Дошкільний навчальний заклад є першою позасімейною виховним закладом і розглядається як динамічний освітній простір, в умовах якого починає здійснюватись виховання малечі суспільством. Його діяльність спрямована на забезпечення всебічного розвитку дитини, створення освітнього простору для малюків згідно з їхніми віковими та індивідуальними особливостями. Проте ефективність створених умов буде занизькою без урахування працівниками ДНЗ особливостей мікросередовища малюка, сімейного оточення. Специфіка успішного співіснування виховних закладів полягає не в дублюванні і не в заміні соціальних результатів виховання іншими аналогічними ефектами, а в гармонійному доповненні один одного [3]. Гармонійний розвиток особистості дитини пов’язаний не тільки з присутністю та активною діяльністю в сім’ї кожного з батьків, але й з узгодженістю їхніх виховних дій. Отже, для того щоб перебування малечі в дошкільному навчальному закладі було зручним, повноцінно розвивались її духовні та фізичні сили, необхідно вихователю спілкуватись із батьками.

Узгодженість виховних дій дошкільного навчального закладу та сім’ї сприяє створенню єдиного освітнього простору, в якому опосередковано відбувається розвиток особистості [7]. Так, В. Ковязіна розглядає освітній простір як систему багатопланових   і   багатовимірних відносин, що об’єктивно відтворюються та самостійно розвиваються в новому історичному середовищі в процесі організації і трансляції певної, необхідної в сучасному суспільстві, що змінюється, сукупності знань, яка функціонує в реальному просторово-часовому континуумі [6]. Активна взаємодія суб’єктів освітнього простору виформовує середовище спільної діяльності [7]. Саме тому, на нашу думку, використання словосполучення "робота з батьками", яке й сьогодні є розповсюдженим, не відповідає сучасним поглядам на інститут сім’ї. Воно виникло за часів Радянського Союзу, коли пріоритетним було суспільне виховання і педагоги мали на меті цілеспрямовано здійснювати озброєння батьків педагогічними знаннями відповідно до завдань партії. Замість словосполучення "робота з батьками" доцільно керуватись визначенням "взаємодія з батьками". Отже, розглянемо його більш детально.

У широкому значенні взаємодія – це зв’язок між предметами в дії, погоджена дія між ким-небудь [4, с. 85]; одна із форм взаємозв’язку між явищами, сутність яких полягає у зворотному діянні одного предмета (явища) на інші; відбувається в просторі та часі і є специфічним для кожної з форм руху матерії. У педагогічній літературі взаємодія з батьками визначається як процес спільної діяльності із погодження цілей, форм і методів виховання в сім’ї та ДНЗ [10]. Аналіз психолого-педагогічної літератури вказує на те, що проблема взаємодії дошкільного навчального закладу та сім’ї вивчалася впродовж багатьох років. Опрацювання (Т. Голубєва, Л. Островська, В. Павленчик та ін.) теоретико-методичних надбань із зазначеної проблеми свідчить про значні зміни в поглядах як на зміст взаємодії з батьками, так і на вимоги до особистості вихователя, його ролі та місця в суспільних перетвореннях. Організація ефективної взаємодії педагогів і батьків є сьогодні одним із найважливіших завдань, що виникають перед колективами ДНЗ. Дослідження в галузі взаємодії дошкільного навчального закладу та сім’ї здійснювали: Т. Алєксєєнко, М. Баярмагнай, Г. Борин, Ю. Вєрхотурова, Ю. Гладкова, І. Гребенніков, Т. Кротова та ін. Так, Ю. Вєрхотурова педагогічну взаємодію розуміє як контакт вихователя і вихованця, спрямований на розвиток особистості дитини, має слідством взаємні зміни поведінки, діяльності і відносин учасників [5]. Т. Доронова під взаємодією вихователів ДНЗ і батьків розуміє систематичну передачу останнім знань, уявлень і практичних умінь у різних напрямах сімейного виховання (Доронова Т., 2004). Отже, "взаємодія з батьками" – це спільність діяльності педагогів із батьками у вихованні дитини, обмін думками, почуттями, переживаннями. Систематична взаємодія з батьками за умови утворення позитивних довірливих та рівноправних взаємовідносин перетворюється в співробітництво. На думку дослідниці Т. Пагути, співробітництво – це сукупність мети, завдань, принципів, форм, методів, засобів і змісту як взаємопов’язаних компонентів, що сприяють згуртованості між педагогічним колективом ДНЗ та сім’єю [9]. Проте важливим аспектом успішного співробітництва є не просто систематичність спілкування між суб’єктами, а побудова взаємодії на засадах партнерства. Партнерство передбачає узгоджені дії учасників спільної справи. Ознаками якого є: рівність психологічних позицій між суб’єктами незалежно від їхнього соціального статусу; визнання особистостями активної комунікативної ролі партнера; психологічна підтримка іншого суб’єкта. Проте найчастіше в практичній діяльності вихователя стосунки з батьками не завжди вибудовуються успішно, набуваючи форми таких типів поведінки: ухиляння (партнери свідомо прагнуть уникати взаємодії); однобічне сприйняття (один з учасників взаємодії сприяє досягненню індивідуальної мети іншого, коли той ухиляється від взаємодії з партнером); контрастна взаємодія (один з учасників прагне сприяти іншому, а інший активно йому протидіє); компромісна взаємодія (обидва партнери виявляють як сприяння, так і протидію залежно від ситуації).

Запорукою ефективної взаємодії між ДНЗ та сім’єю є урахування вікових особливостей дорослих. Вікові межі дорослого періоду життя людини обумовлені вченими по-різному. Так, Е. Степанова дорослість відносить до 18–40 років, Ю. Кулюткін – до 16–70 років, англійський учений Д. Бромлі, з яким погоджується Б. Ананьєв, – до 21–65 років. Доросла людина, на відміну від недорослої, має відносно сформовані фізіологічні й психологічні функції, зокрема мислення й емоційно-вольову сферу. Доросла людина відрізняється досить високим рівнем самосвідомості: вона усвідомлює себе самостійною, самокерованою особистістю, незалежною в матеріальному (економічному), юридичному, моральному, психологічному відношеннях. Сприйнятливість до засобів навчання в людей різного віку з однаковим рівнем освіти відрізняється. Так, молоді за віком люди (25–30 років) навчаються швидко та легко. Представники старшої вікової групи (40–50 років) часто жаліються на зниження пам’яті, швидку втомлюваність, неуважність, тобто засвоювати нову інформацію їм важче. Хоча із вирішенням завдань професійного характеру вони справляються швидше і краще. Це пояснюється великою професійною майстерністю, професіоналізмом і життєвим досвідом. Отже, запити й потреби дорослих чіткіші, інтереси та вподобання усталеніші, погляди помірковані та виважені.

Дорослий, який навчається, є активним учасником і рівноправним суб’єктом процесу навчання. Завдання педагога-організатора (фасилітатора) полягає в заохоченні й підтримці розвитку дорослого від повної залежності до зростаючого самоврядування, наданні допомоги у визначенні параметрів навчання й пошуку інформації. У процесі сприйняття нової інформації в дорослих активізується набутий раніше досвід, який надалі використовується як джерело власного навчання. Функцією педагога-організатора (фасилітатора) в цьому випадку є надання допомоги суб’єктам навчання у виявленні їхнього наявного досвіду. Готовність дорослих вчитися визначається їхньою потребою в пізнанні чого-небудь для вирішення актуальних життєвих проблем. Дорослий, який самостійно навчається, відіграє провідну роль у формуванні мотивації і визначенні цілей навчання. У цьому випадку завдання педагога-організатора полягає в тому, щоб створити дорослим сприятливі умови для навчання, забезпечити їх необхідними методами і критеріями, які допомогли б їм визначити власні потреби в навчанні. Навчальні програми в цьому випадку мають ураховувати можливість реалізації актуальної потреби в життєдіяльності. Діяльність дорослих також зосереджена на засвоєнні необхідних знань і формуванні необхідних умінь для вирішення життєво важливих проблем. Вплив нового знання на особистість дорослого вимагає від нього критичної переоцінки власного досвіду. Бажання дізнатися щось нове передбачає готовність розлучитися зі станом речей, що склався. Мотиви і потреби в навчанні дорослих різні, що вимагає індивідуального підходу, в якому відбивалося б розуміння вікових і життєвих завдань, а також володіння принципами взаємодії з дорослими.

В андраґоґіці провідна роль належить тому, хто навчається. Аспекти освіти дорослих досліджували Л. Авраменко, В. Буренко, О. Бурлука, Л. Вовк, І. Воробець, С. Коваленко, Т. Свістунова, М. Сорокіна, Л. Тимчук та ін. Так, В. Буренко розглядає освіту дорослих як цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм і послуг, здійснення освітньо-інформаційної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої й післядипломної освіти [1]. О. Бурлука, досліджуючи проблему самоосвіти особистості виокремлює педагогічний підхід, розглядаючи його як цілеспрямовану самостійну діяльність людини з вибору тематики, часу і засобів роботи з метою придбання знань і підбір оптимальних методик організації самоосвіти. Самоосвіта, на думку вченої, пов’язана з процесами самопізнання, самоаналізу, самооцінки, саморегуляції та самореалізації [2].

О. Огієнко зазначає, що навчання дорослих має базуватись на андраґоґічних принципах: спільної діяльності; індивідуалізації; системності; усвідомленості; самостійного навчання; опори на життєвий досвід; контекстності навчання; актуалізації; еклектичності [8]. Принцип спільної діяльності передбачає спільну діяльність на рівних всіх учасників навчання. Відповідно до принципу індивідуалізації, кожен дорослий спільно з іншими учасниками створює власну індивідуальну програму навчання, орієнтовану на конкретні освітні потреби й цілі навчання з урахуванням власного досвіду, рівня підготовки, психофізіологічних і коґнітивних особливостей. Принцип системності навчання припускає дотримання відповідності цілей, змісту, форм, методів, засобів навчання й оцінювання результатів навчання. Принцип усвідомленості навчання припускає осмислення суб’єктами навчання всіх параметрів процесу навчання і власних дій стосовно організації цього процесу. Принцип самостійного навчання є пріоритетним у пізнавальній  діяльності дорослих. Самостійна діяльність тих, хто навчається, є основним видом навчальної роботи дорослих, які навчаються. Під самостійною діяльністю розуміється не проведення самостійної роботи як виду навчальної діяльності, а самостійне здійснення тими, хто навчається, організації процесу навчання. Під самостійним навчанням розуміється здійснення дорослим організації процесу власного навчання. Принцип опори на досвід дорослих припускає використання досвіду як джерела пізнання нового. Відповідно до цього принципу життєвий (побутовий, соціальний, професійний) досвід використовується як одне із джерел навчання. Контекстність навчання. Відповідно до принципу контекстності навчання вирішуються тільки конкретні, життєво важливі для дорослого завдання. Принцип актуалізації результатів навчання припускає невідкладне застосування на практиці набутих дорослим знань, умінь, навичок, якостей. Принцип еклектичності навчання припускає надання дорослому певної свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, часу, місця навчання, оцінювання результатів навчання.

Зміст, форми та методи спілкування вихователя з батьками дітей раннього віку в умовах ДНЗ обумовлені певними особливостями, хоча й мають багато спільного зі взаємодією батьків дітей дошкільного віку. Перш за все специфіка спілкування вихователів груп раннього віку з батьками обумовлена віковими психофізіологічними особливостями дітей перших трьох років життя. Стрімкий темп розвитку дітей цього віку призводить до необхідності постійно вносити корективи в завдання, зміст і методи виховання малюків. Як результат, виникає необхідність у планомірному та систематичному спілкуванні вихователя групи раннього віку з батьками. Динамічність та скачкоподібність розвитку дітей цього вікового періоду викликають урізноманітненість інформаційних запитів батьків, які обумовлені труднощами або зацікавленістю мами й тата певними проявами поведінки малюка. Треба також зазначити, що різні батьки з різною частотою звертаються до працівників ДНЗ. Тому, на жаль, вихователю важко відразу надати батькам змістовні, арґументовані відповіді на запитання, які їх цікавлять. Натомість, вирішуючи з родинами малюків найбільш "болючі" питання, поступово стають непомітними труднощі у вихованні деяких батьків, наслідки яких згодом важко виправити. Оскільки групи комплектуються так, що в них можуть опинитися малюки різного віку, вихователю необхідно організовувати та планувати переважно індивідуальні форми взаємодії з батьками, проводити, консультації, бесіди, анкетування диференційовано. Диференційований підхід сприяє збагаченню психолого-педагогічних знань батьків, формуванню відповідних вмінь у спілкуванні з дитиною.

Отже, беручи до уваги зазначене, можна дійти висновку про те, що вихователю групи раннього віку необхідно враховувати у взаємодії з батьками наявність труднощів у вихованні малюка, інформаційні потреби та особистісні особливості дорослих як рівноправних суб’єктів. Послідовне та систематичне здійснення контактів із батьками, взаємна довіра поєднанні з індивідуальними формами організації взаємодії сприяють налагодженню позитивних взаємостосунків між сім’єю та працівниками дошкільного навчального закладу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Буренко В.М. Андрагогічний підхід до професійної перепідготовки вчителя гуманітарного профілю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / В.М. Буренко. – К., 2005. – 24 с.
2. Бурлука О.В. Самоосвіта особистості як соціокультурне явище : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 17.00.01 "Теорія та історія культури" / О.В. Бурлука. – Х., 2005. – 16 с.
3. Вальнер Н.А. Социализация дошкольника в семье и образовательных учреждениях : дис… кандидата соц. наук : 22.00.04 / Надежда Анатольевна Вальнер. – М., 2006. – 141 с.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 170 000 / [авт. і голов. ред. В.Т. Бусел] – К. ; Ірпінь : Перун, [2004]. – 1425, [1] с.
5. Верхотурова Ю.А. Педагогическое взаимодействие родителей с детьми раннего возраста в учреждении дополнительного образования : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.07 "Теория и методика дошкольного образования" / Ю.А. Верхотурова. – Челябинск, 2008. – 23 с.
6. Ковязина В.М. Взаимодействие администрации педагогического коллектива как фактор инновационного развития образовательного учреждения (на примере комплекса "детский сад – школа"): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. психол. наук : спец. 13.00.01 "Теория и история педагогики" / В.М. Ковязина. – Ставрополь, 2006. – 24 с.
7. Крутій К.Л. Освітній простір дошкільного навчального закладу : монографія : у 2-х ч. – Частина перша. Концепції, проектування, технології створення/ К.Л. Крутій. – Запоріжжя : ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2009. – 320 с.
8. Огієнко О.І. Андрагогіка та освіта дорослих / О.І. Огієнко// Матеріали 4-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції "Сучасні проблеми науки та освіти". – Ялта, 2003. – С. 179.
9. Пагута Т.І. Співробітництво вихователів дошкільних закладів із сім’єю по вихованню дошкільників в дусі миру : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Теорія та історія педагогіки" / Т.І. Пагута. – К., 1997. – 24 с.
10. Сергиенко Т.Е. Взаимодействие педагогов и родителей в формировании здорового образа жизни детей : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / Т.Е. Сергиенко. – СПб., 2007. – 23, [1] с.