Родина є природним середовищем первинної соціалізації, стартовим майданчиком входження дитини у світ, джерелом духовної, емоційної, матеріальної підтримки. Ще до народження та з перших днів появи дитини на світ сім’я покликана зберігати фізичне та психічне здоров’я малюка, розвивати його особистісний потенціал. Емоційне сприйняття навколишнього світу починається ще в преперенатальний період, а після народження воно збагачується, урізноманітнюється, ускладнюється. Входження в соціум супроводжується різноманітними переживаннями дитини – виявляє інтерес, подив, радість, горе, гнів, страх, сором, антипатію, хвилювання… Малюк диференціює явище соціальної дійсності у двох вимірах – приємні – неприємні, безпечні – небезпечні. Якщо ті чи інші реакції набувають характеру тенденції, вони перетворюються на емоційні риси. Тому вкрай важливо, щоб переживання малюка мали різну забарвленість, щоб серед них переважали позитивні, щоб у душі зростаючої особистості посилилася довіра до світу людей [5].

Подальше розширення взаємодії дитини з довкіллям супроводжується появою нових емоцій та вражень, соціальних впливів, що доповнюють, розширюють, посилюють або нівелюють виховні впливи родини.

У період дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, що має забезпечити різнобічний розвиток дитини, є дошкільний навчальний заклад. Його гармонійна взаємодія з родиною є запорукою щасливого буття дитини в дошкільні роки, отримання нею насамперед духовних здібностей як домінантних у складній системі життєтворчості особистості. В умовах сімейного та суспільного виховання важливо створити такий розвивальний простір, який допоможе повною мірою розкрити природні можливості дитини.

Природне, предметно-ігрове і соціальне середовище – звичні та зрозумілі складники цілісності під назвою "розвивальне середовище". Однак питання: за яких умов його можна вважати розвивальним?; для кого середовище має бути розвивальним, для дитини чи для дорослого?; які елементи охоплює поняття "розвивальне середовище"?.. залишаються відкритими.

По суті, йдеться про простір, у якому перебуває, живе, діє, налагоджує стосунки, радіє і засмучується дитина. У цьому розумінні ми розглядаємо простір "Я" як середовище (зовнішнє – все те, що дитина відносить до категорії "моє", і внутрішнє – духовно-душевне). Саме тому простір "Я" розглядається як четвертий складник розвивального середовища, що характеризується спільними з іншими та специфічними параметрами [4].

Цінність емоційної складової в розвитку особистості не викликає сумнівів, середовище власного "Я" дитини можна вважати розвивальним, сприятливим для її особистісного зростання за наявності емоційного супроводу всіх подій, що відбуваються в житті дитини. Емоції (від лат. emovere – вражаю, хвилюю) є частиною психічного життя особистості, визначальним компонентом спрямованості та активності всіх психічних процесів: мислення, пам’яті, уваги, мовлення тощо. Саме тому видатні психологи – Л.І. Божович, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, Г.С. Костюк, С.О. Ладивір та інші – стверджують, що формування людських емоцій є головною умовою розвитку особистості. На думку С.Л. Рубінштейна, один і той самий процес може бути як інтелектуальним, так і емоційним або вольовим. Однак залежно від змісту цього процесу, вікових або індивідуальних особливостей провідною може стати одна з вищеназваних складових. У відношенні до дошкільного періоду дитинства домінантною складовою виступає саме емоційна. Емоційні реакції, на думку Л.С. Виготського, мають складати основу виховного процесу [2].

На думку І.Д. Беха, внутрішньою умовою розвитку емоцій є те, що вони потенційно містять у собі прагнення, бажання, спрямовані до предмета чи від нього. Перетворені в результаті виховання емоції – це емоції, трансформовані в почуття (тобто такі, що набули сили, стійкості, змістовної спрямованості) [1]. Сформовані почуття базуються на певній системі емоційних переживань, що є важливим компонентом морально-духовного розвитку особистості. Порівняно з простими переживаннями спраги, страху тощо, здатність переживати моральні почуття формується саме в навчально-виховному процесі. В емоційному розвитку дитини неабияку роль відіграють способи емоційного реагування на різноманітні стимули навколишнього середовища, так, наприклад, починаючи з раннього віку, навколишнє середовище стимулює виявлення певних негативних емоцій. Якщо така ситуація багаторазово повторюється – емоційні реакції закріплюються та нейтралізують інші – протилежні (позитивні) за модальністю. При цьому найгіршим розвитком ситуації може бути те, що негативні емоції поєднаються зі станом задоволення. Отже, можемо констатувати, що негативні емоційні утворення на фоні почуття задоволення виявляться стійкими та будуть важко піддаватися корекції. Відтак дуже важливим у період дошкільного дитинства є оптимальне співвідношення вияву дитиною різних емоцій. Бажано, щоб домінували позитивні емоції – радості, захоплення, подяки, співчуття тощо.

К.Е. Ізард стверджував, що емоції, пережиті людиною, безпосередньо впливають на діяльність: "Позитивний вплив емоцій був зафіксований під час досліджень, що проводилися з дітьми дошкільного та шкільного віку. В одному з експериментів дітям запропонували згадати сумну або веселу ситуацію, а потім, думаючи про неї, згадати якомога більше слів зі списку, що зачитав експериментатор. Результати декількох тестів (вільне відтворення та відтворення за підказкою) свідчили про те, що радісні переживання позитивно впливають на процеси пам’яті та навчання" [3]. Забезпечити домінування позитивних дитячих емоцій у дошкільному навчальному закладі і родині можливо за умови координації зусиль обох суб’єктів виховного процесу. Найважливішим для дитини фактором, що впливає на її емоційний стан, є навколишнє середовище. Як правило, у родинному побуті та дошкільному навчальному закладі організація простору зводиться до облаштування ігрових куточків (у ДНЗ), накопичення іграшок, одягу, предметів ужитку (у сімейному побуті). Цю орієнтацію можна визначити як предметно-розвивальну, хоча більшою мірою дитина потребує емоційно-розвивального середовища, такого, що сприяє різнобічному і повноцінному розвитку емоційно-почуттєвої сфери як умови подальшого успішного та гармонійного розвитку, встановлення душевних контактів з тими, хто оточує.

Акцентуацію дитини на людях, які оточують, а не на предметах потрібно розуміти з її витоків, звертатись до ранніх періодів розвитку суб’єкта. У немовляти виникає сенсорно-рухова цілісність, що із часом зазнає певних змін. Це психологічне утворення полягає в безпосередній єдності сенсорного, емоційного, рухового процесів. Наприклад: дитина сприймає зоровим аналізатором предмет, це у свою чергу викликає в неї відповідну емоційну реакцію, що закінчується рухом, – малюк намагається тактильно відчути, схопити предмет, маніпулювати з ним. У ранньому дитинстві будь-який предмет існує для дитини тоді, коли перебуває в полі її зорового сприймання. Зникнення предмета з поля зору означає його небуття. У подальшому психічному розвитку особистості явище зникнення предметів не є зникненням у небуття. Предмет продовжує існувати в уяві суб’єкта, емоційне ж реагування дитини на зниклі предмети залишається із попереднім емоційним забарвленням та реагуванням. У цей час одні предмети, люди, які оточують, приваблюють дитину, а інші – ні. Як висновок, можемо зазначити: якщо в спілкуванні дитини домінують емоції від предметного оточення над емоціями від "живого" спілкування з тими, хто оточує, закріплюється тенденція надання переваги матеріальним цінностям, а не особистісним стосункам. Обмеження в ранньому віці сенсорної чуттєвості, або сенсорної депривації дитини (недостатність зорових, слухових, тактильних відчуттів), призводять до відставання в пізнанні, відсутності інтересу до довкілля, зниження активності, апатичності, у тому числі в спілкуванні. Емоційна депривація, у першу чергу, пов’язана з недостатнім задоволенням потреб особистості у визнанні, любові, спілкуванні, що у свою чергу відображаються в дефіциті  ласки, фізичного контакту. Відчуття сенсорної депривації на ранніх етапах розвитку призводять до алекситемії – нездатності виявляти почуття, розуміти власні емоційні переживання, невмінню розрізняти і враховувати у взаємодії емоційні стани інших людей (емоційна несприятливість).

Усі вищевикладені міркування приводять нас до висновку, що емоційне середовище є визначальним для дитини. Дошкільнику найбільш притаманні емоційна нестійкість, яскравість, імпульсивність прояву емоцій, що поступово змінюється все більшою адаптивністю. Це визначає основну спрямованість педагогічної роботи з батьками, а саме: поєднання зусиль щодо емоційної наповненості життя дитини, надання допомоги в розумінні, усвідомлені дитячих емоцій та їхньої регуляції. "Що стосується виховання емоцій у прямому сенсі цього слова, – констатував Л.С. Виготський, – нагальною педагогічним завданням є оволодіння емоціями".

Пропонуємо поліфункціональну модель емоційно-розвивального простору в умовах ДНЗ і родини. Основні компоненти цього середовища включають:

Середовище емоційної підтримки.

У найближчому оточенні дитини, а це батьки, близькі родичі, педагоги, однолітки, відбувається тонка емоційна взаємодія. Очевидно, що саме дорослі відповідають за емоційну наповненість буття дитини, здійснюють емоційну підтримку в життєдіяльності дошкільника. Природні властивості, задатки виступають умовами, а не рушійними причинами психічного розвитку дитини. Для цього обов’язково необхідні відповідні соціальні умови життя й цілеспрямовані впливи. Ряд психолого-педагогічних досліджень підтверджують, що вирішальну роль у психічному розвитку дитини відіграє оточення. Перші емоційні взаємини (ще в утробі матері) складаються з близькими людьми, а згодом – і з широким колом ровесників і дорослих. Отже, відбувається перенесення вперше викликаних почуттів із близького кола на ширшу сферу соціальних відносин. Дорослі мають розуміти, що підтримка позитивних емоцій у ранньому віці, а надалі вищих соціальних емоцій (співпереживання, співчуття) набуває під час розвитку дитини глибокого особистісного смислу, стає каркасом подальшої емоційної чутливості. Перед педагогом ДНЗ та батьками постає складне питання: якщо в дитини потрібно підтримувати, культивувати позитивні емоції, то чи пов’язано це з тим, що є необхідність оберігати її від негативних переживань. Дуже важливо зрозуміти, чи вміє дитина долати свої негативні переживання, як вона реагує на власне горе, неуспіх, невдачу, як зарадити і допомогти їй у таких ситуаціях. У першу чергу, коли дорослий помічає негативні переживання дитини, він має зрозуміти їхню причину. Негативні переживання, незважаючи на їхнє емоційне забарвлення, відіграють велику роль у життєвій адаптації, стимулюють розвиток психіки. Так, наприклад, якщо дитина переживає через своїх близьких, вболіває через невдачі улюблених героїв тощо, то такі переживання мають позитивне значення для особистості. Емоційна підтримка в сім’ї та дошкільному навчальному закладі не повинна зводитись до створення "тепличних" умов. Дорослі оберігають дітей від переживань, невдоволення, розпачу, страждань і в дошкільному дитинстві це вдається забезпечити. Проте штучно обмежувати коло дитячих переживань недоцільно, оскільки попереду на дитину чекають різні впливи, в тому числі негативні. Доцільніше навчити її долати негативні переживання, контролювати власні емоції, регулювати самопочуття. Пропонуємо схему емоційної підтримки в дошкільному навчальному закладі й родині.

Середовище емоційної активності.

Активізація емоційних станів у дитини дошкільного віку відбувається при зустрічі із чимось новим, незвичайним. У період раннього віку яскравим прикладом такого емоційного стану є "радість упізнання" найближчих людей, емоційні реакції комплексу пожвавлення. Надалі емоційна активізація переживань дитини відбувається у взаємодії з дорослим та ігровій діяльності. Саме в провідній діяльності дошкільного дитинства активно формуються та перебудовуються психічні процеси, починаючи з простих та закінчуючи складними. У грі, що є відтворенням ситуації людських відносин, дитині приємно внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й отримувати емоційні враження від них. Оптимізація емоційно-чуттєвої сфери дитини можлива за умови цілеспрямованого включення дитини в ігри та ігрові заняття певного психологічного спрямування – ігри на накопичення емоцій, ігри на зняття емоційного напруження, ігри з емоційним забарвленням у стосунках дитини з однолітками та дорослими, ігри та ігрові вправи на подолання негативних емоцій, ігри на розвиток емпатії в дітей.

Важливою функцією дитячої гри є її терапевтичність. Вихователь у взаємодії з батьками має розуміти важливість ігротерапії. Цей метод широко застосовується для дітей які мають емоційні розлади та страхи, що супроводжують їх. Основний механізм ігротерапії полягає в тому, щоб через створення ігрових ситуацій у дитини виникли б певні емоції, що стимулювали її до відповідних дій. Тобто через власний дійовий досвід знайти вирішення проблеми.

Сучасним дошкільникам в емоційній активізації не вистачає нових вражень, відчуття свята. Звичайно в родині та дошкільному навчальному закладі передбачені свята, але вони більшою мірою, відповідають баченню дорослих. Справжні дитячі свята, дитячі дійства є доволі рідкісним явищем. Їхній зміст та організація не відповідають потребам дітей, діти не є активними організаторами святкових подій. Схожа тенденція спостерігається і в набутті дитиною нових емоційних вражень, пов’язаних зі спільним переглядом із дорослими кінофільмів, організації екскурсій, відвідування нових цікавих місць. За правильної організації колективної діяльності дітей, пов’язаної з активізацією емоцій, у них дуже рано починають формуватись найпростіші суспільні мотиви, що спонукають дитину поводитися не під впливом зовнішнього примусу, а зі своєї ініціативи, за внутрішнім переконанням. Тобто активізація емоційних станів спонукає до внутрішньої активності особистості, стає мотивом для самореалізації.

Середовище емоційної корекції.

Емоційні розлади в дітей дошкільного віку спостерігаються педагогами й батьками все частіше. Причиною такої ситуації є ряд факторів, які є взаємообумовленими: неправильна організація життєдіяльності дитини, надмірне інформаційне перевантаження, емоційне перевантаження, стреси, заміна "живого" емоційного спілкування на перегляд телепередач, захоплення комп’ютером. Такі негативні тенденції призводять до неспроможності дошкільника повноцінно спілкуватися з тими, хто оточує. Так у старших дошкільників спостерігається низький соціометричний статус, тривожне очікування загрозливої ситуаціїв спілкуванні з людьми. У процесі вікового розвитку такі тенденції поглиблюються, емоційна несприятливість стає мотивом поведінки та діяльності. Окремою проблемою у виникненні емоційних розладів виступає надмірна реґламентація поведінки дитини, коли обмежена можливість саморегуляції, пригнічується творча активність, формується безініціативність, дитина чекає вказівок зовні і звикає орієнтуватися тільки на них. Дитяча здатність "відчути" іншу людину, а значить відчувати і зрозуміти себе обмежена дитячою безпосередністю, легко піддається емоційному впливу. Діти сприятливі до позитивних вражень, вони відмовляються сприймати сумну інформацію, вимагають, щоб у казки обов’язково було щасливе завершення. Такі емоційні характеристики мають враховуватися в оптимістичному прогнозі корекції певних відхилень. Батьки та педагоги мають розуміти, що мають справу з дитячим організмом, який розвивається, з мозком, дозрівання якого ще не закінчилося, а потенційні можливості розвитку психіки є надзвичайно потужними. Тому в емоційному корегуванні слід вибудовувати таку систему, у якій дитина цього віку здатна досягти результатів завдяки виваженим виховним впливам, з урахуванням фізичних та нервово-психічних витрат, яких це буде їй коштувати. В емоційному розвитку дитини можливі невідповідності – діти з відповідними переживаннями, що спричинені сторонніми впливами, нечутливі до станів, переживань інших людей. Тобто, за нормальної розвиненості емоційної чутливості, діти можуть виявляти низький емоційний відгук щодо інших людей. Коли з дитиною трапляються емоційні розлади, коли її поведінка не відповідає загальноприйнятим нормам, дорослий своєю діяльністю, своїм ставленням стабілізує її внутрішній світ, корегує його. Головною стратегією тут має бути: "Я приймаю тебе таким, як ти є, я вірю в тебе, я слухаю і чую тебе, якщо ми не знайдемо порозуміння, я все одно не відвернуся від тебе, я завжди дбатиму про тебе".

Особливості педагогічного впливу на дітей із вираженою емоційною нестабільністю, виснаженістю, непосидючістю мають базуватися на якісному психофізичному розвантаженні та профілактиці. Основою таких впливів можуть стати так звані психологічні тренування – психогімнастика, оволодіння навичками управління своєю емоційною сферою. Розвиток у дітей умінь розуміти, усвідомлювати свої та чужі емоції, необхідність правильно їх проявляти. Серед педагогічних завдань можна виокремити такі (вони є актуальними як для батьків, так і для педагогів):

• фокусувати увагу дитини на проявах власних емоцій та емоцій інших людей;
• наслідувати, відтворювати чужі емоції через гру, театралізацію, розгляд ситуацій особистісного спілкування;
• учити дітей звертати увагу на свої м’язові відчуття, фізичний стан як прояв відповідних емоцій;
• аналізувати, які емоції викликають ті чи інші відчуття;
• робити спроби словесно проаналізувати емоційні стани;
• багаторазово відтворювати емоції в ігрових вправах, що дасть можливість закріпити необхідні прояви;
• контролювати відчуття, поведінку, знати механізми, як подолати негативні емоції, як покращити собі настрій, що робити в неприємних ситуаціях, як краще встановлювати контакти з іншими людьми тощо.

Отже, для дитини дошкільного віку надзвичайно важливо відчувати безпеку навколишнього середовища. Це відчуття пов’язується з подіями, що повторюються, є циклічними, у чергуванні яких є стабільність, упевненість, комфорт. Невипадково в загальновідомій піраміді А. Маслоу другим рівнем задоволення потреб людини визначено потреби в безпеці й захисті, організованості, стабільності, передбачуваності подій свободи від будь-яких загроз, таких як хвороба, страх і хаос. Для дітей дошкільного віку потреба в безпеці та захисті є максимальною. Діти-дошкільники в ситуаціях незахищеності, емоційного неблагополуччя відчувають тривожність, що переходить у стан афектів. Гарантом задоволення потреб в емоційній безпеці є для дитини навколишнє середовище, яке не є окремим у родині та дитячому садку. Це оточення сприймається дитиною як єдиний простір стабільності, порядку, звичних і нових подій. Але найголовнішим компонентом та стратегією побудови розвивального простору є визнання дитини, розуміння дитини, прийняття дитини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І.Д. Виховання особистості : підручник / І.Д. Бех. – К. : Либідь, 2008. – С. 665.
2. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С. Выготский. – М. : Педагогика-Пресс, 1996.
3. Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. – СПб. : Питер, 1999.
4. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні : наук.-метод. посібник / наук. ред. О.Л. Кононко. – К. : Ред. журн. "Дошкільне виховання", 2003. – С. 117–118.
5. Методичні рекомендації до програми розвитку та виховання дитини раннього віку "Зернятко" / за ред. О.Л. Кононко. – К. : Кобза, 2004. – С. 28.