У третьому тисячолітті набули розповсюдження ідеї самоорганізації. Це спричинило розширення дослідницького кола проблем, інтенсифікації росту знань, пошуку єдності філософських підстав та реалізації міждисциплінарних і трансдисциплінарних стратегій. Поширення саме синергетичної мови викликане тим, що вона дозволяє створювати універсальні моделі, які виявляють спільність процесів різної природи як процесів самоорганізації. Актуальною є необхідність розкрити специфіку застосування синергетики до різних рівнів організації матерії, зокрема в освіті.

"Ми потребуємо демократії розуму… Але демократія розуму вимагає зміни менталітету, який би уможливив кваліфіковане прийняття рішень громадянами з глобальних проблем. Звідси потреба в радикальній реформі освіти, яка б уможливила не тільки аналіз, але й взаємозв’язок знань" [1]. Певні елементи синергетики з’являються задовго до народження ідей теорії самоорганізації. Виникає необхідність аналізу філософських аспектів теорії самоорганізації, визначення специфіки застосування її понять у пізнанні, розкритті можливостей її використання на практиці в освіті. Синергетика сьогодні – це дивне середовище процесів взаємопогоджування, переносу знань окремих дисциплін до рівня системних універсалій. А потім експансії цих знань в інші галузі людської практики, зокрема в освіту. Ідеї теорії самоорганізації, представлені її засновниками Г. Хакеном, І. Пригожиним, С. Курдюмовим, резонують у гуманітарному середовищі. Багато ідей синергетики ми знаходимо ще до її появи в психологів, фізіологів, педагогів, філософів (М. Бахтін, Л. Виготський, М. Леонтьєв), в ідеях постнекласичної науки, діяльнісного підходу до навчання.

Ураховуючи претензії синергетики, пояснення її принципів справа суто міждисциплінарна. Набирають темп процеси самоорганізації нового інформаційного суспільства, що характеризується загибеллю багатьох параметрів порядку, зростанням обсягу інформації й комунікативних зв’язків. Це породжує фраґментарність сприйняття світу, кризу самоідентифікації. Криза освіти обумовлена вузько прагматичними настановами, орієнтацією на дисциплінарний підхід, жорстке розмежування різних дисциплін. Наслідком цього є не тільки фраґментарність бачення реальності, але і її деформація. Переважна більшість оточуючих нездатна охопити комплексність проблем, зрозуміти зв’язки й взаємодії між явищами, що знаходяться для сеґментованої свідомості в різних галузях.

Реформу освіти необхідно пов’язати з розширенням поняття фундаментальності освіти. Освіта має нести нову функцію підготовки людини для життя в епоху криз та спиратися на ідеї цілісності освіти. Для виробітку стратегій поведінки в хаосі необхідні нові стратегії освіти, нова мова горизонтальних зв’язків. Цілісність знання, як основа нової парадиґми освіти, має перебороти суб’єкт-об’єктну дихотомію, розв’язати проблему "двох культур". За І. Пригожиним, необхідно здійснити перехід від вивчення системи, положень її рівноваги, на вивчення становищ нестійкості, механізмів виникнення нового. Такий підхід з’явився наприкінці XX століття. Важливо, що принципи синергетики властиві як природничому, так і гуманітарному знанню. Цей процес треба розвивати, що призведе до взаємозбагачення культур. Проблема пов’язана з укоріненим лінійним, детерміністським підходом до природи. Цей підхід був механічно перенесений на соціум та освіту і сприяв розвитку позитивізму, споживчої ідеології, невмінню передбачити кризи.

Міждисциплінарний, асоціативний, горизонтальний підхід, трансдисциплінарний зв’язок, найчастіше із символьними мотивами, має колосальний евристичний потенціал. На відміну від вертикального, дисциплінарного причинно-наслідкового зв’язку.

Під цей універсальний міждисциплінарний підхід шукаються завдання, ефективно розв’язувані таким методом у найрізноманітніших галузях людської діяльності. Це принципово інший холістичний спосіб, підхід від методу, а не від завдання. В освіті у цьому плані завданням є подолання дискретності курсів навчання, створення нових підходів до викладання, здатних змінити ідеологію виховання та навчання.

Нова синергетична наукова парадиґма виникає синхронно з історичним викликом у період трансформації свідомості людини. "Будь-який еволюційний процес виражений низкою змін опозиційних якостей – умовних станів порядку й хаосу в системі, які з’єднані фазами переходу до хаосу (загибелі структури) і виходу з хаосу (самоорганізації). Із цих чотирьох стадій лише одну стабільну ми відносимо до Буття, гомеостазу системи, найчастіше вона найбільш протяжна за часом, інші три так чи інакше пов’язані з хаосом і належать до Становлення або кризи" [2]. У синергетиці достатньо розвинені універсальні методи й мова опису цих стадій. У найпростішому варіантові пропонується сім основних засад синергетики: два принципи Буття і п’ять Становлення.

Принципи Буття (гомеостатичність та ієрархічність) характеризують фазу "порядку", стабільного функціонування системи й простоту опису, наявність аттракторів, на яких функціонує система. Гомеостаз – це підтримка звичної програми функціонування системи в деяких визначених межах, що дозволяють їй прямувати до власного аттрактора. Під системою в нашому випадку може розумітися як окремо взята освітня установа, так і освітня система реґіону. Аттрактором можуть виступати як завдання підготовки випускників заданого рівня компетенції, так і засіб підготовки (траєкторія навчання). За такого підходу формуються керівні потоки в освіті – потоки матеріальних, адміністративних, інформаційних ресурсів. Необхідно брати до уваги психологічний і, особливо, людський фактор.

Особливість сучасної освіти полягає в тому, що неможливо здійснювати гомеостаз у звичному смислі. За короткий строк суттєво змінилося соціальне замовлення, послабшали потоки матеріальних і адміністративних ресурсів, у той час як зросли інформаційні потоки. Радикально змінилися цінності. Освітня система не зможе впоратися з інформаційними потоками й ціннісними зрушеннями без зміни аттрактора. Необхідно змінити освітні траєкторії, зміст і методи організації навчального процесу. Навколишній світ ієрархізований за багатьма ознаками. Відомо, що базові структури Всесвіту приймають не всі можливі значення енергій, але із кроком приблизно в 100 разів (так звані "сходи Вайскопфа"). Існує як матеріальна, так і нематеріальна ієрархія, наприклад, у мові (слова, фрази, тексти), у світі ідей (думки, ідеології, парадиґми), на щаблях керування. Основним змістом структурної ієрархії є складова природа вищих рівнів стосовно нижчих. Щоразу елементи системи, зв’язуючись у структуру (колектив), передають їй частину своїх функцій, які тепер виражаються від імені всієї системи. Ці "колективні" змінні діють на більш високому ієрархічному рівні, ніж елементи системи.

У синергетиці, за Г. Хакеном, їх називають параметрами порядку. Вони описують поведінку та цілі (аттрактори) системи. Зміна параметрів порядку керує поведінкою елементів нижчого щабля. Вищий рівень управляє нижчим, хоча і сам утворений із його елементів (у цьому зміст кругової причинності). Така роль нормативних, інструктивних документів. Але тільки у випадку, коли середа їх ухвалює й здатна виконувати.

"Важливою властивістю ієрархічних систем є неможливість повної редукції, зведення властивостей структур більш складних ієрархічних щаблів до мови більш простих рівнів системи" [2]. Підкреслимо, що не завжди вдається вказати засіб постання параметра порядку, або керівного параметра, зі змінних нижчого рівня. Усе це вказує на те, що необхідні принципи Становлення, провідники еволюції. Розрізняють п’ять принципів Становлення: нелінійність, нестійкість, незамкнутість, динамічна ієрархічність і можливість спостереження. Вони характеризують фазу трансформації, відновлення системи, проходження нею загибелі старого порядку, хаосу випробувань альтернатив і народження нового порядку. Звичайно це відбувається за рахунок позитивних зворотних зв’язків, що посилюють у системі зовнішні збурювання. Як відомо, лінійність існує поблизу становища рівноваги системи. Виявляється, що освіта вчить вирішувати в основному лінійні завдання, розвиваючи в людей лінійну інтуїцію, ілюзію простоти світу. Визначальною властивістю лінійних систем є принцип суперпозиції: сума рішень є рішенням.

Нелінійність пропонується як принцип цілісності, досяжності кордонів, порушення принципу суперпозиції в деякому явищі. Колективні дії не зводяться до простої суми незалежних дій. У більш якісному смислі: результат не пропорційний зусиллям, гра не варта свіч; ціле не є сума його частин. Люди будують прогнози, засвоюючи досвід, як правило, лінійно, екстраполюючи (продовжуючи) в майбутнє те, що відбувається зараз. Найчастіше очікування не виправдовуються. Самі людські стосунки носять украй нелінійний характер. Крім того, колективні дії не зводяться до простої суми індивідуальних незалежних дій. Завжди нелінійні й завдання ухвалення рішення, вибору.

Незамкнутість (відкритість) довгий час лякала дослідників, розмивала поняття системи. Історично першою класичною ідеалізацією була модель замкненої, ізольованої системи, що не взаємодіяла з іншими тілами. Ієрархічний рівень може розвиватися, ускладнюватися тільки через обмін речовиною, енергією, інформацією з іншими щаблями. Зміна цих потоків проводить систему через послідовність біфуркацій. При переході від одного становища гомеостазу до іншого, в області сильної нелінійності, система стає відкритою в крапках нестійкості.

Нестійкість – це необхідна якість межі, неминучість альтернатив, вибору, біфуркації. Довгий час вважалася дефектом, вадою системного підходу. Так було доти, поки не знадобилися роботи нового покоління, що перебудовують системи з однієї програми (гомеостазу) на інші. Для освітніх систем крапки нестійкості є найефективнішими станами для керування ними. Виводячи систему в несталий стан, вони позбавляють її адаптивних спроможностей гомеостазу (негативних зворотних зв’язків). Стани нестійкості (вибору) прийнято називати крапками біфуркацій. Вони виникають у будь-якій ситуації появи нової якості й характеризують рубіж між новим і старим. Значимість крапок біфуркації в тому, що в них можна несиловим (інформаційним) способом, тобто слабкими впливами подіяти на вибір поведінки системи, на її долю. Це добре ілюструє метод проблемного навчання. Нова ідея народжується, коли учень перебуває в нестійкому стані хаосу сумнівів і вибору при високому мотиваційному фоні.

Динамічна ієрархічність (емерджентність). Це основний принцип проходження крапок біфуркації, становлення системи, народження й загибелі ієрархічних рівнів. Цей принцип описує постання нової якості по горизонталі, тобто на одному щаблі. При цьому повільна змінна керівних параметрів мегарівня спричиняє біфуркацію, нестійкість на макрорівні й перебудову структури. У крапці біфуркації параметри порядку макрорівня повертають свої ступені свободи в хаос мікрорівня. Тріада Теос + Хаос = Космос виступає як процес народження параметрів порядку. Мить між минулим і майбутнім, крапка біфуркації, на мікрорівні є цілою епохою змін – трансформацій. Саме тут відбувається еволюційний відбір альтернатив розвитку макрорівня. В освіті емерджентність описує інноваційні механізми народження ініціатив і нових освітніх програм.

Можливість спостереження. Це буття в становленні. Народження й загибель структурних рівнів, колективні змінних як параметри порядку, кругова причинність. Принцип, що підкреслює обмеженість (відносність) наших уявлень про систему. Поняття Порядку й Хаосу, Буття й Становлення відносні до масштабу спостережень. І цілісний опис ієрархічної системи складається з комунікації між спостерігачами різних щаблів. Проблема інтерпретації – це те саме, що й проблема розпізнавання образів. Ми бачимо в першу чергу те, що готові бачити.

"Конструктивний погляд на становлення існував у культурі завжди. Він представлявся, кажучи сучасною системною мовою, креативною тріадою: Спосіб дії + Предмет дії = Результат дії" [4]. Він закріплений у самих дієслівних структурах мови. У коріннях двостатевої асиметрії людини як біологічного виду. У суспільних системах величезну роль відіграють культурні, особистісні особливості спостерігачів. Розглянемо питання організації комунікативної зв’язності системи як коґнітивний процес. Мова про комунікацію спостерігачів із різних освітніх установ. Фактично необхідно сформувати динамічний освітній простір, адаптивний до потреб реґіону, позбавлений комунікативних розривів, що здійснює узгодженість у процесах освіти. Синергетика дає можливість виростити такий простір. Керування йде зверху вниз. Інноваційні потоки знизу нагору. Саме вони здійснюють адаптацію цілісної системи до змін. Керівна вертикаль повинна лише заохочувати й відбирати інноваційні форми. Соціальний досвід передається системою освіти, яка орієнтована на стереотипи лінійного, стабільного розвитку. А сьогодні необхідно проводити випереджальне навчання життю в нелінійному світі, у якому часові масштаби ілюзорні, людина мешкає в динамічному хаосі, емпірично, на власних помилках і досвіді осягаючи його закони. Синергетика дає опис та картину систем, до яких слід віднести всі складні системи, що розвиваються, – природні, технічні й гуманітарні. А до останніх належить як педагогіка, так і освіта. Уведення синергетики в освітній процес відбувається за трьома напрямами:

1. Шлях спірального сходження усвідомленням цілісності світу реалізується через інтеґративні курси синергетики в освіті.
2. Упровадження в шкільних дисциплінах матеріалів, що показують принципи синергетики. Необхідно знайти розділи, що вивчають процеси виникнення нового, і тут доречно використовувати мову синергетики.
3. Створення міждисциплінарного простору в освіті припускає прийняття й постійне використання синергетичної картини світу й методології викладацьким колективом. Синергетика застосовується до процесу освіти й становлення особистості. Тут позначається людський фактор, постнекласичний характер синергетики. Приклади педагогічної майстерності й авторських методик і є кращими зразками цілісних синергетичних підходів. Проблема не в тому, щоб створити єдину методику, а в тому, щоб навчити викладача усвідомлено створювати свою власну методику й стиль.

Тут ми маємо не тільки системний підхід, але й динаміку самоорганізації суб’єктів освітніх просторів, керування освітою в умовах ініціативи установ, створення цілісної особистості. Цих можливостей надає саме шкільна освіта, де проблеми виховання й навчання вирішуються рівною мірою. Аналоги можна виявити в багатьох інших шкільних предметах, наприклад у фізиці, про них багато пишуть у методиках міжпредметних зв’язків і при узгодженні освітніх програм різних дисциплін.

Синергетика не вирішує всіх проблем освіти. Вона лише допомагає управляти, здійснювати й виробляти стратегії. Вона пропонує ефективні освітні технології й переосмислення вже відомих підходів. Синергетика не може замінити талант педагога, не може замінити людську культуру культурою технологічною. Синергетика не розв’яже ціннісних проблем, але допоможе їх рефлексувати. Тому хотілося б застерегти від ейфорії із приводу синергетичної вседозволеності. Синергетика, як і будь-яка наука, поза цінностями. Недопустимо ставити її над собою і знімати із себе відповідальність за моральний вибір педагога. Свободу вибору синергетика не скасовує, але може допомогти передбачити, закликаючи до ще більшої відповідальності за педагогічні інновації. Освіта, здобуваючи характер відкритої системи, має можливість варіативного шляху розвитку. Як у будь-якій багатокомпонентній системі з безліччю позитивних і негативних зворотних зв’язків, в освіті йде постійний рух. Його результатом є перехід структур і підсистем з одного впорядкованого стану в інше. Процеси самоорганізації в освітній системі неминучі. Сьогодні вони стають джерелами інновацій. Кількісні і якісні характеристики цих процесів визначаються внутрішніми умовами й заходами впливу на систему ззовні.

У суспільстві існує потреба в різноманітності змісту освіти, що стимулює процеси самоорганізації. Однак система керування освітою намагається зберегти вже існуючу цілісність, недостатньо враховуючи перспективні запити суспільства. Не враховує, що "складне еволюційне ціле" містить у собі велику кількість структур і підсистем, швидкість розвитку яких не збігаються з темпами розвитку цілого. Окремі програми, прийняті поза загальним контекстом, ще більше загострюють існуюче протиріччя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Morin Е. Method: Towards a Study of Humankind [Текст] / Е. Morin // Vol. 1. The Nature of Nature. – N.Y. etc. : Peter Lang, 1992.
2. Буданов В.Г. Трансдисциплинарное образование, технологии и принципы синергетики [Текст] / В.Г. Буданов // Синергетическая парадигма / под ред. В.И. Аршинова, В.Г. Буданова, В.Э. Войцеховича. – М. : Прогресс-Традиция, 2000.
3. Пригожин И. От существующего к воникающему [Текст] / И. Пригожин. – М. : Мир, 1984.
4. Буданов В.Г. Делокализация как обретение смысла, к опыту междисциплинарных технологий [Текст] / В.Г. Буданов // Онтология и эпистемология синергетики. ИФ РАН. – 1997. – С. 87–100.