Реалізація концепції безперервної освіти спричиняє створення всіх необхідних умов для того, щоб людина отримувала необхідну їй, суспільству й державі освіту в зручних для людини й бажаний для суспільства час, формі та адекватними для досягнення поставленої мети методами за відповідних термінів навчання. Організація процесу навчання дорослих людей, якими є державні службовці, має свою яскраво виражену специфіку, обумовлену їхніми фізіологічними, психологічними, соціальними, професійними особливостями. Під час підготовки державних службовців у системі післядипломної освіти зростає актуальність акмеологічного підходу, особливе значення мають положення синергетичної акмеології, що досліджує шляхи, способи й мотиви досягнення максимальної досконалості як індивідуума, так і соціуму через самоорганізацію. Цей синтез здійснюється на основі інтеґрації та синтезу емпіричного й умоглядного підходів. Отже, у методі синергетичної акмеології здійснюється двоярусний синтез – синтез методів акмеології й соціальної синергетики. На думку В. Бранського і С. Пожарського, цей підхід дає змогу виявити зв’язок індивідуального акме з акме соціальним, що веде до прогнозованих наслідків. Крім простих атракторів, що показують процес граничного розвитку вгору до кульмінації (акме), існують ще дивні, з якими пов’язаний перехід від порядку до хаосу. Коли поряд із рухом до акме слід ураховувати також протилежний рух у бік найбільшого занепаду. При досліджуванні руху до акме слід ураховувати рух кате (униз) (через соціальні й індивідуальні кризи). Виникає не тільки проблема досягнення акме, але й виходу з катаболе (подолання катаболе, тобто кризового стану) [4]. Синергетичний підхід до акмеології не просто призводить до такого нового поняття як глобальне (абсолютне) акме, але й обґрунтовує неминучість руху до нього внаслідок існування в послідовності простих і дивних локальних атракторів глобального, або суператрактора.

З методологічної точки зору виникає необхідність визначення акмеологічних критеріїв (це міра професіоналізму суб’єкта діяльності, продуктивності його діяльності, ступінь особистісно-професійного розвитку) і показників (це характеристики ступеня продуктивності діяльності, розвитку особистісно-професійних якостей та властивостей суб’єкта діяльності як професіонала) оцінювання готовності державних службовців до аналітичної діяльності.

Науковці (А. Деркач, В. Ільїн, С. Пожарський та ін.) попереджають, що акмеологічні критерії та показники можуть бути одночасно об’єктивними і суб’єктивними. Їхня об’єктивність полягає в тому, що багато які характеристики професіоналізму піддаються безпосередньому вимірюванню, оцінці та порівнянню з використанням надійних і апробованих методів. Суб’єктивність пов’язана з особливостями самооцінки, самоконтролю, образу "Я", суб’єкта розвитку [1; 2; 4 та ін.]. Виходячи з того, що акмеологічні критерії бувають інтеґральними (узагальненими), які пов’язані з фундаментальними проявами професіоналізму, і конкретними (особливими), що більшою мірою відображають специфіку професійної діяльності, О. Гусак, В. Гладкова та ін. пропонують виокремити такі змістовні акмеологічні критерії: по-перше, це наявності видів і форм професійного АКМЕ (за масштабом, часовою періодизацією, спрямованістю); по-друге, суспільної значущості АКМЕ; по-третє, потенційних здібностей досягати АКМЕ [5]. Акмеологічні показники, у свою чергу, також бувають інтеґральними, конкретними, детальними. До інтеґральних показників оцінювання професіоналізму фахівців у галузі державного управління належать: ефективність професійної діяльності; процесуальні характеристики діяльності; розвиненість професійного спілкування; зрілість особистості професіонала тощо.

Аналіз сучасних концепцій досягнення акме дозволяє зробити висновок про те, що підготовку державних службовців до професійної діяльності необхідно здійснювати на теоретико-методологічних засадах акмеологічного підходу. Базуючись на головних акмеологіческих і андраґоґічних принципах, які достатньо широко представлені в роботах як зарубіжних, так і вітчизняних учених, зокрема С. Вершловського, Є. Добринської, Н. Літвінової, В. Подобєда, Ю. Кулюткіна, Г. Сухобської, В. Єрємєєвої, Н. Протасової, В. Симонова, І. Лернера, Л. Монахової, Т. Шадріної та ін., представимо вісім загальних положень підготовки державних службовців у системі післядипломної освіти.

1. Державним службовцям належить провідна роль у процесі свого навчання (тому він (державний службовець) – той, хто навчається, а не той, кого навчають). Провідну роль у процесі свого навчання державний службовець відіграє у зв’язку з тим, що йому необхідно задовольнити власні освітні потреби, які можна розподілити на три групи: професійні, пов’язані із задоволенням потреб становлення й удосконалювання особистості як працівника, учасника виробничої сфери; сімейно-побутові, що задовольняють потреби в становленні й розвитку вмінь, навичок, знань і особистісних якостей, необхідних для ефективного виконання ролей членів родини; соціальні, орієнтовані на розвиток і вдосконалювання функцій людини як члена суспільства, громади, соціальної групи. Отже, найвищою гарантією того, що навчання дорослих відбуватиметься ефективно, є вміння тих, хто навчається, планувати свій навчальний процес, ураховувати власні психофізіологічні особливості, навчальні потреби тощо.
2. Державний службовець, який навчається, прагне до самореалізації, до самостійності, до самоуправління. Важливим у процесі підготовки державних службовців в умовах післядипломної освіти є не тільки врахування вищезазначених якісних характеристик розвитку, але й чинники, що гальмують здійснення самостійної роботи, а також відіграють роль психологічних бар’єрів під час її виконання. На думку В. Кухаренко, це пов’язано з попереднім життєвим досвідом, а саме: недостатність базової підготовки; формальне сприйняття інформації, коли відсутній контроль її засвоєння або рефлексія, а також не сформоване вміння пов’язувати інформацію з діяльністю; несформованість окремих видів мислення, нерозуміння мови тексту або смислових структур, неприйняття занадто громіздкого або теоретизованого стилю викладання; наслідки невизнання результату; відсутність досвіду самостійної діяльності; нерозвиненість вольової регуляції (лінощі) тощо [7].
3. Державний службовець, який навчається, володіє певним життєвим (побутовим, соціальним, професійним) досвідом, що може бути використаний як важливий компонент навчання як його самого, так і його колеґ. Робота групи – це водночас соціальне виховання, усвідомлення кожним учасником рівня своєї самодостатності і здатності до самореалізації, здобування знань, досвіду, а також людяних і професійних якостей – і все це на тлі створення власного і спільного навчального продукту. Робота таких груп у процесі підготовки державних службовців в умовах післядипломної освіти має таку спрямованість: спільне обговорення теоретичного матеріалу; перехресний самоконтроль якості присвоєння і рефлексії щодо повноти і якості розуміння; спільний пошук необхідної додаткової інформації, її аналіз і обговорення, визначення доцільності і завершеності; спільне обговорення можливих стратегій розв’язання практичних завдань зокрема й організації навчальної діяльності взагалі; спільне обговорення результатів самоконтролю, створення самостійної групової або індивідуальної системи контрольних питань, відпрацювання технології роботи з питанням і підготовки відповіді; організація і визначення напрямів взаємної групової рефлексії для збагачення процесу навчання і підвищення його якості для всіх членів групи; обмін досвідом співпраці з іншими групами або окремими особами; спільне виконання проектів.
4. Державний службовець навчається передусім для вирішення важливої життєвої проблеми і досягнення конкретної мети. За висновками М. Ноулза, А. Марона, С. Хаджирадєвої, зміст освіти дорослих має відповідати конкретним потребам конкретних людей і охоплювати практично всі аспекти життя, всі галузі знань. У контексті сказаного важливим є вивчення навчальних потреб державних службовців. Прийнято вважати, що загальна мета оцінювання навчання та потреб розвитку може гарантувати, що надане навчання не є марною витратою грошей та інших ресурсів, і що воно допомагає в подальшій роботі. Потребу можна визначити як різницю між тим, що потрібно, щоб виконувати роботу, і чим уже володіють державні службовці. Це відомо як "прогалина в навчанні". Отже, у процесі підготовки державних службовців у системі післядипломної освіти необхідно постійно оцінювати їхні навчальні потреби, щоб уникнути небезпеки перенавчання або недостатнього навчання, а також відсутності проблеми. Перенавчання ("ми вирішили, що буде цікаво включити цю тему, оскільки одному або декільком учасникам, можливо, це буде корисним, а іншим не пошкодить") означає марно витрачений час викладача, витрати на устаткування та пристосування. Для тих, хто навчається, встановлено дуже високі стандарти, і вірогідність їхньої невдачі збільшується, хоча вони відмінно і впевнено можуть зробити роботу. Це виливається в незадоволення роботою і може викликати перехід на іншу роботу.
5. Державний службовець, який навчається, розраховує на невідкладне застосування отриманих у ході навчання умінь, навичок, знань та якостей. Для державного службовця дуже важливим є усвідомлення необхідності знань, умінь та навичок, що він отримує за результатами навчання. Перевірити рівень такої необхідності завжди можна лише на основі практичного втілення результатів навчання. Недосягнення цієї мети ми пов’язуємо з тим, що більшість із викладачів, які визначають цілі навчання, працюють лише на рівні передавання певної інформації та очікують розуміння від тих, хто навчається, лише суті, змісту цієї інформації. Отже, очікування державних службовців про невідкладне застосування отриманих у ході навчання знань, умінь, навичок та якостей може здійснитись у разі організації навчального процесу на рівнях застосування, аналізу, синтезу та оцінки.
6. Навчальна діяльність державних службовців значною мірою детермінується соціально-психологічними факторами, які або обмежують, або сприяють процесу навчання. Визначення можливостей і здібностей дорослих людей до навчання є одним із найважливіших компонентів соціально-психологічних основ підготовки державних службовців в умовах післядипломної освіти. Відомим є факт про те, що, природно, із віком деякі фізіологічні функції людського організму, пов’язані з процесом навчання, трохи слабшають: знижуються зір, слух, погіршуються пам’ять, швидкість і гнучкість мислення, повільнішає швидкість реакції. Однак, по-перше, ці негативні явища виникають після п’ятдесяти років; по-друге, поряд із цим з’являються позитивні якості, що сприяють навчанню: життєвий досвід, обґрунтованість, раціональність умовиводів, схильність до аналізу тощо.
7. Процес навчання державних службовців організовується у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає, на всіх його етапах: планування, реалізації, оцінювання і в процесі корекції. Відомо, що організація процесу навчання у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає, ґрунтується на положеннях концепції "відкритого" навчання. Концепція вільного ("відкритого") навчання є однією з важливих доктрин організації й розвитку освіти другої половини XX сторіччя.

Провідним принципом вільного навчання, на якому базуються всі характерні для цієї концепції навчання положення, є принцип свободи вибору (вибір часу, місця, тривалості, вартості, виду чи форм, цілей, організації, методів, джерел і засобів, послідовності, змісту, оцінки, програми навчання, консультантів, наставників, викладачів, навчальних закладів, рівня і документів освіти). У зв’язку з розвитком вільного навчання видозмінились і взаємозв’язки між тим, хто навчається, тим, хто навчає й самим навчанням. Зазначимо, що підготовка державних службовців в умовах післядипломної освіти має базуватися на відкритій системі навчання, яка дає змогу діалогізації навчального процесу, тобто прямої взаємодії між тим, хто навчається, і тим, хто навчає.

8. Спрямованість навчання державних службовців на їхній прогресивний особистісно-професійний розвиток аж до рівня професіоналізму. Методологічним підґрунтям забезпечення прогресивного особистісно-професійного розвитку державних службовців аж до рівня професіоналізму, зокрема, при здійсненні аналітичної діяльності в галузі державного управління, є розроблені в межах акмелологічної науки концепції, моделі, технології, принципи тощо. За висновками фахівців (В. Гладкова, А. Деркач, Б. Максимова, Л. Орбан, С. Пожарський та ін.), важливим є розуміння трьох основних ознак акмеологічності, а саме: стан (досягнення найвищої досконалості в будь-якій сфері діяльності, що є результатом підсумкової діяльності), властивість (як процес удосконалювання, критерієм відповідності якого є збіг цілого і частин, індивідуального і загальнозначущих соціальних результатів), гармонійність (значуща цілісність, взаємні відповідності предметів і явищ, зв’язок, стрункість, домірність складових цілісності) [1; 2; 3; 6 та ін.].

Акмеологічні технології становлять сукупність засобів, спрямованих на розкриття внутрішнього потенціалу особистості, розвиток властивостей і якостей, які сприяють досягненню високого рівня особистісно-професійного розвитку та професіоналізму. Головним методом акмеологічних технологій є внутрішній або внутрішньо здійснюваний акмеологічний вплив, який має сприяти розкриттю творчого потенціалу особистості. Науковці відзначають, що засобами акмеологічного впливу є: спеціальні тренінґи; практичні, ділові або рольові ігри; індивідуальна робота із саморозвитку за допомогою спеціальних програм і методик, зокрема технологій ігромоделювання, психолого-акмеологічного консультування, розвитку аутопсихологічної компетентності тощо. Важливим моментом у процесі підготовки державних службовців у системі післядипломної освіти є поєднання принципів класичної (інтеґративності, цілісності, різнобічності, вершинності, розвитку, історизму, гуманізму) і синергетичної (інтеґративності, самоорганізації, ідеологізації) акмеології. З урахуванням зазначених принципів, використання викладачем акмеограм (системи вимог, умов і факторів, які сприяють прогресивному розвиткові професійної майстерності та особистості фахівця) у навчальному процесі науково і методично виправдано. Це дозволяє викладачу цілеспрямовано (точечно) враховувати в процесі навчання державних службовців їхні об’єктивні і суб’єктивні характеристики, а також психологічні протипоказання. Тому викладачам і організаторам навчального процесу необхідно враховувати той факт, що державним службовцям, які навчаються, притаманні такі характеристики: вони усвідомлюють себе все більш самостійними, самокерованими особистостями; мають більший запас життєвого досвіду, що стає важливим джерелом навчання їх самих та їхніх колеґ; їхня готовність до навчання (мотивація) визначається прагненням за допомогою навчальної діяльності вирішити свої життєво важливі проблеми і досягти конкретної мети; вони прагнуть до невідкладної реалізації отриманих знань, умінь, навичок і якостей; їхня навчальна діяльність значною мірою обумовлена тимчасовими, просторовими, професійними, побутовими, соціальними факторами (умовами).

Отже, ґрунтуючись на андраґоґічних і акмеологічних принципах, сформульовані основні положення щодо професійного навчання державних службовців у системі післядипломної освіти, а саме:

1. державним службовцям належить провідна роль у процесі свого навчання (тому він (державний службовець) – той, хто навчається, а не той, кого навчають);
2. державний службовець, який навчається, прагне до самореалізації, до самостійності, до самоуправління;
3. державний службовець, який навчається, володіє певним життєвим (побутовим, соціальним, професійним) досвідом, який може бути використаний як важливий компонент навчання як його самого, так і його колеґ;
4. державний службовець навчається, передусім, для вирішення важливої життєвої проблеми і досягнення конкретної мети;
5. державний службовець, який навчається, розраховує на невідкладне застосування отриманих у ході навчання умінь, навичок, знань та якостей;
6. навчальна діяльність державних службовців значною мірою детермінується соціально-психологічними факторами, які або обмежують, або сприяють процесу навчання;
7. процес навчання державних службовців організовується у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає, на всіх його етапах: планування, реалізації, оцінювання і в процесі корекції;
8. спрямованість навчання державних службовців на їхній прогресивний особистісно-професійний розвиток аж до рівня професіоналізму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Акмеология / [под общ. ред. А.А. Деркача]. – М. : РАГС, 2002. – 650 с.
2. Акмеология профессиональной деятельности педагога : [сб. научн. тр. / отв. ред. В.Н. Максимова]. – СПб. : ЛГУ им. А.С. Пушкина, 2005. – 172 с.
3. Акмеология развития / [под общ. ред. В. Гладковой, С. Пожарского]. – СПб. : Питер, 2006. – 392 с.
4. Бранский В.П. Социальная синергетика и акмеология / В.П. Бранский, С.Д. Пожарский. – СПб. : Политехника, 2002. – 476 с.
5. Гусак О.Г. Міжпрофесійна мобільність фахівців у системі державної служби (на прикладі офіцерів звільнених в запас) : дис. канд. наук з держ. управл. : спец. 23.00.03 "Державна служба" / О.Г. Гусак. – Одеса, – 289 с.
6. Деркач А.А. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности / А.А. Деркач, Л.Э. Орбан. – М. : Наука, 1995. – 208 с.
7. Кухаренко В.М. Дистанційне навчання / В.М. Кухаренко, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротинко. – [3-є вид.]. – Х. : НТУ ХПІ ; Торсінг, 2002. – 320 с.