Архіви категорій: Запрошую до дискусії

Харчове насильство-одне з найстрашніших насильств над організмом і особистістю, яке приносить шкоду і фізичну, і психічну

“… Ситуація харчового насильства, як багаторазове ігнорування дорослими харчових потреб та психофізіологічних переживань дитини, обумовлює формування таких патологічних процесів тілесності, що зміщують функціонування у бік різноманітних порушень. Серед них найважливішими є:
– надмірна фіксація на власних «знакових» індивідуальних кодах їжі, як специфічної системи семіотичних смислів, що зміщує акценти сприйняття їжі (як з «джерела поживних речовин та енергії» на інші психологічні смисли їжі), що провокує перекручення патернів харчової поведінки та створює передумови для формування субклінічних та клінічних форм розладів харчової поведінки;
– надмірна фіксація досліджуваних на харчовій активності, що блокується, карається або штучно стимулюється, а також на критичних зауваженнях Інших щодо обсягів, ваги, форми тіла призводить до закріплення та домінування у репертуарі поведінки неконструктивних способів подолання труднощів та досягнення автономності. До таких неконструктивних способів відходу від реальності відносяться викривлені патерни харчової поведінки обмежувального, екстернального та емоціогенного типів, а також клінічні форми розладів харчової поведінки;
– здатність до дистанціювання (відчуження, відсторонення, дисоціації) від дискомфортних відчуттів у тілі, що проявляється різноманітними порушеннями контакту з власним тілом, зокрема, втратою здатності до диференціації різних тілесних відчуттів, перш за все, відчуттів голоду та ситості як основних регуляторів харчової поведінки у системі «голод – апетит – їжа – насичуваність – насичення – ситість»;
– відчуття власної «плохості» як специфічний досвід переживання безпорадності та базової основи глобальної незадоволеності відносинами з «собою», «тілом», «їжею», «Іншими» та життям у цілому”.

Джерело: стаття В. І. Шебанової “ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ ХАРЧОВОГО НАСИЛЬСТВА НА ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”  тут:
Вплив різн форм харс насильства на особл суб карт жит шл

Вірш для розмірковування:

Суп

Мама супу наварила,
Мама знов мене сварила,
Що сижу й його не їм.
Каже: «Суп смакує всім!
Тату, брату і бабусі!
Лише я один не в дусі
І від супу відмовляюсь!»
Мама каже, я знущаюсь…
«Сам готуй собі що хочеш,
Голову мені морочиш!»
А я що? Їм суп по-троху,
Він до всього ще й з гороху,
Готувати ж я не вмію –
Їм, а сам про піццу мрію.

(С) Автор – Ніколенко Вікторія.  05.11.18

Наслідками харчового насильства у дорослих дітей можуть стати розлади харчової поведінки – булімія, анорексія, переїдання.

На обкладинці –  ілюстрація Джозефа Крістіан Лейендекера, це реклама 1917 кукурудзяних пластівців.

Харчове насильство – 2 відео: 

Юрій Бурлан: “Найважчі психологічні травми людина отримує від насильницького годування в дитинстві. Гучна заява? Тільки на перший погляд. Якщо не розуміти механізм. Як це може бути пов’язано з тим, що в дорослому віці людина не може отримувати задоволення від життя, радіти і жити в повну силу – відповідь в ролику:

https://scontent.fozh1-1.fna.fbcdn.net/v/t66.18014-6/10000000_241704533184954_3314635877451356398_n.mp4?_nc_cat=104&efg=eyJ2ZW5jb2RlX3RhZyI6Im9lcF9oZCJ9&_nc_ht=scontent.fozh1-1.fna&oh=388582aa09ee6fd54cd1414719e25b5a&oe=5C8402B1

Ще один ролик на цю ж тему:

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ (консультація для батьків) тут:

http://dnzromazka.korets.in.ua/batki_lektori.html

Флешмоб “Збережемо ялиночку!”. Відкритий лист проф. Катерини Крутій до освітянської спільноти

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ВСІХ,

ХТО ПІДТРИМАВ  ФЛЕШМОБ «ДЕНЬ БЕЗ ІГРАШОК».

І НЕ ТІЛЬКИ ДО НИХ!

Шановні колеги та колежанки, батьки! Щиро вдячна за підтримку моєї ідеї провести «День без іграшок». Отриманий зворотній зв’язок довів необхідність проведення такого заходу не одноразовим фактом, а якомога частіше.

Але це вже бажання тих, хто отримав від першого флешмобу професійне задоволення, навіть інсайт – це просто, це – круто, це – можливо! Для дітей – це радість творчості та вияв самостійності.

Переглядаючи фото і відео зі флешмобу, я не могла не тішитись дорослими і дітьми, які (можливо, хтось і вперше) в цей день були єдиною спільнотою.

Вдячність колег за  мою ідею розглядаю як аванс до наступних дій.

Отже, пропоную наступний флешмоб.

Проте відразу попереджую, що участь у ньому буде ще одним кроком до дійсно нових підходів і нового бачення сучасності, до зламу наших педагогічних стереотипів, до позбавлення того ментального мотлоху, який не дає нам рухатись уперед.

Тому організаторам і послідовникам треба бути готовими до «методичної інквізиції» з боку і колег, і батьків J

Назва флешмобу «Збережемо ялиночку».   Попереду підготовка до новорічних свят. На жаль, щорічно в цій підготовці забуваємо про головного героя свята. Ні, не про Діда Мороза чи Снігурку.

Ми забуваємо про Дитину.

Ми, дорослі, починаємо «догравати» своє дитинство, свої нездійснені мрії про свято…

Ми самостійно, без участі дітей, розробляємо такі складні сюжети в сценаріях, що навіть дорослий, який спостерігає за дійством, навряд чи зможе розібратись у всіх перипетіях із героями…

Хочу висловити власні думки щодо присутності на новорічному святі або запрошеного аніматора, або перевдягненої виховательки в ролі Діда Мороза.

Передусім – аніматор, у більшості випадків, погано орієнтується в сценарії, у вікових особливостях дітей у залі, часто-густо це професійний актор-танцюрист і «працює» на дорослу аудиторію. Він подобається присутнім жінкам, вони фільмують його на телефони та виставляють у соціальних мережах.

Діти, як загіпнотизовані кролики, дивляться на Діда, який шаленіє від можливості показати нижній брейк-данс. Йому вже ніколи прослухати віршики, які приготували діти. Але й тут – обмеження за сценарієм, будуть розповідати 2-3 дитини, бо the show must go on.

Але й перевдягнена вихователька в ролі Діда Мороза – це теж не найкращий варіант. Діти швидко вгадують жіночі риси і починають шепотіти, що «Дід не справжній!».

А як же ж диво? А його немає, ми, дорослі, прикладаємо багато зусиль, щоб це диво не зберегти, розвіяти, зім’яти…

Потім починається розподіл-роздача подарунків від Діда Мороза.

Подарунки всім однакові. Їх купувала «трійка» матусь-активісток, які на свій розсуд і смак вирішили, що канцтовари – це безпрограшний варіант, або хлопчикам-машинки, а дівчаткам – лялечки. Але ж діти пишуть листи Діду Морозу, просять особистий подарунок! У більшості випадків подарунок буде вдома, але від нібито якогось іншого Діда Мороза. А потім ще дитину поведуть на свято до палацу культури, на інший «новорічний ранок» тощо, там теж буде Дід Мороз. Якесь нескінчене коло цих дідів.

А якщо повернути сім’ї право виховання власної дитини? Поставити перед фактом – вашу дитину передусім виховуєте ви! Це батьки першими формують цінності, світогляд, ставлення до релігії, близьких, родини та України в цілому.

На жаль, ми й дотепер перебуваємо у впевненості, що дитячий садок виконує функцію «суспільного дошкільного виховання».  І всіма своїми заходами намагаємось підтримати вже давно не життєдайну функцію.

ПРОПОНУЮ:

віддати в сім’ю те, що їй належить за фактом народження дитини  – виховання. Суспільство, дитячий садок, як суспільна інституція, може лише допомогти у вихованні, але не замінити сім’ю.

Дід Мороз хай приходить у родину! У дитячому садочку – свято зими! А не новорічне! Досвіду в дітей святкування ще немає, свято буде потім, із батьками. Можна провести після новорічних свят бесіди, пограти в ігри, але потім, а не до свята. Тоді й ігри будуть іншого практичного наповнення!

Наступне – ялинка в груповій кімнаті та в музичній залі.

Можна скільки завгодно працювати над річними завданнями ЗДО щодо формування екологічного мислення в дітей і дорослим, але потім притягнути зрублену ялинку до зали, ще й в групи роздати для прикрашання. По закінченні святкових дійств – викинути ялинку, яка могла б ще в лісі рости й рости, як непотріб – на смітник.

Говоримо одне, думаємо інше, а робимо – третє…

ПРОПОНУЮ:

підвести дітей до рішення виготовити ялинку для групи самостійно, звісно – потім і прикрасити її власноруч зробленими іграшками та гірляндами. Ялинку можна зробити з різних матеріалів.

Інформаційна підтримка з мого боку буде постійна щодо варіантів виготовлення ялинок. Для початку можна подивитись тут:

https://www.pinterest.com/pin/568509152954175435/

https://www.facebook.com/groups/919279068082786/

Це буде ще одна спільна, цікава і креативна діяльність дітей і дорослих. Обіцяю незабутні емоції і радість від дійства.

Усвідомлюю, що висловлені  пропозиції й дотепер є дискусійними.

Але впевнена, що будуть послідовники, ті, хто поділяє мої думки.

Бажаю всім, хто підтримає флешмоб «Збережемо ялиночку»поруч мати однодумців і помічників!

Успіхів!

Ми це обов’язково зробимо!

Повний текст листа проф. Катерини Крутій про флешмоб для обговорення в спільноті тут:

Відкритий лист до колег

Як не вбити пасіонарія?

Пасіонарій чи дитина з «синдромом дефіциту уваги та гіперактивності»?

На основі аналізу енциклопедичних, довідкових видань і наукових праць пропоную робоче визначення терміну:

пасіонарність дитини – це комплекс особистісних якостей (енергійність, ініціативність, упертість, внутрішнє непереборне прагнення до активності), які забезпечують їй домінування в групі, здатність до спілкування з позиції борця й переможця, до реалізації нестандартного стилю поведінки у грі, під час спеціально організованої або самостійної діяльності.

В умовах зниження активності особистості науковці та педагогічні працівники все більше уваги приділяють вихованню дітей, котрим притаманні пасіонарні якості, які є яскравою протилежністю пасивним дітям. Проте вони потребують не менше уваги під час освітнього процесу, оскільки від спрямованості виховних впливів фахівців освіти, інтеграції їх зусиль з батьками залежить, ким стане дитина: керівником, провідником, будівничим чи бунтарем, руйнівником, радикалом; творцем системи чи її гвинтиком.

Зазначу, що відповідно до теорії Льва Гумільова, у великій вибірці частка пасіонаріїв буде складати таку пропорцію 15:70:15. У контексті проблематики статті, припускаємо, що 15 % – це пасіонарні (наденергійні) діти, 70 % – персистентні (помірно енергійні, гармонійні), 15 % – субпасіонарні (енергодефіцитні).

Класики педагогіки, сучасні вчені доводять важливість збереження в дітей пасіонарних якостей, отже, необхідно науково обґрунтовувати та запроваджувати інноваційні форми й методи виховання таких дітей.

Використана  ілюстрація Norman-Rockwell.

Повний текст статті можна прочитати тут:

http://education-ua.org/ua/component/content/article/12-articles/1259-yak-ne-vbiti-pasionariya

Притча. Усе, що вам треба знати про ранній розвиток дитини

Казка про ранній розвиток

В одному відомому романі «Ґалаор» мексиканського письменника Уґо  Іріарта є така сцена. У чарівному королівстві в короля і королеви народилася довгоочікувана дочка Брунільда. Природно, бенкет горою, пишні хрестини з купою важливих гостей. І ось в урочистий момент, над ліжечком прекрасного маляти схиляються три феї і підносять чарівний подарунок.

Одна – неординарний розум і мудрість не по роках, друга – дивовижної красоти і сили голос, а третя – доброту і соціальних навички. Не встигли феї закінчити, як грянув грім серед ясного неба. Як водиться в таких випадках, припленталась зла відьма, яку забули запросити. Відьма задумливо глянула в позолочене у всіх місцях ліжечко і закричала не своїм голосом:

«Ну ви нормальні люди взагалі?».

Виявилося, що в міру отримання дарів, дитина перетворилась у жахливого виродка – від непомірного розуму непропорційно роздуло голову і спотворило обличчя, від прекрасного і сильного голосу стала потужна жилава шия, ну і все інше навздогін пошматувало. Усвідомивши всю марність свого буття, мати-принцеса тут же впала в глибоку депресію і відчай. Зла стара відьма кричала далі:

– Тисячі разів повторювала і не втомлювалася повторювати, що не прорахувавши скрупульозно всіх наслідків, не можна прийматися ні за яку роботу. Карти слід розкидати, тільки належним чином підготувавши стіл. Але марно говорила я вам про потворність, неподобство, як вбивців краси і порушення порядку. Даремно закликала вас до терпіння і працьовитості.

Даремно нагадувала, що магія і закони природи повинні поєднуватися і сплітаються, скручуватися і зав’язуватись у вузли з  обережністю – тільки тоді можна виткати наш чудовий килим. Все було марно: ви мене не слухали. Чим допомогти тобі, нещасне малятко? Того, що зроблено, вже не переробити: тигр не ходить задом, як рак. Чудеса незворотні. Як же нам бути? Ти страждаєш і будеш страждати, жертво чаклунства! Безглуздо і непропорційно тіло твоє. Дарунки, не в добрий час принесені, розпинають твою ніжну плоть і твій незміцнілий дух. Багато часу має пройти, перш ніж визрієш ти для нових перетворень.

– Ну хто ж так робить?, – продовжувала кричати зла відьма на заплаканих фей, – ну треба ж якось узгоджувати своє почуття прекрасного з можливостями конкретного дитячого організму!

Отже, це – все, що вам треба знати про ранній розвиток дитини.

Випробування восьмирічних хлопчиків у Японії: запрошую до дискусії

Запитання до дискусії:

На ваш погляд,  це випробування має позитивний ефект?

Чи може таке випробування в подальшому негативно вплинути на психічний розвиток хлопчика-підлітка-чоловіка?

У Японії учитель піддає восьмирічних хлопчиків тяжкому випробуванню: перед усім класом він карає одного з найкращих учнів за провину, якої той не коїв. «Ти вкрав у мене гроші з кишені» або «Ти махлював».

Опісля покарання він дає пояснення своєї «судової помилки»: «Знай, що навіть найліпший з учителів, найліпший з батьків може бути несправедливим. Ти маєш навчитися витримувати несправедливість світу, сам залишаючись справедливою людиною». Буває, що після такого шоку дитина хворіє. У цього випробування є й інший ефект: дитина має відмовитися від обожнювання, від культу другого батька, бездоганного героя. Іноді доводиться втрачати ілюзії, навчитися переживати втрату ідеалу, зносити емоційне розчарування. Це схоже на техніку приниження, яку застосовують індуські гуру щодо своїх учнів. Захват буває лише на якийсь час.

Але хіба переборена журба не витоншує розвиток суб’єкта: від бажання до самої любові?

 

Джерело: Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. С.130.