| |
| Наталя Гавриш |
ВІДБИТТЯ В МОВЛЕННІ ДОШКІЛЬНИКІВ ОСОБЛИВОСТЕЙ СВІТОРОЗУМІННЯ
Характерним для сучасної освітньої парадиґми в Україні є пріоритет особистісного розвитку дитини. Мета освіти полягає в олюдненні людини через привласнення нею інтелектуального та культурного надбання попередніх поколінь. До перегляду напрямів розвитку освіти спонукають зміни в соціальній, політичній, економічній сферах, які характеризують сучасне українське суспільство. Дошкільна ланка – основа соціокультурного становлення особистості. У Базовому компоненті дошкільної освіти визначено основні принципи освіти в нашій державі, які передбачають орієнтацію на особистість, формування в неї свідомого, ціннісного ставлення до навколишньої дійсності, забезпечення умов для її духовного зростання. Водночас для розв’язання означеного завдання дорослій частині суспільства необхідно мати чітке й повне уявлення про внутрішній світ дитинства, щоб реально оцінити змістові компоненти дитячої картини світу та визначити найбільш ефективні засоби збагачення світобачення, забезпечення виховного впливу на дітей, починаючи з перших років життя.
Актуальність нашого дослідження зумовлена нагальною потребою зміни позиції дорослих і дітей в освітньому середовищі дошкільного навчального закладу та сім’ї (на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії та гуманізації стосунків), потребою практики у визначенні механізмів сприяння особистісному розвитку дошкільнят, що виявляється можливим певною мірою за умови врахування специфіки сучасної дитячої субкультури. Вагомим компонентом дитячої субкультури є картина світобачення, в тому числі уявлення дошкільнят про природу та соціум.
Метою цієї статті є визначення особливостей відображення картини світу в мовленнєвій діяльності дошкільника. Водночас вважаємо за необхідне розглянути особливості світобачення дітей дошкільного віку в контексті вивчення дитячої субкультури. Вивченню особливостей дитячої субкультури присвячено праці науковців, які вбачають у ній джерело розвитку світу дитинства (В. Абраменкова, Л. Варяниця, Н. Іванова, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, М. Осоріна, В. Слободчиков, Д. Фельдштейн). Так, Н. Іванова зазначає, що дитяча субкультура являє собою особливу систему існуючих у дитячому середовищі уявлень про світ та життєві моральні цінності [2, с. 27]. Це своєрідна культура в культурі, що існує за специфічними та самобутніми законами, тобто все, що зроблено для дітей та самими дітьми. У більш вузькому значенні дитяча субкультура – це цінності, способи діяльності та форми спілкування дітей (Л. Варяниця, Н. Головіна). Завдяки дитячій субкультурі дитина знаходить свою сутність, створює свій світ, що відрізняється від світу дорослих. Носієм дитячої субкультури є дитяче співтовариство, яке соціалізується під впливом та в її просторі, з іншого боку, змінює, збагачує дитячу субкультуру на кожному історичному етапі (Л. Варяниця, Р. Пріма, І. Рогальська та ін.).
Одним із компонентів дитячої субкультури є система світобачення, що поєднує в собі сукупність уявлень, смислових відношень, що охоплює основні сторони взаємодії дитини зі світом. Усе це відбивається в різних видах та формах дитячої діяльності, передусім у мовленні: діалогах, іграх, запитаннях, дитячому філософствуванні, словотворчості.
Коротко представимо характеристику стану мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного віку, що дає змогу оцінити реальні можливості дошкільників застосовувати мовлення як засіб відображення картину світу. Як доводять дослідження психологів, лінґводидактів, старший дошкільний вік характеризується значними здобутками та новоутвореннями в оволодінні мовленням й у психічному розвитку дитини в цілому (Н. Астахова, А. Богуш, Л. Виготський, О. Гвоздєв, Л. Калмикова, К. Крутій, С. Ладивір, Н. Луцан, Т. Піроженко, Ф. Сохін, О. Ушакова та інші). Численні дослідження доводять, що мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, адже при підготовці до школи починається навчання читання та письма. Розвивається звукова сторона мовлення, що виявляється в майже чистій звуковимові, здатності диференціювати звуки, розуміти та свідомо обирати засоби інтонаційної виразності мовлення. Швидко зростає кількісно (дитина шестирічного віку володіє словниковим запасом близько 5000 слів), ускладнюється та урізноманітнюється словниковий склад дошкільників. У ньому представлено майже всі частини мовлення, діти знайомляться з явищем полісемії, починають опановувати синонімічні та антонімічні відношення, піднімаються до рівня усвідомлення не тільки прямого, а й переносного значення слів та словосполучень (Л. Березовська, Н. Горбунова, К. Крутій, Г. Лаврентьєва, Г. Смага, Є. Струніна, В. Харченко та ін.). У цьому віці дитина засвоює всі граматичні форми мовлення, здатна контролювати правильність не тільки чужого, а й власного мовлення (А. Арушанова, А. Богуш, К. Крутій, Г. Ніколайчук). Здійснюється перехід до контекстного мовлення, з’являються розгорнуті повідомлення-монологи, творчі розповіді. Таким чином, дитина стає здатною адекватно сприймати та передавати іншим не тільки нові знання, але й свої роздуми, переживання, почуття (Л. Калмикова, Н. Харченко, Л. Порядченко, Т. Постоян та ін.).
Застосування нових форм мовлення, перехід до розгорнутих висловлювань зумовлено новими завданнями спілкування, які з’являються в цьому віці. Дитина намагається розібратися з усім, із чим стикається її свідомість, знайти відповіді на всі запитання, а також повідомити оточенню про своє світобачення. Недарма вік дошкільнят називають віком "чомучок", віком відкриттів. У мовленні дошкільників знаходить відображення мисленнєва робота, адже мовлення – не лише зовнішня одежа думки, в ньому думка й відбувається. Мислення не просто виражається в мовленні, воно в ньому створюється (С. Рубінштейн). Важко не погодитися з твердженням К. Чуковського, видатного знавця дитячого мовлення, який зазначав, що не можна залишатися байдужими до дитячих міркувань, висновків, які робить дитина, пізнаючи навколишній світ. Дорослому, який намагається впливати на дитину, вкрай необхідно навчитися якомога глибше розуміти її дії, в тому числі й мовленнєві. Ось чому так важливо, на нашу думку, проаналізувати різні форми зв’язного мовлення дошкільників для розуміння особливостей їхньої мисленнєвої роботи.
З усіх форм мовлення, за допомогою яких дитина демонструє своє розуміння картини світу необхідно виділити ті, що дають змогу найповніше виявити глибину думки: висловлювання-твердження, міркування, спілкування за моделлю "запитання–відповіді", дитяча словесна творчість, тлумачення слів та словосполучень. Розглянемо окремі з них детальніше. Одним із найскладніших типів мовлення дошкільників є міркування (Л. Калмикова). Розмірковувати діти починають досить рано, ще в молодшому дошкільному віці. Логіка дитячого міркування не зрозуміла більшості дорослих, оскільки малюк будує його на власному життєвому досвіді. П’ятирічна Марійка Т. склала за допомогою матері "анатомічний атлас" із власними малюнками та особистими поясненнями до кожного із зображень людських органів та частин тіла. Дівчинка не тільки намагалась визначити значення кожного з органів, але й надати читачам поради щодо збереження здоров’я цих органів. Наприклад, про вуха вона висловилась так: "Вуха – це важлива частина тіла. Їх два. Вуха, щоб чути. Вуха треба мити, щоб краще чути, проте не можна туди тикати різні палички, предмети, і кричати голосно теж не можна". А про ноги пояснила так: "Ноги – важлива частина тіла. Вони необхідні, щоб стояти. Ноги ростуть із тіла, їх треба мити, щоб не смерділи". Схожий приклад роздумів про призначення знаходимо також у К. Чуковського в книзі "Від двох до п’яти": "Неодягнений хлопчик розмірковує перед дзеркалом: "Очі, щоб дивитись... Вуха, щоб слухати... Рот, щоб говорити... А пуп навіщо? Мабуть, для краси..." [4, с. 81]. Тільки на перший погляд вбачається смішним міркування щодо тлумачення назви нігтів на руках та ногах. Проте в цьому міркуванні є своя логіка: "На ногах нігті – це я розумію. Але чому на руках нігті?! Мають бути рукті!". На думку дитини, все у світі повинно мати свою підпорядкованість, взаємозалежність.
На специфічність дитячого мислення та мовлення, що виявляється в егоцентризмі, нездатність стати на позицію іншої людини вказував ще Ж. Піаже. Підтвердження тому ми знаходили також у багатьох випадках спостереження за поведінкою, грою дітей, їхніми висловлюваннями: малюк просить матусю: "Лягай на мою подушку, будемо разом мій сон дивитись!". Йому і на думку не спадає таке, що сон людини може бачити тільки вона сама. Дитина проводиться паралель між сновидінням і телебаченням. Батьки ж можуть дивитись телевізор разом із нею, і їм також сняться сни, а якщо вони спатимуть на її подушці, то обов’язково повинні побачити її сновидіння.
Якщо малюк не розуміє якесь життєве явище, він починає шукати йому пояснення, намагається пояснити незрозумілі явища, процеси через уже відоме: "Мама, знаєш, небо зроблено з пластмаси!". Нерідко ці пояснення, міркування бувають помилковими. Тому важливим на цьому етапі пізнавальної діяльності є роз’яснення дорослими незрозумілого дітям. Водночас цінність роздумів дитини вголос розкривають способи її мислення. І, незважаючи на своєрідність дитячої логіки, дошкільники можуть досить правильно міркувати і вирішувати складні завдання. Проілюструємо сказане прикладами дій дошкільників, які свідчать про здатність швидко знаходити оригінальні рішення. Мати несе важкі валізи, поряд із нею йде стомлена дівчинка, яка розуміє, що матері важко, то й попроситися на руки буде несправедливо. Водночас сили рухатися швидко зменшуються. Дівчинка пропонує: "Давай я візьму валізи, а ти візьмеш мене, і тобі одразу стане легше".
Порушення унормованості повсякденного розкладу, до якого, до речі, тяжіють діти, викликає гостре відчуття незрозумілості та бажання зрозуміти, – це є моментом нового активного розумового сплеску. У дитини пробуджується відчуття незрозумілості того, що вона сприймає, і зароджується потреба в поясненні та прагнення до розуміння: "Виделка – це дружина ножа?", "Кінь – це батько кобили?" (М. Веракса, Л. Венгер, Д. Ельконін).
Дитина, відштовхуючись від накопичених знань та спостережень, намагається самостійно знайти пояснення тому, що вона спостерігає. З відчуття незрозумілості перед дитиною постають запитання, на які дуже часто діти дають відповідь самостійно. Наведемо приклади окремих дитячих запитань: "Якщо одірвати голову, я зможу з нею розмовляти?", "Навіщо собака мисливцю, щоб на нього зайці не нападали?", "Чому сонце не шипить, коли в море сідає? Бо море також гаряче?", "Якщо пожежники приїхали, значить пожежа скоро почнеться?". Аналізуючи питання можна зробити висновок, що висловлювання типу "запитання–відповідь" з’являються в дитини як результат пізнання та аналізу чогось нового. Буває дитина, коли ставить запитання, не очікує на відповідь дорослого, а робить свої висновки. Це призводить до формування помилкових тверджень.
Науковці, які вивчають дитяче мовлення, виявляють великий інтерес до проблеми формування понятійного поля (Н. Гавриш, Л. Калмикова, Г. Смага, Є. Струніна, В. Харченко та ін.). За допомогою понять дошкільник намагається ідентифікувати його серед інших предметів, що мають схожі ознаки, та водночас уніфікувати цей предмет із-поміж інших, розкрити його сутність, виокремити його специфічні риси.
Спроби сформувати та знайти відповідну мовленнєву форму новому поняттю мають величезне значення для інтелектуального розвитку дитини, оскільки вони поступово допомагають їй систематизувати інформацію про довкілля. Певний час поняття дошкільника залишаються на споживчому рівні, але поступово їхній зміст починає все більше відповідати тому, що вкладає в це поняття більшість дорослих. Наприклад, "Індик – це качка з бантиком", "Страус – це жираф. Тільки він птах", "Ні, я не школяр. Я поки що садист, ходжу в дитячий садок".
Найбільш повно презентує дитячу картину світу мовленнєвотворча діяльність дітей, яку науковці визначають як таку творчу діяльність, в якій через складання різних типів зв’язних висловлювань дитина відбиває почуття, уявлення, враження, образи уяви, навіяні художніми творами, сприйманням довкілля. Близьким за значенням є термін "словесна творчість", у якій вбачають вищий щабель мовленнєвої діяльності, що вимагає певного результату (відповідності складеного твору літературно-мовним нормам). Н. Гавриш визначає словесну творчість – первинну форму літературної творчості – як спеціально організований, зумовлений мотивацією процес створення дитиною твору в будь-якій формі мовленнєвого висловлювання, що відповідає певним літературним нормам [1]. Дитина прагне скласти розповідь, сподівається на увагу слухачів, для неї важливо, щоб її власний твір здобув позитивну оцінку. Експериментальні дослідження показали, що вже в дошкільному віці в умовах цілеспрямованого навчання діти здатні складати казки, оповідання, які характеризуються певною завершеністю, мають чітку структуру, різні типи зв’язку між реченнями, образні, граматично правильно побудовані (Л. Ворошніна, М. Коніна, Е. Короткова, Т. Постоян, О. Ушакова, А. Шибіцька та ін.).
Значущість словесної творчості, як визначають педагоги, психологи, виявляється в самому творчому процесі, що сприяє художньо-естетичному розвиткові дитини, удосконаленню психічних процесів, а також у формуванні її активного творчого ставлення до життя, в можливості вільно і творчо використовувати мову в різних ситуаціях спілкування. У власному творі дошкільник не тільки відбиває світобачення, а й повідомляє світові про власні переживання, глибинні почуття, тривоги тощо. Так, у казці, складеній шестирічним хлопчиком про зернятко ріпи, ми відчули те, що гнітило хлопчика тривалий час, – самотність. Як з’ясувалося пізніше, дитина дійсно виявилася самотньою в родині, де кожен із дорослих вирішував свої непрості життєві проблеми. Ось текст цієї казки. Про ріпку. Валєра М.: "Подарувала бабуся Оленці зернятко ріпи. Посіяла дівчинка зернятко в землю і стала поливати. Незабаром виросла ріпка – зелена, весела, сильна. Раптом подивилась навкруги – огірків багато, цибульки росте багато, морквочки, а вона, ріпка, зовсім одна. Засмутилась вона і перестала рости. Прийшла дівчинка, дивиться, а ріпка не росте, а коли розпитала про причину, попросила в бабусі ще зерняток та посіяла цілий рядок. Виросло багато ріпок, і було їм добре разом". Можливо, в реальному житті, спілкуванні хлопчик би не зміг сформулювати свої переживання, а в казці вони відтворилися дуже яскраво.
Проте частіше буває так, що в казках чи розповідях дітей відбивається переплутана картина, в якій логічний сюжет відсутній, є лише змішані, як мазки на картині, враження від довкілля. Такі тексти характерні для мовленнєвого супроводу, за допомогою якого дитина коментує власний малюнок чи режисерську настільну гру з іграшками. Проілюструємо сказане записом історії, складеної дошкільником. Про коника: "Я коник, маленький та смішний… У мене є тато й мама. Тато веселий, а матуся – сумна, тому що вона спала в поганому ліжку. У ньому є велика дірка та стирчить пружина. Тому в мами болить спина. Раптом у двері хтось постукав, ми її відчинили, і в будинок залетіла хмара. Вона налила цілу калюжу, навіть озеро. Потім залетів вітер та прогнав дощ. А озеро перетворилось на лід та пішов сніг. Але тут прибігли олені та жирафи. Сніг злякався їх та пішов".
Як бачимо в тексті, яскраво простежується закономірний зв’язок реальності та вигаданого. Діти відображають те, що є важливим для них у цей момент, те, що викликало емоційний вибух у дитини. Провести чітку межу між вигаданим та життям дитині дуже важко, бо вона живе у створеній нею казці, тим самим намагаючись зробити навколишній світ кращим, яскравішим, загадковим. На історії, складені дошкільниками, впливають літературні твори, телепрограми, навіть мексиканські серіали, які діти нерідко дивляться зі своїми бабусями.
Таким чином, надані форми мовленнєвої діяльності старших дошкільників дають змогу наблизитися до розуміння особливостей дитячого світобачення, яке полягає в спробі пояснити незнайомі факти, викликані зацікавленістю дитини. Це сприйняття є доказом того, що дитина дошкільного віку швидко адаптується до складної ситуації, уточнює, пояснює, розмірковує ти вигадує.
ЛІТЕРАТУРА
|