Останнім часом увага науковців (Н. Абаскалова, М. Амосов, О. Бондаревська, В. Беспалько, І. Бехтєрєв, В. Богомолов, М. Віленський, В. Горшкова, В. Казначеєв, Г. Калачов, Ю. Кобяков, В. Колбанов, С. Кривих, С. Лебедченко, Ю. Лісіцин, В. Магін, А. Макареня, І. Новосьолова, І. Парчевська, Є. Перевозчикова, Г. Селевко, В. Сєріков, Л. Татарнікова, В. Шилько та ін.) спрямовується на професійну підготовку майбутніх спеціалістів з урахуванням збереження їхнього фізичного і психофізіологічного здоров’я, спрямуванням на дотримання здорового способу життя. Насамперед це пов’язано з тим, що студентський період життя – не ізольована просторово-часова ніша, а частина цілісного вітального циклу, в межах якого завершується формування фундаменту здоров’я людини й здійснюється процес її професійної освіти [2].

Здоров’я студентської молоді є однією з найважливіших умов ефективної її участі в освіті. Різні відхилення й погіршення в здоров’ї, що виникають у процесі навчання, є перешкодами в досягненні успіхів в освітньому процесі вищого навчального закладу. Для забезпечення досягнення студентами рівня професійної підготовки не нижче відповідного Державному стандарту, зауважує Д. Сомов, необхідно в навчально-виховному процесі приділяти суттєву увагу збереженню, а за можливості, і зміцненню їхнього здоров’я [7].

Цінність здоров’я розглядається державою як ключова, оскільки здоров’я нації в цілому залежить від здоров’я кожного її громадянина і є умовою не лише розвитку і росту, а й виживання суспільства. Тому на сьогоднішній день, зазначає Д. Сомов, актуальною є розробка комплексної програми вищого навчального закладу, що дозволила б вирішувати завдання: створення умов, що сприяють збереженню й зміцненню здоров’я в закладах освіти; впровадження методології, принципів і методів здоров’язбережувальної освіти, програмно-технічних засобів із моніторинґу, формування, розвитку й збереження здоров’я студентів і викладачів вищих навчальних закладів; здійснення медико-фізіологічного, соціологічного і психолого-педагогічного контролю за станом здоров’я суб’єктів освітнього процесу, за дотриманням законодавчих і нормативних правових актів, що реґламентують діяльність освітнього закладу з питань збереження здоров’я учнівської молоді [7].

Проте, як було визначено раніше, здоров’я професіонала – це не лише його фізичний і психологічний стан, а й наявність сформованих усталених особистісних рис характеру, необхідних у майбутній професійній діяльності. Особливо це стосується майбутніх учителів початкової школи, зважаючи на складність і багатофункціональність їхньої професії, що негативно впливає на здоров’я. Переконані, що на формування стійких здоров’язбережувальних навичок у студентів факультетів початкового навчання, забезпечення збереження й зміцнення їхнього здоров’я у вищому педагогічному навчальному закладі впливатиме наявність здоров’язбережувального освітнього середовища як чинника професійної підготовки майбутніх учителів з урахуванням їхнього здоров’язбереження під час навчання.

Досліджуючи педагогічні умови формування якості життя студентів, В. Оринчук зазначає, що сучасний стан освітньої сфери, що переживає процес реформування, проявляється в нездатності швидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві й регулювати якість життя студентів. Стан оздоровлювального й освітньо-виховного середовища сучасного вищого навчального закладу, наголошує авторка, не завжди відповідає рівню, необхідному для вирішення завдань формування гармонійно розвиненої особистості, що готується до реалізації своїх професійних та людських інтенцій в умовах інформаційної цивілізації. Реальний рівень стану здоров’я студентської молоді відображає те, що особистісне розуміння сутності здоров’я як цінності в студентів залишається на низькому рівні. Високе психофізіологічне та емоційне навантаження, порушення режиму праці, відпочинку й харчування, гіподинамія, криза моральних цінностей, невпевненість у своєму майбутньому, зміна місця мешкання та багато інших факторів вимагають від студентів мобілізації сил для адаптації до нових умов проживання й подолання складних життєвих ситуацій. Унаслідок проведеного дослідження В. Оринчук доходить висновку, що освітнє середовище вищого навчального закладу є фактором професійно-особистісного розвитку студента за умови інтеґрації цінностей, смислів і норм, що впливають на їхню якість життя і які містяться в освітньому просторі закладу. У цьому розумінні, акцентує науковець, середовище вже не просто деякий освітній простір – це вже найважливіша соціокультурна характеристика вищого навчального закладу, оскільки освітнє середовище охоплює комплекс природних і соціальних факторів, які можуть впливати прямо чи опосередковано на якість життя і діяльність людей. Відтак, чим більше і повніше особистість використовує можливості освітнього середовища, тим успішніше відбувається її вільний і активний саморозвиток [6].

Сьогодні накопичується все більше даних про те, що саме освітнє середовище виступає одним із найбільш сильних факторів ризику здоров’я учнівської молоді, що зумовлено інформаційним перенасиченням та інтенсифікацією навчального процесу. Тому, зазначає Ю. Кобяков, перед системою вищої освіти постає проблема переходу від традиційної педагогічної парадигми до навчання інноваційного типу, в основі якого має лежати насамперед турбота про здоров’я студентів, які є ґенетичним, культурним і професійним потенціалом нації. Проте розв’язання цієї проблеми в межах наявної системи освіти ускладнене тим, що система, яка називається "здоров’язбережувальною", за своїм визначенням, орієнтує педагогів лише на збереження здоров’я студентів, що в стратегічному і методологічному відношеннях є неправильним, оскільки в молодому віці необхідне зміцнення, розвиток і вдосконалення його потенціалу [2].

Наявні наукові джерела свідчать також про те, що здоров’язбережувальна педагогічна система у вищому навчальному закладі виявляється малоефективною (С. Бондарь, В. Смирнова, Т. Виборнова, Ю. Гордєєв, І. Гордєєва, В. Ірхін, С. Філіппова та ін.) і здоров’я студентів від курсу до курсу погіршується, що має приховану загрозу національної безпеки країни. Причини такого стану, на думку Ю. Кобякова, приховуються в перевантаженні студентів навчальними заняттями, обсяг яких перевищує фізіологічно допустимі норми й вимоги, що неминуче призводить до гіпокінезії – антиподу рухової активності [2].

Л. Єлькова зазначає, що якість освіти не може розглядатися поза контекстом здоров’я суб’єктів освітнього процесу. Немає сенсу в освіті, якщо система шкодить здоров’ю людини. Сьогодні основними факторами ризику вважаються ускладнення освітнього стандарту, відсутність повсюдного моніторинґу здоров’я, недотримання елементарних фізіологічних та гігієнічних вимог до організації навчального процесу, соціально-економічні умови життя [1].

На нашу думку, покращенню такого стану в сучасному вищому навчальному закладі сприятиме організація навчального процесу, спрямованого на розвиток здоров’язбережувальних навичок у студентів, створення умов і факторів збереження і зміцнення їхнього здоров’я. Зазначене передбачає взаємозв’язок і взаємодію всіх суб’єктів навчального процесу (адміністрації, викладачів, студентів), що певною мірою є фундаментом для виникнення суб’єктивних факторів навчання навичок здоров’язбереження, які спрямовуватимуть і стимулюватимуть активність майбутніх учителів, а також гальмуватимуть дію негативних факторів, що викликають пасивне ставлення до майбутньої професійної діяльності, спрямованої на зміцнення здоров’я.

З огляду на зазначене вважаємо, що навчання та виховання мають будуватися в такий спосіб, щоб здобуті знання й накопичений досвід стали рушійною силою на шляху до розкриття і реалізації духовно-морального, фізичного, психологічного і соціального потенціалу майбутніх учителів початкової школи. Усе це вимагає використання комплексного підходу до організації навчально-виховного процесу, що, за твердженням Л. Єлькової, передбачає створення системи активного збереження, відновлення і зміцнення здоров’я студентської молоді, надання допомоги в реалізації потенціалу здоров’я молоді для успішного навчання, ведення активного виконавчого, соціального й особистого життя, спрямованого на зниження захворюваності та інвалідізації, покращення якості життя, підвищення адаптаційних механізмів; реалізацію внутрішньої гармонії фізичного, психічного, духовного станів людини, а також гармонії з екологічним і соціальним середовищем; відповідальність молодої людини за своє здоров’я і здоров’я своїх близьких [1].

Створити здоров’язбережувальне середовище в умовах навчання – це значить створити відповідне педагогічне середовище. Педагогічне середовище, за педагогічним словником Г.М. Коджаспірової, – це спеціально, відповідно до педагогічних цілей, створювана система умов організації життєдіяльності дітей, спрямована на формування їхнього ставлення до світу, людей і одне до одного [3].

Н. Міллер під здоров’язбережувальним освітнім середовищем розуміє сукупність антропогенних, природних, культурних факторів, що сприяють задоволенню людиною власних потреб, здібностей, можливостей збереження здоров’я. Воно сприяє впровадженню здоров’язбережувального навчання як процесу взаємодії учнів і вчителя, результатом якого є засвоєння знань, умінь, навичок, способів творчої діяльності, системи цінностей і збереження здоров’я учасників освітнього процесу [5].

Здоров’язбережувальне середовище – це взаємозв’язок факторів, що сприяють становленню особистості студента, формуванню потреби в здоровому способі життя шляхом організації простору навчального і вільного часу, приєднання до морально-екологічних цінностей, психологічного захисту фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я студентів, профілактики асоціальних умов, які в сукупності виробляють внутрішню потребу студента в оволодінні засобами і методами використання можливостей свого організму для підтримки, збереження та зміцнення власного здоров’я й оволодіння сучасними технологіями навчання, спрямованими на збереження і зміцнення здоров’я майбутніх вихованців.

Для досягнення мети, на думку науковців (М. Леонтьєва, В. Одинцова, Н. Сигачева, Ю. Талдикін та ін.), передбачається інтеґрація двох основних факторів: внутрішні ресурси особистості студента – фізіологічні та психічні особливості, настанови, потреби, схильності, інтереси, мотивація, психологічний настрій, оволодіння прийомами саморозвитку, управління собою, уявлення про себе як про суб’єкт особистісного становлення – і зовнішні: взаємодія соціальних партнерів (різні рівні органів управління освітою, громадські організації, сім’я, структурні підрозділи); оптимізація навчального процесу з метою подолання негативних факторів і негативних впливів на здоров’я студентів (завантаженість навчальних програм, доцільність навчального навантаження, недосконалість педагогічних технологій, режим роботи закладу) для створення середовища, що сприяє збереженню і зміцненню фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я студентів.

Здоров’язбережувальне освітнє середовище А. Маджуга розглядає як цілеспрямовану і професійно створювану систему дидактичних умов, в якій засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток творчого мислення і формування емоційно-ціннісного ставлення до світу (в тому числі й до свого здоров’я) відбувається в ситуаціях фізичного, емоційного, інтелектуального, соціального, духовного комфорту, а також відсутність етнофункціональних розбіжностей, що забезпечує створення в цілому сприятливого психологічного клімату в процесі навчання [4].

Здоров’язбережувальна діяльність у вищому навчальному закладі має ґрунтуватися на системному підході, що передбачає участь у ній усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, спрямована на фізіопсихосоціальну адаптацію студентів шляхом спеціально розробленого змісту навчально-виховної роботи, а також методів, засобів її реалізації. Відповідно до цього положення метою здоров’язбережувальної освітньої технології виступає забезпечення умов фізичного, психічного, соціального й духовного комфорту, що сприяє збереженню і зміцненню здоров’я суб’єктів освітнього процесу, їхній продуктивній навчально-пізнавальній та практичній діяльності, що ґрунтується на науковій організації праці й культурі здорового способу життя особистості [7].

Процес створення здоров’язбережувального середовища можна визначити як комплекс змін традиційної системи, націлених на підвищення ефективності діяльності щодо збереження і зміцнення життєздатності студентів і педагогів у взаємозв’язку з корекцією їхньої внутрішньої картини здоров’я. Під час створення здоров’язбережувального середовища на підставі акмеологічного підходу особлива увага приділяється таким проблемам, як: закономірності розвитку і саморозвитку людини; самореалізація творчого потенціалу, потенціалу здоров’я і розвитку готовності до майбутньої професійної діяльності; суб’єктивні та об’єктивні фактори, що сприяють і перешкоджають збереженню здоров’я, досягненню вершин професіоналізму; самоосвіта, самоорганізація і самоконтроль у галузі збереження здоров’я; самовдосконалення, самокорекція і самоорганізація своїх вчинків і дій під впливом нових вимог професії, суспільства, розвитку науки, культури; усвідомлення своїх здібностей і можливостей, достоїнств і недоліків своєї діяльності із здоров’язбереження.

Підготовка до здійснення професійної діяльності в здоров’язбережувальному режимі, за Д. Сомовим, є однією з найважливіших проблем теорії і практики вищої школи. Для її розв’язання необхідно вирішити такі тактичні завдання, як: зміцнення здоров’я через правильний фізичний розвиток; формування потреби в постійних і систематичних заняттях фізичною культурою; розвиток і вдосконалення природних рухових якостей: сили, спритності, витривалості; формування соматичної складової здоров’я: виховання культури харчування, дотримання режиму дня тощо; виховання потреби досягнення емоційної усталеності; розвиток навичок саморегуляції; розвиток психологічного імунітету до шкідливих звичок і усвідомленого ставлення до їхніх наслідків, розуміння цінності здоров’я у всіх аспектах його прояву; розвиток мотивації до моральної поведінки як основи психічного та соціального здоров’я [7].

Це актуалізує проблему вивчення розвитку, формування і збереження здоров’я студентів, що розглядається як базова основа для успіху в будь-якому виді їхньої майбутньої професійної діяльності [2].

Ураховуючи вищезазначене, здоров’язбережувальне освітнє середовище вищого навчального закладу ми розглядаємо як цілеспрямовану систему умов навчальної діяльності, що не шкодить здоров’ю; застосування активних форм і методів навчання, спрямованих на збереження й зміцнення здоров’я учасників педагогічного процесу; наявність комфортної психологічної атмосфери під час навчальних занять; обізнаність педагогів і студентів зі способами збереження здоров’я і дотримання ними здоров’язбережувальної поведінки; вироблення в майбутніх учителів ціннісного ставлення до свого здоров’я і здоров’я вихованців.

Підсумовуючи, ми доходимо висновку, здоров’язбережувальне освітнє середовище є чинником, що впливає на ефективність цілеспрямованої підготовки майбутніх учителів початкової школи до формування здоров’язбережувальних навичок у молодших школярів, які спрямовані на формування компонентів готовності в майбутніх учителів початкової школи до організації здоров’язбережувального навчально-виховного процесу і позакласної діяльності молодших школярів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Елькова Л.С. Моделирование психолого-педагогических условий формирования здоровьесберегающего пространства ВУЗа / Л.С. Елькова // материалы научно-практических конгрессов ΙV Всероссийского форума "Здоровье нации – основа процветания России". – [Том 2: "Здоровье нации и образование"]. – М., 2008. – С. 48–50.
2. Кобяков Ю.П. Проектирование и реализация здоровьеразвивающей технологии физического воспитания студентов вузов : автореф. дис. на соискание ученой степени докт. пед. наук : спец. 13.00.08 "Теория и методика профессионального образования" / Ю.П. Кобяков. – М., 2006. – 38 с.
3. Коджаспирова Г.М. Словарь по педагогике / Г.М. Коджаспирова. – М. : ИКЦ "МарТ"; Ростов-н/Д : Издательский центр "МарТ", 2005. – 448 с. А.Ю. Коджаспиров
4. Маджуга А.Г. Теория и практика формирования и развития валеоконативных стратегий личности в контексте здоровьетворящего образования в современной школе / А.Г. Маджуга. – Шымкент : Изд-во ЮКГУ им. М.О. Ауезова, 2005. – 386 с.
5. Миллер Н.Д. Здоровьесберегающее обучение детей санаторных классов общеобразовательной школы : автореф. дис… на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / Н.Д. Миллер. – Новокузнецк, 2006. –18 с.
6. Оринчук В.А. Педагогические условия формирования качества жизни студентов : автореф. дис. на соискание научной степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / В.А. Оринчук. – Нижний Новгород, 2009. – 20 с.
7. Сомов Д.С. Теория и методология реализации здоровьясбережения в условиях современного ВУЗа : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора пед. наук : спец. 13.00.01 "Общая педагогика, история педагогики и образования" / Д.С. Сомов. – Ставрополь, 2007. – 42 с.