Емоційна нестійкість та неврівноваженість учнів старших класів є однією з найбільш розповсюджених та серйозних педагогічних проблем у психології. Перед сучасними навчальними закладами всіх типів постало серйозне завдання щодо збереження здоров’я учнів у навчальній діяльності. Старшокласники в силу своїх особливостей є надзвичайно вразливими щодо виникнення негативних психічних станів, які в разі тривалої дії можуть сформувати стійкі негативні особистісні риси в підлітка і шкідливо позначитися на подальшому розвитку і становленні особистості. Визначення соціально-психологічних чинників, що викликають несприятливі психічні стани школярів є доцільним також у зв’язку із їхнім негативним впливом на формування "Я"-концепції та "Я"-образу учнів.

Проблема емоційної нестійкості та неврівноваженості учнів старших класів є однією з найбільш розповсюджених та серйозних педагогічних проблем у психології. Статистичні дані свідчать, що найбільший ріст суїцидальних спроб спостерігається у віці 13–16 років. Типовими їхніми мотивами в підлітків виступають: нерозділене, невдале кохання, особистісні та міжособистісні конфлікти, образи найближчих оточуючих та їхнє негативне оцінювання, страх ганьби, привселюдного приниження. Авторами ряду робіт висвітлювалися та піддавалися медико-психологічному аналізу навчальні ситуації, які прямо чи опосередковано впливають на фізичне та психічне здоров’я учнів різних вікових груп. Серед них виокремлюють такі психотравмуючі ситуації шкільного життя, як: атмосфера конкуренції, система оцінювання, конфлікти з учителями, неблагополучні стосунки з однокласниками, невдоволеність статусом в учнівському колективі, потерпання від агресивних впливів із боку однолітків.

Ряд дослідників указує на велику роль шкільної ситуації у формуванні агресивності підлітків. Дані свідчать, що такі особливості освітнього середовища, як надмірна строгість і вимогливість учителів, а також різноманітні покарання за порушення шкільної дисципліни, до яких удаються педагоги, можуть провокувати підлітків на прояви насилля. Спробуємо розкрити основні аспекти проблеми насильства в загальноосвітніх навчальних закладах; проаналізувати сучасні трансформаційні суспільні зміни, що спричинили стійке існування цього явища в комунікативному просторі сучасних школярів; розкрити сутність та психологічні особливості чинників віктимізації сучасних школярів ЗОШ; дати уявлення щодо розповсюдженості цього явища на різних етапах навчання.

Узагальнені дані експериментальних досліджень свідчать про те, що дитяча жорстокість у різних формах її прояву досягає свого апогею саме в старших ланках загальноосвітньої школи. Це підтверджується результатами багатьох опитувань, у яких зазначається, що учні початкових класів рідко скаржаться на те, що зазнають кривд із боку однолітків. У класах середньої ланки кількість повідомлень про образи збільшується. Як правило, значна кількість повідомлень такого характеру починає надходити від учнів 7-8 класів, тобто від дітей 13–14 років. Форми образ у середовищі учнів середніх класів набувають усе більшої розмаїтості і відзначаються більшою жорстокістю. Саме в старших класах деструктивні міжособистісні стосунки проявляються найбільшою мірою і мають стабільний характер.

До загальновизначених тенденцій можна віднести такі: принаймні 5 % учнів піддаються знущанню в школах щотижня або частіше; хлопчики частіше стають жертвами знущань, ніж дівчатка. Встановлено, що ці тенденції залишаються стабільними досить тривалий час. Це означає, що в нашій країні мільйони учнів регулярно зазнають насильства й агресії. Яскравим свідченням цього можуть слугувати результати опитування 18–21-річних і 22–42-річних досліджуваних. 78 % респондентів пригадали і повідомили, що були жертвами знущань у період навчання в школі.

Шкільне насильство розглядається як такий його вид, за якого до учнів застосовується сила з боку інших учнів. Шкільне насильство, як і насильство в інших сферах міжособистісних відносин, поділяється на фізичне і психологічне.

Під фізичним насильством розуміють застосування фізичної сили стосовно учня, в результаті якого можливе завдавання фізичної травми. До фізичного насильства відносяться: биття, нанесення ударів, шльопання, запотиличники, псування і забирання речей тощо.

Психологічне насильство можна визначити як дію, спрямовану на особу учня, погіршення емоційного самопочуття і благополуччя жертви. До основних видів психологічного насильства в школі можна віднести: насмішки, надання кличок, нескінченні зауваження і необ’єктивні оцінки, висміювання, приниження в присутності інших, відторгнення, ізоляцію, відмову від спілкування (з дитиною відмовляються грати, займатися, не хочуть із нею сидіти за однією партою, не запрошують на дні народження тощо).

Звичайно, фізичне і психологічне насильство практично завжди нашаровуються одне на одне і в сукупності можуть бути означені як знущання.

Знущання розцінюється як один із різновидів агресії. Найчастіше під знущанням розуміють довготривале і регулярне фізичне або психологічне насильство над людиною. Оскільки знущання – це поведінка, яка травмує когось, воно завжди передбачає спричинення шкоди тому, хто не здатний захиститися.

Отже, доцільно проаналізувати переживання та спричинені ними психічні стани школярів, які виникають під дією агресивних впливів однолітків в умовах сучасного освітнього середовища.

Саме тому доречним буде згадати поставлене в 1930-х рр. Л.С. Виготським питання про переживання як одиницю вивчення особистості та середовища, з якої складається свідомість. Переживання він тлумачив як внутрішнє ставлення дитини до дійсності, а для аналізу поведінки дитини визначальними вважав не характеристики тієї чи іншої ситуації, а те, як дитина переживає її. Вчений зазначає, що дитина є частиною соціальної ситуації, ставлення дитини до середовища і середовища до дитини дається через переживання та діяльність самої дитини, сили середовища набувають спрямувального значення завдяки переживанням дитини. Це зобов’язує до глибокого внутрішнього аналізу переживань дитини, тобто до вивчення середовища, яке переноситься значною мірою всередину самої дитини, а не зводиться лише тільки до вивчення зовнішньої обстановки її життя.

Виявляється, що напади й образи, яких зазнають учні, спричиняють потужний руйнівний вплив не лише на особистість потерпілого, його психоемоційний і фізичний стан, а й на організм у цілому. Так, більшість учнів (79 %) зазначають, що під час і/або після кривдження, окрім негативного душевного і морального самопочуття, відчувають головні болі, запаморочення, посилене серцебиття, утруднення дихання, млявість і тремтіння рук та ніг, рухову та мисленнєву загальмованість тощо. Такі соматоформні реакції при частому і регулярному їхньому повторенні можуть викликати в нестійкій психіці старшого підлітка незворотні процеси, які здатні завдати шкоди його здоров’ю. Виявлені також стрес-реакції на образи, які викликають цілий комплекс афективно-шокових розладів. До того ж такого типу стрес-ситуації супроводжуються тимчасовим зниженням або втратою працездатності, особливо в навчальній діяльності, концентрації уваги, критичного мислення, адекватного сприйняття дійсності. 70 % учнів-жертв зазначають, що під час знущань вони втрачають спокій, самовладання, відчувають сильну тривогу і страх. На прохання описати свої переживання, відчуття, а також те, що з ними відбувалося, 33 % дітей указує, що під дією страху вони відчувають розгубленість, безпорадність, пригніченість; 28 % – бажання "провалитися під землю", втекти, 17 % – душевний біль; 20 % – одночасно зі страхом відчували ненависть, злість, гнів, бажання помсти; 1 % – бажання вмерти. Такі відповіді вказують на те, що скривджені підлітки, стикаючись зі стресом і фрустрацією, по-різному реагують на них, що обумовлюється індивідуальними психофізіологічними особливостями. Ці висловлювання засвідчують відсутність у них такої важливої базової потреби як безпека. З метою поглибленого вивчення видів агресії та її проявів у стосунках старших підлітків доцільно використовувати метод фокус-групи, який проводиться окремо в кожному класі. Суть цього методу полягає в тому, що таке сфокусоване інтерв’ю відбувається у формі групової дискусії. На відміну від кількісних методів психологічного дослідження, метод фокус-групи належить до розряду якісних досліджень. За його допомогою можливим є отримання якісної, змістовної, детальної інформації від учасників. Це зумовлено тим, що в процесі роботи фокус-групи задаються "відкриті" питання, які уможливлюють дискусійні відповіді, різноманітність точок зору, розмірковування учасників, відстеження їхніх емоційних реакцій на різні види запитань,тобто в процесі дослідження якісних параметрів отримується достовірна, надійна інформація від різних груп досліджуваних. Метод спрямований на отримання від її учасників конфеденційної інформації щодо досліджуваної проблеми. Це дає змогу вникнути у внутрішній світ респондентів і зрозуміти мотивацію їхніх вчинків. Перевага цього методу полягає в тому, що в процесі роботи створюється сприятлива атмосфера для спонтанності висловлювань, безпосередньості стосунків і уважності до позицій кожного учасника фокус-групи. Пропоновані формалізованими опитуваннями набори альтернатив не можуть повною мірою розкрити ті категорії, якими оперує респондент при сприйнятті й оцінці явища чи проблеми. Метод фокус-групи більшою мірою може забезпечити якісний аналіз і поглиблене розуміння досліджуваних проблем.

У цьому методі психологічного вивчення беруть участь усі без винятку школярі, тобто не лише учні, що складають групу "скривджених", але й ті, які, за їхніми власними твердженнями, не зазнають образ. На нашу думку, це доцільно тому, що не лише скривджені, але й решта учнів добре обізнані з можливими видами образ, незалежно від того, чи вони ставали мимовільними свідками кривджень, спостерігачами, потерпілими чи власне кривдниками інших.

Процедура проведення методу "фокус-групи" має своєрідний план, який складається з таких питань: Якщо хто-небудь з учнів ображає однокласника, то яким чином це відбувається? Які причини спонукають кривдників до завдавання образ? Як саме це відбувається? Пригадайте і, будь ласка, назвіть ті образи і напади, які ви бачили безпосередньо. На вашу думку, які види образ зустрічаються найчастіше? Якби ви знали, що таким же чином знущаються над близькою для вас людиною, щоб ви в цьому випадку зробили?

Наведені запитання можна вважати синонімічними. Цей прийом застосований цілеспрямовано, з розрахунком на те, що підлітки будуть мати більше можливостей згадати події, про які йдеться, і заявити про них. Така послідовність питань сприяє поступовому включенню учасників у процес обговорення загальної проблеми, а також дозволяє подолати природну скутість учасників, створити атмосферу незалежності, від якої залежить активність респондентів і, в кінцевому результаті, якість отримуваної інформації. У процесі групового інтерв’ювання та обговорення відповідей налагоджується тісна взаємодія з учнями, яка сприяє відкритості та щирості між педагогом і учнями. До того ж спільне обговорення, подача і доповнення відповідей допомогли "витягнути" проблему міжособистісної агресивності школярів із прихованого її стану (відомо, що така проблема існує, але про неї не прийнято говорити).

У процесі аналізу та інтерпретації даних фокус-групи беруться до уваги: рівень усвідомлення коґнітивних конструктів; рівень особистих почуттів, емоцій; рівень несвідомих реакцій, потягів, бажань; рівень інтуїтивних асоціацій. Інтерпретація даних спирається на особисті характеристики учасників, описи змісту специфічних слів або їхніх синонімів; на частоту, з якою використовувалися певні висловлювання; на оцінку емоційних і коґнітивних реакцій респондентів; на відповідність коментарів і поведінки учнів, а також прояви невербальної поведінки старшокласників. Отримані дані опрацьовуються методами варіаційної статистики з використанням пакетів прикладних програм.

Під час вивчення вікової динаміки фізичної і вербальної віктимізації, соціального маніпулювання та нападів на власність дітей 7–14 років було встановлено, що переважною є вербальна віктимізація, незалежно від статі; хлопчики меншою мірою піддані віктимізації, ніж дівчатка, незалежно від її форми. Крім того, було знайдено і статеві відмінності: хлопчики частіше виступали в ролі "агресора", а дівчатка в ролі "захисника" і "спостерігача".

Ситуації, які спричинюють віктимізацію, також відомі: ситуації, що включають пряму міжособистісну агресію (коли одні діти говорять іншим, що не бажають грати разом); ситуації, що містять пряму фізичну агресію (коли одна дитина б’є або штовхає іншу); ситуації, що включають непряму міжособистісну агресію (коли одні діти поширюють неприємні чутки про інших); ситуації, що включають пряму вербальну агресію (коли одна дитина кричить і обзиває іншу).

Можливість для заподіяння старшокласниками кривди одноліткам з’являється під час перерв, коли нагляд педагогів за поведінкою і вчинками учнів мінімальний, а можливість знайти місце, що не потрапляє в межі зору вчителів, збільшується. Це туалети, спортивні майданчики, шкільні господарські приміщення тощо. Найчастіше жертвами шкільного насильства стають такі діти:

• Діти, які мають фізичні недоліки, – ті, хто носить окуляри, мають знижений слух, порушення постави або координації рухів (наприклад при ДЦП), тобто ті, які не можуть адекватно відповісти кривднику і захистити себе.
• Діти, які мають особливості поведінки. Мішенню для фізичних і вербальних знущань часто стають нетовариські, сором’язливі і замкнуті діти або, навпаки, діти з імпульсною поведінкою. Жертви знущання звичайно характеризуються як сором’язливі, пасивні, покірні, інтравертовані. Часто гіперактивні діти бувають надмірно настирливими, при цьому наївнішими і безпосереднішими, ніж їхні однолітки. Вони глибоко проникають в особистий простір інших дітей і дорослих: вмішуються в чужі розмови, ігри, нав’язують свою думку, нетерплячі в очікуванні своєї черги в грі тощо. Із цих причин вони часто викликають роздратування і гнів однолітків, стаючи жертвами агресії. Гіперактивні діти можуть бути як жертвами, так і агресорами, а нерідко й тими й іншими одночасно.
• Діти з особливостями зовнішності. Усе те, що виокремлює дитину за зовнішнім виглядом із загальної маси, може стати об’єктом для насмішок: руде волосся, ластовиння, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма голови, вага тіла (повнота або худина) тощо.
• Діти з поганими соціальними навичками. Деякі діти не здатні захиститися від вербального і фізичного насильства внаслідок недостатнього досвіду спілкування і самовираження. Порівняно з однолітками, у яких соціальні навички розвинені достатньо добре, діти з нерозвиненими соціальними навичками легше приймають роль жертви. Той, хто прийняв роль жертви, упокорюється із ситуацією як із неминучістю, часто навіть внутрішньо знаходить виправдання насильнику.
• Діти, які відчувають страх перед школою. Найчастіше страх виникає в дітей, які йдуть до школи з негативними соціальними очікуваннями відносно неї. Іноді цей страх передається від батьків, які самі мали проблеми в шкільному віці. Пусковим механізмом виникнення страху можуть стати розповіді про злу вчительку або постійна загроза покарання за погані оцінки. Дитина, яка проявляє невпевненість і страх перед школою, легше стає об’єктом для знущань однокласників.
• Діти, у яких відсутній досвід життя в колективі ("домашні діти"). Діти, що не відвідували до школи дитячий колектив, можуть не мати необхідних навичок, що дозволяють справлятися з проблемами в спілкуванні. При цьому часто вони можуть перевершувати своєю ерудицією і навчальними навичками дітей, що відвідували дитячий садок.
• Діти, які страждають від різних хвороб. Існує маса розладів, які викликають насмішки і знущання однолітків: епілепсія, тики і гіперкінези, заїкання, енурез, енкопрез (нетримання калу), порушення мовлення – дислалія, дисграфія, дислексія, дискалькулія тощо.
• Діти з низьким інтелектом і труднощами в навчанні. Низькі здібності детермінують і нижчу успішність дитини, яка, у свою чергу, сприяє формуванню низької самооцінки. Низька самооцінка в одному випадку може сприяти формуванню ролі жертви, а в іншому – призвести до насильницької поведінки як варіанта компенсації. Отже, дитина з низьким рівнем інтелекту і труднощами в навчанні може стати як жертвою шкільного насильства, так і насильником.

Таким чином, учні, що відносяться до тієї чи іншої категорії жертв, як правило, підпадають під такий поширений вид кривдження, як навішування ярликів чи присвоєння образливих прізвиськ. На жаль, цей вид образ нерідко ігнорується педагогами та оцінюється ними як несуттєвий та нешкідливий.

ЛІТЕРАТУРА

1. Колотій Н.М. Психологічне здоров’я підлітків та його оцінка в умовах загального навчального закладу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 "Педагогічна та вікова психологія" / Н.М. Колотій. – Х., 2003. – 20 с.
2. Кон И.С. Психология старшеклассника / И.С. Кон. – М., 1990. – 148 с.
3. Лозовцева В.Н. Роль учителя в преодолении конфликтных ситуаций между подростками-одноклассниками / В.Н. Лозовцева // Вопросы психологии. – 1986. – N 1. – С. 79–86.
4. Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна. – К., 2003. – С. 30.
5. Носенко Е.Л. Системний підхід до вивчення емоційної стійкості людини у світлі новітніх досліджень емоцій і психічних станів. / Е.Л. Носенко, І.Ф. Аршава // Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. – К., 2006. – Т. 8, вип. 5. – С. 229–243.