На сьогодні ідея конкурентоздатності поступово висувається на передній край суспільної свідомості в Україні, і тому її розвиток, її конкурентоздатність у світовому економічному просторі безпосередньо пов’язані з розвитком людського потенціалу, джерелом якого є система освіти з притаманними їй гнучкістю, відповідністю епохальним викликам, світовим тенденціям і національним інтересам. У цьому аспекті гарантом нової якості освіти є педагог, який може мислити креативно й прогресивно, який може прогнозувати результати своєї діяльності та моделювати навчально-виховний процес на основі досягнень сучасної педагогічної науки, спрямований на успіх і постійне самовдосконалення, бути готовим до постійного підвищення фахового рівня, отримання нової кваліфікації, оволодіння новітніми освітніми технологіями.

І тому післядипломна педагогічна освіта стає провідною ланкою, яка забезпечує життєздатність і ефективність системи освіти. Її пріоритетність визнана в усіх розвинених країнах світу. Місія післядипломної педагогічної освіти (далі – ППО), на наш погляд, полягає в забезпеченні нової якості педагогічних і керівних кадрів освіти, здатних ефективно здійснювати професійну діяльність у ситуації нестабільності, невизначеності й постійних змін, шляхом створення умов їхнього неперервного особистісного й професійного розвитку впродовж усього життя та вдосконалення (інноваційні перетворення) всіх елементів системи ППО, а також освітньої галузі загалом, відповідно до змінних умов.

Водночас для виконання цієї місії система ППО має не просто відповідати на швидкоплинні соціально-політичні й економічні суспільні зміни, а й прогнозувати та випереджати їх. Це неможливо без усвідомлення її ролі, зміни та формування нової функціональної моделі розвитку.

Функціональна модель системи ППО, на нашу думку, має базуватися на основних її стратегічних функціях: аналітичній, прогностичній, інноваційній, рефлексивній.

Аналітична функція. ППО має постійно враховувати реалії соціокультурного середовища, що зумовлює необхідність відслідковування та всебічного аналізу ситуації в суспільстві, науці, освіті. При цьому важливим завданням є створення електронної аналітичної бази як платформи, що надасть змогу визначати тенденції, вибудовувати стратегію розвитку, модернізувати зміст освіти, планувати та здійснювати наукові дослідження, удосконалювати (реформувати) елементи системи ППО тощо. Означені завдання можуть виконуватися аналітико-інформаційним центром, який, на нашу думку, має входити до структури провідного закладу системи ППО.

Прогностична функція тісно пов’язана з аналітичною. Ця функція, як і попередня, є системоорганізуючою, домінуючою. Вона поєднує наукову й освітню компоненти ППО. Визначальною, безперечно, є наука. Це стосується розробки прогностичних концепцій, підходів, принципів, освітніх моделей, випереджальних педагогічних технологій, прогнозування стратегії та етапів розвитку системи ППО на певний окреслений у майбутньому (перспективі) період, а також моніторинґ верифікацій прогнозу щодо стану освітнього середовища в майбутньому. Важливе значення має врахування можливих ризиків та попереджень нових штучних проблем.

Варто зазначити, що в системі ППО педагогічна наука набуває нового дихання, оскільки цілком орієнтована на практичні запити (освітні інновації, які дають змогу вирішувати нові завдання та долати різноманітні професійні труднощі). У цьому контексті особливої уваги потребує наука в школі, університеті. У зв’язку з появою нових професій і розширенням профілів підготовки та перепідготовки фахівців розширюється спектр наукових досліджень.

Тому існує необхідність в об’єднанні зусиль усіх елементів системи ППО в єдине наукове поле з координувальним, спрямувальним ядром у провідному закладі системи – Університеті менеджменту освіти НАПН України. Наукові пошуки щодо вирішення певних проблем передбачають консолідацію зазначеної структури з науково-педагогічними школами ВНЗ і безпосередніми практиками – педагогічною громадськістю. Зокрема це стосується модернізації педагогічної освіти, зумовленої значними змінами в педагогічній професії внаслідок стрімкого розвитку цивілізації та її відставанням від змін у реальній шкільній практиці. А отже, потребують уточнення поняття як предмета діяльності, так і компетентності педагога.

Важливим компонентом наукової діяльності в системі ППО є аспірантура й докторантура, які покликані нарощувати науковий потенціал освітньої галузі і, в першу чергу, післядипломної. В їхній діяльності пріоритетними є тематика досліджень із проблем післядипломної освіти та залучення до наукової діяльності працівників системи ППО. Так, уже сьогодні в Університеті менеджменту освіти НАПН України співвідношення тематики післядипломної освіти із загальною кількістю досліджуваних тем складає: серед аспірантів – 67 %, серед здобувачів – 73 %.

На часі гострою є потреба в об’єднанні навколо Університету менеджменту освіти інноваційно-дослідницького типу Національної академії педагогічних наук України зусиль усіх закладів ППО й утворення одного потужного Головного профільного вищого навчального закладу системи ППО (за типом корпорації). Першим і вагомим кроком у цьому напрямі є створення Університетом у грудні 2009 р. Науково-методичного комплексу "Консорціум закладів післядипломної освіти", до складу якого увійшли 23 інститути ППО. Це добровільне об’єднання закладів післядипломної освіти спрямоване як на спільне проведення науково-дослідних робіт, апробацію та використання результатів наукових досліджень, розроблення навчально-методичного забезпечення, створення сучасного змісту підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів, так і на координацію діяльності з реалізації законодавства про освіту, впровадження системи освіти дорослих за наскрізними навчальними планами та програмами, ефективне використання науково-педагогічних кадрів, соціальної інфраструктури, організацію підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів післядипломної освіти тощо.

Наступна стратегічна функція – інноваційна. Інноваційний розвиток держави та модернізація освітньої галузі відповідно зумовлюють інноваційні зміни й у змісті післядипломної педагогічної освіти, й у системі ППО.

Яких новацій потребує вдосконалення змісту ППО?

Організація навчального процесу педагогічних працівників у системі ППО спрямовується на оволодіння новими пріоритетними напрямами, функціями, орієнтирами, технологіями та ін. щодо забезпечення якості, доступності й ефективності освіти. І першочерговим завданням постає зміна способу мислення педагогів, перебудова їхніх професійних установок та відмова від застарілих стереотипів, що є підґрунтям до оволодіння способами інноваційної діяльності в освіті. Важливим сьогодні є компетентнісний підхід до змісту післядипломної освіти. На відміну від терміна "кваліфікація", на якому здійснюється акцент в ОКХ, "компетентність" охоплює, окрім суто професійних знань і вмінь як однієї із характеристик кваліфікації, ще й такі якості, як ініціативність, здатність до співпраці, роботи в команді, комунікативні здібності, вміння вчитися та самостійно здобувати знання, оцінювати, креативно й нестандартно мислити, відбирати та використовувати інформацію [1].

Тому вкрай необхідним є розроблення державних (національних) стандартів підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів освіти, в основу яких мають бути закладені компетенції, що забезпечать єдиний підхід і якість ПК.

Упровадження стандартів і регулювання на цій основі системи освіти відбувається в контексті розвитку сучасного світового освітнього простору. Компетентнісний стандарт розглядається Міжнародним експертним співтовариством як ідеальний, який відображує предметні галузі, елементи або виміри компетентностей, шкалу рівнів досягнень. Його методологія ґрунтується на моделях компетентностей, які розроблені в міжнародних дослідженнях, таких як PIRLS і PISA.

Розроблення та емпірична валідація моделей компетентностей для різних освітніх галузей сьогодні є пріоритетним завданням міжнародного розвитку освіти. Загальну концепцію компетентностей, якими має володіти все населення сучасних спільнот, розробляє Міжнародна комісія, що знаходиться у Швейцарії. Зазначена модель, акцент якої здійснюється на стабільний розвиток на тривалу перспективу, формується на основі аналізу умов і вимог до особистості, що висуваються сучасною цивілізацією, врахування різноманітних аспектів розвитку сучасної цивілізації, прогнозу розвитку на ближню перспективу [7]. Компетентнісний стандарт може розглядатися як елемент менеджменту якості та концепції розвитку освітнього закладу.

З огляду на стандарти програми ПК мають поєднувати в собі 3 компоненти – загальнодержавний, реґіональний та індивідуальний – і, у свою чергу, бути побудовані на основі компетенцій за модульним принципом [6]. Модулі, як самостійні, завершені, практико-орієнтовані освітні одиниці, надають програмі гнучкості й варіативності, роблять її особистісно-орієнтованою по відношенню до слухача, надаючи йому змогу таким чином вибудовувати індивідуальну програму особистісно-професійного розвитку.

Важливим аспектом є експертиза освітніх модулів, яка має здійснюватися незалежними експертами із числа досвідчених науковців і практиків освітньої галузі. Експертна оцінка модулів дає змогу встановити їхню відповідність стандартам ПК, сучасним вимогам до змісту освітніх програм ППО, основним напрямам державної освітньої політики, запитам педагогічних працівників, а також щодо використання новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і практики галузі освіти, у т.ч. і ППО, дидактичного забезпечення тощо.

Модулі, які успішно пройшли експертизу, публікуються в спеціальних виданнях закладів ППО, надсилаються в управління освіти та розміщуються на Web-сайтах закладів ППО. Це забезпечує їхню доступність для педагогічних працівників і можливість самостійного вибудовування ними індивідуальних освітніх маршрутів.

Невід’ємною складовою програми ПК має стати стажування на базі навчальних закладів, які працюють в інноваційному режимі, впроваджують інноваційні освітні програми та технології, мають відповідну матеріально-технічну базу. Попри це не виключається можливість використання стажування як самостійного виду підвищення кваліфікації. Особливу значущість такий підхід має для викладацького персоналу системи ППО, який є "провідником" для педагогічних працівників усіх типів закладів і установ освіти щодо інновацій у педагогічній науці та освітній практиці на теренах України і світового освітнього простору.

На сьогодні проблемою є відсутність бази вітчизняних навчальних закладів такого рівня. Водночас варто зазначити, що організація стажування за програмами ПК на базі навчальних закладів потребує створення нормативної бази, яка б визначала статус зазначеного типу закладів як суб’єктів системи ППО.

Сучасні темпи та глибина перетворень у галузі освіти зумовлюють зміни вимог до змісту та якості післядипломної педагогічної освіти. Цьому віддзеркаленням має стати періодична, кожні 3 роки, переоцінка діючих програм ПК та їхнє відповідне оновлення з урахуванням запитів і відгуків слухачів, керівництва навчальних закладів.

Важливою є рефлексивна функція, яка передбачає здійснення постійного моніторинґу якості як безпосередньо неперервного особистісно-професійного розвитку педагогічних працівників, так і розвитку самої системи ППО.

Водночас сама система моніторинґу особистісно-професійного розвитку педагогів має включати показники не лише знань, а й компетенцій, усі форми професійного розвитку та творчих досягнень (авторські методики, програми тощо), зміни в практиці педагогічної діяльності, професійній кар’єрі та досягненнях учнів, а також відгуки адміністрації закладу освіти щодо ефективності професійної діяльності педагога в результаті післядипломної освіти. Ця система повинна мати електронну базу, яка б відображала всі етапи неперервного розвитку фахівця. Саме так, на нашу думку, можна забезпечити реальну якість професійного розвитку педагогічних кадрів. А отже, в системі ППО ці завдання має виконувати окремий структурний підрозділ.

Тому потребують розроблення механізми оцінювання компетенцій та визнання компетенцій унаслідок неформальної освіти. Моніторинґ розвитку системи ППО передбачає також оцінювання якості її структурних елементів. Відтак важливою є розробка критеріїв та індикаторів оцінки якості діяльності закладів ППО, хоча певною мірою ця проблема вирішується в процесі їхньої акредитації.

На сьогодні гострою є проблема підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки керівних кадрів освіти. У цьому контексті необхідно створити галузеву, а то й державну програму перепідготовки керівників навчальних закладів усіх рівнів за проблемою "Управління змінами в навчальному закладі".

Розробка цієї програми потребує консолідації зусиль наукових кіл і кращих сил педагогічної громадськості. У науковому аспекті зазначена програма є важливим кроком у створенні національної школи управління освітою [2].

Водночас профільні курси підвищення кваліфікації з наступним отриманням другої вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем маґістра зі спеціальності 8.000009 "Управління навчальними закладами", яка на державному рівні має бути законодавчо врегульована. Ця підготовка має стати беззаперечною умовою обіймання посади керівника навчального закладу.

Як приклад може слугувати позитивний досвід Швейцарії: відповідно до нормативно-правових актів цієї країни в галузі освіти новопризначений директор школи зобов’язаний у 2-річний термін пройти спеціальну курсову підготовку або ж отримати відповідну освіту. Особливої уваги заслуговують накопичувальні, кредитно-модульні моделі підвищення кваліфікації. Їхнє запровадження надає змогу педагогічним працівникам поновлювати кваліфікацію впродовж усього професійного шляху через опанування необхідних освітніх модулів у різноманітних установах та організаціях.

Накопичувальний принцип забезпечує зарахування всіх видів ПК (освітніх модулів, програм тощо), їхніх якісних показників, а кредитно-модульний, оцінюючи кожну освітню одиницю певною кількістю кредитів, є основою трансферу в системі ПК. На цій основі стає можливим видача свідоцтва про ПК та атестація педагогічного працівника.

Суттєвим кроком у цьому напрямі є розробка та поетапне запровадження в УМО НАПН України та обласних інститутах ППО кредитно-модульної організації ПК, за якої органічно поєднуються міжкурсовий і курсовий періоди, створюючи при цьому умови для неперервного фахового зростання.

У цьому контексті навчання здійснюється поетапно, кожен з яких розрахований на один рік. Перші чотири етапи відповідають щорічному (4 роки) міжкурсовому періоду та складають по 36 годин (кредитів) навчання. Характерною особливістю освіти в цей період виступають активні форми навчання, зокрема: консультації та обмін думками (досвідом) у дистанційному режимі чи режимі on-line, Internet-конференції, спецкурси, семінари-практикуми, тренінґи тощо. П’ятий етап відповідає передатестаційному періоду. Для нього характерними є кваліфікаційно-атестаційні курси за 216-годинною програмою, в тому числі 108 годин (кредитів) в очному й 108 годин (кредитів) у дистанційному режимі. Навчання передбачає ознайомлення педагогічних працівників із новими інноваційними технологіями, участь у семінарах з обміну досвідом, а також розробка та захист власного творчого проекту.

Завдяки таким підходам суттєво змінюється характер діяльності закладів ППО, здебільшого набуваючи ролі супроводу, тьюторської підтримки освітніх програм працюючих педагогічних працівників. Неперервна професійна освіта сьогодні охоплює не лише всі традиційні компоненти освітніх систем, а й неформальну освіту, самоосвіту, освіту дорослих. Гармонійне поєднання формальної та неформальної освіти забезпечить цілісність системи особистісно-професійного розвитку педагогічного працівника.

На державному рівні є необхідним створення нормативно-правового поля, яке забезпечить, у першу чергу, можливість здобувати освіту впродовж усього життя, на основі індивідуальних навчальних планів, пролонгованих, або стиснутих у часі, різноманітних за видами, формами і методами навчання, зручних для кожної людини та її роботодавця (державного чи недержавного). Також це забезпечить механізми взаємодії закладів ППО і методичних служб управлінь освіти та навчальних закладів, професійних об’єднань педагогів (методичні об’єднання, семінари, клуби, лабораторії тощо).

Системі ППО має належати роль координатора, організатора наукової, методичної, психологічної підтримки педагогічних працівників.

Отже, суспільство, врешті-решт, має усвідомити, що ППО є важливою цінністю і стратегічним ресурсом держави, що забезпечує особистісний розвиток та підготовку фахівців до якісних змін у суспільному розвитку. Виконання ж місії ППО можливе за умов модернізації системи на основі нової функціональної моделі та створення оновленої сучасної законодавчої бази з головним документом – Законом про ПО (освіту дорослих), яка б ураховувала європейські тенденції, вимоги, кращі зразки щодо освіти дорослих і специфіку розвитку підготовки та кваліфікаційного зростання фахівців в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гериш Т.В. Компетентностный подход как основа модернизации профессионального образования / Т.В. Гериш, П.И. Самойленко // Стратегия образования. – 2006. – N 2 (март-апрель). – С. 11–15.
2. Никитин Э.М. Реформа российского образования и повышение квалификации педагогов [Електронний ресурс] / Э.М. Никитин // Сибирский учитель. – 2006. – Вып. N 1 (41), январь-февраль. – Режим доступу до журн. : http://www.sibuch.ru/article.php?no=387
3. Положение о порядке организации планового повышения квалификации работников образования в Калининградской области [Електронний ресурс] : проект. – Режим доступу : http://www.edu.baltinform.ru/data/smod/MTape/3/89/pk24avg.doc
4. Предложения по обновлению педагогического образования для общеобразовательной школы [Електронний ресурс] : материалы к обсуждению вопроса. – Режим доступу : http://www.kros.ru/_idc/pov_kval-3.php
5. Предложения по обновлению педагогического образования для общеобразовательной школы [Електронний ресурс] : проект. – Режим доступу : http://www.kros.ru/_idc/pov_kval-3.php
6. Ярочкина Г.В. Инновационная модель повышения квалификации педагогических кадров учреждений довузовского профессионального образования / Г.В. Ярочкина // Инновации в образовании. – 2008. – N 8. – С. 4–13.
7. Weinert F.E. (1999): Concepts of Competence. Contribution within the OCED – Project Definition and Section of Competencies: Theoretical and Conceptual Foundations (DeSeCo). Neuchatel: Bundesamt fur Statistik.