Значне прискорення науково-технологічного прогресу й нерозривно пов’язаних із цим соціальних змін, за підрахунками експертів, обумовило стрімке зростання темпів і обсягів засвоєння технологічної інформації за одиницю часу, темп прискорення її сьогодні скоротився з 15 років у XVIII–XIX ст.ст. до 5 років XX ст. [1]. У публікаціях дослідників можна визначити порівняння систем освітнього простору країн, характерні для сільськогосподарського, індустріального й постіндустріального періоду суспільства, що підкреслює явище "глобалізації" у всіх сферах діяльності людини. Чітке визначення орієнтації освіти на глобалізаційні процеси було сформульовано також у тексті Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті, де чітко визначено взаємодію освіти з ринком праці.

Взаємозв’язок вищих навчальних закладів із ринком праці сьогодні визначається на основі залучення до складу навчально-методичних об’єднань, державних атестаційних комісій спеціалістів профільних підприємств, це, відповідно, дає результати, але за таких умов не може відбуватися докорінна перебудова системи вищої освіти, її інтеґрація, при цьому можна наголосити на факті невідповідності якості освіти фахівців-випускників вищих навчальних закладів і їхньої кількості потребам ринку праці. Між тим при обмеженому бюджетному фінансуванні вища школа не має права допустити розбіжності між фактичною кількістю випуску кадрів й реальною можливістю їхнього працевлаштування. Такі негативні тенденції все більше гальмують розвиток освіти й економіки. Розвиток технологій вимагає від суспільства результативності – якості освіти, вдосконалення форм, методик викладання, системи освітнього простору. При цьому студент, який витрачає кошти сім’ї на освіту, повинен бути зацікавлений у кінцевих якісних результатах, а також використанні набутих навичок у житті, на економічному ринку.

Отже, сьогодні для багатьох країн проблема реформування освіти є методом поєднання попередніх експериментів і внесення невеликих змін, що не руйнують, а вдосконалюють систему освітніх надбань, формуватимуть комплексний фундамент знань, що забезпечить підтримку більшості населення країни. Так, професійна вища освіта в Австрії пропонує отримання маґістерського рівня в процесі навчання 4-х семестрів і складання першого маґістерського екзамену, позитивна оцінка дає можливість продовження навчання ще три–п’ять семестрів та остаточних екзаменів (лише 1 студент із 10 вкладається в мінімальну тривалість навчання). У таких професіях: учитель, інженер, медик, – обов’язковий 1 рік практичної роботи, після цього дозволяється складання фахового іспиту. У країні з 1980-х років з’являється ціла мережа вищих фахових шкіл (Fachhochshulen). Австрія є першою з країн, що активно впровадила в життя систему "професіоналізації" вищої освіти, це означало охоплення молоді до 24 років якісною вищою освітою й залучення її не через класичні університети, а спеціалізовані вищі заклади. Переваги професійної освіти були в термінах отримання диплому (якщо для диплома маґістра в Австрії визначено 7,4 року, то диплом вищої фахової школи отримували майже втричі швидше). Конфедерацією асоціацій німецьких роботодавців у вересні 2003 року було опубліковано Меморандум про введення дворівневої вищої освіти, де було визначено головні напрями освіти країни: прагнення до відображення потреб суспільства в освітньому процесі, орієнтирів на реалії часу; скорочення тривалості підготовки фахівців; формування програми бакалаврату, що дійсно забезпечує базову підготовку, передбачення реалізації гнучких підходів щодо професійної здатності випускників до майбутньої діяльності; формування в майбутніх фахівців здатності до постійного професійного розвитку й навчання, формування в студентів принципу "вчись учитись". Асоціація німецьких роботодавців наголосила, що стандартизація навчальних програм є помилковим підходом у розвитку освітнього простору країни, тому що гальмує їхнє вчасне оновлення в умовах стрімких змін на економічному ринку. З погляду Асоціації, університети мають самостійно формувати навчальні програми, прагнути різноплановості в пропозиції освітніх послуг, поширювати курси практичного напряму. Однак німецькі фахівці зауважують, що за вищезазначених умов зближення освіти з бізнес-суспільством може призвести до іншої небезпеки (систематичне підкорення вузьким принципам компаній і фірм), до нехтування більш широкими інтересами суспільства в цілому. З погляду німецьких роботодавців, бізнес-суспільство уявляє систему освіти тільки через "призму" економічних інтересів потреб компаній. Сьогодні в німецькому освітньому просторі бакалаврат є базою нових професіоналів, це певний рівень вищої освіти, який прагне в майбутньому сформувати не менше 70 % спеціалістів, що вперше виходять на ринок. Програма бакалаврату не може існувати як скорочена версія програми спеціаліста, вона має бути сформована з урахуванням сучасних вимог і можливостей. Маґістратура має слугувати вимогам більш глибокої академічної освіти в межах підготовки до докторської програми, отримання знань із суміжних спеціальностей і вступ до маґістратури рекомендовано після кількох років праці, що сформують у фахівця чіткі уявлення про необхідність певного рівня знань [3].

Американська вища професійна школа формує свій освітній простір, вирішуючи такі питання, що й усі країни Європи: кількості вищих навчальних закладів у країні й спеціалістів із вищою освітою, необхідних суспільству; можливості й забезпечення загальної вищої освіти взагалі; головного завдання вищої школи і його правильного та вчасного оновлення та ін. Особливістю вищої професійної освіти США є тісна співпраця з випускниками. У масштабах країни активно співпрацює Американська рада колишніх студентів, у кожному ВНЗ існує відділ роботи з колишніми випускниками, що видає журнали реклами своїх випускників, надає допомогу в отриманні більш престижної роботи. До головних принципів вищої школи можна віднести принцип комерціалізації, принцип практики, такі основні риси передбачають, що "випускник є джерелом прибутку вищого навчального закладу", "все запропоноване має бути впроваджено". Комерціалізація забезпечує покращення матеріального стану вищих професійних закладів, дає самостійний розвиток ВНЗ, але при цьому має негативні сторони, "втрачається поняття цінностей ідей", (знання мають не тільки інструментальне значення, інколи ідеї мають велике значення незалежно від того, дадуть вони прибуток чи ні). Зміст освітнього простору США все більше підкоряється потребам практики й ринку, скорочується кількість філософських курсів, що розвивають критичне мислення. Результатом такого навчання університетів і професійної школи є викладач з "рецептурним" поглядом на викладання предметів, який не може забезпечити розвиток інтелектуальних і соціальних здібностей майбутніх фахівців [4].

Отже, система вищого професійного простору США базується на комерційному ґрунті, практичності навчальних програм, найменшій кількості аналітичних курсів, що може призвести до стримування розвитку аналітичного мислення майбутніх спеціалістів.

Серед скандинавських країн Фінляндія посідає особливе місце, добутки цієї країни значні й досягнуті завдяки соціально-економічній моделі професійного простору. Особливостями вищої освіти фінського населення є дотримання престижу інноваційної діяльності, престижу професійної освіти, а також готовності до постійного самовдосконалення. Система освіти формує єдину мету – забезпечити високим рівнем знань, навичок, просвітніх ідей усе населення країни. За короткий період у країні реалізовано принцип безперервної освіти (% витрат на освіту в країні складає 6-7 % валового національного продукту). За організацію обов’язкової освіти відповідають муніципалітети, яких у Фінляндії нараховується 450. Сучасна система вищої освіти складається з двох паралельних секторів: університетів і структурних підрозділів професійної освіти вищих навчальних закладів, багатопрофільних реґіональних ВНЗ (останні надають професійні знання й навички в різних галузях виробництва). Навчання в професійній вищій школі триває 3-4 роки і включає виробничу практику. Структура університетів охоплює 10 різнопрофільних, 3 технічних, 3 економічних, 4 художніх ВНЗ й 1 вищий військовий. Університети мають велику автономію й незалежність у виборі напрямів наукових досліджень, формування навчальних планів, отримання наукових звань. Усі вищі навчальні заклади є державними, професійні ВНЗ частково фінансуються муніципалітетами або приватними організаціями, однак частка держави складає більше ніж 50 %. Система вищої професійної освіти нараховує 29 ВНЗ. Для отримання ступеня бакалавра, як правило, необхідно 3 роки (120 навчальних тижнів), маґістра 5-6 років (160–180 навчальних тижнів), навчання на всіх етапах безкоштовне, студенти тільки вкладають щорічні внески за обов’язкове членство в студентських спілках (45–90 євро). Мінімальний студентський бюджет, що включає харчування й проживання, оцінюється в 600–900 євро. Характерною рисою професійної вищої освіти Фінляндії є тісний зв’язок науково-дослідної роботи з навчанням завдяки великій кількості лабораторій. Вищі професійні заклади сьогодні представляють як центри навчальної підготовки, так і науково-дослідної підготовки, у зазначених центрах при закладах вирішуються проблеми розвитку народного господарства країни. Фінансування фінських університетів розраховується по формулі 85– 90 % загального гранту, що виділяється на 3 роки, визначається кількістю наданих маґістерських дипломів, крім цього, університетам і професійним ВНЗ надаються спеціальні гранти для розробки інноваційних методів ефективного навчання або сприяння розвитку реґіональної економіки. У теперішній час велику увагу фінські закони приділяють регулюванню вимог ринку й діяльності вищої школи, захисту навколишнього середовища, формуванню резервів потенційного ринку праці, при цьому кожний навчальний заклад має спеціальну службу зайнятості для студентів. Відповідно до поглядів фінських дослідників, навчальний процес вищої професійної школи необхідно формувати сьогодні більш гнучким і вчасно моделювати й комбінувати курси та кількість годин навчання. Особливістю організації навчального процесу у ВНЗ Фінляндії, що мають академічний статус, є самостійне складання навчальних планів із найнеобхіднішим набором дисциплін і можливість їхнього моделювання. Студентам пропонується декілька варіантів комбінацій дисциплін, що вивчаються. Відповідно до принципу академічної свободи, вони можуть відвідувати лекції й заняття в інших ВНЗ, але екзамени складати тільки там, де перебувають на обліку. Вища професійна освіта має тенденцію максимального наближення до умов виробництва (за допомогою практики від 2-х до 9 місяців, яка ділиться на загальну й спеціальну практику). Організацію й контроль покладено на спеціальні служби, що діють при ВНЗ країни. Викладання ведеться відносно принципу активізації пізнавальної діяльності, формування навичок самостійної роботи, міждисциплінарної співпраці. У період навчання широко застосовується метод проблемного навчання, що передбачає самостійну працю студентів у невеликих групах над проектами, поряд з іншими видами занять – лекціями, лабораторними заняттями, семінарами. Великого значення набуває орієнтація на навчання в фокусі інноваційних технологій, формування нової системи вищої освіти, що є принципово важливим для рішення завдань щодо розвитку економіки країни; проводяться наукові пошуки, в ході яких народжуються нові методи освіти: асоціативний, штучний інтелект, метод прецеденту, навчання за допомогою телеконференцій. Кожний ВНЗ разом із вирішенням завдань щодо професійної освіти молоді формує свою систему освіти дорослих, або систему підвищення кваліфікації. Так звані "вищі народні школи", яких у 2003 році нараховувалося 91, належать асоціаціям, політичним партіям, профспілкам (термін навчання – 1-3 роки, держава фінансує такі школи на 55 %, а студенти-дорослі – на 20 %, інші кошти надходять із інших джерел). Слід відзначити, що систему освітніх професійних шкіл для дорослих мають усі підприємства, ВНЗ ж формують центри подальшої освіти дорослих. У Фінляндії сьогодні прийнято концепцію "суспільства, що навчається", де освіта пропонується молоді в широкому соціально-економічному контексті. Система освіти Фінляндії оновлюється за принципом "учитися постійно", програми націлено на навчання в контексті інноваційних підходів і технологій, особлива увага приділяється професійній освіті дорослого населення, що є головним завданням освіти країни.

Отже, системи освіти різних країн світу мають багато рівнобіжностей, але сьогодні націлені на впровадження інноваційних технологій, будування наукових центрів, формування системи освіти дорослого населення, слідування принципу "вчитися протягом життя", "вчитись учитися", слідування вимогам ринку праці, застосування гнучких технологій у викладанні курсів, використання принципу комерціалізації ВНЗ і створення додаткових можливостей для студентів вищої професійної школи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Toffler A. Szok przyszlosci. – Poznan, 1999. – 11 р.
2. Корсак К. Про роль Учителя в освіті XXI ст. / К. Корсак // Початкова школа. – 2001. – N 4. – С. 31.
3. Всемирный статистический обзор по высшему образованию : раб. док. Всемирной конф. по высш. образ., 5-9 окт. 1998 г. / ЮНЕСКО. – Париж, 1998. – С. 56.
4. Гаганова О.К. Американская высшая школа сегодня / О.К. Гаганова // Педагогика. – 2006. – N 4. – С. 113.
5. Воробьев Н.Е. Особенности системы образования в Финляндии / Н.Е. Воробьев, И.С. Бессарабова // Педагогика. – 2006. – N 2. – С. 112–114.