Архіви категорій: Ігрова діяльність дошкільників

Японський робот-немовлятко Hiro-chan без обличчя

Японська компанія Vstone представила Hiro-chan – м’якого навчального робота-немовлятко, який реагує на обійми: зазвичай, коли робот плаче, він заспокоюється, якщо його беруть на руки. До репертуару Hiro-chan більше сотні різних звуків, але немає обличчя, так що настрій робота можна визначити тільки на слух. 

Одна з особливостей соціального робота – зрозуміла для користувача комунікація, максимально наближена до природної – тієї, яка відбувається між людьми. Важлива складова цієї комунікації, у свою чергу, – це емоції: робот повинен не тільки розпізнавати емоційний стан людини, а й реагувати відповідно – також за допомогою будь-яких емоцій.

Здатність роботів виражати емоції важлива не тільки для простої комунікації, а й для навчання: такі роботи, наприклад, допомагають в емоційному пізнанні дітям з аутизмом. Проблема полягає в тому, що висловити емоції на обличчі роботам буває не так просто: якщо емоцію недоопрацювали, то користувач її не розпізнає, а якщо перестаратися – можна досягти зворотнього негативного ефекту.

Розробники з Vstone вирішили обійти цю проблему досить радикальним способом: у їхнього робота-немовлятки на ім”я Hiro-chan зовсім немає обличчя. Замість цього емоції він виражає виключно звуками. Пристрій видає більше сотні різних звуків, матеріалом для яких послужили звуки, які видають справжні діти. Все, що робот може робити – плакати, коли його залишають одного, і заспокоюватися, коли його піднімають: якщо Hiro-chan обійняти, він починає сміятися.

Вартість Hiro-chan 5,5 тисячі ієн (трохи більше 1 тисяч грн.) і, за словами розробників, призначений, в основному для літніх людей.

Уточнимо, що передавати емоційний стан роботи вже вміють і за допомогою тактильних сигналів: наприклад,  нещодавно американські інженери показали робота, який може покриватися «гусячою шкіркою».

Як тут не пригадати вальдорфські ляльки без обличчя? Ідея таж сама, тільки для дітей.

 

Джерело: https://nplus1.ru/news/2020/01/10/hiro-chan

Скільки іграшок має сучасна дитина, або коли іграшкове розмаїття шкодить

Іграшкове розмаїття 

У дівчинки з 70-х було 8 ляльок. Кожна лялька прожила з нею її дитинство. У кожної було своє ім’я, яке дівчинка може згадати навіть через 40 років. Ляльки були її дочками. Вона спілкувалася з ними як з живими. Дітям взагалі властиво одушевляти свої іграшки. Дівчинка годувала ляльок вранці, а ввечері вкладала спати. Кожна лялька мала свій характер. Кожну вона по-своєму любила. І навіть коли у ляльки Зіни відірвалася гумова рука, вона прибинтувати її до тулуба і продовжувала грати. Лялька – інвалід. Так буває. Це не привід розлучатися з нею. Це привід ставитися до неї ще дбайливо. Періодично потрібно було прати лялькам одяг. А на зиму шити пальтечка.

У дівчинки з нашого часу ляльок в 4 рази більше. Більше тридцяти ляльок. Вона не пам’ятає всіх імен. Вона забуває про існування деяких. Потім випадково знаходить в купі інших іграшок: «О! Так у мене ще й така є!»

Тут можна подивитись, в які ігри та якими іграшками грали діти в минулому:

https://www.pinterest.com/prorektornauka/%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B8-%D1%96-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B8-children-and-old-toys-%D0%B4%D0%B5/

Повний текст статті тут:

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2500020540076554&set=a.315068855238411&type=3&theater

Організація рефлексії у дітей дошкільного віку

Рефлексіяце відбиття дитячого досвіду в слові, малюнку (образі), фотографії, відео. Вона дозволяє виокремити в потоці гри значущі фрагменти, ситуації, що вказують на перехідні стани, труднощі, поява нового.

Головна умова проведення рефлексії відсутність рішення в голові педагога (open mind  – відкритий розум,   tabula rasa – чиста дошка).

Регулярна рефлексія є ґрунтом:

  • самостійності,

  • ініціативності,

  • авторства,

  • продуктивної взаємодії.

  1. Діти, граючи на вулиці з мобільними елементами та конструкціями (сходи, трапи, драбини, куби, бочки, мотузки тощо), поступово втрачають до них інтерес. Доводиться або додавати щось нове, або прибирати на час, щоб у дітей виникла потреба повернутися до гри з ними.

  2. Спостерігаючи за дітьми, що грають на вулиці, важливо виокремлювати повторювану дію, яку вони роблять, щоб зрозуміти специфічну потребу дітей в дії (переносити, перевозити, катати, зістрибувати, пролазити, переступати тощо). Виходячи зі спостережень, можливо придумувати нові мобільні форми.

  3. Тимчасова втрата інтересу до гри з мобільними елементами заповнюється регулярної рефлексією, яка дозволяє поглиблювати і розвивати зміст дитячої гри.

  4. Рефлексія може тематично розгортатися в п’яти планах:ризики (від неможливого до посильного) – власні можливості; технічні рішення (від простого до складного і навпаки) – ефективність вирішенняправила (від звичного до цікавого) азарт та інтригавзаємини (від роз’єднаності до спільності) – власні уподобанняуявлення про себе (рух до моральної усвідомленості) – щирість переживань.

Ці плани можуть виникати спонтанно в розмові вихователя і дітей (їх важливо усвідомлювати).

  1. Рефлексивні запитання носять відкритий характер, важливий точний семантичний план. Так, запитання: Що було? Що робили? Що трапилося? Що сталося? Що створили? – мають різний семантичний обсяг і припускають рух від однозначності до розгорнення.

  2. Важливо в розмові з дітьми йти від наполегливого прагнення домагатися «правильної» відповіді. Розрізняють запитання на кшталт «добре» або «погано» неприпустимими, оскільки свідомо змушують дитину «зчитувати» правильну відповідь, а не пред’являти власну оцінку ситуації. У подібному обговоренні легше говорити мовою метафор, порівнянь.

  3. Запитання з теми «ризики»: Що з тобою сталося? Що було найскладніше? Кому було страшно? Кому теж було страшно? Як так вийшло, що ти все-таки це зробив? А хто помітив, що хтось сьогодні ризикнув? Хто може навчити, як впоратися зі страхом?

  4. Запитання про «рішення»: Що ти (ви) хотів (ли)? А що у тебе не вийшло? А у кого ще не вийшло? Як ти це зробив? Хто тобі допоміг? Що тобі завадило? Що будеш робити завтра? Можеш нас навчити? Хто б хотів цього навчитися?

  5. Запитання про «правила»: Кому сьогодні вдалося домовитися? За якими правилами ви діяли? Хто придумав правила? Які нові правила були сьогодні? Хто був ведучим у грі? У кого не виходить бути ведучим?

  6. Запитання про «взаємовідносини»: У кого був поганий настрій сьогодні? Що можна було зробити, щоб у іншого покращився настрій? Як ми завтра будемо працювати, щоб нікому не зіпсувати настрій? З ким ти грав сьогодні? Як ви домовилися?

  7. Запитання про «моральний аспект»: На що була схожа ваша гра (ваша справа)? Що таке дружба? Навіщо людині вороги? Чому ми думаємо, що людина не впорається і їй потрібна допомога? Що ви відчуваєте, коли беруть ваші речі без дозволу?

Джерело: https://www.facebook.com/sergey.plakhotnikov

Матеріали семінару С. Плахотнікова, травень 2019.

Почитаємо? Холт Джон.  Причини дитячих невдач

На книжкову полицю!

Про автора:

Джон Холт (англ. John Holt, 14 квітня 1923 Нью-Йорк – 14 вересень 1985, Бостон) – американський педагог, критик і реформатор шкільної системи, ідеолог хоумскулінга, «батько» анскулінг, розробник альтернативних методик навчання, захисник прав дітей. Автор книг про недоліки шкільної системи, про пізнавальному процесі в навчанні.

Його здатність годинами спостерігати за дітьми, захоплюючись їх природним потягом до пізнання, зворушує серце.  Мене зачепило: “Ми помиляємося насамперед у термінології. Ми говоримо «нормальний», маючи на увазі «звичайний», тобто  те, що зустрічається нам найчастіше, а потім перетворюємо це в «належний, правильний, бажаний», те, що має бути неодмінно».

Далі: цитати з книги Джона Холта «Причини дитячих невдач».

«Я справді переконаний, що багато хто з дітей «із відставанням у розвитку» стали такими після того, як народилися нормальними. Відбувається це так: по-перше, дитині, темпи розвитку якої відхиляються від загальновизнаних, ставиться діагноз, вірніше, навішується ярлик “дефективного”; по-друге, дитину починають сприймати як слабко розумову – і все заради виконання медичних приписів; по-третє, дитина звикає думати про себе як про недоумкувату, і в результаті діагноз повністю підтверджується»…

«Мене дивує ось що: якщо IQ  відображає, нехай приблизно, ступінь розумового розвитку, чому дитина з IQ = 50 не зможе згодом стати в певній мірі нормальною і знавцем? Кажуть, що за обсягом знань і здатності обчислювати серединним доросла людина не набагато перевищує рівень дванадцятирічного підлітка … Тоді чому дитина з IQ = 50 не зможе досягти рівня більшості, коли йому буде 25 років? Що таке може з нею статися, що вона ніколи цього не зробить?»..

«Я більше не вірю, що IQ «визначає, приблизно чи ні, нашу здатність до навчання». .. він визначає грубо швидкість, з якою ми навчаємося чогось певного».

Кілька років тому я відвідав «майданчик пригод» в лондонському Холланд-парку. Майданчик був сповнений дерев для лазіння, мотузок для розгойдування та інших «небезпечних» штуковин. Я запитав у молодих людей, що слідкують за майданчиком, чи багато дітей отримують тут удари, і вони відповіли: «Ні, тому що ми попереджаємо дорослих, що для них вхід заборонено».

“Коли матерям дозволялося входити, вони постійно твердили дітям: «Не роби того і не роби іншого, це занадто небезпечно». Дітей настільки дратували і принижували подібні заборони, що вони переймалися бажанням «показати, на що вони здатні», і намагалися з ходу видертися на занадто високе дерево або скористатися занадто складним атракціоном. Опинившись в небезпеці і чуючи крики матерів: «Ти впадеш, впадеш!», вони невдовзі втрачали координацію і з тріском падали.

Тому керівники майданчиком відокремили невеличку ділянку для очікування, де мами могли посидіти і поговорити, але не могли бачити своїх дітей, поки ті користувалися майданчиком. З тих пір, найсерйознішим пошкодженням була злегка розтягнута кісточка. Залишені на самоті з майданчиком, діти дуже розумно підходили до питання, ніж їм ризикувати, – хоча, щоб випробувати пригоду, трохи ризику необхідно. Одночасно діти вчилися холоднокровності й зібраності в ризикованих ситуаціях”.

 

Джерело:
Холт Джон.  
Причины детских неудач : [Пер. с англ.] / Джон Холт. – СПб. : ИЧП “Кристалл” : Дельта, 1996. – 442, [2] с.

Книгу можна завантажити звідси: http://userbooks.bookfi.net/1/34a6781ba0eaed8b7a6bdf3f093f2dc1/_as/[Holt_Dzhon]_Prichinue_detskih_neudach(BookFi).pdf

Першій пісочниці – понад 170 років! Вимоги до дитячих пісочниць

#Флешмоб_Оздоровлення_дітей_улітку
#Флешмоб_День_іграшки_та_ігор
#Флешмоб_Педагогіка_калабані

Першій пісочниці – понад 170 років!

Вимоги до дитячих пісочниць

Зараз складно уявити, але пісочниць колись не було.

Ідея належить Ґерману фон Арнсвальде, учневі знаменитого педагога Фрідріха Фрьобеля. У 1847 році Арнсвальде написав учителю про свою ідею: дітям було б цікаво грати з кубиками і паличками в ящику з чистим піском, або будувати щось з вологого піску. Фрьобель провів експеримент в одному зі своїх дитячих садків, і до початку XX століття пісочниці вже з’явилися в більшості європейських та американських міст.

На фото – пісочниця 1847 рік.

Основним прийомом організації ігрових просторів для дітей дошкільного віку є створення ділянок із піщаним за­повненням і розміщення різноманітних пристроїв із пластику або дерева. Багатоваріантність дизайнерських рішень таких комплексів може бути доповнена застосуванням природних і штучних матеріалів для оформлення контуру піщаної по­верхні. Для виключення пішохідного транзиту через ігрові простори доцільно зовнішній периметр майданчика позна­чати шляхом формування перепаду рельєфу з розміщенням підпірних стінок і лав.

Усім добре знайомий комплекс звичних ігрових конструкцій на дитячому майданчику, який теж має свою історію і пройшов тривалий природний відбір. Хто не пам’ятає ці гойдалки різних сортів, стінки для лазіння, каруселі, пісочниці, гірки, грибки, будиночки! Контакт з кожним
із цих предметів дозволяє дитині пережити щось важливе для її розвитку.

Нагадаю вимоги “Санітарного регламенту” (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0563-16

  • Пісочниці на групових майданчиках повинні бути огороджені бортиками. На ніч пісочниці необхідно закривати.
  • Заміна піску проводиться не рідше одного разу на рік. Щоденно перед грою пісок перемішується і злегка зволожується, перекопується. У міру забруднення пісок замінюється на чистий.
  • У теплу пору року, з квітня по жовтень, 2 рази впродовж всього періоду засновник (власник) організовує лабораторні дослідження піску на наявність яєць гельмінтів.

Отже, пісочниця. Про події, що відбуваються тут, можна написати велику книгу, яка б була цікава далеко не тільки батькам маленьких дітей – будь-який дорослий дізнався б багато корисного про самого себе. Пісок відноситься до групи так званих неструктурованих матеріалів – це просто сипка маса речовини. Копаючи і пересипаючи його, зовсім маленька дитина бачить, що пісок легко піддається дії і в ньому можна залишати сліди своєї присутності у вигляді ямок, купок, канавок [http://www.ais.by].

Потім виявляється, що з усіх видів матерії навколишнього світу саме вологий пісок податливий і слухняний дитині настільки, що він може легко підпорядковувати її своїй волі, що творить, – наступає епоха Пасок.

У два–три роки для дитини надзвичайно важливо вперше відчути себе “королем” пісочного царства, де вона може щось творити або, навпаки, знищувати. Адже це якраз вік, коли починається формування майбутніх вольових якостей особистості, – граючи в пісочниці, дитина дослідницьким шляхом відкриває для себе силу свого наміру, коли творить.

Серйозні спроби педагогічної науки простежити й описати механізми дитячого експериментування в дошкільному віці виявляються вже в 50-і роки ХХ ст. Так, Є.О. Фльоріна проаналізувала свої спостереження за дітьми, які ліпили з глини й зробила певні висновки [Флерина Е.А. Игра и игрушка. ― М. : Просвещение, 1975. 109 с.].

Глина як «творчий» матеріал – волога і податлива – дозволяє «скульптору» пробувати, переробляти, м’яти і знову витягати ті чи інші елементи фігурки. Пошуки дитини, яка працює з глиною, наочні й виразні. Цей процес пошуку потрібного рішення Є.О.Фльоріна й назвала «експериментуванням».

Отже, є сенс віднайти невеличке місце поруч або в самій пісочниці для ігор із глиною. Для цього буде необхідна вода. Зробити свою «калабаню» – що може бути  найкращим подарунком для дитини на прогулянці?

Висновок: обов’язкова приналежність кожної території закладу дошкільної освіти – пісочний дворик.

  

Пісочниця може бути викладена яскраво забарвленим (покритим лаком) природним камінням-валунами. Недалеко від пісочниці, яка може бути виготовлена з різних матеріалів, можна спорудити низьку огорожу з колод різної висоти, споруди у вигляді спіралі.

Джерело:

Крутій К.Л. Освітній простір дошкільного навчального закладу : Монографія: У 2-х ч. – Частина перша. Концепції, проектування, технології створення. – Запоріжжя : ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2009. – 320 с.

 

 

Призначення Дитинства – награтись удосталь!

Долучайтесь 1 червня 2019 року до #Флешмоб_День_іграшки_та_ігор.

Розвага є настільки важливою, що Конвенція ООН про права дитини містить право на гру, відповідну до віку. Американський психолог Роберт Реснік називає 4 складові підтримки творчого пізнання у дітей:

  • проекти,
  • натхнення,
  • ровесники,
  • елемент гри.
І йдеться не лише про весело проведений час, а й про ризик, експериментування та перевірку меж своїх можливостей.
Деякі дослідження доводять, що нове інформаційне суспільство вимагає більше інновативності та менше імітування, більше креативності та менше прагнення до правильності. Дитина краще вчиться, коли їй надають більше свободи для гри під час навчання. Завчання інформації має бути замінене на практичне втілення та спроби створити щось нове.
Статтю про важливість гри можна почитати тут: 

Дозвольте їм погратися: Як гра сприяє розвитку дітей (і дорослих)

 

 

 

“Дітям не потрібні дитячі майданчики”, – розробник дитячих майданчиків Ґюнтер Бельтціґ

#Флешмоб_День_іграшки_та_ігор.

Ідея дитячих майданчиків для пригод належить ядру ABA Professional Association для відкритої роботи з дітьми та підлітками. Асоціацію було засновано в 1971 році як робочу групу. У 1973 році її було зареєстровано в реєстрі асоціацій як «Landesarbeitsgemeinschaft Abenteuer-, Bau- und Aktivspielplätze Nordrhein-Westfalen» (LAG ABA) – звідси і скорочення «AB».

«Пригода» розуміється як процес дії з самого початку з невідомим результатом. Цей процес має величезний іманентний (притаманний) освітній чинник; крім того, «пригода» завжди охоплює й зміцнення здоров’я.

Освіта і зміцнення здоров’я є концептуальними засадами будь-якого успішного ігрового майданчика. Площі – це не негабаритні ігрові майданчики звичайного типу, а й соціальні  освітні заклади. Між іншим, у цьому контексті розробники майданчиків уникають терміну «педагогічна турбота», оскільки «турбота» часто-густо приховує більш-менш свідомі спроби запобігти зусиллям емансіпатора (визволителя) в дитячому та підлітковому віці.

Фото: дитячі садочки Анджей Плей (Китай)

Дітям не потрібні дитячі майданчики.

Це звучить, ймовірно, дуже дивно.

Але дітям не потрібні дитячі майданчики. Вони в них потребують тільки тому, що вони не можуть вільно грати, де хочуть і вільно переміщатися по простору.

Німецький архітектор, розробник дитячих майданчиків Ґюнтер Бельтціґ

 Шість золотих правил гарного дитячого майданчика

На майданчику повинно бути:

  1. спокійна, доброзичлива атмосфера, яка «запрошує» залишитися;
  2. безліч можливостей для пошуку та відкриттів;
  3. тут цікаво дітям різного віку – і малюкам, і підліткам;
  4. можливість сховатися від шуму і вітру, і сторонніх поглядів, можливість побути на самоті наодинці з собою;
  5. дитині не треба нічого забороняти, тому що гарний майданчик побудовано логічно й органічно;
  6. дитина може сама розпізнати потенційно небезпечні ситуації, розвивати свої здібності з управління ризиками.

Шість правил «поганого майданчика»:

  • це місце для одноманітних дій, для «дресури»;
  • сповнений декоративних прикрас, дизайнерських оформлювальних знахідок, а не можливостей для творчого перетворення;
  • розміщують там, де вже нічого інше не розмістиш, на «низькій» території;
  • один об’єкт або одноманітні об’єкти, орієнтовано тільки на одну групу користувачів (тільки для малюків, тільки для підлітків тощо);
  • дуже мало місця, мало вибору діяльності, стабільності;
  • безпечний, обгороджений, регламентований.

Рекомендації для розробки інклюзивних дитячих майданчиків

  • на таких майданчиках одночасно можуть грати діти з обмеженими можливостями здоров’я (з інвалідністю) та їхні здорові однолітки – складність використання того чи іншого об’єкта на майданчику повинна бути вимірна, тобто дитина до початку використання об’єкта повинна мати можливість оцінити ступінь складності;
  • дитина в будь-який момент може припинити дію, зупинитися, відпочити, відійти від об’єкта;
  • якщо дитина переоцінила свої можливості (сили), то і в цьому випадку не повинно відбуватися нещасних випадків. Об’єкти повинні бути гранично безпечні, але не захищати від ризиків;
  • на об’єкті можна багаторазово виконувати одну й ту ж дію, варіювати її, підвищувати або знижувати рівень складності дії;
  • при повторенні дитина може поліпшити свій результат;
  • якщо з дитиною прийшов супроводжуючий, то і він повинен мати можливість разом використовувати об’єкт (або допомагати дитині);
  • небезпечні сектори (зони) повинні бути відзначені всіма доступними способами (за можливістю, з використанням картинок, крапкового шрифту Брайля тощо).

Використано ілюстрацію Ганни Сєлівончик.

Джерело: Beltzig G. Kinderspielplätze mit hohem Spielwert: planen, bauen und erhalten. Augsburg. Augustus Verlag, 1990.

http://playspaces.ru/materialyi-post-1/?fbclid=IwAR1kBLhqonmQnAQJfk_UFNh_m2WslU63iF8OYtW2fb8Z2xyK1XPZeGQJOrc

Дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації

На фото – Еллі Сінгер, професор Утрехтського  та Амстердамсього університетів (Нідерланди), яка вивчає різні аспекти навчання і розвитку дітей дошкільного віку. Еллі  Сінгер розглядає гру, як невичерпне джерело людської культури і адаптації до мінливих умов. У грі легше оцінити і вирішити соціальні конфлікти, нюанси.  Так, коли дитина хоче мати іграшку друга, то їх взаємини проходять на межі «хочу мати іграшку» і «хочу зберегти відносини з другом».

У своєму дослідженні Еллі Сінгер виявила, що у дітей у віці 2-3 років під час гри можуть виникати 8-11 епізодів конфлікту на годину, і більше 14 ситуацій гумору.

У 40% дорослі під час спостереження за дитячим конфліктом визначають призвідником не ту дитину. Дуже часто дорослий не дає дітям самостійно вирішити свій конфлікт і домовитися про спільні дії в грі.  А це дуже важливо – надавати можливість дітям розібратися самим у  конфліктній ситуації. Дорослий повинен стояти осторонь до тих пір, поки не порушується правило «не нашкодь іншому». Корисніше буде дорослому запитати, як ми можемо вирішити цю проблему, ніж з”ясовувати, хто винен.  У грі діти можуть програвати ситуації, які не можуть змінити в реальному житті. І, саме, граючи, дитина може відчути владу над даною ситуацією, встановлюючи свої правила. Вона може контролювати або змінювати свій навколишній світ. Наприклад, гра в “Лікарню”. Діти часто бояться лікарів, але в грі дитина може бути головною і сильною.

Дуже важливе відчуття виникає у дитини в грі «Joy in togetherness» – це радість від спільної гри – діяльності з другом. Звичайно, потрібен баланс між спільною грою і можливістю побути або пограти одному. Останнє дає шанс реалізувати свої правила в повному обсязі.

Еллі Сінгер розкрила відмінний рецепт дружби: діти для цього імітують поведінку один одного, підтримують контакт очей і сміються: «Ти подобаєшся мені, тобі подобаюся я = тоді ми друзі».

Чи замислювалися ви коли-небудь про те, що гумор сприяє тривалому ефекту навчання? Еллі Сінгер каже, що гумор допомагає дитині мати особистий простір. Гумор допомагає пом’якшити напруження, в якому знаходиться дитина, так як формування будь-якого досвіду вимагає зусиль.  Гра і гумор це ресурси, що привносять елементи задоволення і креативності в освітній процес.

Дитина вчиться розрізняти тонку грань між гумором і образою. Якщо ти зламав пірамідку одного це смішно чи сумно? Варто відзначити, що гумор є зміцнюючим засобом відносини між дітьми і педагогами. Коли вихователь приймає жарт дитини і підіграє їй, дитина відчуває себе зрозумілою  і прийнятою. Почуття гумору педагогам допомагає не тільки у взаємодії і навчанні дітей, а й як отримання задоволення від роботи і профілактики від професійного перегорання.

Джерела:

Сингер Элли. «Первые шаги – это настоящее приключение для младенцев» // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2015. – №9. – С.38–41.

Сингер Элли. Игра и удовольствие в дошкольном воспитании и образовании // Современное дошкольное образование. Теория и практика. – 2016. – №7. – С.72–80.

Гра за наказом дорослого уже не є грою

«Тітка Поллі, ви так добре розписали, коли і що мені робити, а … коли я буду просто жити ?!»  Елінор Портер «Поліанна».

Будь-яка гра є перш за все вільною діяльністю.

Гра за наказом уже не є грою.

У крайньому випадку вона може бути якоюсь нав’язаною імітацією, відтворенням гри.

Вже завдяки вільному характеру гра виходить за рамки природного процесу. Вона приєднується до нього, розташовується поверх нього як прикраса.

Дитина або тварина грають, тому що відчувають задоволення від гри, і в цьому полягає їх свобода.

Для людини дорослої і дієздатної гра є якась надмірність. Повсякчас гра може бути відкладена або не відбутися взагалі. Гра не диктується фізичної необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завдання. Вона протікає «у вільний час». І лише коли гра змикається з виконавськими мистецтвами (театр, виконання музичних творів тощо) або спортом поняття «так потрібно», завдання, обов’язки прив’язуються до гри.

Гра не є «буденне» життя і життя як таке. Вона скоріше вихід із меж цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» справді, що все «не насправді». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за межами процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона входить у нього як тимчасова дія, яка протікає всередині себе самої і відбувається заради задоволення, принесеного самим вчиненням дії.

Ще одна відмінна риса гри полягає в тому, що гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю. Вона «розігрується» в певних межах простору і часу. Її перебіг і сенс укладено в ній самій.

Гра починається і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, в ній панує рух, прямий і зворотній, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка.

Крім того, будь-яка гра протікає всередині свого ігрового простору, який заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би маючи на увазі.

Всередині ігрового простору панує власний порядок. Порядок, що встановлюється грою, має незаперечний характер. Найменше відхилення від нього засмучує гру, позбавляє її власного характеру і знецінює. У хаотичному світі, в сумбурності життя гра створює тимчасову обмежену досконалість.

Джерело:

Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерл. – М.: Изд. группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992.