Кожна епоха ставить певні завдання та вимоги щодо розвитку та формування особистості майбутнього фахівця, які потребують пошуку як якісно нових рішень, так і переосмислення досвіду провідних психологів минулого.

Розвиток особистості студента відбувається в трьох напрямах: фізичному, психосоціальному та коґнітивному. Фізичний розвиток характеризується змінами в розмірах і формах тіла та органів, динамікою структури мозку, сенсорних можливостей, моторних (рухових) навиків. До психосоціальної сфери належать властивості особистості і соціальні навики, а саме притаманний кожному з нас індивідуальний стиль поведінки та емоційного реагування, тобто те, як людина сприймає соціальну дійсність і реагує на неї. Коґнітивна ж сфера охоплює всі розумові здібності та психічні процеси: сприймання, пам’ять, розв’язання задач, мовлення, судження та уява [9]. Враховуючи результати дослідження "Коґнітивна сфера особистості-психолога як один із факторів його професійного становлення", що було проведено у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, варто відзначити взаємодію й взаємовплив між коґнітивною сферою особистості майбутнього психолога та його професійною мотивацією. Ми виділили коґнітивну сферу особистості як базову структуру в професійному становленні студента-психолога.

У наш час існує нагальна потреба окреслити контекст понять "коґнітивізм" та "коґнітивна сфера".

Коґнітивна психологія з’явилася лише в 60-ті роки ХХ століття як реакція на характерне для домінуючого в США біхевіоризму, який заперечував роль внутрішньої організації психічних процесів. Для коґнітивних психологів поведінка визначається не просто за допомогою понять зовнішніх властивостей, але й потребує пояснення на рівні психічних явищ, мислительних уявлень, переконань, прагнень тощо.

Ця галузь психології виникла у зв’язку з розвитком кібернетики, інформатики, математичного програмування ЕОМ. Тут основну увагу було звернено на те, як людина сприймає, переробляє й зберігає різноманітну інформацію про світ і про себе, яким чином вона використовує її під час прийняття рішень.

У психологічному словнику Л. Карпенка зазначено, що коґнітивна психологія – це психологія дослідження аналогій між процесами переробки інформації в людини і в обчислювальних машин [4]. Що й було основним завданням психології на перших етапах вивчення перетворень сенсорної інформації від моменту подання стимулу на рецептори поверховості до отримання відповіді (Д. Бродбент, С. Стернберг). Було виділено численні структурні складові (блоки) пізнавальних і виконавчих процесів, у тому числі короткочасної та довготривалої пам’яті (Дж. Сперлінг, Р. Аткинсон). Ці дослідження містили певні труднощі, які пов’язані зі збільшенням кількості структурних моделей частих психічних процесів, що стало підставою вважати коґнітивну психологію напрямом, завданням якого є відведення вирішальної ролі знанням у поведінці суб’єкта (У. Найсер). За такого більш широкого підходу коґнітивна психологія включає всі напрями, які критикують біхевіоризм та психоаналіз з інтелектуальних і ментальних позицій (Ж. Піаже, Дж. Брунер, Дж. Фодор). Центральним постає питання про організацію знань у пам’яті суб’єкта, в тому числі співвідношення вербальних і образних компонентів у процесах запам’ятовування і мислення (Г. Брауер, А. Пайвіо, Р. Шепард). Інтенсивно також розвивалися коґнітивні теорії емоцій (С. Шехтер), індивідуальних розбіжностей (М. Айзенк) і особистості (Дж. Келлі, М. Махоні).

Отже, коґнітивна психологія становить аспект у психології, в якому основна увага приділяється мисленнєвим процесам. Так, у словнику В. Шапара зазначено, що коґнітивізм представляє індивіда не просто машиною, яка механічно реагує на внутрішні фактори або зовнішні події; що розуму людини доступне щось більше, ніж інформація, яка надходить ззовні. Тобто, на його думку, коґнітивний підхід в основному полягає в прагненні зрозуміти, яким чином людина розшифровує інформацію про дійсність і організовує її, щоб приймати рішення або вирішувати насущні завдання [9].

Але для того щоб отримати більш детальні уявлення про загальні питання та проблеми, якими займається ця галузь психології, варто розглянути такі поняття, як обробка інформації, пам’ять, увага, формування понять тощо [2].

Увага – це загальний термін, який використовується по відношенню до аспектів вибірковості сприймання, які проявляються в тому, що в будь-який момент організм зосереджується на конкретних ознаках навколишнього світу при (відносному) відволіканні від інших [2].

Як стверджують науковці, увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без неї неможлива цілеспрямована практична діяльність, ні фізична, ні розумова, бо людина повинна з увагою ставитися до об’єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом певної діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного його засвоєння. Згідно з поглядами К. Ушинського, увага – це ті єдині двері нашої душі, через які проходять усі об’єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю [3]. Отже, увага забезпечуватиме повноцінність процесу сприймання та обробки інформації.

Інформація (від лат. informatio – виклад, пояснення) – сукупність відомостей про будь-що, які вміщені в повідомленні; сукупність характеристик, які представляють деякий об’єкт у його якісному означенні. Інформація – одне із загальних понять науки; в широкому розумінні – нові відомості про навколишній світ, одержані в результаті взаємодії з ними [1]. М. Амосов пояснював так: "Інформація – це певний аспект взаємодії. Будь-який вплив однієї системи на іншу пов’язаний передусім із передачею інформації". Отже, інформація – одна з трьох основних субстанцій, що утворює природний світ, у якому живе людина.

Щодо обробки, то в коґнітивній психології цей термін означає передусім рухатися до певної цілі, проходячи ряд стадій чи послідовних дій. Об’єднання двох слів, "обробка" та "інформація" дає поняття організації, інтерпретації та відповіді (тобто обробка) стимулу (тобто інформація), що надходить. Моделі мислення та дій, які обробляють інформацію, розглядають коґнітивні та перцептивні операції як такі, що проходять поступово (наприклад: вхід, кодування, зберігання, пошук, декодування, вихід) [2].

Важливим поняттям, що розкриває суть коґнітивної сфери особистості, є "формування понять", процес формування яких розглядається з точки зору діяльності, дій, які пов’язані з формуванням і функціонуванням понять. Кожна наукова галузь має певну систему наукових понять. Загальна причина формування більшості наукових понять полягає в тому, щоб навчити людину орієнтуватися за допомогою цих понять у відповідній галузі дійсності: розпізнавати явища, зіставляти їх, виділяти характерні властивості для об’єктів певного класу тощо [7].

Розглянувши основні поняття, що розкривають поняття коґнітивної сфери особистості, розглянемо персоналії психологів-класиків, які були засновниками коґнітивної психології. Один із них – Джордж Келлі (1905–1967), який надав особливого значення коґнітивним процесам як основній із передумов функціонування людини. Відповідно до його теоретичної системи, яка отримала назву психологія особистісних конструктів, по суті людина – це вчений, дослідник, який прагне зрозуміти, інтерпретувати, передбачити і контролювати світ своїх особистісних переживань для того, щоб ефективно з ним взаємодіяти. Споглядання людини як дослідника лежить в основі теоретичної конструкції Дж. Келлі, а також сучасної коґнітивної орієнтації в психології особистості.

Його власна теорія, оригінальна і відмінна від решти типів психологічного мислення, стала причиною сучасної хвилі інтересу до вивчення того, як люди усвідомлюють і переробляють інформацію про свій світ. Уолтер Мішель, відомий коґнітивний психолог, особливо наголошувала на заслугах Дж. Келлі як першовідкривача коґнітивного аспекту особистості.

На відміну від інших теоретиків особистості, Джордж Келлі зазначав, що всі концепції природи людини, включаючи його власну, базуються на основних положеннях. Він побудував свою власну теорію особистості на основі цілісної філософської позиції – конструктивного альтернативізму (1955).

Дж. Келлі стверджував, що не існує такої речі у світі, відносно якої "не може бути двох думок". Усвідомлення людиною дійсності – завжди є предметом трактування. На думку Келлі, об’єктивна реальність, звісно ж, існує, але різні люди усвідомлюють її по-різному. Відповідно, ніщо не є постійним і завершеним. Оскільки факти і події (як і весь людський досвід) існують лише у свідомості людини, то й мають різні способи їхнього трактування.

Жан Піаже (1896–1980) – один із небагатьох теоретиків, який створив найбільш глибоку і переконливу теорію інтелектуального розвитку. Ж. Піаже користувався біологічними термінами,  але в певних межах. Так, науковець інколи характеризував активність дітей із точки зору біологічних тенденцій, які притаманні всім органам. Це такі тенденції: асиміляція, акомодація, організація. Асиміляція є засвоєнням подібно до того, яке присутнє під час прийняття їжі чи її перетравлювання. В інтелектуальній сфері, на думку Ж. Піаже, мають асимілюватися об’єкти чи інформація у своїй коґнітивній структурі (наприклад, людина асимілює інформацію, коли читає книгу).

Він не був прихильником теорії дозрівання, але ще меншою мірою він був теоретиком научіння. Він не вважав, що мислення дітей формується через навчання, яке проводиться дорослими, чи іншими впливами із зовнішнього світу. Діти повинні взаємодіяти із середовищем, щоб розвиватися, але будують нові коґнітивні структури саме вони, а не зовнішнє середовище.

Таким чином, розвитком керують не внутрішні процеси розвитку і не зовнішнє навчання. Це процес активного конструювання, в якому діти, через власну діяльність, вибудовують усе більш диференційовані і всеохоплюючі коґнітивні структури.

У Ж. Піаже справжнє научіння відбувається не через учителя, а є тим, що йде від самої дитини. Це так званий процес спонтанних винаходів та відкриттів. Це твердження, безперечно, істинне по відношенню до немовлят, які досягають неймовірного інтелектуального прогресу лише шляхом самостійного дослідження середовища та маніпулювання ним. Воно може бути істинним і по відношенню до старших дітей. Відповідно, вчитель не повинен нав’язувати знання, а має підібрати матеріал, який зацікавить дитину і примусить її зосереджувати свої сили (увагу), і лише потім, дозволить йому самостійно розв’язати проблему (опрацювати інформацію).

Вищезазначені погляди психологів-класиків розкрили структуру коґнітивної сфери особистості, яка нині є основою у формуванні особистості студента-психолога, розвиток якої забезпечується у вищому навчальному закладі. Підсумовуючи теоретичне дослідження, зазначимо, що основними складовими коґнітивної сфери є психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення і мова), які відіграють важливу роль у діяльності, навчанні і вихованні студентів-психологів. Засвоєння знань, вироблення переконань, ефективність діяльності спеціаліста визначається не лише властивостями його особистості, але й рівнем функціонування пізнавальних процесів. Лише комплексне впровадження наукових ідей провідних психологів під час професійної підготовки кадрів психологічного фаху спроможне суттєво активізувати та вдосконалити психічні пізнавальні процеси відповідно до вимог спеціальності і професійної діяльності в цілому, в контексті оновлення сучасної парадиґми освіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Басова Н.В. Психофизиологические закономерности восприятия информации / Н.В. Басова // Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. – Ростов-н/Д, 2000. – С. 162–192.
2. Большой толковый психологический словарь. – Т. 1. – Перевод с англ. / Ребер Артур. – М. : ООО "Издательство АСТ", 2003. – 592 с.
3. Загальна психологія : підручник / О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін. – К. : Либідь, 2005. – 464 с.
4. Краткий психологический словарь / сост. Л. Карпенко ; под общ. ред. А. Петровского, М. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1985. – 431 с.
5. Крейн У. Теория когнитивного развития Пиаже / У. Крейн // Крейн У. Теория развития : Секреты формирования личности. – СПб., 2002. – С. 149–194.
6. Психологічний словник. – К. : Вища школа, 1982. – 214 с.
7. Талызина Н. Управление процессом усвоения знаний / Н. Талызина. – М. : Изд. Моск. университета, 1975. – 343 с.
8. Хьелл Л. Когнитивное направление в теории личности Джорджа Келли / Л. Хьелл, Д. Зиглер // Теории личности. – СПб., 2000. – С. 431–479.
9. Шапар В. Психологічний тлумачний словник / В. Шапар. – Х. : Прапор, 2004. – 640 с.