| |
| Людмила Токарєва, Світлана Ладивір |
СІМ’Я ЯК ПРОСТІР ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКА
Людина з моменту свого народження перебуває в певному визначеному життєвому соціокультурному просторі, у світі людських взаємин та у світі предметів, які її оточують, знаходячись у постійній із ними взаємодії. У взаємодії дитини із цим світом виникають різні потреби, інтереси, емоції, почуття, прагнення, на базі яких формується її своєрідна дитяча картина світу.
Навколишнє середовище, соціокультурне середовище, людське оточення – джерело розвитку дитини, яке містить у собі загальнолюдські норми, цінності, досвід багатьох поколінь, який накопичило людство. З прадавніх часів сім’я розглядається як необхідна умова людського існування. В сім’ї формується і розвивається особистість людини, закладаються основи її майбутнього світогляду, тобто системи поглядів на світ, на явища навколишнього життя, які згодом визначатимуть моральні критерії особистості. Сім’я – це той мікросвіт, у якому дитина виховується, формується, розвивається, набуває різних соціальних умінь.
Дитина виходить в широкий, безмежний світ зі своєї сім’ї, беручи із собою ті радість і смуток, які вона всотувала в ній. "Сім’я, – вважає В.І. Тарасенко, – існує як центр емоційного життя її членів, у якому виробляється спільність почуттів, поглядів і поведінки. З одного боку, вона забезпечує людині психологічну рівновагу шляхом зняття емоційної напруги і втоми, сім’я активізує емоційність особи, не дає їй чуттєво зачерствіти, бо передбачає прямий обмін почуттями, душевним теплом."
Виховний потенціал сім’ї визначається насамперед її специфічними осередком духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, особливостями як первинного соціального простору, а також тією психологічною атмосферою, що створюється батьками. Зустрічаючи дитину на порозі життя, сім’я, в силу своєї ролі, першою залучає її до соціальних цінностей, вводить у світ суспільних відносин. Від того, яким буде простір, створений батьками, якими будуть інтонації батьків, залежать перші життєві кроки дітей, їхні вчинки, звички.
Простір родинного середовища не створюється сам по собі, він є результатом спільних зусиль матері й батька. Звісно, участь кожного з них у забезпеченні сімейного простору особливої атмосфери не може бути однаковою, бо надто різні ролі вони виконують у сім’ї. На батькові плечі лягає вирішення всіх найважливіших проблем, з якими стикається сім’я і розв’язання яких потребує багато енергії, сил, витривалості, розуму. Крім того, своєю діяльністю й поведінкою батько має вносити в життєдіяльність, атмосферу сім’ї, той стрижень взаємин і такий ритм, який дисциплінує всіх членів сім’ї. У матері своє "призначення" – вона привносить у сімейні стосунки, у сімейний простір емоційний елемент: задушевність, ласкавість, ніжність, любов тощо. Вона готова вчасно приголубити дитину і пом’якшити суворість батька, і порадіти за успіх чоловіка й досягнення своєї дитини, розділити її невдачі і тривоги, і від душі розрадить її "горе". Вона вчасно відчує серцем, що кому на цьому етапі розвитку потрібно.
Навколишнє середовище, життєвий простір, із яким дитина знаходиться в постійній взаємодії, допомагає їй відкривати все розмаїття світу, що впливає на її розвиток. Дошкільний період – один із важливих періодів дитинства, коли саме і фізичне, й емоційне благополуччя дитини залежать саме від батьків. Відсутність ніжності, любові, пестощів зумовлюють різні негаразди. Такі діти починають пізніше ходити, говорити, вони менш активні й емоційно бідніші. Період дитинства – добрий ґрунт для сіяння в душу малюка найкращих вражень і спогадів, які супроводжуватимуть його в дорослому житті. Чим тепліші й міцніші стосунки в ранньому віці, тим більше приємних миттєвостей у дорослому житті.
Ми поставили за мету розглянути деякі психологічні особливості простору, в якому мешкають і батьки і діти, та проаналізувати вплив сімейного простору на розвиток дитини та на її емоційний стан.
Слід зазначити, що будь-який простір, середовище дає багато інформації і ми сприймаємо її всіма органами чуттів. Інформаційне поле сім’ї, яким оточена дитина, пронизано різними почуттями. Так, картина світу дитини, світ в її очах "оживає" і формується завдяки саме почуттям та емоціям, які вона переживає під час спілкування та спостережень у сімейному колі. Але не будь-які переживання, які відчуває людина, змінюють її внутрішній світ, впливають на характер її дій і вчинків. Як зазначає П.М. Якобсон: "Змінюють внутрішній світ людини такі почуття, які, по-перше, її глибоко зворушили, а по-друге, викликали в неї певні дії і вчинки, тобто закріпились у її поведінці".
Говорячи про сімейне середовище, сімейний простір (маючи на увазі не тільки фізичну, але й житлову, інтер’єрну організацію простору, а також відносини між домашніми, серед яких зростає дитина), мають на увазі емоційне середовище, емоційний простір, емоційну атмосферу, в якій розвивається дитина, про навколишній простір у широкому розумінні, в якому знаходиться дитина і в якому вона стає дорослою. Простір емоційного комфорту в сім’ї є важливою складовою нормального розвитку дитини та входження її у світ культури, у соціальні стосунки в суспільстві. Такий простір сприяє позитивній взаємодії дитини з оточенням, взаєминам між батьками і дітьми, що складаються в спілкуванні та спільній діяльності.
Кожна дитина, із найбільш раннього віку, потребує емоційної участі батьків у співпереживанні, у співучасті до своїх проблем і труднощів. Так, найкращий простір, найкраще середовище для маляти створює мати з її турботою і любов’ю. Існує багато тверджень, що ранній відрив дитини від матері призводить до негативного впливу на формування особистості дитини, емоційно збіднюючи її. І якщо тривалий час відсутнє спілкування з матір’ю, тоді знайомство дитини із собою, перші промінці майбутнього її "Я", виникають у великому, незахищеному світі без мами. І тоді зародки особистості, характеру, волі формуються з "присмаком" почуття незахищеності.
Якщо ж дитина на першому році життя отримує достатній емоційний і фізичний контакт із дорослими, то це дає їй можливість спокійно обстежувати навколишній світ, правильно сприймати цей світ, не відчуваючи тривоги, що її кинуть напризволяще, залишать одну. Вона може самостійно і з задоволенням грати, освоювати простір домашньої оселі, не чіпляючись за маму. З приводу цього М.І. Лісіна зауважує, що зміст і форми емоційного контакту і спілкування мають відповідати рівню психічного розвитку дитини, тільки тоді вони сприяють формуванню прихильності, симпатії і любові до дорослого.
Згодом, у процесі гри, дитина відкриває для себе новий простір – простір гри. Саме через гру дитина знайомиться із цим світом предметів, із цим світом іграшок. "Прибульцями" зі світу дорослих називає іграшку М. Черноушек. І тільки за допомогою батьків, їхньої опіки, цей незнайомий простір іграшок оживає, насичується добротою. І як важливо, коли цей маленький світ дитини буде захищений великим світом, у якому є мама і тато. За своєю суттю гра – джерело й основа психологічного здоров’я і розвитку дитини, у грі вона знімає емоційне навантаження, яке накопичується в неї протягом дня. І правильно вчиняють батьки, які намагаються оточити дитину дійсним світом іграшок, які стають для дитини і матеріалом для активного вивчення, маніпулювання, реконструювання, конструювання і винахідництва. Атмосфера гри, спільна участь батьків і дітей, їхні спільні переживання і радість у грі дають можливість скоріше знайти загальну мову з дітьми, разом із ними опановувати їхню мову – мову фантазії і гри. Мудрі батьки добре усвідомлюють, що гра – це і навчання, і пізнання всього нового. Важливо, що в грі дитина вперше пізнає важку роль лідера, переможця, а також за допомогою дорослих вчиться переживати і розділяти радість, успіх, самопочуття іншої дитини.
Цікаво, що будь-яке середовище, простір викликає в дитини бажання грати. Бо у своїх фантазіях вона може наділяти будь-який простір чимось таємничим. Із цієї точки зору можна констатувати, що навколишнє середовище, простір може або сприяти іграм, або перешкоджати їм. Спонукальним середовищем можна вважати обладнаний дитячий куточок, із цікавими книжками, олівцями, пензлями, пластиліном, конструктором тощо, щоб у дитини була завжди можливість з усім цим погратись. Вітаються ті батьки, які з розумінням ставляться до потреб дитини, миряться з "робочим безладом", отже, підтримуючи допитливість, зацікавленість своєї дитини, уміють порадіти результатам її улюбленої справи. Перешкоджальним середовищем у наш час може бути найкращий інтер’єр кімнати, який наповнений функціональними предметами, яких не можна торкатися, дорогими предметами обстановки, дорогими іграшками, якими не бажано гратися без дозволу батьків. Простір таких осель дуже "напружений", тут царює підвищена вимога до порядку, обмежується самостійність. Простір вишукано прикрашеного домашнього інтер’єру книгами, меблями, витворами мистецтв, що, на жаль, за "духовних лінощів" деяких батьків, не здатне привести в дію "духовне багатство" інтер’єру для збагачення розумового розвитку своїх дітей. Багатство найкращих книг, не призначених для спільного з дітьми читання, мало чого навчать маленьку дитину.
Слід зауважити, що простір квартири, меблі, вишуканий інтер’єр виявляють неабиякий психологічний вплив на дитину, особливо коли вона повертається з дитячого садка у свій дім. Кожен куточок домівки, такий рідний і добрий, впливає на відновлення сил дитини та заспокоює її психологічний стан.
Простір сім’ї завжди наповнений різними звуками: приємними чи неприємними, веселими чи сумними, хвилюючими чи байдужими, які викликають у дитини різний настрій і почуття. Саме з почуттів та емоцій починається перше спілкування дитини з навколишнім світом. Простір сім’ї психологи називають школою почуттів. Психологам давно відомо, що саме простір, насичений позитивним настроєм, позитивною атмосферою, позитивними емоціями, має переважати в житті дитини, бо саме вони визначають прихильне ставлення до навколишнього світу, його прийняття, що згодом проявиться в доброзичливому стилі спілкування, загальній активності в різних видах діяльності, довірі до дорослих і дітей, у позитивному сприйнятті самого себе. Отже, не надаючи належного значення емоційній сфері дитини, батьки збідніють її емоційний і моральний розвиток. За таких умов виростають емоційно спустошені особистості, що згодом приводить до зниження загальної культури дитини. Потреба в позитивних емоціях із боку найближчих людей для дитини визначає її поведінку. Ці потреби породжують складні почуття: любові, ненависті, співчуття, ревнощів тощо.
Дитина відчуває емоційне благополуччя, коли близькі дорослі люблять її, добре ставляться до неї, уважні до неї і до її інтересів, що надає їй почуття впевненості, захищеності. Дитині дуже важливо, який простір, атмосферу, енергетику, психологічний клімат батьки створять навколо себе і навколо своєї дитини. Простір емоційного благополуччя дитини сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню в неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до інших людей. Саме в умовах взаємної любові в сім’ї дитина починає навчатися любові сама.
Маленька дитина вбирає в себе все те, що відбувається навколо неї, і хороше і погане, і корисне для себе і шкідливе. Вона наче те дзеркало, в якому відбивається все те, що відбувається в сім’ї, у взаєминах батька і матері. Тому так важливий сприятливий сімейний простір, в якому вдосталь: посмішок і пісень матері, серйозних розмов і гумору, легких доторків і батьківської ласки, заспокійливих розмов, звернених до дитини, тощо. Взагалі психологічний клімат важливий не сам по собі. Метою виховання є гармонійний розвиток особистості, що багато в чому визначається тим, у якому оточенні і як особистість долучається до будь-якої діяльності в процесі свого розвитку. Таке оточення стає засобом формування особистості тільки тоді, коли в ньому панує позитивний психологічний клімат, який є запорукою у формуванні гуманних взаємин.
Навколишній світ дуже різноманітний і різнобарвний, безмежний і захоплюючий. Він приховує надзвичайні скарби матеріальної і духовної культури, які створило людство. В пізнанні навколишнього світу сучасної дійсності формується дитяча особистість. Але самій дитині не під силу зрозуміти його. І саме батькам під силу допомогти дитині в систематизації і поглибленні отриманих знань, озброєнні її новими знаннями і підходами, допомозі орієнтування в цьому складному світі. І саме в часи дозвілля, і тільки разом із дітьми ми можемо навчитись розуміти і відчувати сучасний навколишній світ, проникати в глибини його минулого, щоб краще осягнути майбутнє й відчути взаємозв’язок часів.
Дозвілля – вільний час – простір для розвитку особистості. З рідної домівки ми виносимо в життя не тільки наші звички, культуру поведінки, а й культуру проведення дозвілля. Організація дозвілля на лоні природи, створення особливої атмосфери безпосереднього спілкування з природою спонукає дитину до активної діяльності і дає їй змогу всебічно спостерігати й осмислювати різні явища природи. Природа несе великі пізнавальні можливості, розширює кругозір дитини, формує вміння порівнювати, зіставляти, виявляти закономірності, робити висновки.
Багато природа дає для розвитку мовлення дітей. Чим більше побачила і зрозуміла дитина, тим яскравіше й образніше її мовлення, тим охочіше вона спілкується зі своїми однолітками, краще входить у контакт із дорослими. Саме систематичні спостереження за явищами живої і неживої природи допомагають формуванню основ світогляду дитини. Пізнаючи навколишній світ, світ природи, дитина приходить до висновку, що жодне явище не виникає безпричинно, саме по собі, нічого не зникає безслідно. Тільки в процесі систематичних, цілеспрямованих спостережень, обов’язково з дорослими, дитина вчиться думати й відповідати на питання "Чому?" і "Для чого?".
Сімейне середовище для дітей у наш час не таке значне, як це було в минулому. Члени родини збираються більш-менш регулярно разом тільки за вечерею, і то не завжди в повному складі. Але й у такі хвилини стосунки і контакти між членами родини бувають розірваними, пригніченими, не завжди вдалими під перегляд телепередач.
Від того, як відпочивають, організовують, чим насичують і як проводять вільний час, свою дозвіллєву діяльність батьки і діти – залежить відновлення її фізичних та духовних сил, зміцнення здоров’я загалом.
Спланованість відпочинку сім’єю дійсно дає всі шанси насолоджуватися разом сімейним дозвіллям: мандрівками, туризмом, зайняттям спортом, художньою діяльністю, спортивними іграми розвагами в дитячих центрах, читанням цікавих книжок, переглядом спектаклів, походів до музеїв, прогулянок до парку, лісу, водойм, знімання на фото та камеру тощо.
Дуже мало дозвіллєвого часу батьки присвячують задушевним бесідам, читанню, прогулянкам цікавими місцями, тому що його замінило, витіснило телебачення, комп’ютер. За законами психології, діти-дошкільнята більше повинні дізнаватися саме від батьків, а не від телебачення. Так, наприклад, казка, розказана одним із батьків, набагато сильніше вплине на дитину, ніж та сама казка, яку вона подивиться по телевізору. Шкода, що батьки, зазвичай, спрощують собі життя, садячи дитину біля телевізора або екраном комп’ютера, щоб вона не турбувала батьків своїми постійними питаннями "Навіщо?" і "Чому?".
Слід особливо відмітити, що в родинному колі, оточенні близьких людей через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та взаємини з рідними, сімейні звичаї і традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як добро і зло, гарне тощо. Згодом, у подальшому своєму житті особистість частіше за все орієнтується на ті ідеали, традиції, які шанувались у її сім’ї, але із часом насичує їх новими знаннями, новими фарбами життя, своїми новими ідеями. Як важливо створити той простір теплих сімейних стосунків, які допомагають своєчасно виховати в дитини родинні почуття, і як доцільним і доречним буває організація у вечірню годину "посиденьок" у колі сім’ї, за чашкою чаю, з розмовами про все те, що важливого і цікавого відбулося за цей день, що вразило або що її схвилювало. Наша дитина потребує звичайної людської уваги, задушевної розмови в обговоренні сімейних новин, сімейних спорів та сімейних свят. Ми зупинились лише на деяких моментах впливу навколишнього простору, довкілля, сімейного простору на виховання і розвиток особистості дошкільника. Наша щира порада батькам: взяти за правило наповнювати сімейний простір, сімейне життя спільними подіями, які відповідатимуть віку дитини. Важливо, щоб була цікава, спільна мета, спільні зусилля дітей і батьків, це і буде важливими стимуляторами її розвитку.
ЛІТЕРАТУРА
|