У вітчизняній педагогіці та психології термін "середовище" з’явився в 20-ті рр., коли достатньо часто вживалися поняття "педагогіка середовища" (С.Т. Шацький), "суспільне середовище дитини" (П.П. Блонський), "навколишнє середовище" (А.С. Макаренко). В.О. Сухомлинський розробив унікальну педагогічну систему становлення творчо й етично розвиненої особистості в умовах спеціального соціуму. У вітчизняній практиці зразки розвивального середовища як спеціально організованого освітнього і соціокультурного простору стали створюватися з кінця 80-х рр. Організаційно-діяльнісні аспекти створення розвивального середовища як умови розвитку творчої особистості на основі співдружності педагогів та учнів досліджуються в практиці роботи інноваційних шкіл (B.C. Біблер, С.Ю. Курганов, В.А. Караковський, Г.Л. Каспржак, О.Н. Тубельський та ін.). Розвивальне середовище як структурний компонент соціально-педагогічного проектування культурно-освітнього простору розглядається в роботах Н. Павлова, В. Слободчикова, З. Чистякової, В. Батіч, Д. Соломон, М. Ватсон та інших.

Визначення полікультурного освітнього середовища має важливе значення для вдосконалення управління цим об’єктом. Середовище – це те, що знаходиться між об’єктами і є посередником між ними. Середовище, отже, є субстанція, яка, на відміну від порожнього, незаповненого простору (вакууму), має певні властивості, що впливають на здійснення взаємодії між об’єктами [2].

Педагогічну характеристику освітнього середовища в різних типах навчальних закладів здійснив Г.Ю. Бєляєв [1]. Він виокремлює такі типологічні ознаки освітнього середовища:

1. Освітнє середовище будь-якого рівня є складним об’єктом системної природи.
2. Цілісність освітнього середовища є синонімом досягнення системного ефекту, під яким розуміється реалізація комплексної мети навчання і виховання на рівні безперервної освіти.
3. Освітнє середовище існує як певна соціальна спільність, яка розвиває сукупність людських відносин у контексті широкої соціокультурно-світоглядної адаптації людини до світу і навпаки.
4. Освітнє середовище має широкий спектр модальності, що формує різноманітність типів локальних середовищ різних, часом взаємовиключних якостей.
5. В оцінно-цільовому плануванні освітні середовища дають сумарний виховний ефект як позитивних, так і негативних характеристик, причому вектор ціннісних орієнтацій зумовлюється цільовими установками загального змісту освітнього процесу.
6. Освітнє середовище виступає не тільки як умова, але і як засіб навчання й виховання.
7. Освітнє середовище є процесом діалектичної взаємодії соціальних, просторово-предметних і психолого-дидактичних компонент, що утворюють систему координат провідних умов, впливів і тенденцій педагогічних цілей.
8. Освітнє середовище утворює субстрат індивідуалізованої діяльності, перехідний від навчальної ситуації до життя.

В.А. Ясвін підходить до аналізу освітнього середовища з позиції системи параметрів, що дозволяють моделювати і проектувати, а також оцінювати якість освітнього середовища. В.А. Ясвіним виокремлюється чотири "базових" параметри опису: широта, інтенсивність, міра свідомості і стійкість, а також чотири параметри "другого" порядку: емоційність, узагальненість, домінантність, соціальна активність [6].

Поняття "виховно-освітнє середовище ВНЗ" розкрито в дослідженні В.О. Мастерової [5]. Указане поняття вона трактує як "сукупність підсистем, що забезпечують можливість багатомірного руху особистості у виховно-освітньому просторі та створюють оптимальні умови для адекватної творчої самореалізації студентів"; особливим чином організовано соціокультурний і професійно-освітній простір, що створює сукупність якісно різнорідних виховно-освітніх умов і надає максимум можливих індивідуально-творчих траєкторій для саморозвитку всіх включених до неї суб’єктів.

У широкому розумінні освітнє середовище – це підсистема соціокультурного середовища. Вона виражається в цілісності спеціально організованих педагогічних умов розвитку особистості.

Дослідники Ю. Кулюткін, С. Тарасов під освітнім середовищем розуміють систему ключових факторів, що визначають формування й розвиток людини [4]. Аналіз безлічі визначень дозволяє зробити висновок про те, що освітнє середовище – це сукупність соціально-психологічної, педагогічної, інформаційної, технічної та ін. підсистем, що забезпечують досягнення мети навчально-виховного процесу; сукупність матеріальних, духовних та суспільних умов здійснення освітнього процесу.

Освітнє середовище впливає на всі підсистеми особистості:

• на біологічну – в плані збереження та розвитку здоров’я;
• на психічну – з точки зору забезпечення психічної стабільності, психогігієни, захисту особи від негативних впливів;
• на соціальну – щодо органічного включення особистості в систему соціуму, в систему соціальних відносин [3].

Полікультурне освітнє середовище – сукупність підсистем, які цілеспрямовано забезпечують досягнення освітніх цілей учасниками навчального процесу різних національностей і культур. Такий тип освітнього середовища є характерним для історичних реґіонів із полієтнічним складом населення. Полікультурне освітнє середовище виникає також у результаті міґраційних процесів, а також міжнародної інтеґрації (навчання студентів з іноземних країн, мобільність викладачів та студентів).

Можна виділити кілька підсистем, що створюють полікультурне освітнє середовище. Соціально-психологічну підсистему, яку складають люди і взаємовідносини між ними. Особливістю полікультурного освітнього середовища є те, що учасники освітнього процесу – представники різних національностей, носії різних культур. Будучи носіями різних культур учасники навчально-виховного процесу будують взаємовідносини виходячи зі своїх уявлень про взаємодію. Ці уявлення можуть не збігатися в силу культурних відмінностей, різних систем цінностей, відмінного розуміння соціальних ролей тощо.

Інформаційну підсистему полікультурного освітнього середовища становить інформація, необхідна для здійснення навчально-виховного процесу в умовах полікультурності. Доступ до такої інформації може бути ускладнений через недостатнє знання мови, або через нерозуміння важливості інформації учасниками навчально-виховного процесу.

В інформаційну підсистему входить також нормативно-правове забезпечення навчання громадян різних національностей та іноземних громадян. Накази й розпорядження, а також документація, що видається в навчальному закладі і пов’язана з організацією та забезпеченням навчально-виховного процесу в умовах полікультурності, також є складовою частиною інформаційної підсистеми. Окрему категорію становить навчальна інформація, що забезпечує навчальний процес. Педагогічну підсистему складають закономірності, принципи, засоби, способи, методи і технології, форми організації навчання та виховання учнів різних національностей і культур, навчально-методичне забезпечення навчального процесу (спеціально розроблені підручники, навчальні посібники, робочі зошити тощо).

Матеріально-технічну підсистему полікультурного освітнього середовища складають технічні засоби забезпечення навчально-виховного процесу і побутові умови учасників навчально-виховного процесу, які належать до різних національностей і культур.

У південному реґіоні України більшість колективів навчальних закладів за складом багатонаціональні, поліетнічні. У школах і вищих навчальних закладах Одеської області спільно навчаються діти українців, росіян, молдаван, євреїв, греків, вірмен, болгар, гагаузів, німців й інших народів, які проживають в області. Для таких колективів характерна активність міжетнічного спілкування, зумовлена формуванням їх за територіальною ознакою, комплектуванням із традиційно проживаючих у конкретних районах національностей, що звикли постійно контактувати й поважати традиції, звички, норми поводження одні одних. У той же час сфера подібних міжнаціональних відносин там перебуває в постійному розвитку, здатна залежно від обставин більшою або меншою мірою трансформуватися.

Багатонаціональні колективи відрізняються від однонаціональних груп своєю соціальною організацією. У цьому розумінні становлять інтерес мотиви консолідації людей усередині таких об’єднань за національною ознакою – національною приналежністю, культурною специфікою, своєрідністю мови, звичаїв, традицій. Усе це має бути предметом уваги й турботи в повному обсязі, повинно фіксуватися в інтересах ефективності виховних зусиль. Знання специфіки прояву національно-психологічних особливостей представників конкретних етнічних спільностей полегшує діяльність педагога.

Як показують дослідження, у багатонаціональних учнівських колективах іноді виникають конфлікти на національному ґрунті, прояв елементів "неусвідомленого" шовінізму, зневаги до учнів іншої національності. Причиною цьому зазвичай бувають недостатність сімейного виховання, негативний вплив сучасного соціального середовища, засобів масової інформації тощо. Ці явища, як правило, розвиваються в умовах відсутності спеціальної виховної роботи з їхнього попередження і впливу "почуття юрби".

Міжетнічні конфлікти відбуваються між окремими представниками, соціальними групами різних етносів. Етносом рухає потреба в самозбереженні, захисті своїх цінностей і традицій. Найбільш хворобливі й емоційно наповнені конфлікти, що виникають у результаті обмеження цінності етносу. Ціннісні конфлікти можуть мати місце в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства. Але більш чітко специфіка ціннісних міжетнічних конфліктів проявляється в протиріччях, пов’язаних із розбіжностями в культурі, мові, релігії й інших соціокультурних особливостях етносів.

Більшість особливостей в етнічних конфліктах має соціокультурний характер. Наприклад, розбіжності в мові, релігії, нормах, цінностях, звичаях, традиціях, стереотипах, національних символах, способах мислення й поводження тощо. Етнічна група або окремий представник етносу може почувати себе дискримінованим за духовними показниками (пригноблюють релігію, обмежують можливості використання мови, не поважають звичаї й традиції), що з великою ймовірністю може стати причиною конфлікту.

Іноді учні погано володіють мовою, якою ведеться викладання в школі. Це ускладнює можливість їхнього спілкування з однолітками, перешкоджає взаємодії з іншими членами багатонаціонального колективу, соціалізації. Такі діти можуть мати низьку самооцінку й відчувати національну неповноцінність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляев Г.Ю. Педагогическая характеристика образовательной среды в различных типах образовательных учреждений / Г.Ю. Беляев. – М. : ИЦКПС, 2000.
2. Гусинский Н.Э. Введение в философию образования / Н.Э. Гусинский, Ю.И. Турчанинова. – М. : Логос, 2003.
3. Калашникова Е.М. Личность и общность / Е.М. Калашникова // Проблема идентификации. – Пермь : Изд-во Пермского ун-та, 1997. – С. 114.
4. Кулюткин Ю. Образовательная среда и развитие личности / Ю. Кулюткин, С. Тарасов // Новые знания. – 2001. – N 1. – С. 6-7.
5. Мастерова В.А. Воспитательно-образовательная среда вуза как средство развития творческой личности будущего государственного служащего : автореф. дис… канд. пед. наук / В.А. Мастерова. – Саратов, 2003. – 16 с.
6. Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию / В.А. Ясвин. – 2-е изд. – М. : Смысл, 2001.