Сфера військової діяльності на сучасному етапі характеризується значним ускладненням своїх функцій, підвищенням вимог до її результативності та якості. Ці вимоги відбиваються на кваліфікаційних характеристиках військових фахівців, збільшенні обсягу їхніх знань, універсалізації вмінь і навичок, наявності мотивацій до військово-професійного самовдосконалення, саморозвитку, формування цих мотивацій стає одним із найважливіших завдань системи військової освіти України. Сучасні реалії її розвитку свідчать про пріоритет післядипломної підготовки військових фахівців, яка уможливлює підвищення рівня їхньої професійної компетентності, узгоджує інтереси особистості й потреби суспільства у військово-професійній сфері.

Важливою тенденцією розвитку системи післядипломної військової освіти є її інформатизація як діяльнісний процес із розробки та впровадження інформаційно-комунікативних технологій у навчальний процес із метою більш ефективної підготовки фахівців до максимального задоволення їхніх професійних потреб, до універсальної орієнтації в інформаційному просторі. Інформаційна підготовка набуває статусу безперервності, загальності. Одним з основних напрямів інформатизації освіти є формування, розвиток інформаційної культури фахівців майже всіх професійних сфер.

Проблеми інформаційної культури стали предметом значної кількості досліджень. Різні аспекти їхнього вивчення розкрито в роботах В.З. Аладьєва, Н.В. Апатової, Р. Вільямса, М.Г. Вохришевої, М.И. Гендіної, О.В. Данильчук, Г.М. Дулатової, Ю.С. Зубова, С.М. Оленєва та ін. З проблем інформаційної культури плідно працюють українські дослідники Л.С. Вінарик, О.М. Щедрин, Н.Г. Джинчарадзе та ін. Педагогічний напрям досліджень із питань формування інформаційної культури майбутніх інженерів, економістів, педагогів, бібліографів, юристів, податківців тощо презентовано працями М.М. Близнюка, Т.Л. Богданової, Г.В. Вишинської, О.П. Зінченко, М.Г. Коляди, І.М. Смирнової, В.С. Цимбалюка, Л.І. Шевчук та ін. І весь цей масив тематичних досліджень зорієнтовано на вивчення різних аспектів інформаційної культури студентської молоді, залишивши поза увагою систему післядипломної підготовки. Але саме проблеми інформатизації освіти дорослих є сьогодні вкрай актуальними, зокрема це стосується системи післядипломної військової освіти, організація якої, крім вікових особливостей, має суто галузеву, військову специфіку.

Основна особливість системи післядипломної військової освіти полягає в режимі діяльності військових навчальних закладів та статусу їхніх слухачів – військовослужбовців, що значною мірою відбивається на характеристиці проблем освіти, навчання і виховання дорослих, вирішенням яких займається андраґоґіка.

Але перш ніж визначити специфіку андраґоґічних принципів у системі післядипломної військової освіти, вважаємо за доцільне розглянути деякі суперечності андраґоґіки, зумовлені чинниками її становлення і далеко не поступальним характером розвитку.

Термін "андраґоґіка" було запропоновано в 1833 р. істориком освіти К. Каппо, який звернув увагу на зростаючу потребу в знаннях і ускладненій діяльності дорослих людей, викликаної впровадженням, розширенням і постійним відновленням технічних засобів виробництва (парових машин, верстатів, паровозів тощо). Однак труднощі, котрі виникали в процесі навчання дорослих, існуючих за всі часи, були узагальнені в особливу проблему, яка вимагала серйозного вивчення. Справа в тому, що основним змістом і завданням педагогіки було навчання і виховання підростаючого покоління. Статус особливої проблеми навчання та розвитку дорослої людини припускав створення спеціальної наукової дисципліни, предметом якої повинна була стати особистість дорослої людини, яка володіє не тільки певним арсеналом знань, а й значним життєвим досвідом. Разом із тим цей предмет – доросла людина – і по теперішній час не отримав конкретного визначення. Спочатку тому, що педагогіку справедливо вважали наукою виховання всіх, і ця позиція приймається й сьогодні. Потреба в андраґоґіці (від грец. аndros – доросла людина і agogge – управління) як у науковому напрямі визначило XIX століття – сторіччя машин. Але тоді його завданням був не всебічний розвиток особистості, не формування високодуховного Homo sapiens. В умовах поступового знеособлення виробничих процесів, прискорених впровадженням конвеєра Г. Фордом, основи андраґоґіки передбачали, насамперед, ліквідацію нестачі умінь дорослого в техносфері, необхідність його вдосконалення як Homo faber – людини, що виробляє [1]. Ця тенденція простежувалась і в підготовці військових кадрів, оскільки в умовах індустріальної цивілізації основний акцент у забезпеченні обороноздатності було зроблено на розвиток науки й техніки, внаслідок чого виготовлення озброєння постійно оновлювалося і розширювалося. Ці процеси визначили динамічні зміни статусу особистості у військовій сфері, необхідність підвищення її професійно-кваліфікаційного рівня. Як наслідок – змінилося в бік збільшення й різнобічності соціальне замовлення до військової освіти, яка стала необхідним компонентом механізму створення потужних армій, військових формувань, розробки теорії військового мистецтва, нових зразків озброєння й техніки, тактики і способів розвідувальних дій, використання науково-технічних досягнень у практиці військ. Зміст військової освіти став більш конкретизованим, вузькоспеціалізованим, що відповідало запитам військової практики. Це також відповідало панівній на той час філософській концепції позитивізму (О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер та ін), основним принципом якого була корисність. Під прапором "максимально корисної освіти" відбулося якісне оновлення військової освіти, що проявилося в зміні цілей, наповненості її змісту науково-технічними компонентами і спрямуванням на поглиблення прикладної науково-технічної орієнтації. Саме тоді в системі військової освіти з’явилися нові структурні елементи: курси перепідготовки, підвищення кваліфікації та ін. Військова освіта прагнула реалізувати себе відповідно до норм і стандартів інженерного мислення: якщо суспільство розглядалося як машина, особистість – її деталь, то військова освіта була підведена до форми "проекту","технології". У результаті її зміст втратив духовну наповненість, став суто прагматичним.

У цьому контексті характер андраґоґіки того часу здається цілком зрозумілим. Проте її розвиток тривав, і протягом 1950–1970-х років відбулося становлення андраґоґіки як самостійної науки про навчання дорослих. Цей процес пов’язаний з іменами німецького професора Ф. Пеггелера, голландця Т. Тен Хаве, югославських учених Б. Самоловчева й Д. Савичевича, поляка Л. Туроса. Цілісна ж андраґоґічна модель навчання була сформована в 1970-ті роки в роботах американського андраґолога М.Ш. Ноулза, англійця П. Джарвіса, групи вчених із Ноттінгемського університету. У своїй фундаментальній праці "Сучасна практика освіти дорослих. Андраґоґіка проти педагогіки" М.Ш. Ноулз, сформулювавши основні положення андраґоґіки, все ж таки протиставив її педагогіці. Відмінність між ними він визначив таким чином: педагогіка виховує в учня індивідуальність, а андраґоґіка – ретельність, механістичність. Саме виконавські, техніцистичні принципи визначали сутність військової освіти того періоду, що призвело її в цілому та основні елементи (мету, структуру, зміст, методи навчання та виховання) в глибоке протиріччя із соціальними умовами, що різко змінилися.

В умовах незалежності, самостійності України, її інтеґрації до європейської спільноти на тлі її глобальних інформаційних реконструкцій здійснюється реформування військової освіти, що відповідає новій парадигмі і параметрам постіндустріального суспільства. У ньому головна роль відведена інтелектуальній технології, а основним товаром, основним продуктом соціальної діяльності є виробництво та використання знань. Постіндустріальне суспільство в центр вводить особистість, "людський капітал" як сукупність соціально-кваліфікаційних знань, навичок, талантів. Людину нового типу суспільства можна визначити як "багатомірну", що володіє багатим духовним світом, вільно орієнтується в різних формах самовираження та матеріальних успіхів, вступає в соціальні відносини не під зовнішнім тиском, а за власним вибором. Трудова діяльність для "багатомірної особистості" є "грою сил", перетворюється із засобу "мати" в спосіб "бути", іншими словами – стає сферою реалізації її здібностей, потенційних можливостей. У якості своєї ідеальної моделі освіта бачить особистість гармонійної орієнтації як у технічному, так і гуманітарному культурному просторі. Під впливом сучасних інформаційних новацій кардинально змінюється зміст військової освіти, відбувається становлення й удосконалення його зовнішньої, елітної підсистеми – післядипломної підготовки, в якій найбільш ефективно ведеться пошук нових освітніх технологій. Згідно з тенденцією інформатизації всіх сфер функціонування суспільства, впровадження сучасних інформаційно-комунікативних технологій стає атрибутом післядипломної підготовки офіцерів.

Крім інформатизації самого навчально-виховного процесу, найважливішим його завданням є підготовка офіцерів до комфортної діяльності в інфосфері, до швидкого сприйняття й обробки значних обсягів інформації, оволодіння ними сучасними засобами, методами і технологіями інформаційної діяльності. Проблема, що виникає у зв’язку з поширенням інформаційних технологій, крім очевидної для всіх технічної складової, має ще один аспект, який найчастіше залишається в тіні, але більш важливий – гуманітарний. Він обумовлений важливістю інформаційної складової сучасного життя й необхідністю підвищення як загального культурного рівня фахівців з обробки інформації та її споживачів, так і цілеспрямованого підвищення рівня їхньої інформаційної культури.

Інформаційна культура становить новий напрям, що виник під впливом НТП і створення електронних інформаційних технологій. Незважаючи на свою "юність", цей напрям має досить потужний арсенал наукових досліджень, що прагнуть визначити місце інформаційної культури в системі вже існуючих наук про інформацію. Одна з найбільш дискутивних проблем: визначення поняття інформаційної культури. Свідомо припускаючи аналіз порівняльного зіставлення її дефініцій авторами тематичних досліджень, зазначимо лише, що абсолютна їхня більшість розглядає інформаційну культуру як сукупність знань, умінь і навичок, а також здібностей застосовувати їх при вирішенні завдань засобами нових інформаційних технологій (НІТ).

Ця позиція об’єднує представників інформаційного підходу до процесу формування інформаційної культури. Однак дефініція інформаційної культури в такій інтерпретації ототожнює її з поняттям комп’ютерної грамотності, що є найважливішим складовим елементом інформаційної культури, але не її аналогом. Як феномен, обумовлений рівнем загальної культури особистості, інформаційна культура є показником її творчої активності, її світосприйняття, рівня розвитку "сутнісних сил" людини. Інформаційний підхід, до того ж, не сприяє подоланню суперечностей між технократичною тенденцією в освіті та її гуманістичною спрямованістю.

У виявленні сутності інформаційної культури нам ближче точка зору вчених, які розглядають її як важливу складову загальної культури людини. Саме культурологічний підхід дозволяє визначити педагогічний потенціал інформаційної культури, яка сприяє формуванню світоглядних установок особистості, її ціннісних орієнтацій стосовно інформації не тільки як товару, а як елементу культури. Інформаційна культура протистоїть дегуманізації розвитку, підміні духовних цінностей науково-технічними нововведеннями, захищає людину від надмірного впливу НІТ, маніпулювання її свідомістю засобами масової інформації.

Аксіоматичним можна вважати положення про те, що процес формування інформаційної культури студентів вищих навчальних закладів значною мірою відрізняється від моделі розвитку інформаційної культури слухачів у системі післядипломної підготовки. За останній час наукове забезпечення освіти дорослих збагатилося солідними аналітичними матеріалами та рекомендаціями на підставі результатів різнобічних досліджень.

У числі перших слід назвати монографічну серію, чотири томи якої видано Інститутом освіти дорослих РАО. Згідно з новою освітньою парадигмою автори видання досліджують, зокрема, проблеми дорослої людини в освітньому середовищі, акмеологічний аспект розвитку психічної і соціальної зрілості, обґрунтовують нові цінності освіти для особистості [2]. Актуальними для організаторів освіти дорослих є роботи С.І. Змейова [3], чиї концептуальні положення інтерпретовано в нашому дослідженні з виявлення особливостей формування інформаційної культури в системі післядипломної військової освіти.

В андраґоґічній моделі розвитку інформаційної культури військового фахівця синтезовано сутнісні характеристики теорії інформації та культури, виділено системні елементи культури фахівця, педагогічні умови, методи і засоби актуалізації її потенціалу.

Аналіз моделі культури фахівця [4] дозволив зробити висновок, що професійна діяльність людини багато в чому визначає особливості й змістовну сутність її інформаційної культури. У свою чергу інформаційна культура фахівця певної сфери об’єктивно впливає на всі системні складові загальної культури особистості. Таким чином, ми визначаємо інформаційну культуру військового фахівця-офіцера як системну інтеґративну характеристику актуалізації його знань, умінь, навичок адекватно орієнтуватися в інформаційному просторі, використовувати наявні інформаційні ресурси, створювати нові продукти своєї діяльності шляхом умілого комбінування інформаційного потенціалу з метою досягнення результатів професійної діяльності у військовій сфері відповідно до світогляду, ціннісних установок, професійних переконань, інформаційно-технологічного та інтелектуально-творчого досвіду.

Розвиток інформаційної культури в системі післядипломної військової освіти можна розглядати як цілеспрямований і соціально зумовлений процес. Ефективність розвитку інформаційної культури в системі післядипломної військової освіти досягається за рахунок побудови цілісної методичної системи з урахуванням особливостей організації освітнього процесу дорослих, специфіки професійної діяльності. В умовах інформатизації освітнього процесу опора на андраґоґічні основи як навчання, так і розвитку інформаційної культури не тільки відрізняється, але й визначається методами та засобами роботи з комп’ютерною технікою. Використання комп’ютерних навчальних та контрольних програм, інформаційних ресурсів Internet, електронних підручників, творчих завдань – усе це сприяє збагаченню досвіду вільної орієнтації в інформаційному просторі, удосконаленню аналітичних навичок, розвитку критичного ставлення до змісту інформації, підвищенню рівня інтересу і творчої самореалізації фахівця, формуванню його інформаційного мислення й нового світосприйняття. Оволодіння формами роботи в мережному режимі, використання групового виду занять розвивають навички та вміння спільної діяльності.

При розробці методичної системи процесу розвитку інформаційної культури в системі післядипломної військової освіти слід також ураховувати особливості, пов’язані зі специфікою і якісними характеристиками континґенту слухачів, їхніми очікуваннями від навчального процесу, труднощами організації побутових, сімейних сфер їхнього життя тощо.

Склад слухачів цієї системи відрізняється високим рівнем професійної підготовки, що зумовлює їхній інтерес до конкретних практичних знань і підсилює скептичне ставлення до теоретичних основ навчального матеріалу. Багато хто зі слухачів, маючи серйозний посадовий статус, звикли наказувати і контролювати, тому складно адаптуються до нової соціальної ролі слухача. Різний рівень обсягу знань, умінь слухачів, мобільності їхньої пізнавальної діяльності, комунікативних навичок розглядається як негативний чинник у процесі розвитку інформаційної культури. Однак досвідчений викладач завжди зможе перетворити його в позитивний, ураховуючи, що дорослому, який навчається, належить провідна роль у процесі навчання; він прагне самореалізації, самостійності й самоврядування, а навчається для вирішення важливих життєвих, професійних проблеми й досягнення конкретної мети.

Ефективність розвитку інформаційної культури в системі післядипломної військової освіти залежить від рівня наукової обґрунтованості самої моделі становлення інформаційної культури, що відбиває тенденції інформаційного суспільства та специфіку професійної діяльності слухачів, а також методичну технологію її розвитку.

Обґрунтування методичної системи розвитку інформаційної культури слухачів у системі післядипломної військової освіти – наступний етап дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров Б. Основна проблема андрагогіки та шляхи її вирішення засобами сучасних інформаційних технологій / Б. Александров // Післядипломна освіта в Україні. – 2005. – N 2. – С. 11–15.
2. Образование взрослых на рубеже веков: вопросы методологии, теории и практики : в 4-х т. – Том 3. Психологические основы образования взрослых. Книга 1. Образование взрослых: социально-психологические проблемы, поиски, решения. – СПб. : ИОВ РАО, 2000. – 184 с.
3. Змеев С.И. Основы андрагогики : учеб. пособие для студентов, аспирантов и преподавателей / С.И. Змеев. – М., 1999. – 152 с.; Змеев С.И. Андрагогика. Основы теории и технологии обучения взрослых / С.И. Змеев. – М., 2003.
4. Крылова Н.Б. Формирование культуры будущего специалиста / Н.Б. Крылова. – М. : Высшая школа, 1990. – 142 с.