Проблема формування особистості є однією з найбільш актуальних, адже саме конкретна особистість є суб’єктом суспільних відносин, а її соціально-психологічні особливості, проявляючись у соціальній взаємодії людей, зумовлюють властивості цілісної суспільної системи. Відтак проблема соціалізації особистості має не лише теоретичне, а й практичне значення. Одним з основних інститутів соціалізації дитини є сім’я [8; 2; 3; 7]. Сім’я – це система, у межах якої кожен її член залежить від іншого, а інші залежать від нього (Дж. Бейтсон, 1956). Припускаємо, що зміна структури зазначеної системи впливає на процес соціалізації дошкільників, визначаючи формування своєрідних особистісних особливостей та моделей соціальної взаємодії.

Теоретичний аналіз зазначеної проблеми дав змогу дійти висновку, що розвиток людини у взаємодії і під впливом навколишнього середовища в широкому розумінні можна визначити як процес і результат її соціалізації [8; 5; 2; 3; 7]. Соціалізація відбувається в результаті стихійних впливів на людину обставин життя і внаслідок стихійної взаємодії із суспільством; у процесі впливу з боку держави на обставини життя тих чи інших категорій людей; у процесі цілеспрямованого впливу (виховання, навчання); у процесі саморозвитку, самовиховання людини.

Процес виховання насамперед здійснюється в сім’ї. Вона є первинною соціальною групою, взаємозв’язки в ній вибудовуються на безпосередніх контактах, на емоційному залученні її членів у справи групи, що забезпечує високу міру ототожнення і злиття її учасників. Це єдина соціальна група, яка збільшується (як правило) не за рахунок "прийняття" нових членів ззовні, а дякуючи народженню дітей [4]. Сучасна сім’я, у якій виховуються дошкільники, суттєво відрізняється від сім’ї попередніх століть. Результати наших досліджень свідчать про те, що більшість сучасних молодих сімей (140 – 93 % опитаних) основним  мотивом створення сім’ї вважає наявність почуття кохання. Цей факт підтверджується й попередніми науковими дослідженнями (В. Зацепін, Л. Філюкова, А. Обозова, В. Штільбанс та ін.), що вказує на сформованість підвищеної емоційності. Як зазначає Л. Філюкова, переважна кількість шлюбів укладається за коханням, а отже, зростають і взаємні морально-етичні вимоги членів подружжя. Це впливає і на ставлення до дітей. Взаємини в системі "діти – батьки" стають дедалі більш емоційно-психологічними, бо для значної кількості людей саме діти стають головною цінністю в житті.

Якщо раніше переважним типом родин (за кількісним складом) був розширений (складний) – сім’я, що об’єднувала батьківську пару та декількох дітей зі своїми сім’ями, то нині найпоширенішим видом є нуклеарна з типовими українськими характеристиками. Вона складається з подружньої пари та дітей (або й без останніх). Відтак молоді батьки не мають можливості використовувати досвід попередніх поколінь, проблематичною нерідко є й сама доцільність використання цього досвіду (якщо він зумовлював психологічне травмування). Зникла й різноманітність спілкування, що зумовлювалася взаємозв’язками мінімум між трьома поколіннями дорослих та дітьми та сиблінгами (братами-сестрами). А. Харчев, М. Мацковський аналізують явище "двокар’єрної сім’ї", характеризуючи цей тип як такий, що домашню роботу, дозвілля та виховання дітей відносить до периферійних завдань. Ще однією із суттєвих особливостей сучасної молодої сім’ї є досить висока професійна зайнятість дружин. Результати наших досліджень свідчать: 85 % (128) опитаних жінок оволоділи професійною освітою (вищою чи середньою спеціальною), із них 69 % (104) уже мають невеликий трудовий стаж, а 78 % (117) вважають   можливим поєднання функцій матері із подальшим розвитком власної кар’єри. Відтак виникає можливість народження дітей у результаті небажаної вагітності, що може зумовлювати появу материнської депривації.

Досліджуючи явище усвідомленої малодітності, ми з’ясували мотиви народження лише однієї дитини в сім’ї. Результати дослідження виявилися такими:

Мотиви однодітності сучасних батьків

Мотиви жінок дещо відрізнялася від мотивації чоловіків.

Мотиви однодітності сучасних матерів

Аналіз мотивів дає змогу дійти висновку про те, що основними чинниками однодітності є соціальна лінь, вплив моди на однодітність, вплив попереднього негативного досвіду (пов’язаного з народженням дитини: незадовільним рівнем медичного супроводу пологів, погіршенням здоров’я жінки, недостатнім матеріальним становищем сімей), високою психологічною напругою, зумовленою зміною структури сім’ї та адаптацією до нових батьківських ролей (появою численних суперечностей щодо розподілу сімейних обов’язків, моделі виховання дитини, а також зумовлених невмінням розподілити час), просоціальна орієнтація жінок, висока професійна зайнятість чоловіків, соціальна неадаптованість членів молодих подружніх пар.

Однак і однодітній сім’ї притаманні соціалізуючі функції. До основних соціалізуючих функцій родини А. Капська, О. Безпалько, Р. Вайнола відносять такі: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда, формування статевої ідентифікації дитини, сприяння розумовому розвиткові, забезпечення поступальної динаміки здібностей та потенційних можливостей індивіда, формування ціннісних орієнтацій особистості, забезпечення почуттям захищеності, оволодіння дитиною основними соціальними нормами. Л. Шнейдер такі функції розуміє як створення не лише визначених взаємин між батьками та дітьми, а й передумов, тобто певного способу життя сім’ї та взаємозв’язків членів родини. "Невпевненість батьків, неправильне виховання ними дітей загострюють взаємини в родині й негативно впливають на розвиток особистості дитини" [10].

Основними агентами соціалізації дитини в однодітній сім’ї виступають саме батьки. Відсутність братів та сестер у родині може ускладнити передачу соціального досвіду дітям. Адже між дітьми з різницею від 1 року до 3 виникає такий гармонійний контакт, який неможливий між дорослими. Батьки й вихователі не здатні пояснити, наприклад, трирічному малюкові багато з того, що він із легкістю сприйме з дій та міркувань п’ятирічної дитини [6].

Соціалізація як процес забезпечується механізмами. До основних психологічних та соціально-психологічних механізмів соціалізації відносять: імпринтінґ, екзистенційний натиск, наслідування, ідентифікацію, рефлексію. Соціалізація в межах сім’ї може мати 2 прояви: стихійна (що визначається складом сім’ї, рівнем освіти батьків, їхнім соціальним статусом, матеріальними умовами, ціннісними настановами батьків, стилем життя сім’ї і взаєминами членів сім’ї) та цілеспрямована (сімейне виховання – свідомий вплив на дитину старших членів сім’ї, спрямований на те, щоб молодші члени відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина (підліток, юнак). Сімейне виховання порівняно із суспільним є більш емоційним, оскільки засновується на почуттях любові, приязні, родинності. Вплив сім’ї на дитину очевидний, визначають такі його прояви: забезпечення базового почуття безпеки дитини при взаємодії із зовнішнім світом; презентація моделі батьківської поведінки, яку наслідує дитина; забезпечення інформацією про різноманітні життєві ситуації, передача знань та вмінь (сім’я як джерело життєвого досвіду); формування поведінки дитини; забезпечення розвитку світогляду дитини через спілкування в родині.

Основними сферами, у яких відбувається процес соціалізації, більшість науковців називають спілкування, діяльність та самосвідомість [2]. Відтак можна зробити висновок, що саме аналіз стилю виховання дітей, батьківсько-дитячих відносин може сприяти виокремленню особливостей соціалізації дошкільників в однодітній сім’ї.

Під стилем сімейного виховання розуміють сукупність батьківських стереотипів, що впливають на дитину [10]. А. Болдуїн виокремив 2 стилі батьківського виховання – демократичний та контролюючий. Демократичний передбачає високий ступінь вербального спілкування між батьками й дітьми, включеність дітей в обговорення сімейних проблем, успішність дитини при готовності батьків завжди прийти на допомогу, прагнення до зниження суб’єктивності в баченні дитини. Контролюючий – суттєве обмеження поведінки дитини за відсутності суперечностей між батьками з приводу дисциплінарних засобів, чітке розуміння дитиною змісту обмежень. Відповідно до виховного стилю батьків виокремлені типи дітей: авторитетні батьки – ініціативні, комунікабельні, добрі діти; авторитарні батьки – дратівливі, схильні до конфліктів діти; поблажливі батьки – імпульсивні, агресивні діти. А. Варга описує три батьківські ставлення, що мають різне змістове наповнення: симбіотичне, авторитарне та емоційно несприятливе. Останнє характеризується приписуванням дитині хворобливості, слабкості, особистісної несумісності. Цей тип стосунків був названий ставленням до дитини, як до "маленької невдахи".

Окрім того, взаємодія між батьками та дітьми в процесі сімейного виховання зумовлює розвиток психологічних захисних механізмів дитини, що сприятимуть (або ж перешкоджатимуть, ускладнюватимуть) соціальну адаптацію дитини. Захисні механізми виникають у дитини як результат засвоєння демонстрованих батьками зразків захисної поведінки (імітація, ідентифікація) та негативного впливу з боку батьків (І. Нікольська, Р. Грановська). Під негативним впливом розуміють недостатнє задоволення базових потреб дитини (відсутність правильного й постійного материнського догляду, байдужість, холодність, власність матері, недостатня повага до індивідуальних потреб дитини, занадто велике захоплення дитиною, примус приймати чиюсь сторону в суперечках батьків, ізоляція від інших дітей, дискримінація, невиконання обіцянок тощо).

Ситуація однодітної сім’ї може зумовити надмірну турботу батьків, організацію навколо дитини кругової оборони за типом "наша дитина завжди права". У цьому випадку батьки агресивно налаштовані на всіх, хто зауважує на неправильну поведінку дитини. На дошкільника буквально моляться, і всі його забаганки негайно виконуються. Варто зауважити, що нерідко батьки, намагаючись створити сприятливі умови розвитку дитини, своєю гіперопікою загальмовують процеси сепарації (вихід залежного члена сім’ї із її внутрішнього простору в зовнішній світ) або ж обирають школу, психологічний сценарій якої спрямований на прагнення "заховати" дитину від зовнішнього жорстокого світу. Психологічно ж такий сценарій спрямовано на підтримку в дитини почуття власної винятковості, що зумовлює формування неадекватної самооцінки, він не дає можливості вироблення в дитини досвіду самообмеження, співробітництва, взаємодопомоги. Емоційне відкидання й емоційний симбіоз, що блокують, відповідно, тенденцію до приєднання і тенденції до відкинення якраз і є тими екстремальними установками, які потім переходять у типові порушення батьківської поведінки.

Відтак батьківський негативний вплив зумовлює високий рівень тривожності дошкільника. Тому, ймовірно, у такій ситуації буде "включатися" несвідомий механізм захисту, а процес формування копінг-поведінки, усвідомлене формування нової ситуації, тобто саме пристосування, адаптованість буде утрудненим. Це у свою чергу спричинюватиме особливості поведінки дитини, специфіку її спілкування з однолітками. Рівень тривожності дитини, її спрямованість у спілкуванні – також можна визначити критеріями дослідження особливостей прояву соціалізації дошкільника в однодітній сім’ї. Виокремлені критерії дають змогу обґрунтувати інструментарій дослідження. Так, для дослідження виховного стилю батьків доцільним вважаємо використання тесту опитувальника батьківського ставлення (А. Варга, В. Столін), що дає можливість виявлення поведінкових стереотипів, які практикуються батьками у взаємодії з дітьми, особливості сприймання характеру дитини, її вчинків. Опитувальник дає можливість класифікувати ставлення батьків за 5 шкалами: прийняття-відкидання, кооперація, симбіоз, авторитарна гіперсоціалізація, маленький невдаха. Для отримання більш повної та об’єктивної інформації про подружні стосунки, ставлення батьків (насамперед матері) до сімейної ролі, дітей варто використати методику PARI (Є. Шериф, Р. Белл, адаптована Т. Нещерт). Для визначення рівня тривожності – проективний тест "Неіснуюча тварина" (за І. Сєченовим, будь-яке уявлення, що виникає в психіці, будь-яка тенденція, пов’язана із цим уявленням, закінчується рухом).

Отже, сучасна сім’я характеризується такими ознаками: зростають взаємні морально-етичні вимоги членів подружжя, висока професійна зайнятість дружин, виникає можливість народження дітей у результаті небажаної вагітності, що може зумовлювати появу материнської деривації, звужується спектр міжпоколінних взаємозв’язків; основними чинниками однодітності є соціальна лінь, вплив моди на однодітність, вплив попереднього негативного досвіду, просоціальна орієнтація жінок, висока професійна зайнятість чоловіків, соціальна неадаптованість членів молодих подружніх пар; критеріями виявлення особливостей соціалізації дошкільників в однодітній сім’ї є стиль сімейного виховання, ставлення батьків до дітей, рівень тривожності дошкільника.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алексєєнко Т.Ф. Умови позитивної соціалізації дитини у сім’ї / Т.Ф. Алексєєнко // Діти – батьки – сім’я : випуск 3 / ред. Г.М. Лактіонова, І.Д. Звєрєва та ін. – К. : Науковий світ, 2005. – 37 c.
2. Андреева Г.М. Социальная психология : учебник / Г.М. Андреева. – М. : Наука, 1994. – 324 с.
3. Голованова Н.В. Социализация и воспитание ребенка : учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений / Н.В. Голованова. – СПб. : Речь, 2004. – 272 с.
4. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка / А.И. Захаров. – Л. : Медицина, 1986. – 192 с.
5. Кравець В. Ґендерна педагогіка / В. Кравець. – Тернопіль : Джура, 2003. – 416 с.
6. Монтессори М. Помоги мне это сделать самому / М. Монтессори. – М. : Издательский дом Шалвы Амонашвили, 2000. – 224 с.
7. Москаленко В.В. Соціальна психологія / В.В. Москаленко. – К. : ЦУЛ, 2005. – 624 с.
8. Мудрик А.В. Социальная педагогика : учебник для студ. пед. вузов / А.В. Мудрик ; под ред. В.А. Сластенина. – М. : Издательский центр "Академия", 2000. – 200 с.
9. Никольськая И.М. Психологическая защита у детей / И.М. Никольськая, Р.М. Грановская. – СПб. : Речь, 2006. – 352 с.
10. Шнейдер Л.Б. Основы семейной психологии : учеб. пособие / Л.Б. Шнейдер. – М. : Издательство Московского психолого-социального института ; Воронеж : МОДЭК, 2003. – 923 с.