У світ учнівства входять і живуть у будь-якому віці…
В.А. Нікітін

Однією із провідних ідей сучасної освіти є ідея учнівства. Освіту сучасного суспільства В.А. Нікітін [3] представляє як міф про спорядження в дорогу крізь відомі світи й прорив у нові. Головною метафорою сучасної освіти є персональна траєкторія або шлях, а основним змістом має стати мистецтво навігації… Одне з основних завдань, що постає перед сучасним Учителем (працівником системи післядипломної педагогічної освіти), – представити відомі й невідомі світи для розуміння і проектування власного шляху Учня, забезпечити рух, саморух і фіксацію досвіду учасниками освітніх процесів. Отже, головною фігурою в освіті був і залишається Вчитель (досвідчений мандрівник у світах, тьютор, гід, водій). Саме тому набуває актуальності вислів про те, що великі Вчителі – це завжди великі Учні.

Освітній простір системи післядипломної педагогічної освіти є своєрідним і неповторним соціально-культурним утворенням у певному часі, місці і просторі, яке має певні функції. Саме тому для забезпечення навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти необхідні науковці, викладачі, методисти, які готові: до реалізації різних типів педагогік: "долальної" для формування тих, хто творить нове, "реґламентувальної" для тих, хто формує нове; "реалізаційної" для тих, хто практикує нове; "заповнювальної" для споживачів; до наукового, організаційно-методичного, психолого-педагогічного супроводу тих, хто навчається; до реалізації на практиці навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти.

Отже, основними фокусами у сфері освіти є: світ учнівства або входження в запитання про сенс життя і життєдіяльності, власне місце в житті (ідентифікація та самоідентифікація). Саме учнівство забезпечує можливість майбутнього завдяки відновленню здатності до рефлексії й творенню дослідницьких парадиґм.

Один цикл руху людини в освітній сфері В.А. Нікітін представляє таким чином: учнівство (яке базується на мистецтві постановки запитань) – виховання (демонстрація можливого в культурі) – навчання (входження в певну діяльність) – підготовка (передача процедур діяльності) – тренування (закріплення стандарту процедур) – самовизначення (рефлексія власних можливостей і поява нових запитань). Проте в системі післядипломної педагогічної освіти циклічність руху суб’єктів освітнього процесу досягається не завжди. Отже, професійну самореалізацію вчителя можна забезпечувати завдяки реалізації навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти, які передбачатимуть включення педагогічного працівника до циклу руху людини в освітній сфері в контексті практики Учнівства (оволодіння мистецтвом ставити запитання) і процедури самовизначення. Ми вважаємо, що забезпечення повного циклу руху людини в освітній сфері дозволить учителям не лише здійснювати рух індивідуальною траєкторією розвитку відповідно до актуальних потреб життєдіяльності, а й неодмінно прийти до професійної самореалізації, професійного й особистісного саморозвитку.

Нами виділено сім навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти:

1. Спрямувально-координаційна – побудова "освітнього маршруту з підказками" відповідно до існуючих запитань та цілей професійної самореалізації вчителя.
2. Вибірково-спрямувальна – надання можливості обирати "освітній маршрут", брати на себе відповідальність за швидкість, якість і глибину руху обраним маршрутом відповідно до освітньої програми, спрямованої на певні результати.
3. Зосереджувально-констатаційна – розкриття власних ресурсів і "невідомих світів", усвідомлення специфіки "руху" за умови нових обставин. Зосередження здійснюється як на особливостях професійної діяльності, так і на виявленні (можливостях виявлення) професійних та особистісних ресурсів, необхідних для самореалізації.
4. Інформаційно-спрямувальна – розробка "освітніх інформаційних маршрутів", яка базується на формуванні та розвитку інформаційно-комунікаційних компетенцій учителя і передбачає можливість алґоритмізованого вибору "якщо – то, якщо – то" та відповідальність за наслідки обраного маршруту.
5. Опосередковано-коригувальна – забезпечення можливості вчителя використовувати "підказки" відповідно до руху персональною освітньою траєкторією, за необхідності звертатись по допомогу.
6. Безпосередньо-коригувальна – надання допомоги на етапах навчання, підготовки і тренування щодо руху обраним "освітнім маршрутом" і за умов виникнення "непередбачених обставин", ускладнень, проблем.
7. Перетворювально-творчого спрямування – трансформації "відомого" або розробка "нових освітніх маршрутів", які відповідають персональній освітній програмі, зумовленій появою "нових запитань".

Розглянемо детальніше, яким чином навігаційні функції взаємопов’язані із процесом забезпечення повного циклу руху вчителя в освітній сфері безперервного післядипломного навчання. Мистецтво постановки запитань (практика учнівства), демонстрація можливого в культурі (виховання), входження в певну діяльність (навчання) здійснюються в процесі реалізації всіх зазначених вище навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти. Оволодінню процедурами професійної діяльності (підготовка) і закріпленню стандартів виконання процедур (тренування) найбільше сприяють опосередковано і безпосередньо-коригувальні навігаційні функції. Рефлексію власних можливостей і появу нових запитань (самовизначення та самоідентифікацію) забезпечує функція перетворювально-творчого спрямування. Навігаційні функції післядипломної педагогічної освіти відкривають для вчителя можливості професійної самореалізації і професійного саморозвитку, які можуть зумовлюватися прагненням педагога до благополуччя, досягнення результатів, оволодіння мистецтвом партнерської взаємодії, знаходження або відновлення цілісності особистості через осягнення самовизначення, збалансованості особистісно-професійних якостей, відновлення і збагачення психологічно-біоенергетичних ресурсів, осмислено-пізнавального бачення себе і світу.

Реалізація навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти передбачає оновлення освітнього простору, яке, як правило, розпочинається зі зміни свідомості, мислення, мислеформ і миследіяльності. Все це потребує величної практики Учнівства. У наш час може навчати все, що знаходиться навколо нас. Але необхідно бути готовим не лише навчатися, а й знаходити Вчителя, знаходити Учнів. В. Синельников стверджує: "Коли підготовлений учитель, з’являються учні, й навпаки – у зацікавленого учня з’являється свій учитель". Отже, досвідчений гід, обізнаний із навігацією у світі освіти, завжди знайде тих, хто готовий мандрувати в нові світи. Справжній Учень завжди знайде досвідченого гіда, який приведе його або "підкаже шлях" до самореалізації. Практика Учнівства, духовне зростання і самореалізація неможливі без персональної відповідальності. О. Коробейнікова зазначає, що "духовність – це міра відповідальності людини за власний життєвий шлях" [2]. А будь-який життєвий шлях залежить від наших думок, емоцій, від наших виборів і здатності відповідати за себе. Завдяки навігаційним функціям післядипломної педагогічної освіти вчитель може трансформувати і збалансувати власні особистісні та професійні якості, відновлювати і збагачувати свої психологічно-біоенергетичні ресурси, формувати осмислено-пізнавальне бачення себе і світу, брати на себе відповідальність за власні думки, емоційні стани, життєвий шлях і світ, у якому він живе.

В.І. Хрипун [1] запропонувала покроковий алґоритм духовного сходження вчителя, що веде до професійного саморозвитку і самореалізації:

І крок – самоприйняття. Результатом цього етапу є безумовне прийняття себе (завдяки формуванню позитивного мислення й світосприйняття, трансформаціям на емоційному та ментальному рівнях людини).

ІІ крок – самоусвідомлення. Основою цього етапу є пошук себе, розкриття своїх потенційних ресурсів, творчих можливостей і здібностей, розуміння свого життєвого призначення. Саме на цьому етапі людина здійснює пошук відповіді на запитання "Як жити із собою в умовах множинності самоідентифікацій та самовизначень?".

ІІІ крок – духовного взаємозбагачення. На цьому етапі кожен Учень потребує Вчителя, який оволодів "системою навігації" в професійних психолого-педагогічних знаннях і практиках, які сприяють саморозвитку, самовдосконаленню і самореалізації особистості, трансформації негативних рис характеру й особистісних якостей у позитивні, наповненню себе любов’ю, даруванню любові іншим тощо.

ІV крок – гармонізації. На цьому етапі відбувається гармонізація внутрішнього світу всіх суб’єктів освітнього простору, що забезпечує процес гармонізації освітнього середовища, у якому вони перебувають.

Ми вважаємо, що реалізація навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти сприятиме оновленню й гуманізації не лише освітнього простору, у якому навчаються вчителі, а й того освітнього простору, у якому вони працюють. Усе це, в свою чергу, дозволить самореалізовуватися як учням, так і вчителям.

Ураховуючи, що в освітньому просторі рух у напрямі самореалізації завжди починається із самоприйняття, вважаємо за доцільне навести правила-орієнтири для людей, які прагнуть навчитися безумовному, позитивному прийняттю себе.

Сім головних кроків на шляху до себе: Я приймаю свої почуття й емоції, дозволяю собі відчувати все "до кінця", не "задавлюючи" емоції на стадії їхнього пробудження (формування). Я управляю своїми емоціями, а не вони мною. Я обираю зростання, відкритість себе для нового досвіду і можливостей. Я в діалозі зі своєю внутрішньою природою, тому завжди запитую себе: "Чи дійсно я хочу саме цього?". Я не пояснюю свої дії діями інших людей. Я усвідомлюю відповідальність за свій вибір і наслідки вибору. Я знаходжу власний внутрішній опір власному зростанню (розвитку) і трансформую те, що мені заважає, у свої сильні сторони з метою саморозвитку. Я дозволяю собі бути спонтанним, природним, здоровим, успішним, багатим і не зупиняюсь у розвитку. Я все можу в думках, словах, діях. Я відповідаю за себе. Я постійно знаходжу Учителів для розвитку свого власного потенціалу, відновлення і збагачення своїх біоресурсів і співпрацюю з ними з любов’ю і вдячністю, незважаючи на те, що вони "віддзеркалюють" у мені.

Потрапляючи в освітній простір післядипломної освіти, вчитель, як і будь-який мандрівник, має почувати себе безпечно (як фізично, так і психологічно) і комфортно, це перебування має бути цікавим і корисним. Перші дві умови стосуються базової потреби людини в любові, дві останні – потреби в пізнанні. Навігаційні функції, визначені нами, дозволяють педагогам задовольняти актуальні для них базові потреби як у пізнанні, так і в любові. Учитель, знаходячись і діючи в культурно-педагогічному середовищі, осягає сутність культури професійної діяльності і одночасно стає носієм і транслятором педагогічних цінностей, створює й розвиває професійну культуру як суб’єкт педагогічної творчості.

Отже, усвідомивши й відчувши на собі вплив навігаційних функцій післядипломної педагогічної освіти в контексті самореалізації особистості, вчитель зможе представити учням відомі й невідомі для розуміння світи, допоможе в проектуванні власного шляху Учня й забезпечити рух, саморух, фіксацію досвіду і самореалізацію учасників освітніх процесів. Таким чином, розвиваючи навігаційні знання й уміння в безмежному просторі освіти, ми станемо досвідченими мандрівниками у світах, тьюторами, гідами, водіями і поведемо поряд із собою інших.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волошенко О.В. Психолого-педагогічні аспекти оновлення освітнього простору навчального закладу / О.В. Волошенко, В.І. Хрипун. – Черкаси, 2009.
2. Коробейникова Е.Д. Семь дней, которые… / Е.Д. Коробейникова. – Черкассы, 2008.
3. Никитин В.А. Идея образования или содержание образовательной политики / В.А. Никитин. – К. : Оптима, 2004.