Досягнення гармонії та цілісності особистісної організації життя виступає головним питанням в оцінки його якості. У цьому контексті поняття комунікативної культури набуває нового значення. Йдеться вже не тільки про функціональну ефективність комунікативної діяльності її суб’єктів, а головне – про психологічну комфортність цієї діяльності, що можливо тільки за умови формування духовних цінностей взаємодії між людьми та розвитку культури емоційно-вольової регуляції особистої життєдіяльності. При цьому культура спілкування як феномен соціокультурних трансформацій та феномен індивідуальної "біографії" особистості потребує вивчення її психологічного змісту та організації, оскільки привласнення культурного досвіду взаємодії демонструє розвиненість найвищої цінності – цінності людського буття. Вивчення ролі емоцій у загальній характеристиці психічного розвитку дозволяє по-новому оцінити інформацію про основні рівні афективної регуляції поведінки людини. Регуляція поведінки, розвиток якостей довільної регуляції психічної активності – найближче завдання розвитку при переході до нового періоду життя – від дошкільного до шкільного віку. Можливість робити вибір, регулювати свою поведінку, особисту діяльність виступає характеристикою розвиненості психіки, оскільки дозволяє людині виконувати в житті якісно різні завдання адаптації чи перетворення, а в цілому, взаємодіяти з природним і соціальним оточенням.

Закономірно розвиваючись у єдину систему регуляції, рівні емоційної регуляції в кожному окремому випадку розставляють різні акценти в емоційну картину життя дитини, створюючи в остаточному підсумку типову, саме для кожного індивіда свою манеру емоційних взаємин із зовнішнім світом і із самим собою. Система рівнів емоційної регуляції визначає те, що в підсумку можна назвати емоційною індивідуальністю людини. Якою ж мірою розвиток конативних (поведінкових) якостей, що базуються та проявляються через розвиток емоцій та емоційне забарвлення поведінки сприяє формуванню механізмів рівнів емоційної регуляції? Так, відомі психофізіологічні механізми регуляції (польова реактивність, стереотипія, експансія, емоційний контроль) набувають додаткового усвідомлення своєї ролі у формуванні культури міжособистісної взаємодії дитини з оточенням. Проаналізуємо окреслені механізми емоційно-вольової регуляції в контексті вікових досягнень дитини у сфері мовної комунікації. Так,

• перший рівень емоційної регуляції, рівень польової реактивності, хоча й пов’язаний із найбільш примітивними, пасивними формами психічної адаптації, однак здійснює свій найважливіший внесок у постійний процес вибору позиції найбільшого комфорту і безпеки, тому що зазначене афективне орієнтування спрямоване на оцінку кількісних характеристик і просторових пропорцій предметів зовнішнього середовища. Цей механізм емоційної регуляції обов’язково бере участь у всіх проявах життєдіяльності дитини, багато в чому визначає людську поведінку в житловому оточенні: освоєння двору, вулиці, вибір місця відпочинку. Польова реактивність як форма психічної адаптації регулює процес спілкування, визначаючи афективну дистанцію контакту і забезпечуючи індивіду безпеку та емоційний комфорт. У наступному розвитку цей механізм емоційної регуляції здійснює важливий внесок в організацію процесу творчого рішення завдань, оскільки присутність у ньому елементів неусвідомленості, інтуїції, слабості активної довільної організації дозволяє викликати загальне непередбачене відчуття краси й гармонії як сигнал правильності виниклого рішення;
• такий рівень афективної регуляції, як рівень стереотипів, забезпечує вироблення стереотипів сенсорного контакту організму із середовищем, упорядковує психосоматичні відчуття, пов’язуючи їх із зовнішніми сигналами про можливість реалізації потреб організму. Виникаюча при цьому афективна вибірковість у контакті з навколишнім світом забезпечує можливість активного відтворення визначених емоційних вражень, збереження постійних умов існування, звичного ритму впливів. Сформований рівень емоційних стереотипів робить стійкими та стабільними позитивні емоційні переживання, оскільки вони спираються на афективну пам’ять. Фіксуючи стійкий афективний зв’язок між враженнями і створюючи досвід сенсорної взаємодії із середовищем, цей рівень емоційної регуляції великою мірою закладає основи формування індивідуальності людини, дозволяючи проявити власні пристрасті в сенсорних контактах зі світом, визначаючи індивідуальні смаки. Афективний образ світу на цьому рівні емоційної регуляції знаходить стійкість, визначеність, індивідуальне забарвлення. Одночасно характер асоціативних яскравих забарвлених вражень дозволяє людині протягом життя прагнути до їхнього відтворення через демонстрацію звичок, переваг, пристрастей. Емоційний рівень регуляції за допомогою механізму створення стереотипів дозволяє людині фіксувати способи контакту із середовищем, можливість виробляти оптимальну для себе манеру взаємодії з тими, хто оточує, розвивати індивідуальний поведінковий репертуар засобів спілкування, засвоювати необхідний мовний етикет. Усі первинні культурні навички взаємодії дитини, підкріплені позитивними емоціями, формують емоційний рівень регуляції, що заснований на створенні стереотипів. І це зберігає витрати психічних сил малюка, усуває зайве напруження. У ситуації емоційної взаємодії дитини з природним і соціальним світом рівень польової реактивності демонструє, що саме оточення впливає на індивіда своїми фізичними характеристиками і завданням суб’єкта виступає необхідність відвідати ці впливи, знайти оптимальну позицію, адекватно зреагувати. Рівень механізму дії стереотипів указує, як у координатах соматичного "Я" оцінюється ситуація взаємодії не тільки за інтенсивністю, але й за якістю впливу. У силу цього, розглянутий рівень афективної регуляції (афективні стереотипи) робить нестерпними ситуації порушення зв’язку чи звичного порядку, робить нестерпною ситуацію напруженого чекання та затримки вже "заявленого" приємного відчуття. На цьому рівні емоційної регуляції дитина не може та й "не любить" чекати, гостро переживає сенсорний дискомфорт. У випадках затримки процесу становлення наступних рівнів афективної регуляції, що проявляється коли в життєдіяльності серед регулятивних механізмів та рівнів емоційної регуляції залишається тільки механізм стереотипів, дитина і більш старшого віку зі страхом сприймає зміни в навколишньому оточенні, не може адаптуватися до порушень звичного ритму життя, оцінює затримку виконання бажання як катастрофу;
• такий рівень афективної організації поведінки (рівень емоційної експансії) представляє новий ступінь розвитку емоційного контакту із середовищем. У навколишній ситуації виділяються не тільки об’єкти бажання, але й бар’єри. Цілісна позитивна оцінка всієї ситуації дає суб’єкту можливість зосередитись на неприємних враженнях, несподіваних впливах. Сама можливість перешкоди стає приводом для запуску механізму дослідницької поведінки, пошуку шляхів подолання труднощів. При цьому активна взаємодія дитини з навколишнім надає їй можливість оцінки своїх сил, породжуючи саму потребу в зіткненні з перешкодами, через подолання яких дитина одержує життєво необхідну інформацію про межі власних можливостей. Так, орієнтування в можливості опанувати ситуацією обертається для суб’єкта орієнтуванням у власних силах. Якщо на рівні емоційних стереотипів нестабільність ситуації, невідомість, небезпека, незадоволене бажання завжди викликають тривогу і страх, то на новому рівні емоційної регуляції ті ж самі враження мобілізують суб’єкта на подолання труднощів. При цьому в дитини з’являються нові емоційні переживання – цікавість до нового й несподіваного враження, захоплений стан та почуття азарту в подоланні небезпеки, гнів у прагненні до знищення перешкоди, потреба в почутті ризику та випробування себе. Однак, як відзначають дослідники емоційної регуляції, дискомфортні враження можуть бадьорити та мобілізувати суб’єкта тільки за умови його впевненості в можливості оволодіння ситуацією, за умови передчуття перемоги, за достатньої впевненості суб’єкта у власних силах. Як не оцінити значення для людини позитивної самооцінки! Шанси успіху оцінюються при цьому з високим ступенем індивідуальних розходжень і великою мірою залежать від рівня загальної психічної активності, досвіду емоційного реагування на контакти із середовищем. Тим самим афективна пам’ять на цьому рівні емоційної регуляції стає фактором накопичення нового знання про себе. Якщо рівень стереотипів розробляв знання про соматичне "Я", його вибірковість у сенсорних контактах зі світом, то рівень емоційної експансії створює афективний досвід успіхів та поразок, що виробляє основу для розвитку рівня домагань суб’єкта, його афективне самовідчуття "можу", "не можу". Подібний тип поведінки є характерним для дітей, підлітків і навіть дорослих людей, коли завдання афективного освоєння світу найбільш актуальні і зважуються наочно. Наприклад такі життєві ситуації, як скорення темряви, глибини, висоти, обриву, відкритого простору тощо. Досягнення афективної мети може здійснюватися й у символічному плані (фантазії, малюнку, грі), оскільки на цьому рівні афективної регуляції переживання відриваються від безпосередньої сенсорної основи, що дає суб’єкту можливість життя в уяві в позачуттєвому просторі вражень;
• такий за ступенем складності рівень емоційної регуляції – рівень емоційного контролю – забезпечує новий крок у поглибленні й активізації взаємодії суб’єкта з навколишнім світом. Орієнтування цього рівня спрямовані на виділення емоційних проявів іншої людини як сигналів, найбільш значимих у ситуації життєдіяльності організму. Опосередкований характер такого орієнтування дозволяє дитині перебороти обмеженість ситуації взаємодії і вийти за її межі, що забезпечує можливість оцінки емоційних наслідків вчинку. З появою емоційного контролю над афективними переживаннями можна говорити про виникнення власне емоційного життя людини, про освоєння дитиною простору внутрішнього психічного життя. "Натуральні" переваги стають соціалізованими, цивілізованими, культурними. Позитивно оцінюється схвалення людей, негативно – їхні негативні реакції, що забезпечує адекватність реагування на оцінку людей, які оточують, і можливість емоційного контролю власної поведінки. Якщо на попередніх рівнях афективної регуляції та емоційної адаптації суб’єкт аналізує свій досвід, розраховує тільки на свої сили, він не виділяє емоційні реакції інших людей як необхідні сигнали для особистого орієнтування. Так, реакції інших виступають як тонізуюче джерело, мають значення як привід для запуску афективного механізму "гойдалки". У цьому випадку дитина буде дражнити дорослого, прагнути робити йому на зло. Тільки рівень емоційного контролю, що реально спирається на афективний досвід інших людей, оскільки через розвинений (або не розвинений!) досвід емпатії стає знайомим, зрозумілим та усвідомленим, стабільно забезпечує адекватне емоційне реагування на ситуацію, що протікає. Поведінковий акт суб’єкта стає вчинком – дією, що будується з урахуванням відносини до нього іншої людини. Так, завдяки появі емоційного контролю відбувається ускладнення афективної регуляції у взаємодії з навколишнім і можливість удосконалювати знання про себе, можливість регулювати поведінку серед оточення. Якщо рівень стереотипів встановлює афективний контроль над внутрішніми соматичними процесами, а рівень афективної експансії закладає основу рівня домагань, оцінює можливість активного впливу на навколишнє, то рівень емоційного контролю формує самовідчуття, що забарвлене емоційними оцінками інших людей, створює тим самим передумови розвитку самооцінки. Тут емоційний досвід фіксує заборони та кращі форми контакту з навколишнім світом, що відбиваються в досвіді інших людей та сприймаються дитиною, оскільки афективне переживання на цьому рівні регуляції пов’язано зі співпереживанням, проявом емпатії до іншої людини. Рівень емоційного контролю опосередкований переживанням іншої людини і тому є власне соціалізованим емоційним переживанням. Цей рівень афективної регуляції створює образ надійного, стабільного навколишнього світу і такий захист дитині дає емоційна впевненість у силі інших, у їхніх знаннях, в існуванні емоційних правил поведінки. На цьому рівні розвитку афективної регуляції (рівні емоційного контролю) суб’єкт одержує відчуття безпеки, затишку навколишнього світу і, у випадку невдалого контакту з оточенням реагує ні відходом, ні руховою бурою, ні спрямованою агресією – він звертається по допомогу до інших людей.

Так, довільна регуляція поведінки дитини, що виступає віковою характеристикою старшого дошкільного віку, закладається через базові підвалини розвиненої сфери емоційного реагування та розвитком сфери свідомості. Формування багатьох якостей означених психологічних сфер великою мірою відбувається через досвід комунікації, взаємодії.

Культурний розвиток психічних механізмів афективної регуляції розвивається як складна саморегулююча система, що забезпечує можливість гнучкої адаптації і перетворень, необхідних людині в навколишньому світі. Настільки значуща та самостійна роль цієї системи в психічному житті людини дозволяє розглядати численні взаємозв’язки та її відносну автономність у загальному портреті особистості. Будучи основою психологічних досягнень конативного (поведінкового) рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку, система емоційної регуляції взаємодії особистості із середовищем великою мірою визначає індивідуалізованість взаємин дитини з тими, хто оточує, свою манеру поведінки. Розвинені механізми емоційної регуляції: польова реактивність, стереотипія, експансивність, емоційний контроль, складають тим самим основу для формування індивідуального стилю спілкування, закріплення механізмів емоційної регуляції поведінки в психічних якостях свідомості та особистості в цілому зберігається найчастіше протягом усього життя.

Рівні емоційної регуляції, що визначаються в особливостях мовного спілкування та якостях комунікативно-мовленнєвого розвитку, дозволяють вирішувати суб’єкту якісно різні завдання взаємодії із середовищем. Сформовані механізми та рівні регуляції не можуть підмінити один одного, і ослаблення чи руйнування одного з них призводить до загальної афективної дезадаптації дитини в навколишньому світі. У той же час надмірне посилення механізмів одного з них, як стверджують психологи, випадання будь-якого з механізмів регуляції із загальної системи формування емоційно-вольової сфери теж можуть стати причиною афективної дефіцитарності. Спільна робота всіх рівнів афективної регуляції в рішенні життєво важливих завдань взаємодії суб’єкта зі світом забезпечує розвиток афективно-значеннєвої функції свідомості, тим самим знов-таки забезпечує розвиток індивідуальності, індивідуалізованості в характер відносин суб’єкта з оточенням. Розглянуті рівні афективної регуляції починають функціонувати вже з перших дні та місяців життя людини. У період молодшого дошкільного віку вони яскраво розвиваються, а в старшому дошкільному віці вони помітно перетворяться, удосконалюючи механізми "стабілізуючих" і "динамічних" акцентів у загальній системі емоційної регуляції. Щоб стати "стабілізуючим" фактором формування індивідуальності дитини через розвиток й ускладнення контактів дитини з навколишнім світом, емоційний досвід п’ятирічного дошкільника повинен пройти рубікони усвідомлення, з’єднати емоційний досвід зі зростаючою свідомістю, особливості якої обумовлюються завданнями психофізичного дозрівання, що закономірно виникають.

Поведінкова складова та емоційна регуляція взаємодії дитини з оточенням (конативні якості мовлення) зберігають свою важливу роль в усі такі періоди дитинства, оскільки відбувається постійне ускладнення функцій, що реалізуються через комунікативно-мовленнєві дії, через невербальні і мовні засоби спілкування. Функції (фатична, емотивна, інформативна, управлінська) засвоюються дитиною в контексті розгортання соціально-партнерського оточення (близькі дорослі, однолітки, малята) та за рахунок ускладнення інструментальних засобів комунікації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Комунікативно-мовленнєвий розвиток дитини: співвідношення базових якостей // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. – К., 2004. – Т. VI, вип. 4. – С. 239–247.
2. Особистість дошкільника: надії та перспективи розвитку : наук.-метод. посібник / заг. ред. Т.О. Піроженко. – Київ–Житомир, 2002. – Ч. 1. – 52 с.; Ч. 2. – 88 с.
3. Пироженко Т.А. Коммуникативно-речевое развитие ребенка : монография / Т.А. Пироженко ; рецензенты : В.А. Моляко, Е.Л. Кононко, В.В. Рыбалка. – К. : Нора-принт, 2002. – 308 с. (Рекомендована к печати Ученым советом Института психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, протокол N 7 от 01.07.02).
4. Психічний розвиток дитини дошкільного віку: досвід роботи сучасного дошкільного навчального закладу / уклад. Т.О. Піроженко. – Запоріжжя : ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2003. – 168 с.
5. Учите малыша общаться с детьми и взрослыми / соавт. С.Е. Кулачковская, С.А. Ладывир. – К., 1995. – 65 с.