Архіви категорій: Ігрова діяльність дошкільників

Формула ідеальної іграшки, або як купити дитині корисний подарунок?

ФОРМУЛА ІДЕАЛЬНОЇ ІГРАШКИ

Психолог Кліфф Арналл (Cliff Arnall, Британія, 2009 р.) розробив рівняння для ідеальної іграшки в подарунок дитині після того, як дослідив понад 5000 батьків та дітей на замовлення британської іграшкової компанії Worlds Apart. Дослідження показало, що 65% дітей отримують різдвяні подарунки, які їм не подобаються, або з якими вони не грають.

На думку дослідника, батькам слід вибирати подарунок на основі суб’єктивних оцінок іграшок за шістьма ключовими властивостями за 5-бальною системою.

Ось ця формула:

Pi – наскільки іграшка корисна, якщо дитина грає одна (дитині подобається індивідуальна гра?)

Po – наскільки вона корисна, якщо дитина грає з іншими дітьми,

Cr – наскільки вона стимулює творчі здібності, почуття дитини,

S – наскільки вона допомагає налагодити контакт з однолітками (чи сприяє соціальній активності?),

U – загальна корисність іграшки (чи може дитина грати з іграшкою увесь рік? чи легко зберігати і легко транспортувати?),

H – чи достатньо міцна іграшка, щоб її можна було передати у спадок; чи буде актуальна для молодших братів і сестер в наступні роки?

Кліфф Арналл пропонує враховувати, скільки в середньому годин на місяць дитина буде регулярно грати з подарунком (T), а також упродовж якого часу вона збереже до неї інтерес (L).

Після цього необхідно обчислити значення виразу

L х T + Pi + Po + Cr + S + U + H

Результат треба розділити на квадратний корінь з ціни іграшки. Іграшка, яка набрала 40 балів і вище, вважається дуже цінною. Вибір слід робити на користь тієї іграшки, яка отримає в результаті найвищу підсумкову оцінку. Дослідник також попереджає, що результати можуть відрізнятися для різних дітей.

Джерело: https://www.cbc.ca/news/mathematical-formula-predicts-the-perfect-toy-1.827935

На світлині –   М’яч ТАКАНЕ.

Про нього можна почитати тут:

http://ukrdeti.com/shiyemo-myach-takane-pokrokova-instrukciya/

Порцелянові мережива як чудо дизайну

При виготовленні мереживної порцеляни використовують справжні мережива з бавовняної тканини, просочують порцеляновою масою.

У ці “сирі” порцелянові мережива “одягають” фігурки. При випалюванні бавовняні мережива згоряють, і залишаються незвичайні порцелянові мереживні сукні.

Більш докладно можна почитати та подивитися тут: https://kulturologia.ru/blogs/170718/39738/

Працюємо дистанційно: Чому в Нідерландах діти полюють на ведмедиків?

Діти в Нідерландах полюють на ведмедиків, а в Америці малюють веселки

Зі своїми намистинковими очима і химерними тілами вони визирають крізь скло: це плюшеві ведмедики. Голландські віконні рами тепер  заповнено ведмедиками, тому що вся країна йде на полювання на ведмедя.
Тисячі  мешканців міст і містечок Нідерландів відтепер ставлять ведмедя перед своїм вікном, щоб діти могли полювати за скарбами по сусідству, якщо вони хочуть подихати свіжим повітрям під час карантину.

ПОЛЮВАННЯ НА ВЕДМЕДЯ
Гру засновано на ілюстрованій книзі Майкла Розена і Хелен Оксенбері «Ми йдемо на полювання на ведмедя» (1995 рік). Полювання на ведмедя зародилося в Австралії і Великобританії, щоб відвернути дітей від коронлвірусної кризи, а потім потрапило в Нідерланди.

Упродовж декількох днів у Facebook  у групах «Полювання на ведмедя»  уже тисячі учасників. Незважаючи на те, що все більше і більше людей беруть участь, звичайно, передбачається, що всі продовжують дотримуватися головних принципів карантину.

МАПА
Ті, хто  ставить ведмедика перед вікном, можуть зареєструвати  його  в спеціальній «картці ведмедя». Так виглядає “Картка ведмед” у Нідерландах.

Результат: голландська карта є коричневою. Люди також діляться фотографіями своїх плюшевих тварин на підвіконнях у Твіттері.

 

Детальніше можна почитати тут:

https://www.linda.nl/nieuws/binnenland/berenjacht-nederland-speurtocht/

https://www.usnews.com/news/best-states/louisiana/articles/2020-03-29/neighbors-put-teddy-bears-in-windows-for-bear-hunt

STREAM-освіта: Допомагаємо батькам під час карантину: освітні ситауції для дітей старшого дошкільного віку

В умовах карантину, коли дошколята, як ніхто інший, страждають від нестачі сенсорних подразників, спілкування із довкіллям, неможливості (невміння) батьків організувати вільну самостійну освітню діяльність власних дітей,  пропонуємо чудо-планування!

Педагоги можуть обирати щодня освітні ситуації для дітей та відправляти батькам, пропонуючи скористатись планом, але не слід відправляти усе відразу, робіть скріншот дня.

Якщо необхідно, запропонуйте проконсультувати як і що треба організувати 🙂

Запропоноване планування є невід”ємною частиною альтернативної програми формування культури інженерного мислення в дошкільників ” STREAM – освіта, або Стежинки у Всесвіт” .

Купити можна тут:

http://xn--k1aig6f.xn--j1amh/ru/product-category/programy-ta-planuvannya/stream-osvita/programa/ 

Почитати додатково можна це:

  1. Крутій К.Л., Грицишина Т.І. STREAM-освіта дошкільнят: виховуємо культуру інженерного мислення // Дошкільне виховання. – 2016. – №1. – С.3-7.

  2. Крутій К. Сучасне заняття та освітні ситуації // Дошкільне виховання. – 2016. – №9. – С.6-10.

  3. Крутій К.Л. Едьютейнмент: навчання як розвага // Дошкільне виховання. – 2017. – № 1. – С.2-6.

  4. Крутій К.Л. STREAM – освіта, або Стежинки у Всесвіт. Концептуальні засади парціальної програми формування культури мислення в дошкільників //  Інформаційний збірник для директора та завідувача дитячого садочка. – 2017. – № 9-10 (62), травень. –  С.57-76.

Не забувайте, що е-матеріали можна безкоштовно завантажити за цим посиланням:
http://xn--k1aig6f.xn--j1amh/ru/product/prirodnicho-naukova-osvita-doshkilni-4/

Планування освітніх ситуацій, дослідів і досліджень, спостережень тут:

Планування STREAM_старший вік_3 кв_КВІТЕНЬ

Планування STREAM_старший вік_3 кв_КВІТЕНЬ

Продуманий ризик на ігрових майданчиках Амстердаму

Ігрові майданчики на вулицях Амстердаму – це унікальний елемент, який мало розповсюджено не лише в Україні,  але й в інших країнах Європи.

І це не тільки парки або сквери, у Нідерландах є чимало ігрових майданчиків усередині кварталів. А це допомагає родинам в умовах урбанізації виживати в міських умовах.

Чи хочуть діти насправді ризикувати?

У дослідженні взяли участь тридцять дітей, які  мали від 7 до 10 років. Вони грали на майданчику,  на різній відстані один від одного знаходилися блоки різної висоти.
Після того, як діти награлися, їх розпитували, де їм було страшно, а де ні, де цікаво, важко  тощо.

Виявилося, що фактичні труднощі, які були реально присутні на майданчику і те, як діти їх оцінюють – не збігаються!
Чим більш спритніша  була дитина, тим більшу відстань вона могла подолати, тим ширше були зазори між блоками, які вона перестрибувала.

Проте виявилося, що в цілому більш спритні та вмілі діти воліли перестрибувати з блоку на блок, тобто ризикувати в свідомо нескладних для них ситуаціях. Коли, наприклад, відстань між блоками та різниця у висоті – незначні. Тобто діти вибирали більш ризиковий спосіб пересування, і в простій ситуації – не переступали, а перестрибували. У складній ситуації, на висоті, за великої відстані – не ризикували, переступали.

Прочитати детальніше  про це дослідження  можна тут:

– Journal of Environmental Psychology. Статья называется – Affordances in a simple playscape: Are children attracted to challenging affordances?

За посиланням:

супераналіз можливості/неможливості використання гумових шин  на дитячих майданчиках:

Покрытия детской площадки: баланс между игровой ценностью и проблемами эксплуатации (на примере резинового покрытия)

Відео допомагає зрозуміти як нідерландський архітектор зреалізува свою ідею  створення ігрових майданчиків в Амстердамі.

Гра – це стан свідомості, завдяки якому стаємо розумнішими. Давайте почитаємо!

Гра – це стан свідомості, завдяки якому ми стаємо розумнішими і пристосованими. Саме такі висновки зробив Стюарт Браун, провідний експерт у галузі  психології ігор, вивчивши більш шести тисяч історій самих різних людей – від серійних убивць до нобелівських лауреатів. Прочитавши його книгу, ви більше ніколи не зможете дивитися на ігри як на щось, що відволікає вас від роботи. Вона відкриє вам двері у світ успішного і щасливого життя.

Цитата:

Лаборатория реактивного движения (Jet Propulsion Laboratory – JPL) Калифорнийского технологического института больше семидесяти лет была главной площадкой для аэрокосмических исследований. Ученые и инженеры JPL создали основные компоненты для всех пилотируемых и непилотируемых космических программ США. Именно они придумали и построили марсоходы, которые после приземления многие годы исследуют поверхность планеты. Они же управляют всеми этими устройствами. Можно сказать, что JPL – воплощение космического века. Какой бы большой и амбициозной ни была цель, исследователи всегда говорят: «Это нам по плечу».

Но в конце 1990‑х руководство лаборатории вынуждено было сказать: «JPL, у нас проблема»[1]. На пороге нового столетия инженеры и ученые, которые взошли на борт компании в 1960‑е годы, те, кто отправил человека на Луну и построил роботизированные зонды для исследования Солнечной системы, начали массово уходить на пенсию. И в лаборатории настали трудности с их заменой. Несмотря на то что туда отбирали лучших выпускников ведущих технических вузов вроде Массачусетского технологического института, Стэнфорда и самого Калтеха[2], новым сотрудникам часто чего‑то недоставало. Им не удавалось решать определенного рода задачи, которые были крайне важны для работы. Опытные руководители обнаружили, что свежеиспеченные инженеры прекрасно справляются с теоретическими математическими задачами на техническом уровне, но практические трудности, которые возникали на пути сложного проекта от теории к практике, им не давались. В отличие от старших товарищей молодые инженеры не могли определить ключевой недостаток сложной системы, над которой работали, посмотреть на проблему с разных сторон, разобрать ее на части, выделить важнейшие элементы и переставить их абсолютно по‑новому, чтобы таким образом найти решение.

Почему же JPL нанимала неподходящих инженеров? Люди, которых они брали, получали высшие баллы в лучших вузах, но блестящие результаты учебы определенно были не самым важным показателем, когда речь шла о навыках решения проблем. Подобно хорошим инженерам, руководители JPL проанализировали задачу и пришли к выводу, что при найме обращали внимание на не совсем правильные характеристики соискателей. Они решили, что кандидатов, которым хорошо дается решение нужных задач, можно отделить от остальных, если найти правильные критерии отбора.

И тогда глава JPL нашел Нейта Джонса. У Джонса была мастерская, которая специализировалась на шинах для гоночных автомобилей и болидов «Формулы‑1». В какой‑то момент он заметил, что многие новые сотрудники, приходящие в мастерскую, не способны решать нетипичные задачи. Джонс и его жена, учитель по профессии, задались вопросом: что же изменилось? Опросив новых ребят и более старых сотрудников, Джонс обнаружил: те, кто с детства делал что‑то своими руками ради удовольствия, могли «видеть решения», а те, кто не делал, – нет. Джонс написал статью о своих находках и таким образом привлек внимание руководителей JPL.

Тогда руководители JPL вновь обратились к своим инженерам, которые уходили на пенсию, и обнаружили сходную модель. Они увидели, что в молодости эти сотрудники разбирали часы, чтобы посмотреть, как они работают, строили мини‑кары, конструировали аудиосистемы Hi‑Fi или чинили электроприборы. Молодые выпускники инженерных вузов, которые делали вещи своими руками для удовольствия, тоже были способны решать проблемы так, как требовалось руководителям лаборатории. Те же, кто этим не занимался, обычно такой способности не имели. С этого момента JPL внесла вопросы о юношеских творческих проектах кандидатов в стандартную процедуру собеседования.

То, что Лорел открыла опытным путем, руководители JPL увидели благодаря исследованиям: в игре есть своего рода магия. Занятие, которое может показаться фривольным и даже детским, в конечном счете приносит нам благо. Парадоксально, что малая толика «непродуктивной» деятельности способна сделать человека гораздо продуктивнее и энергичнее в других аспектах его жизни. Когда занятие отвечает нашей глубочайшей внутренней правде, как это вышло с верховой ездой у Лорел, оно становится катализатором, оживляющим все остальное.

Как только люди поймут, что для них значит игра, они смогут вернуть радостное волнение и чувство приключения в свою жизнь, сделать работу продолжением игры и в полной мере взаимодействовать с миром.

Думаю, не будет преувеличением сказать, что игра может спасти вашу жизнь. Она, несомненно, спасла мою. Жизнь без игры – изнурительное механическое существование, организованное вокруг выполнения дел, необходимых для выживания. Игра – это палочка, без которой не смешаешь коктейль. Это основа всех искусств, книг, спорта, фильмов, моды, веселых занятий и чудес – короче говоря, основа того, что мы считаем цивилизацией. Это сама суть жизни. Игра и делает ее живой.

[1] Аллюзия на фразу «Хьюстон, у нас проблема» из известного фильма «Аполлон‑13», широко вошедшую в разговорную американскую речь. Прим. ред.

[2] Калтех (Калифорнийский технологический институт) – один из ведущих вузов в США и один из двух самых важных, наряду с Массачусетским технологическим институтом, специализирующихся в точных науках и инженерии. Прим. ред.

Джерело: Игра. Как она влияет на наше воображение, мозг и здоровье / Стюарт Браун, Кристофер Воган; пер. с англ. Т. Мамедовой»: Манн, Иванов и Фербер; Москва; 2015

Японський робот-немовлятко Hiro-chan без обличчя

Японська компанія Vstone представила Hiro-chan – м’якого навчального робота-немовлятко, який реагує на обійми: зазвичай, коли робот плаче, він заспокоюється, якщо його беруть на руки. До репертуару Hiro-chan більше сотні різних звуків, але немає обличчя, так що настрій робота можна визначити тільки на слух. 

Одна з особливостей соціального робота – зрозуміла для користувача комунікація, максимально наближена до природної – тієї, яка відбувається між людьми. Важлива складова цієї комунікації, у свою чергу, – це емоції: робот повинен не тільки розпізнавати емоційний стан людини, а й реагувати відповідно – також за допомогою будь-яких емоцій.

Здатність роботів виражати емоції важлива не тільки для простої комунікації, а й для навчання: такі роботи, наприклад, допомагають в емоційному пізнанні дітям з аутизмом. Проблема полягає в тому, що висловити емоції на обличчі роботам буває не так просто: якщо емоцію недоопрацювали, то користувач її не розпізнає, а якщо перестаратися – можна досягти зворотнього негативного ефекту.

Розробники з Vstone вирішили обійти цю проблему досить радикальним способом: у їхнього робота-немовлятки на ім”я Hiro-chan зовсім немає обличчя. Замість цього емоції він виражає виключно звуками. Пристрій видає більше сотні різних звуків, матеріалом для яких послужили звуки, які видають справжні діти. Все, що робот може робити – плакати, коли його залишають одного, і заспокоюватися, коли його піднімають: якщо Hiro-chan обійняти, він починає сміятися.

Вартість Hiro-chan 5,5 тисячі ієн (трохи більше 1 тисяч грн.) і, за словами розробників, призначений, в основному для літніх людей.

Уточнимо, що передавати емоційний стан роботи вже вміють і за допомогою тактильних сигналів: наприклад,  нещодавно американські інженери показали робота, який може покриватися «гусячою шкіркою».

Як тут не пригадати вальдорфські ляльки без обличчя? Ідея таж сама, тільки для дітей.

 

Джерело: https://nplus1.ru/news/2020/01/10/hiro-chan

Скільки іграшок має сучасна дитина, або коли іграшкове розмаїття шкодить

Іграшкове розмаїття 

У дівчинки з 70-х було 8 ляльок. Кожна лялька прожила з нею її дитинство. У кожної було своє ім’я, яке дівчинка може згадати навіть через 40 років. Ляльки були її дочками. Вона спілкувалася з ними як з живими. Дітям взагалі властиво одушевляти свої іграшки. Дівчинка годувала ляльок вранці, а ввечері вкладала спати. Кожна лялька мала свій характер. Кожну вона по-своєму любила. І навіть коли у ляльки Зіни відірвалася гумова рука, вона прибинтувати її до тулуба і продовжувала грати. Лялька – інвалід. Так буває. Це не привід розлучатися з нею. Це привід ставитися до неї ще дбайливо. Періодично потрібно було прати лялькам одяг. А на зиму шити пальтечка.

У дівчинки з нашого часу ляльок в 4 рази більше. Більше тридцяти ляльок. Вона не пам’ятає всіх імен. Вона забуває про існування деяких. Потім випадково знаходить в купі інших іграшок: «О! Так у мене ще й така є!»

Тут можна подивитись, в які ігри та якими іграшками грали діти в минулому:

https://www.pinterest.com/prorektornauka/%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B8-%D1%96-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B8-children-and-old-toys-%D0%B4%D0%B5/

Повний текст статті тут:

Игрушечное изобилиеУ Девочки из 70-х было 8 кукол. Каждая кукла прожила с ней её детство. У каждой было своё имя,…

Опубликовано Юрием Филёвым Понедельник, 2 декабря 2019 г.

Організація рефлексії у дітей дошкільного віку

Рефлексіяце відбиття дитячого досвіду в слові, малюнку (образі), фотографії, відео. Вона дозволяє виокремити в потоці гри значущі фрагменти, ситуації, що вказують на перехідні стани, труднощі, поява нового.

Головна умова проведення рефлексії відсутність рішення в голові педагога (open mind  – відкритий розум,   tabula rasa – чиста дошка).

Регулярна рефлексія є ґрунтом:

  • самостійності,

  • ініціативності,

  • авторства,

  • продуктивної взаємодії.

  1. Діти, граючи на вулиці з мобільними елементами та конструкціями (сходи, трапи, драбини, куби, бочки, мотузки тощо), поступово втрачають до них інтерес. Доводиться або додавати щось нове, або прибирати на час, щоб у дітей виникла потреба повернутися до гри з ними.

  2. Спостерігаючи за дітьми, що грають на вулиці, важливо виокремлювати повторювану дію, яку вони роблять, щоб зрозуміти специфічну потребу дітей в дії (переносити, перевозити, катати, зістрибувати, пролазити, переступати тощо). Виходячи зі спостережень, можливо придумувати нові мобільні форми.

  3. Тимчасова втрата інтересу до гри з мобільними елементами заповнюється регулярної рефлексією, яка дозволяє поглиблювати і розвивати зміст дитячої гри.

  4. Рефлексія може тематично розгортатися в п’яти планах:ризики (від неможливого до посильного) – власні можливості; технічні рішення (від простого до складного і навпаки) – ефективність вирішенняправила (від звичного до цікавого) азарт та інтригавзаємини (від роз’єднаності до спільності) – власні уподобанняуявлення про себе (рух до моральної усвідомленості) – щирість переживань.

Ці плани можуть виникати спонтанно в розмові вихователя і дітей (їх важливо усвідомлювати).

  1. Рефлексивні запитання носять відкритий характер, важливий точний семантичний план. Так, запитання: Що було? Що робили? Що трапилося? Що сталося? Що створили? – мають різний семантичний обсяг і припускають рух від однозначності до розгорнення.

  2. Важливо в розмові з дітьми йти від наполегливого прагнення домагатися «правильної» відповіді. Розрізняють запитання на кшталт «добре» або «погано» неприпустимими, оскільки свідомо змушують дитину «зчитувати» правильну відповідь, а не пред’являти власну оцінку ситуації. У подібному обговоренні легше говорити мовою метафор, порівнянь.

  3. Запитання з теми «ризики»: Що з тобою сталося? Що було найскладніше? Кому було страшно? Кому теж було страшно? Як так вийшло, що ти все-таки це зробив? А хто помітив, що хтось сьогодні ризикнув? Хто може навчити, як впоратися зі страхом?

  4. Запитання про «рішення»: Що ти (ви) хотів (ли)? А що у тебе не вийшло? А у кого ще не вийшло? Як ти це зробив? Хто тобі допоміг? Що тобі завадило? Що будеш робити завтра? Можеш нас навчити? Хто б хотів цього навчитися?

  5. Запитання про «правила»: Кому сьогодні вдалося домовитися? За якими правилами ви діяли? Хто придумав правила? Які нові правила були сьогодні? Хто був ведучим у грі? У кого не виходить бути ведучим?

  6. Запитання про «взаємовідносини»: У кого був поганий настрій сьогодні? Що можна було зробити, щоб у іншого покращився настрій? Як ми завтра будемо працювати, щоб нікому не зіпсувати настрій? З ким ти грав сьогодні? Як ви домовилися?

  7. Запитання про «моральний аспект»: На що була схожа ваша гра (ваша справа)? Що таке дружба? Навіщо людині вороги? Чому ми думаємо, що людина не впорається і їй потрібна допомога? Що ви відчуваєте, коли беруть ваші речі без дозволу?

Джерело: https://www.facebook.com/sergey.plakhotnikov

Матеріали семінару С. Плахотнікова, травень 2019.

Почитаємо? Холт Джон.  Причини дитячих невдач

На книжкову полицю!

Про автора:

Джон Холт (англ. John Holt, 14 квітня 1923 Нью-Йорк – 14 вересень 1985, Бостон) – американський педагог, критик і реформатор шкільної системи, ідеолог хоумскулінга, «батько» анскулінг, розробник альтернативних методик навчання, захисник прав дітей. Автор книг про недоліки шкільної системи, про пізнавальному процесі в навчанні.

Його здатність годинами спостерігати за дітьми, захоплюючись їх природним потягом до пізнання, зворушує серце.  Мене зачепило: “Ми помиляємося насамперед у термінології. Ми говоримо «нормальний», маючи на увазі «звичайний», тобто  те, що зустрічається нам найчастіше, а потім перетворюємо це в «належний, правильний, бажаний», те, що має бути неодмінно».

Далі: цитати з книги Джона Холта «Причини дитячих невдач».

«Я справді переконаний, що багато хто з дітей «із відставанням у розвитку» стали такими після того, як народилися нормальними. Відбувається це так: по-перше, дитині, темпи розвитку якої відхиляються від загальновизнаних, ставиться діагноз, вірніше, навішується ярлик “дефективного”; по-друге, дитину починають сприймати як слабко розумову – і все заради виконання медичних приписів; по-третє, дитина звикає думати про себе як про недоумкувату, і в результаті діагноз повністю підтверджується»…

«Мене дивує ось що: якщо IQ  відображає, нехай приблизно, ступінь розумового розвитку, чому дитина з IQ = 50 не зможе згодом стати в певній мірі нормальною і знавцем? Кажуть, що за обсягом знань і здатності обчислювати серединним доросла людина не набагато перевищує рівень дванадцятирічного підлітка … Тоді чому дитина з IQ = 50 не зможе досягти рівня більшості, коли йому буде 25 років? Що таке може з нею статися, що вона ніколи цього не зробить?»..

«Я більше не вірю, що IQ «визначає, приблизно чи ні, нашу здатність до навчання». .. він визначає грубо швидкість, з якою ми навчаємося чогось певного».

Кілька років тому я відвідав «майданчик пригод» в лондонському Холланд-парку. Майданчик був сповнений дерев для лазіння, мотузок для розгойдування та інших «небезпечних» штуковин. Я запитав у молодих людей, що слідкують за майданчиком, чи багато дітей отримують тут удари, і вони відповіли: «Ні, тому що ми попереджаємо дорослих, що для них вхід заборонено».

“Коли матерям дозволялося входити, вони постійно твердили дітям: «Не роби того і не роби іншого, це занадто небезпечно». Дітей настільки дратували і принижували подібні заборони, що вони переймалися бажанням «показати, на що вони здатні», і намагалися з ходу видертися на занадто високе дерево або скористатися занадто складним атракціоном. Опинившись в небезпеці і чуючи крики матерів: «Ти впадеш, впадеш!», вони невдовзі втрачали координацію і з тріском падали.

Тому керівники майданчиком відокремили невеличку ділянку для очікування, де мами могли посидіти і поговорити, але не могли бачити своїх дітей, поки ті користувалися майданчиком. З тих пір, найсерйознішим пошкодженням була злегка розтягнута кісточка. Залишені на самоті з майданчиком, діти дуже розумно підходили до питання, ніж їм ризикувати, – хоча, щоб випробувати пригоду, трохи ризику необхідно. Одночасно діти вчилися холоднокровності й зібраності в ризикованих ситуаціях”.

 

Джерело:
Холт Джон.  
Причины детских неудач : [Пер. с англ.] / Джон Холт. – СПб. : ИЧП “Кристалл” : Дельта, 1996. – 442, [2] с.

Книгу можна завантажити звідси: http://userbooks.bookfi.net/1/34a6781ba0eaed8b7a6bdf3f093f2dc1/_as/[Holt_Dzhon]_Prichinue_detskih_neudach(BookFi).pdf