом зі студентами факультету дошкільної освіти та соціальної педагогіки, членами наукового гуртка.
На етапі констатувального експерименту ми розгорнули педагогічну діагностику за трьома напрямами. Перший напрям передбачав вивчення особливостей ціннісного ставлення дітей до міста та усвідомлення себе-в-ньому. На другому вивчалися можливості залучення мистецтва архітектури до освітньо-виховної роботи зі старшими дошкільниками та особливості ставлення дітей до нього. Третім напрямом було вивчення особливостей дитячої творчої діяльності, близької до архітектурної художньої практики (конструювання з ігрового будівельного та інших матеріалів, макетування, проектування, малювання). Ми аналізували можливості проектування педагогічної технології розвитку в старших дошкільників ціннісного ставлення до рідного міста на матеріалі мистецтва архітектури.
Потрібна інформація і фактичний матеріал збиралися методами анкетування педагогів та батьків, бесіди, тестових та ігрових завдань, спостережень, аналізу просторово-предметного середовища ДНЗ, аналізу змісту освітніх програм та педагогічних технологій, аналізу дитячих малюнків та споруд.
Бесіди: "Ти і твоє місто", "Що таке архітектура", "Хто такий архітектор" — складалися із серій запитань, які мали певну домінанту. Наприклад, експериментальна бесіда "Що таке архітектура" містила питання: Як ти думаєш, що означає слово "архітектура"? Для чого потрібні будинки? Які вони бувають? Хто зводить будинки? Чи може будинок розповісти про щось? Про що саме? Чи є в нашому місті незвичайні будинки? Чому люди зберігають красиві та старовинні будинки? — і була спрямована саме на аналіз можливостей залучення мистецтва архітектури до програми та технології формувального етапу дослідження.
Ми намагалися пропонувати дітям цікаві вербальні завдання: "Придумай казку про дім", "Склади розповідь про те, як з’являються будинки". Ігрові завдання ("Як зробити місто красивим", "Цветик-семицветик" з інструкцією: "Ти маєш усього сім пелюсток. Придумай сім способів зробити місто зручним, цікавим і красивим") також використовувалися нами серед інших завдань констатувального експерименту з метою аналізу особливостей уяви, інтуїції та зацікавленості дітей архітектурою в просторі міста.
Використання різних за домінантою методів дозволило накопичити матеріал для виявлення рівня ціннісного ставлення до міста й усвідомлення себе-в-ньому відповідно до визначених показників. Ними виступили: зацікавленість дитини рідним містом, бажання дізнатися про нього більше, уміння орієнтуватися в місті, впізнавати архітектурні споруди й називати їх, висловлювати власне ставлення; розуміння своєї ролі в архітектурному середовищі міста, ступінь активної позиції дитини в місті та інші.
Експериментальна робота здійснювалася в дошкільних навчальних закладах № 30 "Казка" м. Слов’янськ, № 84 "Дельфінчик" м. Краматорськ Донецької області. Головну проблему ми побачили в тому, що взагалі ціннісне ставлення дитини до міста обумовлене особливостями сучасного стилю життя дорослих. Не завжди на користь дитині "спрацьовує фактор провінційної культури", менталітет сім’ї. До того ж було виявлено недостатній рівень готовності педагогів до ефективної професійної діяльності щодо прилучення дітей до культурних цінностей архітектурно-просторового середовища рідного міста.
Ми визначили такі рівні сформованості ціннісного ставлення дітей 5-6 років до міста: примітивно-емоційний (37,5 %); функціонально-коґнітивний (54,2 %); інтелектуально-естетичний (8,3 %), які за якісними характеристиками відповідали низькому, середньому та високому відповідно. Підкреслимо умовність визначених рівнів. Вони не відображають індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини, які впливають і на оцінку, і на поведінку, і позначаються на процесі та результаті образотворчої діяльності (нерішучість, невпевненість у собі, мовчазність; інтровертний або екстравертний тип та ін.). Ці особливості обумовлені генетичною, соціальною та педагогічною програмами розвитку особистості. Тип виховання в сім’ї, спадковість та особливості освіти в багатьох випадках визначали зовнішні прояви дітей. Враховуючи це, ми збагатили експериментальну модель елементами корекційної педагогіки, арт-терапії.
Ставлення дітей до мистецтва архітектури за нашими критеріями інтеґрує: інтерес (примітивно-емоційний, навчально-пізнавальний, інтелектуально-естетичний); інформованість (спонтанно отримані знання, уміння набувати та використовувати знання, осмислювати й перероблювати інформацію); здатність сприймати на особистісному рівні і трансформувати цінності мистецтва в особистісні цінності через творчу діяльність. Умовно високий рівень виявили 6,3 % дітей; середній — 58,3 %; низький — 35,4 %. Ми встановили наявність кореляції між ціннісним ставленнями дітей до міста та до мистецтва архітектури, чим довели, що методика, якою користується практика, виявляється малоефективною для розв’язання поставленої нами проблеми.
Вихідними рівнями позиції "Я — громадянин міста" ми визначили такі: високий рівень, який характеризувався загальним позитивним налаштуванням на пізнання архітектурного середовища міста; умінням відчувати й розуміти елементи, які утворюють гармонію і красу міста; усвідомленням своєї ролі в місті; прагненням відображати своє ставлення до міста через самовираження в образотворчій діяльності; бажанням берегти архітектурну спадщину міста (8,3 %).
Середній рівень характеризувався недостатньою уважністю до архітектурного середовища міста, невизначеністю в бажанні пізнавати архітектурну спадщину міста, невмінням насолоджуватися красою, зручністю та гармонією міста; недостатнім осмисленням власного місця в архітектурному середовищі; відсутністю творчих ініціатив в образотворчій діяльності та причетності до впорядкування міста (64,6 %).
Низький рівень характеризувався неадекватним ставленням до архітектурного середовища міста; нерозвиненістю діалогових умінь, індиферентним ставленням до вивчення архітектурного простору міста й відображення його елементів у малюванні; відсутністю бажання гармонізувати середовище й бути активним у просторі міста (27,1 %).
У структурі ціннісного ставлення дітей 5-6 років до міста ми виокремили: емоційно-пізнавальний, коґнітивно-оцінювальний, особистісно-мотиваційний, діяльнісний та поведінковий компоненти.
У розробці концепції програми та педагогічної технології формувального етапу ми виходили з того, що місто, у якому живе дитина, є природно-культурним середовищем, яке інтеґрує різні види цінностей: просторово-предметні, архітектурні, антропологічні, екологічні, наукові та інші.
Модель "Ціннісний портрет міста", розроблена для дослідження, визначає змістову частину концепції та програми формувального експерименту.
Ми постали перед проблемою, як скористатися потенціалом міста для розвитку в дітей ціннісного ставлення до нього. Архітектурний простір став домінантою педагогічного процесу. В нашій програмі архітектурне середовище міста інтеґрує: виховний потенціал міжпоколінних зв’язків, інтелектуально-естетичний потенціал мистецтва, прагматично-утилітарний потенціал архітектурних споруд, евристичний та художньо-діяльнісний.
Програма "Дитина в архітектурному середовищі міста", розроблена для формувального етапу дослідження, мала за мету забезпечення умов для розвитку в дошкільників ціннісного ставлення до міста та усвідомлення себе-в-ньому засобами мистецтва архітектури. Зміст було згруповано за трьома розділами:
Розділ І. "Дивний світ архітектури" спрямований на знайомство дошкільників із мистецтвом архітектури: її видами, властивостями, засобами виразності, розвиток у дітей емоційно-ціннісного ставлення до архітектурних споруд.
Форми: заняття-подорожі, бесіди, різні види ігор ("Лінія розповідає", "Діалог з архітектором", "Навколишній світ"), розповіді, казки ("Що таке архітектура", "Хто такий архітектор", "Які бувають будинки", "Як архітектор помічників шукав", "Як виник будинок", "Про що розповідає дім", "Якби я був архітектором", "Впізнай" та ін.).
Методи та прийоми: спостереження, розглядання репродукцій, фотографії, перегляд діафільмів, бесіда, обговорення тощо.
Організація спілкування: фронтальне, групове, індивідуальне в повсякденній діяльності, на прогулянках, екскурсіях, у навчальній та самостійній художній діяльності.
Розділ ІІ. "Архітектура мого міста" відображає знання про архітектуру Слов’янська, пам’ятники архітектури, особливості планування та прикрашання міста; роль людини в архітектурному середовищі.
Форми: екскурсії містом, до цікавих та пам’ятних міст; бесіди.
Методи та прийоми: ігрові (конкурси, вікторини, архітектурний кросворд).
Організація спілкування: фронтальне, групове, індивідуальне.
Розділ ІІІ. "Я сам архітектор свого міста", був спрямований на формування в дітей потреби в активному емоційно-ціннісному самовираженні через процес і продукт зображально-творчої архітектурно-конструктивної діяльності; набуття досвіду соціально-цінної діяльності, усвідомлення образу "Я-в-місті"; досвіду будування гармонійних доброзичливих стосунків з однолітками (іншими дорослими) в процесі створення різних архітектурних споруд; досвіду створення простору навколо себе за законами краси (гармонії, зручності).
Форми: навчальні та творчі заняття, вправи, експериментування, ігри, самостійна художня діяльність.
("Як користуватися матеріалом", "Будуємо дім", "Наша головна вулиця", "Мій дім", "Будинки навколо площі", "Будинки з минулого", "Подорож у часі", "Українське село", "Архітектурні фантазії" тощо).
Методи та прийоми: співтворчість, випереджальна позитивна оцінка, розмови, обговорення, метод соціальних ролей, ідентифікація, порівняння, оцінка тощо.
Організація спілкування: фронтальне, групове, індивідуальне.
Уся програмно-методична модель як система була спрямована на проникнення в пізнавальні, емоційно-ціннісні, мотиваційні, моральні, комунікативні та діяльнісні сфери особистості дитини. Формувальний етап експерименту показав, що в дітей ЕГ з’явився емоційний відгук на твори архітектури, засоби виразності; ціннісне ставлення до міста, виникло розуміння власного місця в соціумі, середовищі міста.
На контрольному етапі дослідження вивчалася динаміка розвитку в старших дошкільників ціннісного ставлення до архітектурного середовища міста та усвідомлення себе-в-ньому. Було зафіксовано якісні зміни в структурі картини міста дитини: від подрібнених, дифузних до взаємопов’язаних, взаємозалежних уявлень про мистецтво архітектури та його роль у створенні динамічного простору міста. На цьому підґрунті в дітей формувалося ціннісне ставлення до міста.
Активність, позитивне налаштування, творчість та винахідливість у ставленні до архітектурного простору міста мають формуватися в дитинстві, і ми змогли довести це у своїй експериментальній роботі. Діти ЕГ досягли такого рівня діалогу з містом. Вони вигідно вирізнялися від КГ увагою і повагою до міста, комунікабельністю, умінням поводитись у ситуаціях вибору, активним ставленням до матеріалів, орієнтацією у видах художньої практики; могли розгорнути проектування, макетування, моделювання, працюючи з різними матеріалами, використовуючи можливості різних технік у завданнях: "Моє місто", "Будинок", "Вулиця".
За допомогою архітектури нам удалося посилити увагу дитини до міста, сприяти розвитку свідомого ставлення до свого існування в ньому, досягти певних позитивних змін у ставленні батьків дітей до міста й забезпечити взаємодію із сім’єю.
Позитивна динаміка в коґнітивному компоненті ціннісного ставлення виявила себе в збагачені та системності знань про архітектуру, місто, творчий процес, який може сприяти перетворенню простору міста на краще.
У поведінковому компоненті динаміка простежувалася в ціннісному (уважному й поважному) ставленні до міста та активної позиції дитини щодо міста. Це виявлялося в спостережливості, концентруванні уваги на архітектурних об’єктах, здатності помічати факти дисгармонії, недбалості та неохайності людини в місті, бажанні брати участь у прикрашанні та прибиранні міста, розвитку образотворчості, спрямованої на відображання окремих куточків міста в малюванні, конструюванні, макетуванні, проектуванні.
У діяльнісному компоненті динаміка ціннісного ставлення до міста відобразилася на процесі, змісті та виразності продуктів образотворчої діяльності. Малюнки та творчі роботи дітей ЕГ збагатилися зображенням архітектурних споруд міста.
Аналіз ходу експерименту, отриманих результатів дозволив зробити висновки:
– успішність процесу розвитку в дошкільників ціннісного ставлення до архітектурного простору міста залежить від вимог до його компонентів: системи цілей, орієнтованій на конкретний вік та рівень розвитку дитини, дотримання принципу культуровідповідності та інтеґрації; змісту освіти, який розкриває культурно-пізнавальні, гуманістичні, моральні та естетичні цінності; розвивальних технологій; просторово-предметного середовища, складовими якого виступають культуровідповідні компоненти;
– ефективними виявилися технології інтеґрації ігрового, мовленнєвого, зображального, музичного, літературного образів. Ціннісне ставлення до архітектурного середовища стає свідомим завдяки реально спроектованому інтеґративному освітньому простору розвитку та саморозвитку особистості;
– розроблена технологія дозволяє реалізувати зміст Базового компонента дошкільної освіти, Базової програми "Я у Світі" в напрямі забезпечення дитині можливостей для гармонійного та спокійного входження в широкий світ, уміння орієнтуватися в новому середовищі, пристосовуватися до його вимог, конструктивно впливати на нього. Вона є типовою з широкою сферою застосування в масовій практиці дошкільних навчальних закладів;
– архітектурний простір міста постає як унікальний світ, у який прийшла дитина, щоб пізнати саму себе як носія фізичного, душевного і соціально-морального започаткувань та умови, за яких їй надано щастя жити;
– пізнавши своє "Я" та навчаючись розпізнавати сприятливі або несприятливі для себе умови життя, усвідомивши свою активну перетворювальну місію в рідному місті через мистецтво архітектури, дитина збагачує свою особистість елементами соціалізації;
– архітектурний простір стає ефективним середовищем розвитку в дошкільників ціннісного ставлення до рідного міста за таких педагогічних умов:
Проведена експериментальна робота засвідчила ефективність програмно-методичного модуля й окреслила перспективи подальшої роботи. Вони пов’язані з розробкою програми ознайомлення дітей дошкільного віку з рідним містом, пошуком нових форм роботи з батьками в напрямі соціального розвитку особистості в архітектурному середовищі міста.
ЛІТЕРАТУРА
В статье представлены результаты экспериментально-теоретического исследования проблемы развития у старших дошкольников ценностного отношения к родному городу. Раскрываются возможности искусства архитектуры как педагогического средства и технология общения с ребенком.
This article deals with the results of experimental and theoretical research of the problem development in senior pre-school children the proud relation to native city. The possibilities of art and architecture as the means and technology of pedagogical communication with children are given here.
|