| |
| Здравомислова О., Герасимова К., Троян Н. |
ҐЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКІВ: РОСІЙСЬКІ КАЗКИ
Ця стаття присвячена дослідженню тих уявлень про мужність і жіночність, які зафіксовані й тиражуються в літературі для дошкільників, що читають у Росії. Ці уявлення, або ґендерні стереотипи, засвоюються в період раннього дитинства, у процесі формування ґендерної ідентичності.
Ми розглядаємо формування ґендерної ідентичності як "процес, за допомогою якого діти набувають характеристик, настанов, цінностей і поведінки, які суспільство вважає відповідними їхній статі, що ведуть до засвоєння ролей і відповідальності, призначених чоловікам і жінкам, і до розвитку навичок, необхідних для ефективного виконання своїх ролей" [18, с. 68]. За твердженням психологів, ґендерна константа формується у віці трьох–п’яти років, тобто в період раннього дитинства, або в так званому дошкільному віці. До семи років діти набувають "ґендерної константи", яка підкріплюється статево-рольовими стереотипами [16, c. 198].
Серед значущих аґентів ранньої ґендерної соціалізації дослідники виділяють батьківську сім’ю та інших значущих дорослих (братів, сестер і дітей-однолітків); книги, телебачення та інші засоби масової інформації [18, с. 81]. У російському контексті дотепер особливо впливовим аґентом ґендерної соціалізації є дитяча література, оскільки роль читання вголос надзвичайно важлива в процесі виховання, зокрема в сім’ях, які належать до освіченого класу. Нам особливо хочеться підкреслити цю виховну практику, оскільки вона належить до елементів культури, які поступово зникають.
У дослідженні, результати якого пропонуються увазі читача, ми продовжили вивчення тиражування ґендерних стереотипів, яке було проведене американським дослідником Моллі Розенхан на матеріалі дитячих хрестоматій для початкової школи наприкінці 1970-х років [17]. Одне з наших завдань — перевірити гіпотези й висновки М. Розенхан про сучасну російську ґендерну культуру, тиражовану читанням, на інших джерелах двадцять років потому.
Які висновки спричинив дискурсивний аналіз М. Розенхан, здійснений на 213 текстах, відібраних із книг для читання в початкових класах радянської школи 1970-х років? Дослідниця стверджує, що ґендерні стереотипи репрезентують жінку перш за все як матір і лише в другу чергу як професіонала. "Якщо жінки працюють, то чоловіки роблять кар’єру", — пише вона [17, с. 301]. "Відносини між статями засновані на взаємному доповненні за наявності роздільних, сепарованих сфер діяльності" [17, с. 305]. На підставі реконструкції культурних норм із текстів для дітей дослідниця вказує, що, по-перше, основним типом жіночої соціалізації в радянській Росії був тип "працюючої матері", і, по-друге, що ґендерна сеґрегація відтворюється як у публічній, так і приватній сфері життя радянських людей.
Завданням цього дослідження було виявити, що читали в другій половині 1990-х років російським дошкільникам, які належали до сімей освіченого класу, і якими є ґендерні стереотипи, що реконструюються із читаних текстів.
Дискурсивний аналіз текстів дозволив виділити три основні ґендерні стереотипи, відтворені в дошкільній літературі для читання: а) традиційний (у двох варіантах — патріархальний і російський традиційний); б) радянський комбінований; в) елітарний. Кожний із цих ґендерних стереотипів представлений у різних кластерах літератури. Традиційний патріархальний стереотип присутній як у зарубіжних, так і в російських казках. Традиційний російський ґендерний стереотип виявляється виключно в російських народних казках. Радянська література — це радянський комбінований стереотип. Крім того, у сучасній дитячій літературі все частіше зустрічається егалітарний ґендерний стереотип. За матеріалами дослідження підготовлено декілька публікацій. Ця стаття присвячена тільки ґендерному аналізу російських казок, що ввійшли в стандартний список літератури для читання.
Методи і матеріали дослідження. Перш за все нам потрібно було описати коло літератури для читання, яке стало потім предметом дискурсивного ґендерного аналізу. Із цього приводу було проведено 16 інтерв’ю з експертами й батьками, у результаті яких було складено список текстів для читання в дошкільному віці. Нами було опитано мам із вищою освітою у віці 27–40 років, які належать до освіченого класу (інтеліґенції). Таким чином було складено так званий "стандартний набір для читання в інтеліґентній сім’ї" (як зауважила одна з мам). Цей "стандартний набір" виконує роль носія культурної традиції, у межах якої відтворюються ґендерні стереотипи в Росії, принаймні в межах освіченого класу. (У цьому дослідженні не стали об’єктом аналізу казки про тварин, у яких також можна виокремити ґендерні стереотипи. Прикладом цього є образ лисиці — втілення певного роду жіночності — і вовка — як втілення чоловічого начала).
Аналіз інтерв’ю показав, що основу дошкільного читання складає відносно стабільний список творів, що містить більше чотирьохсот текстів. На основі бібліотечного рубрикатора з метою полегшення орієнтації в цьому досить великому обсязі текстів ми виділили такі кластери: 1) традиційно казки (зарубіжні та російські, народні та авторські — 103 твори), 2) радянська дитяча література (близько 250 назв, 36 авторів), 3) сучасна зарубіжна дитяча література (близько 40 творів, 13 авторів). У цілому було проаналізовано більше трьохсот текстів.
Для аналізу текстів було використано методи морфологічного й ґендерно-орієнтованого дискурсивного аналізу, які дозволили реконструювати стереотипи, що диференціюють чоловіків і жінок за психологічними характеристиками, установками, цінностями, інтересами, перевагами і моделями поведінки [18; 19]. Ми виділили такі структури, компоненти ґендерного стереотипу, опис яких шукали в текстах: фізичні, психологічні та особистісні риси, які приписуються чоловікам і жінкам; ролі, сформульовані як знання, навички, уміння, які характерні для чоловіків і жінок та проявляються і в суспільстві, і в сімейній сфері; особливості виховання хлопчиків і дівчаток; соціальна позиція чоловічих і жіночих персонажів стосовно влади та управління.
Розробляючи методику ґендерного дискурсивного аналізу, ми спиралися на методологію класичної структуралістської праці В. Проппа "Морфологія казки", додавши до неї ряд уточнень, пов’язаних із завданнями нашого проекту. Проаналізувавши сто казок, опублікованих у збірці Афанасьєва, Пропп виявив універсальну для всіх чарівних казок структуру. Основним структурним елементом казки, за Проппом, є функція, визначена як певне постійне значення дій, що виконуються казковими персонажами [8, с. 29]. "Під функцією розуміється вчинок дійової особи з погляду його значущості для перебігу подій" [8, с. 30–31]. Пропп виділив 31 функцію і сім категорій дійових осіб відповідно до набору виконуваних функцій. Він також виявив послідовність функцій, що здійснюються казковими персонажами. Згодом французький структураліст А.-Ж. Греймас скоротив кількість функцій до 20 і розробив морфологічну схему аналізу наративу. За Греймасом, будь-який наратив містить парні структурні елементи, взаємодія між якими і визначає його композицію. Це дихотомічні пари: відправник — одержувач, об’єкт — суб’єкт, помічник героя — шкідник.
Фокус досліджень Проппа і Греймаса — морфологічний аналіз тексту, тобто виявлення функцій, що здійснюються персонажами. У той самий час у "Морфології казки" неодноразово наголошується на потенційній продуктивності аналізу не тільки функцій, але й змінних елементів казкової структури для виявлення сенсу казки. До таких змінних елементів належать способи виконання функцій, персонажі, їхні атрибути й мотивування [8, с. 77, 97, 99–100]. "Під атрибутами, — пише Пропп, — ми розуміємо сукупність усіх зовнішніх якостей персонажів: їхній вік, стать, становище, зовнішній вигляд, особливості цього вигляду і т. д. Ці атрибути надають казці яскравості, краси й чарівливості" [8, с. 96]. Звертаючись до виявлення культурних значень казки, Пропп визнає, що розподіл функцій за персонажами має достатньо стійкий характер. У зв’язку із цим він вводить поняття казкового канону. "Якщо персонаж визначений з боку функцій, наприклад як дарувальник, помічник і т. д., і позначено в рубриці все, що про нього розповідається, то виходить надзвичайно цікава картина. Весь матеріал однієї рубрики може розглядатися абсолютно самостійно крізь весь казковий матеріал. Хоча ці величини і є елементами змінними, але й тут спостерігається значна повторюваність. Форми, які найчастіше повторюються, найяскравіші, є відомим казковим каноном" [8, с. 97].
Пропп виділив три основні рубрики для вивчення атрибутів персонажів — вигляд і номенклатуру (список дій, які визначаються функціями), особливості появи в оповіданні та житлі, у якому вони мешкають. Він також реконструював казкові канони деяких персонажів. Так, Баба-Яга має ім’я, специфічний вигляд (стареча хирлявість, гачкуватий ніс, зігнута спина, довгі нігті), характерне для неї житло (хатинка на курячих ніжках, без вікон — нагадує труну) та специфічний спосіб появи й пересування (у ступі, верхи на помелі). Усі ці ознаки пов’язані воєдино й асоціюються з функцією Яги як помічника, відправника героя, а також могутнього жіночого персонажа, який представляв архаїчну богиню життя-смерті [14].
Нашим завданням було доповнити морфологічний аналіз Проппа–Греймаса ґендерним дискурсивним аналізом. Ми виходимо з того, що в цілому структуралістський морфологічний аналіз наративу нечутливий до суб’єкта дії. Пропп пише: "...Воля персонажів, їхні наміри не можуть вважатися істотним мотивом для їхнього визначення. Важливе не те, що вони хочуть зробити, не почуття, які їх переповнюють, а їхні вчинки як такі, оцінені й визначені з погляду їхнього значення для героя і для перебігу дії" [8, с. 90]. Феміністська критика (і не тільки феміністська) об’єктивістської методології підкреслює, що, ігноруючи характеристики суб’єкта дії, ми не можемо зрозуміти культурне значення казки. Введення "суб’єктивної" перспективи передбачає звернення до таких позицій суб’єкта, як стать, вік, сімейний і соціальний статус, владна позиція. На наш погляд, значення наративу (сенс казки) змінюється, якщо змінюються виконавці стійких функцій.
Визнаючи обмеження структуралістського підходу (реконструкція композиції через аналіз послідовності присудків), ми усвідомлюємо необхідність використовувати для наших цілей дискурсивний аналіз (реконструкція сенсів через підмети, доповнення, що визначають сюжет, та ін.). Одиницею дискурсивного аналізу в нашому дослідженні є ґендерна дискурсивна конфігурація. Під ґендерною дискурсивною конфігурацією ми розуміємо розподіл схвалюваних і засуджуваних функцій та атрибутів героїв відповідно до їхньої статі і взаємодії персонажів різних ґендерних статусів у перебігу подій у казці. Ґендерний дискурсивний аналіз передбачає виокремлення стійких зв’язків між статтю персонажів, їхніми якостями й діями, які вони виконують, а також виявлення соціальної позиції персонажа в різноманітних відносинах (між статями, із чарівними силами, владними структурами, іншими віковими групами тощо).
Отже, для нас найважливішим атрибутом є стать персонажів, відповідно до якої розглядаються всі інші якості, функції та мотиви, що становлять канон. Тим самим ми реконструюємо ґендерне вимірювання казкових канонів.
Таким чином, під час аналізу казок, що читають російські дошкільники, ми фокусувалися на співвідношенні статі й атрибутів-функцій персонажів у контексті їхніх казкових відносин. Нам було важливо з’ясувати, хто — чоловік чи жінка — є суб’єктом наративу, які функції вони виконують, як розрізняються випробування, через які проходять герої різної статі, у які владні відносини вони залучені, як будуються ґендерні відносини, у яких сферах діяльності беруть участь чоловічі й жіночі персонажі.
Доповнюючи морфологію ґендерним дискурсивним аналізом, ми виходимо за межі структуралізму й реконструюємо сенси, що містяться в наративі, зв’язуючи їх у контекстуальну цілісність.
Дослідження показало, що дитяча література вочевидь містить артикульовану оцінку героїв та їхніх дій, таким чином схвалюючи або не схвалюючи той чи інший стереотип. За відсутності в казці цього оцінного елемента (який може розглядатися як дискримінувальний) казка втрачає сенс і призначення. Це продемонстровано в казках, переписаних у фреймі "політичної коректності" [13]. У вступі до збірки переписаних казок Гарнер стверджує, що в традиційних казках відбувалося "закріплення патріархату, відчуження людей від їхніх природних імпульсів, демонізація "зла" та "винагорода" "об’єктивного" "добра" [13]. Відсутність опозицій у наративі, безконфліктність і плюралізм роблять його непридатним як соціалізаційний інструмент, позбавляють казку головних казкових категорій "добра — зла".
Результати дослідження. Відштовхуючись від морфологічної структури казкового стереотипу, ми концентруємо увагу на його презентації в певній ґендерній дискурсивній конфігурації. Перша типізація ґендерної конфігурації, яку ми вводимо, — це розрізнення казок за суб’єктом. За критерієм початкової ситуації суб’єкта-героя Пропп виділяє два типи казок. Для казок першого типу характерно, що герой і його сім’я перебувають у ситуації шукача (батько і три сини). У казках другого типу в початковій ситуації герой і його сім’я перебувають у положенні жертви шкідника (три дочки царя) [8, с. 94]. Герой — суб’єкт казкового наративу — завжди має стать, а отже, є ґендерно-специфічним. Найчастіше в тих випадках, коли суб’єктом є жінка, вона опиняється в початковій ситуації жертви шкідника-лиходія. Віктимізація — одна з характерних ґендерних конфігурацій центрального жіночого образу казки. У казках, де суб’єктами виступають чоловіки, пропонується декілька сюжетних варіацій початкової ситуації. Тут віктимізація героя не є непорушною.
Розглянемо докладніше композиції цих двох типів казок із "ґендерною розміткою", а потім звернемося до аналізу мандрівних сюжетів, виділяючи казкові канони різних персонажів.
Казка із суб’єктом-героїнею. Як у зарубіжних, так і в російських народних казках присутній мандрівний сюжет, де суб’єктом є героїня, яка стає жертвою шкідника. Аналогічно до того, як В. Пропп виділяє праформу як казку, по відношенню до якої вся решта чарівних казок є варіантами [8, с. 98], ми розглядаємо як прасюжет казку "Морозко" (російська народна казка).
У казках, орієнтованих на прасюжет "Морозко", об’єктом (бажаною метою) є "щастя" героїні — гарний наречений і багатство як визнання її чеснот. Відправником можна вважати батька і, символічно, покійну матір, яка бажала щастя своїй дочці. Роль батька подвійна: з одного боку, він відправник, але, з іншого, він виступає як підсобник злу, непротивленець, який побічно підтримує мачуху й падчерку. Лиходійки-шкідниці — це мачуха й сестри. Помічники героїні — чарівні сили. Одержувачем виступає героїня, прибічниця моральних законів, оскільки функція казки полягає в підтвердженні неминучості перемоги добра над злом і винагороді добра.
Тепер розглянемо сюжет казки з такою структурою, зупиняючись детально на ґендерних конфігураціях — елементах ґендерних стереотипів, виділених нами на початку (атрибути, навички, ґендерні відносини, соціалізація тощо).
З раннього дитинства Машенька (Василиса, Настенька, Крихітка-Хаврошечка) — сирота. І мати, яка була втіленням усіх можливих чеснот, померла, коли дівчинка була зовсім мала (або під час пологів). Батько одружився вдруге. Як правило, мачуха-вдова має одну або двох дочок від попереднього шлюбу. Коли батько героїні одружується з нею, він гадає, що вона буде "прекрасною, доброю матір’ю і хорошою дружиною". Насправді ж мачуха — втілення зла, ненавидить падчерку, всіляко гнобить і при цьому успішно виконує роль авторитарної господині в хаті.
Перелік чоловічих занять, що зустрічаються в традиційній казковій літературі, досить великий. Майже у всіх випадках чоловік виконує функцію зв’язку сім’ї з великим світом він — "заробітчанин". Саме це ми дізнаємося про батька героїні. Він може бути купцем ("Василиса Прекрасна", "Червона квіточка"), царем ("Казка про мертву царівну" О.С. Пушкіна) тощо. Це означає, що більшу частину часу батько проводить за межами дому, у якому править старша жінка. Як правило, такі батьки-вдівці пригнічуються в сім’ї своїми дружинами. Лідер й управитель у сім’ї — старша жінка — втілення зла. Чоловік — під каблуком у своєї сварливої дружини. I навіть коли зла мачуха виганяє з дому падчерку, її батько "затужив, заплакав, проте баби не переспориш..." [11, с. 282].
Жорстке авторитарне виховання злою мачухою йде на користь позитивній героїні. Вона дуже рано набуває навичок, необхідних для втілення успішного жіночого сценарію. Ведення домашнього господарства — і обов’язок, падчерка в домі вміє все. Вона "худобину поїла-годувала, дрова і воду в хату носила, піч топила, хату мела" [11, с. 282]. Вона — майстриня на всі руки. Навички спілкування — уміння ввічливо розмовляти, підтримувати бесіду, уміння слухати, а також розважати — співати й танцювати — також надзвичайно важливі для позитивного жіночого характеру [10, с. 3].
Важке життя Василиси, Крихітки-Хаврошечки показане не тільки як випробування, але і як виховання її чеснот. Поштовх до непокірності, провокований несправедливостями, типовий для соціалізації позитивної героїні: "Мачуха й сестри заздрили її красі, мучили її всілякими роботами, щоб вона від праці схудла, а від вітру й сонця почорніла" ("Василиса Прекрасна") [4, с. 101]. Проте "гарна дівчинка" не скаржиться на пригноблення і зносить покірливо всі випробування.
Поширені випробування для героїнь — перевірка умінь в управлінні домашнім господарством або просто покірність і готовність коритися чарівній силі (варіанти "Морозко" та "Мороз Іванович"), випробування сили любові й відданості коханим. Коли Фініст Ясний Сокіл залишає свою кохану, він говорить їй: "Якщо надумаєш шукати мене, то шукай за тридев’ять земель, у тридесятому царстві. Раніше три пари черевиків залізних потопчеш.., три хліби кам’яних з’їси" [7, с. 78]. У казці "Червона квіточка", рятуючи батька від лютої смерті й вирушаючи "на життя осоружне" до чудовиська морського, Настенька падає на коліна й говорить батькові: "Служитиму йому вірою і правдою, виконуватиму його волю панську, то може, він наді мною і зглянеться" [1, с. 22].
Уміння самовіддано любити — одна з найбільш схвалюваних якостей позитивної героїні. Ця любов близька до відчуття жалості й відданості, вона передбачає чарівні властивості. Жертовна любов — це надсила, яка перетворює жахливе чудовисько на красеня-принца: "Впала вона на коліна й обійняла голову пана свого, голову жахливу, потворну, і закричала нестямним голосом: "Устань, прокинься, мій милий друже, я люблю тебе як бажаного нареченого!" [1, с. 29].
Ціна жіночих чеснот — терпіння, доброти, працьовитості, покірливості, лагідності — зовнішня краса, вдалий шлюб і багатство, традиційний ідеал жіночої долі. У досягненні цього героїні допомагають чарівні сили — фея, корова, лялька, Мороз Іванович. Так, у казці "Морозко" дівчину вигнала з дому зла мачуха до лісу, там вона зустрічає Морозка. Морозко запитує дівчину: "Чи тепло тобі, дівчино?.." Дівчина клякнути почала, ледве язиком ворушить: "Ой, тепло, Морозеньку, тепло, батечку!" [11, с. 282]. За покірливу поведінку дається винагорода: "Тут Морозко зглянувся над дівчиною, обкутав її теплими шубами... вся в золоті, в сріблі, і поряд — короб із багатими подарунками".
Апофеозом казки є "happy end": "Сидить вона на золотому престолі... і обнімає її принц молодий, красень писаний, на голові з короною царською, в одязі золототканому" [1, с. 30].
Образ ідеального нареченого — це "пан — багатий, кучерявий, молоденький" ("Крихітка-Хаврошечка") [4, с. 91]. Часто герой закохується в прекрасну дівчину й одружується з нею, а згода дівчини на шлюб і не потрібна. Наприклад, цар із казки "Василиса Прекрасна" як побачив Василису Прекрасну, так і закохався в неї без пам’яті: "Ні, красуне моя! Не розлучуся я з тобою: ти будеш моєю дружиною... Бере Василису за руки білі, садить поряд із собою... і незабаром весілля зіграли" [4, с. 105].
Материнство однозначно є призначенням жінки й сім’ї як соціальної спільноти. Образи самотніх матерів практично не зустрічаються в казках. Відсутність дітей сприймається як найбільше горе сім’ї. Типова преамбула казкового наративу: "Дітей у них не було. Дуже вони через це сумували". Ґендерна конфігурація героїні — віктимізована жіночність. Машенька-Настенька — це традиційна пасивна жертва, якій допомагають чарівні сили, заохочуючи її традиційні жіночі риси.
Позитивній героїні протиставляється зла мачуха й норовисті сестри. За казковим каноном, негативна героїня — однолітка Настеньки, також сирота, яка живе в сім’ї вітчима. Ця дівчинка, якщо користуватися сучасною термінологією, розпещена "вільним вихованням" матері, "продукт безбатьківства". Вона норовиста, ледача, уперта, примхлива, заздрісна й нетерпляча. Ось як описуються зведені сестри Василиси Прекрасної: "Були в мачухи дві дочки: злі, погані, вередливі" ("Василиса Прекрасна") [4, с. 105]. Негативна героїня не кориться вказівкам старших і не виконує доручених їй завдань: "Узяла голку, та з незвички вкололася, так її й кинула" [6, с. 14]. Негативна героїня не може успішно подолати казкові випробування. У результаті дівчину покарано за її "вади": її зганьблено, усі сміються над нею, а срібний злиток, який був метою її прагнень, перетворюється на кригу (у кращому разі). Вона позбавляється головного призу — гарного нареченого.
Розглянута нами дискурсивна ґендерна конфігурація (молода позитивна героїня, негативна героїня, старша жінка — мачуха, батько в повному підкоренні в неї, красень-наречений) демонструє ґендерний традиційний патріархатний стереотип. Патріархатний стереотип є специфічною конструкцією психологічних рис, поведінкових моделей, навичок, видів діяльності, яка визначає сепарованість чоловіків і жінок, сеґрегацію чоловічої та жіночої сфер діяльності. Психологічні риси, приписані позитивній героїні в межах такого стереотипу — це терпіння, покірність, жалість, співчуття, ніжність, доброта, м’якість, жертовність, прагнення до збереження гармонії в міжособистісних відносинах.
Негативними рисами жінок (мачухи, сестер) вважаються мстивість, заздрість, підступність, владність, гординя, лінощі, примхливість, брехливість. Цікаво, що ці негативні риси жіночності інтерпретовані в патріархатних казках як неминучий супровід самостійності, незалежності, непокірності й жіночого домінування.
Тут для жінок типовими є заняття, пов’язані з веденням домашнього господарства, для чоловіків — діяльність поза домом, "у великому світі". Цей ґендерний стереотип передбачає як позитивні образи сильного домінуючого чоловіка і слабку, залежну, пасивну жінку. Для такої культури типово, що "жінка обмежена домом і від неї очікується, що вона повинна бути скромною і сором’язливою, покірною голові сім’ї — чоловіку" [15, с. 71]. Чоловік вважає покірність і непротивлення злу насильством головними чеснотами жіночого персонажу. При цьому засуджується авторитаризм господині і слабкість чоловіка. Чоловік, не здатний підпорядкувати жінку, стає помічником злих сил.
Казка із суб’єктом-героєм. У казнах із суб’єктом чоловіком виокремлюються декілька сюжетів і, відповідно, кілька відмінних одна від одної ґендерних конфігурацій. Об’єктом — бажаним призом, якого домагається казковий герой, у цих казках є наречена, багатство (трон) і визнання; відправником — батько; помічниками — чарівні сили; шкідниками — суперники в боротьбі за приз і наречену (Кощій, цар, брати). Різні прасюжети із суб’єктом-героєм передбачають різні казкові канони й відповідні ґендерні конфігурації. У результаті дослідження ми виділили такі варіанти ґендерних конфігурацій у казках із чоловіком-героєм: герой-богатир і царівна-приз; молодець і царівна; молодець і богатирша. Розглянемо їх по черзі.
Герой-богатир і царівна-приз. Казковий канон героя-богатиря виразно представлений у казці "Іван — селянський син". Від самого дитинства герой має незвичайну фізичну силу і перевершує своїх братів. Образ героя-богатиря близький до образа добродійного лицаря західноєвропейського фольклору. Типовим видом випробування для героя є фізична боротьба з ворогами, захист справедливості. Щоб здобути перемогу над злими силами (урятувати свою кохану або захистити вітчизну від ворога), герой повинен мати фізичну силу й такі якості, як наполегливість, рішучість, твердість, безкомпромісність. Іван — селянський син приймає рішення: "...Не личить мені вдома залишатися... піду і я з Чудом-Юдом битися" [3, с. 4]. Він піднімається на гору, яку не змогли підкорити брати. Потім стає богатирем, б’ється з Вихором і відтинає йому голову.
За сюжетом молодецька завзятість винагороджується мирним життям, красунею-дружиною. Нею стає врятована богатирем красуня. Царівна в казці говорить Івану: "Ти мене від злого Вихора врятував... захочеш — будь моїм судженим" ("Мідне, срібне й золоте царства") [5, с. 39]. Така ґендерна дискурсивна конфігурація повністю відповідає патріархатному стереотипу. На відміну від казок із суб’єктом-жінкою, у межах цього стереотипу демонструється казковий канон позитивного героя, який має якості традиційного чоловіка. Атрибути, якими наділяється царівна в казках, фактично збігаються з атрибутами, характерними для казкового канону позитивної героїні-жертви.
Молодець і царівна. Найпопулярніші герої російських казок — Іван-царевич, Іван-дурень, Ємеля-дурень. Протагоніст російських казок майже завжди є молодшим сином у сім’ї: "Мав цар три сини. Усі молоді, неодружені, молодці такі... Федір-царевич з норовом, але прямий, Петро-царевич розумний, але впертий, а Іван-царевич тихий та ласкавий, усім людям милий" ("Царівна-жаба") [5, с. 52]. "Старші — Федір-царевич та Петро-царевич — горді та пихаті, надміру чванливі, а молодший — Іван-царевич — простий, веселий та ласкавий" ("Іван-царевич і Сірий вовк") [5, с. 132]. Старші брати виконують функції неправдивих героїв або шкідників. Молодшому синові протегують чарівні сили, нагороджуючи його за доброту, жалість, співчуття, шанобливість до старших і природи. Іван отримує матеріальні блага, а іноді новий прекрасний вигляд, царівну-дружину, а якщо це Іван-дурень, то й вищий соціальний статус (царство).
Такий герой має риси, які в межах патріархатного стереотипу вважаються типово жіночими. Він близький до природи, яка допомагає йому, він просто виражає свої почуття — легко плаче, легко радіє: "Став Іван гірко плакати, гірко ридати" ("Сивка-бурка") [2, с. 18]. Розуміння всього живого й певне єднання з природним світом є необхідними рисами позитивного героя, які допомагають йому вижити й досягти бажаної мети. Типовим випробуванням є подорож героя в пошуках блага для іншого володаря, чи-то молодильні яблука, царівна, Жар-птиця чи інша цінність, потрібна старшому чоловіку — цареві або батьку. Успіх залежить від здатності Івана виявити жалість і співчуття до слабких. Наприклад, Ємеля-дурень змилувався над щукою, і пізніше вона його винагородила. У казці "Царівна-жаба" Іван-царевич, страждаючи від голоду під час пошуків дружини, утримується від убивства качки, ведмедя й зайця. Потім усі ці істоти допомагають йому виконати завдання, які є умовою звільнення Василиси — царівни-призу.
Джоан Хаббс у своєму дослідженні російського ґендерного міфу доходить висновку, що "в багатьох казках підкреслюється пасивність молодця або він діє тільки за допомогою чарівних діючих сил" [14, с. 146]. Молодець — пасивний адресат дарів, які він приймає від помічників (чарівних аґентів). На наш погляд, подібна пасивність молодця може бути витлумачена як аспект його "учнівства" шляхом залучення до світу живого й усунення від світу несправедливого правління.
У проаналізованих текстах ми не зустріли також заохочення працьовитості позитивних чоловічих персонажів, принаймні працьовитості у звичайному розумінні — рутинної і щоденної селянської праці. Лінощі є нормою для головного героя: "Цілісінький день лежить дурень на печі... і горішки лускає" ("Ємеля-дурень") [2, с. 13]. "Нічого він не робив, на печі сидів, у стелю плював" ("Сивка-бурка") [5, с. 2]. Коли невістки просять героя принести води і дров до хати, він відповідає: "Мені ліньки! Надворі мороз, на печі тепло — я хочу щі хлебтати" ("Ємеля-дурень") [2, с. 13]. Наше дослідження підтверджує, що в російських чарівних казках лінощі позитивного героя йдуть пліч-о-пліч із такими якостями, як доброта, великодушність і безкорисливість.
Казкові лінь і дурість молодця ми тлумачимо як форму пасивного опору традиційному домінуванню старших і пануючих у патріархатному світі. Лінь — це відмова виконувати укази людей з вищим статусом. Так, наприклад, коли цар наказує Ємелі з’явитися до двору й потішити його, Ємеля відповідає: "Я лінуюся та й ти мені не подобаєшся" ("Ємеля-дурень") [2, с. 13].
Пройшовши випробування й готуючись одержати цінний приз — дружину-царівну, Іван, як правило, трансформується в молодця-красеня: "Вліз коневі в праве вухо, у ліве виліз і став таким молодцем, що ні в казці сказати, ні пером описати". Таким чином, наприкінці казки Іван-дурень перетворюється на Івана-царевича ("Сивка-бурка") [2, с. 17].
Жіночі персонажі в казках з описаним вище сюжетом не просто є об’єктами пошуків і бажаною винагородою героя; їхнє коло дій у казці розширюється. Якщо патріархатна Настенька сама проходить випробування, то тут героїня (Василиса Премудра, Єлена Премудра) дає складні завдання, забезпечує героя чарівними засобами, карає неправдивих героїв, вибирає собі нареченого. Вона діє самовільно й незалежно, що, однак, оцінюється однозначно позитивно.
Фізична краса, як завжди, обов’язковий атрибут позитивної героїні. "Василиса Премудра... пригожа, гарна... руки білі, вуста солодкі" ("Цар Морський і Василиса Премудра") [4, с. 312]. Крім краси, героїні також притаманні й інші атрибути, продиктовані патріархатним стереотипом. Так, Царівна-жаба втішає чоловіка в печалі, тче килим, пече хліб, шиє сорочку, доводячи всім, що вона майстриня й рукодільниця. Вона дивує царя й гостей: "Уже вона танцювала-танцювала, крутилася-крутилася — всім на диво... Махнула лівим рукавом — раптом зробилося озеро, махнула правим — поплили озером білі лебеді " [12, с. 9].
Проте такі особисті якості, як розум і хитрість героїні, можуть не відповідати стандартам патріархату. Якщо дочка перевершує батька, ідуть відповідні санкції: "Василиса Премудра хитріша, мудріша за свого батька вдалася. Він за те розсердився на неї й наказав ці три роки бути жабою" [12, с. 10]. Позитивній героїні дозволено мати норовисту і примхливу вдачу, коли йдеться про вибір нареченого (вона ставить умови: дістати сукню, кільце, черевички тощо). Але, врешті-решт, дівчина демонструє покірність волі батька, даному ним слову і виходить заміж зі словами: "Видно, у мене доля така".
Можна дійти висновку, що в казках з такою ґендерною конфігурацією патріархатний стереотип "розмивається", стає менш жорстким і визначеним. Герої-чоловіки наділяються "жіночими" атрибутами і входять у процесі випробування в "жіночий" світ. Героїні ж освоюють атрибути і функції, які патріархатним стереотипом приписані чоловікам. Часто в цих казках випробування проходять як герой, так і його наречена, що робить її також суб’єктом казки. Проте типи випробувань ґендерно диференційовані й відтворюють патріархатне розділення сфер життя на "чоловічі" та "жіночі".
Молодець і богатирша. У таких популярних російських казках, як "Мар’я Морівна", "Цар-дівиця", "Казка про молодильні яблука і живу воду" ми зустрічаємо дискурсивну ґендерну конфігурацію з каноном позитивних "сильних" героїнь і "слабких" героїв.
Суб’єктом у подібних казках виступає "герой-шукач". Казковий канон такого героя ми описували вище, розглядаючи сюжет із героєм Іваном-царевичем. Проте в таких казках канон жіночого персонажа має низку атрибутів, які не зустрічаються в патріархатному стереотипі.
Героїні російських чарівних казок: Мар’я Морівна, Синьоглазка, Цар-дівиця — жінки-богатирші. Крім обов’язкової для героїні краси, вони також мають надзвичайну фізичну силу, що в патріархатному стереотипі є винятково чоловічим атрибутом. Про їхню "первинну соціалізацію" (у дитинстві й ранній юності) практично нічого не відомо. Однак важко уявити, що в юності вони були такими покірливими й пасивними, як Хаврошечка або Настенька (жіночі протагоністи патріархатного стереотипу).
Героїня в цих наративах нарівні з героєм залучена у сферу позадомашнього світу. Дії і претензії богатирші не обмежуються сімейним вогнищем. Великий світ стає її домом, який вона облаштовує і яким керує. Так, перша чутка про Мар’ю Морівну досягає Івана-царевича під час зустрічі з розбитим військом. Виявляється: "Усе це військо велике побила Мар’я Морівна, прекрасна королівна" ("Мар’я Морівна") [9, с. 102]. В іншій казці Синьоглазка спочатку перемагає молодця в бою і збирається вбити його, але він умовляє пощадити його, а потім стає її чоловіком. Тут фактично повторюється модель любовно-шлюбних відносин за типом "хто рятує, той і наречений", тільки зі зміною статі "рятівника" і "рятованого". Красуні не забороняється самій ініціювати любовні стосунки. Зустрівши Івана-царевича, прекрасна королева пропонує йому: "Ну, коли діло терпить, будь моїм гостем. — Іван-царевич тому і радий... Після двох ночей полюбився він Мар’ї Морівні і одружився з нею" ("Мар’я Морівна") [9, с. 105]. Пізніше, за сюжетом, Мар’я Морівна йде в похід і залишає молодого чоловіка за господаря: "Надумалося королеві на війну збиратися, покидала вона на Івана-царевича все господарство й наказує: "Скрізь ходи, за всім наглядай..." ("Мар’я Морівна") [9, с. 105].
За сюжетом у героїні є суперниця (лиходійка, мачуха, прекрасна королівна і т. д.), тому вона повинна витримати своєрідну конкуренцію з іншими жіночими персонажами. Перемога над неправдивими героїнями робить жіночий персонаж суб’єктом казкового наративу. Героїні рішуче борються за своє "жіноче щастя", за бажаного нареченого, та й за царство теж! Так, богатирша Синьоглазка загрожує батькові нареченого: "Цар, віддай царевича! Не віддаси — все царство витопчу, спалю, тебе в полон візьму" ("Мар’я Морівна") [9, с. 105].
Якщо в "патріархатних" казках виразно простежується засудження жіночого домінування, то в казках із богатиршою в ролі голови сім’ї героїня позитивна, і її домінування в сім’ї, навпаки, не засуджується. Ми бачимо відхилення від патріархатного розподілу ролей у сім’ї — дружина йде на війну, а її чоловік стає хранителем сімейного вогнища. Умовно ми можемо назвати цей стереотип матріархатним, оскільки аналізована література подає "ідеали жіночої сміливості, незалежності й активної участі у всіх аспектах соціального й надприродного життя" [14, с. 147].
Владний вимір. Для з’ясування ґендерної конфігурації важливо розглянути владні відносини між персонажами, які відтворюються в читаних казках. Наше дослідження показало, що люди старшого покоління незалежно від статі мають більше влади в казковому світі. Так, слово батька є законом, керівництвом до дії для дітей. Культивується пошанування літніх людей. Герої караються за те, що не слухаються старших. Часто люди похилого віку і старі виступають як помічники героїв і дарувальники чарівних засобів. Вони є втіленням мудрості і знання життя.
Поза нашою увагою залишилися такі важливі персонажі російських казок, як Баба-Яга і Кощій. Вони зустрічаються в казках з різними сюжетами і базовими ґендерними конфігураціями. Характерним атрибутом цих персонажів є чарівна влада. Але вони володіють також і атрибутом статі, тому варто дати короткий опис Баби-Яги і Кощія.
Баба-Яга може бути злою або доброю залежно від того, як поводяться з нею герої та героїні. Правильна поведінка — "уклонилася їй дівчина низенько, розповіла їй все скромненько" — винагороджується допомогою у випробуваннях ("Фініст Ясний Сокіл") [5, с. 156]. Герої потребують допомоги Баби-Яги, щоб убити чудовисько, знайти або звільнити наречену. Вона "забезпечує" героя чарівними предметами із "жіночої" сфери: люстерком, каблучкою, мотком ниток. Баба-Яга — покровителька птахів, тварин, рослин (усього живого), вона визначає долі героїв. Як вважає Дж. Хаббс, Баба-Яга є втіленням завершеного життєвого циклу жінки, вона — Велика богиня природи, яка поєднує в собі смерть і життя: "Вона пізнала все: невинність, материнство і старість" [14, с. 37].
Канонічний чоловічий персонаж казок, що має надприродну силу, — Кощій. На відміну від "амбівалентної" Баби-Яги, Кощій представлений як утілення зла. Він ніколи не жаліє героїв і героїнь, не допомагає їм. У кінці казки його завжди вбивають, що підтверджує ідею перемоги добра над злом. Образ Кощія більше підпадає під традиційне визначення мужності: він агресивний і підступний, йому властивий дух конкуренції й суперництва, він зухвало робить замах на дружину чи наречену героя, примушуючи її до насильницького шлюбу. Цей персонаж схиляється до принципу сили — "перемагає сильний". Він кидає виклик героям казок. Кощій — це також спокусник, він провокує прояв у героїв "чоловічих" якостей, навичок воїна й захисника.
Висновки. Наше дослідження виходить із того, що в казковій літературі відтворюється ґендерна культура традиційного суспільства. Дискурсивний ґендерний аналіз дозволив виділити дві версії традиційного стереотипу: базовий патріархатний і так званий російський традиційний (умовно матріархатний).
У ролі базового ґендерного стереотипу виступає патріархатний. Він реконструюється також у зарубіжних народних і авторських казках, які читаються дітям у Росії. Втілюється патріархатний стереотип у ґендерних конфігураціях, відповідних казковим канонам героїні-жертви і героя-богатиря; його елементи домінують у канонах царевичів і царівен. У казках, що відтворюють цей стереотип, випробування, призначені герою, відрізняються від тих, через які проходить жіночий персонаж. Як правило, героїня демонструє вміння, виконує завдання, яке стосується домашньої сфери, а молодець пускається в подорож, в авантюрний пошук, у великий світ. У межах традиційного патріархатного стереотипу жінка пасивна й віктимізована. Вибір чоловіка часто здійснюється без урахування побажань дівчини. Героїня виконує роль призу для переможця злих сил. Жіночий персонаж, що володіє атрибутами, характерними для патріархатного стереотипу, завжди оцінюється позитивно.
Але ґендерна конфігурація казкових канонів персонажів-не суб’єктів казки є, швидше, матріархатною. Цікаво, що позитивна героїня умовно "матріархатного" канону та негативний жіночий персонаж (мачуха, сестри) у "патріархатних" казках можуть володіти одними й тими самим атрибутами, а відрізнятися тільки функцією в казці (об’єкт-суб’єкт або фальшива героїня-шкідниця). Це означає, що навіть при одному наборі атрибутів вирішальну роль відіграє моральна оцінка, яка дається персонажу казкового наративу й формулюється через призначення функції.
Оскільки серед усього набору казок, проаналізованих нами, таке "відхилення" від базового патріархатного стереотипу ми знайшли тільки в російських народних казках, ми назвали цей стереотип російським традиційним. Наше дослідження показало, що російський традиційний стереотип не детермінує жорсткий ґендерний розподіл. Часто казкові канони чоловічих і жіночих персонажів мають ґендерні конфігурації, протилежні тим, які є типовими для казок, що транслюють патріархатну ґендерну культуру. Слабкий з погляду класичного патріархату позитивний герой і позитивний образ богатирші характерні для російських традиційних ґендерних стереотипів, що репрезентуються в казкових канонах.
ЛІТЕРАТУРА
|