Особливості сучасного освітнього простору визначають можливості щодо розвитку духовного потенціалу вчителя, який є одним із чинників виходу України з глибокої соціальної і духовної кризи. Освітній простір розуміють як певним чином упорядковану структуру, яка характеризує всі процеси, форми, траєкторії руху і виражає відношення між об’єктами освітньої діяльності, забезпечуючи соціальну та особистісну значущість результату вдосконалення здібностей і поведінки її суб’єктів.

Розрізняють кілька відтінків значення цього поняття, його розуміють як: власний простір суб’єкта освіти; дидактичний простір; концептуальний простір ціннісного прогнозування освіти; єдиний освітній простір людської цивілізації; як синонім понять "соціально-освітній простір", "духовно-педагогічний простір", "виховний простір" тощо. Як свідчить дослідження О.В. Плахотнік, поняття "сучасний освітній простір" відображає таку конфіґурацію освітнього простору, що обумовлюється особливостями постіндустріального (або інформаційного) типу суспільства і відбивається у філософських підходах постнекласики та/або постмодерну і характеризує нові його виміри, зокрема виміри віртуальності і мультикультурності (Плахотнік О.В., 2004).

Поширеною є думка про те, що освітнє середовище виступає одним із наповнень освітнього простору. Поняття "освітнє середовище" є близьким, але не тотожним поняттю "освітній простір". Їхня відмінність, на думку І.Г. Шендрик, полягає в тому, що середовище – це даність, яка характеризується статичністю, у той час як простір є результатом конструктивної діяльності, формує та відображає елементи складної системи соціальних зв’язків закладу освіти (Шендрик І.Ш., 2003).

Для розвитку духовного потенціалу вчителя в сучасному освітньому просторі необхідно створити таке освітнє середовище, яке б відзначалось особливими ознаками. Зупинимося на визначенні специфічних особливостей, складових освітнього середовища, які є чинниками розвитку духовного потенціалу педагога в системі післядипломної освіти.

Загальноприйнятим є розуміння освітнього середовища як сукупності об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні. Нам близька думка А.І. Каташова про те, що освітнє середовище сучасного закладу освіти – це сукупність духовно-матеріальних умов функціонування закладу освіти, що забезпечує саморозвиток вільної й активної особистості, реалізацію творчого потенціалу. А.І. Каташов вважає, що освітнє середовище виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові взаємозв’язки (Каташов А.І., 2001).

У пошуці складових освітнього середовища, які сприятимуть розвитку духовного потенціалу педагога, ми спираємось на дослідження В.Ю. Бикова, який визначає підсистеми навчальногота освітнього середовища, що перебувають у взаємозв’язку (Биков В.Ю., 2005). З точки зору В.Ю. Бикова, структуру освітнього середовища можуть утворювати такі складові: психолого-педагогічна складова, система основних фондів і засобів оснащення закладів освіти; ресурсна складова, управлінська і нормативна складові. До складу навчального середовища у свою чергу входять: цільова, змістовно-інформаційна, виховна, технологічна складові, система засобів навчання, навчальні приміщення, в яких розгортається навчально-виховний процес і створюються необхідні умови (психолого-педагогічні, санітарно-гігієнічні, архітектурно-естетичні тощо).

Духовно збагачене освітнє середовище в системі післядипломної педагогічної освіти – це сукупність духовно-матеріальних умов функціонування системи післядипломної педагогічної освіти, зовнішніх факторів, що забезпечує можливості для розвитку духовного потенціалу педагога, його самоактуалізації й самореалізації в професійній діяльності. Духовно збагачене освітнє середовище охоплює систему необхідних умов та зв’язків, має власні особливості, відрізняється особливостями складових, таких як: цільова, змістова, ресурсна, технологічна, управлінська й нормативна.

Цільова складова духовно збагаченого освітнього середовища в післядипломному педагогічному процесі має визначатися такими особливостями: 1) спрямованістю освіти на мету духовного розвитку її суб’єктів, ідеал педагога з розвиненим духовним потенціалом, збагачення змісту післядипломної педагогічної освіти, використання спеціальних технологій і ресурсів, умов, налагодження необхідних зв’язків; 2) урахуванням завдань розвитку етичної, естетичної, розумової складової духовного потенціалу; 3) ціннісною орієнтацією післядипломного педагогічного процесу.

Для уточнення особливостей цільової складової слід розглянути сутність духовного потенціалу та ідеал його розвитку в педагога. Ми виходимо з того, що духовний потенціал – особлива, здатна до саморозвитку система відновлюваних внутрішніх ресурсів духу людини, які виявляються в діяльності, що спрямована на творче втілення загальнолюдських потреб, цінностей й ідеалів у художньо-естетичній, інтелектуальній, моральній діяльності, соціально значущих вчинках, самопізнанні і самотворенні. Одною з важливих цілей стає розвиток у педагогів таких важливих рис: здатності до саморозвитку, розкриття духовних потенціалів, рефлексії діяльності; орієнтованості на духовну взаємодію, що виявляється у відвертості, доброзичливості, саморозкритті, відкритості до духовного перетворення, зростання в спілкуванні й творчості; потреби в пізнанні й духовному самопізнанні, розширенні власного духовного досвіду, знань у галузі духовної педагогіки; потреби в духовних досягненнях далеких значущих духовних цілей; почутті гармонії від успішності духовної діяльності.

Ідеалом є педагог – національно свідомий та духовно розвинений громадянин, фахівець, носій кращих надбань національної та світової культури, здатний до саморозвитку і самовдосконалення, гармонійно розвинений в етичному, естетичному та теоретичному плані, здатний до творчості, соціально активних дій на захист духовних цінностей, наділений глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, почуттями.

Ціннісна орієнтація післядипломного педагогічного процесу базується на пріоритеті гуманістичних цінностей і принципів. Відповідно до гуманістичної теорії А. Маслоу та К. Роджерса, освітнє середовище інтеґрує такі основи, як: цілеспрямованість на самореалізацію особистості; орієнтацію на загальнолюдські цінності, узгоджені з конкретними цінностями інших етнокультур; здійснення розвитку особистості в цілісності, єдності розуму і відчуттів, душі та тіла; врахування права людини на вільний вибір змісту, форм, режиму освіти; переважання турботи, уваги, співпраці, а не формального керівництва (Крижко В.В., 2005).

Розвитку духовного потенціалу педагога сприятиме орієнтація освітнього середовища на вищі цінності – істину, добро, красу; загальна гуманістична спрямованість. Змістова складова освітнього середовища визначається поглибленням акмеологічного, гуманістичного, аксіологічного, психологічного, національного й культурологічного наповнення змісту післядипломної освіти, що сприятиме самопізнанню й саморозвитку духовного потенціалу. Зміст освіти як компонент освітнього середовища є визначальним для розвитку духовного потенціалу педагога. Ми підтримуємо В.І. Лугового, який указує на необхідність під час трансформації ціннісного змісту освіти посилити стимулювання й заохочення творчості, ініціативи, інноваційної діяльності працівників; підвищити відповідальність за вибір освіти, сфери діяльності й способу життя (Крижко В.В., 2005).

Ресурсна складова містить сукупність фінансових, енергетичних, духовних, інформаційних, кадрових, матеріальних ресурсів та архітектурно-естетичні, санітарно-гігієнічні і психолого-педагогічні компоненти.

У той час як фінансові й енергетичні ресурси не мають специфічних особливостей для розвитку духовного потенціалу педагога, то уточнення вимагають, по-перше, духовні ресурси. Для роз’яснення їхньої сутності звертаємось до досліджень В.І. Мурашова, який виділяє такі ресурси: творчий духовно-психологічний, духовно-інтелектуальний, духовно-трудовий, духовно-правовий, духовно-моральний, духовно-художній або естетичний, духовно-інтеґральний, духовно-релігійний, духовно-тілесний, інтелектуально-чуттєво-вольовий - духовний ресурси. Вчений акцентує, що ресурси духу, які не містять у собі єдність істини, добра та краси, як миті любові та не поєднані із Вищим Ресурсом, не є суто духовними (Мурашов В.І., 2001).

Інформаційні ресурси для розвитку духовного потенціалу педагога відрізняються тим, що включають специфічні духовні особливості. Так, необхідним є наявність банку інформаційних даних (бібліотечних, електронних, Інтернет-ресурсів) щодо духовного розвитку особистості. Спираючись на дослідження В.В. Крижка, можна стверджувати, що освітнє середовище має включати духовно-ідейні інформаційні потоки, духовну продукцію: ідеї, знання, образи, цінності державної ідеології, наукові, етичні, релігійні й естетичні цінності, такі як: романтизм, мрія, цілеспрямованість, духовна велич людини, таємниця змісту й цілі людського життя.

Щодо кадрових ресурсів, то слід зазначити, що спеціальної підготовки вимагають викладачі системи післядипломної освіти, методисти райметодкабінетів, керівники методичних об’єднань. Матеріальні ресурси включають навчальні приміщення, засоби навчання, до складу яких входить сукупність матеріальних об’єктів, які можуть використовуватися учасниками навчально-виховного процесу. На думку В.В. Крижка, матеріальні ресурси, як невід’ємний компонент освітнього середовища, включають "умови буття, предмети (книжки, зошити, ручки й ін.), у тому числі призначені для творчої, ігрової, спортивної діяльності. Матеріальні предмети мають цінність, оскільки сприяють залученню в діяльність, спілкування, розвивають особистість в інтелектуальному, моральному, емоційному відношенні" (Крижко В.В., 2005). Наявність ресурсів для створення музичного фону, художньої творчої діяльності також сприяє розвитку духовного потенціалу педагога. Наявність комп’ютерних класів із можливістю виходу в Інтернет-простір дають нагоду використовувати специфічні інформаційні ресурси. Тобто ресурси перебувають у взаємозалежності і взаємозв’язку.

Для здійснення післядипломного педагогічного процесу необхідні навчальні приміщення (навчальні кімнати, кабінети, аудиторії, лабораторії, навчальні майстерні, спортивні зали, майданчики тощо), в яких створюються сприятливі для розвитку духовного потенціалу педагога умови (психолого-педагогічні, санітарно-гігієнічні, архітектурно-естетичні тощо).

Технологічна складова містить базові технології роботи з педагогами в системі післядипломної освіти, що сприяють розвитку духовного потенціалу, серед яких: технології інтерактивного навчання, гуманізації, індивідуалізації, інформаційно-комунікативні технології, особистісно-орієнтовані, проектні, арт-технології, технології майстерень, здоров’язбереження, саморозвитку тощо. Для реалізації цих технологій необхідні відповідні методи (активні, ігрові, проектні, проблемні, пошукові, творчі, інформаційні, комп’ютерні, діалогічні, мультимедійні, комунікативні, інтерактивні тощо) та дидактичні стратегії.

Управлінська складова, яку утворюють організаційні структури управління закладами освіти, спрямована на розвиток у суб’єктів післядипломного педагогічного процесу самоорганізації, самореалізації, самоактуалізації. Її особливістю є спрямованість на встановлення різноманітних, різнорівневих зв’язків з освітніми системами, суспільними організаціями. Управлінська діяльність відзначається узгодженням впливів таких особливостей освітнього середовища, як географічні, шкільні, сімейні, матеріальні, соціально-економічні умови життя, радіо- та телевізійної мережі, Інтернет-мережі, мережі кінопрокату, а також впливів найближчого середовища (колеґ, школярів, родичів і друзів), соціальних інститутів (колективу закладу освіти, клубів та об’єднань за інтересами, методоб’єднань, методкабінетів, інститутів післядипломної освіти), стихійними зовнішніми впливами.

Нормативна складова забезпечує зовнішню свободу для розвитку духовного потенціалу педагога, втілюючись у систему прав та обов’язків учителя. Вона базується на державних документах, серед яких особливу роль відіграють Державна національна програма "Освіта (Україна ХХI століття)", "Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті", Державна програма "Вчитель", Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеґрації в європейський освітній простір, Указ Президента від 27 квітня 1999 р. "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян"; Указ Президента від 24 листопада 2005 р. "Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури й духовності українського суспільства". На основі аналізу означених державних документів можна стверджувати, що правом і обов’язком учителя, вихователя є духовний розвиток дітей та власне духовне збагачення.

Духовне збагачення освітнього середовища в системі післядипломної освіти залежить від багатьох факторів. Значне місце посідають фактори, пов’язані з макросередовищем, а саме: піклування держави і суспільства про духовне відродження нації, що відображається в нормативних документах, матеріальному забезпеченні освітньої діяльності в системі післядипломної освіти, наближенні післядипломної освіти до духовної культури народів світу й українського народу, його духовної спадщини. Суттєвим є вплив факторів, пов’язаних із мезосередовищем, таких як: збереження етноментальних особливостей українського вчителя, його зв’язку з фольклором, народними традиціями, музикою, мистецтвом, забезпечення рівного доступу до освіти, духовного багатства сільських і міських учителів; можливість учителя обирати літературу, радіо-, телепрограми, Інтернет-ресурси, які мають духовну основу.

Вплив мікросередовища також має суттєвий вплив на освітнє середовище в системі післядипломної педагогічної освіти, вчителя, його духовний потенціал. Наприклад, суттєвим стає вплив громадських організацій, які надають можливість учителю в процесі післядипломної освіти стати учасником різноманітних проектів. Особливостями освітнього середовища як чинника розвитку духовного потенціалу вчителя є його гуманізація, адаптивність, інноваційність, багатовимірність, комфортність, творча атмосфера і духовне тло, сприятливий морально-психологічний клімат, цілеспрямоване проектування варіативного освітнього середовища. Мовні і мовленнєві характеристики духовного спілкування суб’єктів післядипломного педагогічного процесу, принципи їхньої духовної взаємодії, обміну духовним досвідом, рефлексивна спрямованість, використання музичного фону, мистецтва, налагодження зв’язків між фізичним, психічним, інтелектуальним, емоційним і духовним здоров’ям педагогів, викладачів, методистів сприяють одухотворенню освітнього середовища в системі післядипломної освіти.

Отже, освітнє середовище в системі післядипломної освіти за умови духовного збагачення відкриває можливості розвитку духовного потенціалу педагога. Духовно збагачене освітнє середовище відрізняється особливостями складових, таких як: цільова, змістова, ресурсна, технологічна, управлінська й нормативна. Такими особливостями є спрямованість на мету духовного розвитку її суб’єктів, використання спеціальних технологій і ресурсів, створення специфічних умов, налагодження необхідних зв’язків з макро-, мезо- та мікросередовищем; ціннісна орієнтація післядипломного педагогічного процесу. Поглиблення акмеологічного, гуманістичного, аксіологічного, психологічного, національного й культурологічного наповнення змісту післядипломної освіти сприятиме самопізнанню й саморозвитку духовного потенціалу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Биков В.Ю. Теоретико-методологічні засади моделювання навчального середовища сучасних педагогічних систем / В.Ю. Биков // Інформаційні технології і засоби навчання : зб. наук. праць / за ред. В.Ю. Бикова, Ю.О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України. – К. : Атіка, 2005. – С. 5–15.
2. Каташов А.І. Педагогічні основи розвитку інноваційного освітнього середовища сучасного ліцею : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Загальна педагогіка та історія педагогіки" / А.І. Каташов. – Луганськ, 2001. – 18 с.
3. Крижко В.В. Аксіологічний потенціал державного управління освітою : навч. посібник / В.В. Крижко, І.О. Мамаєва. – К. : Освіта України, 2005. – 217 с.
4. Мурашов В.И. Духовные ресурсы мира: преодоление глобализации / В.И. Мурашов // Школа духовности. – 2001. – N 5. – С. 15–26.
5. Шендрик И.Г. Образовательное пространство субъекта и его проектирование / И.Г. Шендрик. – М. : АПКиПРО, 2003. – 212 c.
6. Плахотнік О.В. Суб’єкт в освітньому просторі: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : за спец. 09.00.03 "Соціальна філософія та філософія історії" / О.В. Плахотнік. – Х., 2004. – 16 с.
7. Кісіль М.В. Простір освіти з точки зору її основного суб’єкта / М.В. Кісіль // Вісник Черкаського університету. Серія "Педагогічні науки". – 2006. – Вип. 88. – С. 138–141.