Формування здоров’я – це перш за все проблема кожної людини. Його слід починати з виховання мотивації здоров’я і здорового способу життя, бо вона є системоутворювальним чинником поведінки. Інакше кажучи, буде мотивація (цілеспрямована потреба), буде й відповідна поведінка, так вважають валеологи В.О. Бароненко та Л.О. Рапопорт [1].

На жаль, питання, пов’язані з мотивацією студентської молоді до занять фізичними вправами, незважаючи на спроби їхнього практичного вирішення, залишаються недостатньо розробленими з наукової точки зору. Р.І. Купчінов стверджує, що це обумовлено в основному двома причинами. По-перше, в сучасній психології немає єдності в розумінні суті цього явища. По-друге, в людському житті поняття "мотив" загубилося в тіні інших категорій: воля, цілеспрямованість, рішучість та ін. Тим часом у сучасному житті роль мотиваційних, спонукальних засад виявляється все більш яскраво. Дослідниками було відмічено, що успішність діяльності багато в чому визначається характером спонукання до неї мотивом, тобто тим, що підштовхує людину до здійснення тієї або іншої дії [5].

Як зауважує Т. Олійник, рухова активність людини "у вигляді різних форм "м’язової діяльності" (праця, фізичні вправи, гімнастичні, спортивно-прикладні, ігрові) відіграє в її житті важливу роль [7]. Рухи стимулюють ріст і розвиток людини, а особливо в 15–18 років, коли фізичний розвиток характеризується подальшими анатомо-фізіологічними змінами. У цей період закінчується видозмінення організму у зв’язку зі статевим дозріванням, яке розпочалося в підлітковому віці, йде завершення етапу фізичного розвитку індивіда. Розвивається репродуктивна і творча уява, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвідношенні образів уяви, особливо мрій із дійсністю, своїми можливостями. Природа з великим запасом заклала резерви здоров’я в кожному організмі, але цей спадковий матеріал зберігається доти, доки ним правильно користуватися. Без тренувань ці резерви згасають. Архімедів важіль людини й охорони здоров’я – не в лікуванні хвороб, а в збереженні та зміцненні здоров’я. Потрібно формувати свідомість молодої людини, стимулювати захисні сили організму засобами фізичної культури. Обмаль молоді цікавиться фізичною культурою, натомість досить поширені такі шкідливі звички, як тютюнокуріння, вживання алкогольних напоїв, наркотиків [7].

Залучення людини до здорового способу життя потрібно починати із формування в неї мотивації здоров’я. Турбота про здоров’я, його зміцнення – мають стати ціннісними мотивами, що формують, регулюють і контролюють її спосіб життя. В.О. Бароненко та Л.О. Рапопорт стверджують, що ніякі побажання, накази, покарання не можуть примусити людину вести здоровий спосіб життя, охороняти й зміцнювати власне здоров’я, якщо всім цим не управляє усвідомлена його мотивація [1]. Формування мотивації здоров’я має базуватися на двох важливих принципах: віковому й діяльнісному. Перший принцип свідчить: виховання мотивації здоров’я необхідно починати з раннього дитинства. Другий принцип стверджує: мотив здоров’я варто створювати через оздоровлювальну діяльність по відношенню до себе, тобто формувати нові якості шляхом вправ. На цьому принципі було засновано всю соціальну еволюцію людини. Людство вчилося людському діючи. Людство життєдіяло, вчившись життєдії виключно на своєму досвіді. Звідси досвід оздоровлювальної діяльності і вправи в ній створять відповідну мотивацію та установку (готовність до діяльності) на здоров’я, подібно до того, як "апетит приходить під час їжі". На основі цієї усвідомленої мотивації і формується власний стиль здорової поведінки. Стиль здорового життя визначається різними мотивами [1].

Р.І. Купчінов стверджує, що мотив, який є спонукачем людини до дії, виступає формуювальним і напрямним початком будь-якої активності. Від слабо мотивованої людини не можна чекати великої віддачі в будь-якій справі [5].

Ю.В. Іванова, Л.І. Александрова та Р.Н. Іванов вважають, що разом із широким розвитком і подальшим удосконаленням організованих форм занять фізичною культурою вирішальне значення мають самостійні заняття фізичними вправами. Відомо, що чим міцніше здоров’я студента, тим продуктивніше навчання [3]. У той же час реальне впровадження серед студентів самостійних занять фізичними вправами здійснюється недостатньо.

Р.А. Бєлов, Б.В. Сермєєв та Б.В. Третьяков вважають, що на навчальних заняттях формуються знання студентів про значення фізичної культури для гармонійного розвитку особистості, первинні навики у виконанні фізичних вправ, спортивних іграх, а також мотиви й цілі самостійного фізичного вдосконалення. У процесі самостійних занять фізичними вправами ці знання і первинні навики закріплюються, розвиваються, що спричиняє підвищення рівня мотивації у вказаному напрямі [2].

Аналіз наукової літератури, який було проведено Г. Матуковою, свідчить, що "систематичні заняття фізичними вправами сприяють розкриттю потенційних можливостей людини, формуванню таких якостей, як упевненість у собі, рішучість, сміливість, бажання і реальна можливість перебороти труднощі, а також фізичні якості" [6]. Автор вважає, щоб "залучити студентів до занять фізичними вправами в позааудиторний час, треба навчити студентів поважати свій фізичний стан, своє здоров’я, яке є показником фізичної культури людини. Усвідомлення необхідності в заняттях фізичною культурою дозволить студенту приділити увагу оновленню змісту особистісного відпочинку" [6].

Як стверджують Є.В. Панова, В.В. Деніскіна, А.І. Кравчук, В.О. Пилипович та А.Н. Савчук, самостійні заняття студентів фізичними вправами мають велике значення для вирішення більшості завдань, що стоять перед фізичним вихованням [8]. У той же час практика й дослідження свідчать про зневажливе ставлення до таких занять у більшості молоді, в тому числі і в найбільш освіченої його частини – студентів і випускників вищих навчальних закладів. Дослідження М.Я. Віленського, В.І. Ульянова та ін. показують, що лише менше половини студентів визнає тісний взаємозв’язок загальної і фізичної культури в їхньому особистому розвитку. Причому думки їх про вплив фізичної культури на загальнокультурний розвиток звужені й більше пов’язані з її тілесним виразом. На думку Є.В. Панова, В.В. Деніскіна, А.І. Кравчук, В.О. Пилипович та А.Н. Савчука, це обумовлено недоліками фізичного виховання в школі та у вищому навчальному закладі, недостатньо щільною реалізацією його освітнього змісту, впливом сім’ї, друзів та ін. Практично ж до регулярної фізкультурно-спортивної діяльності під час відпочинку залучено менше чверті студентів [8].

Як запевняє І.Ю. Карпюк, "самостійні заняття фізичною культурою в позанавчальний час збільшують загальний руховий обсяг, сприяють і прискорюють нормалізацію функціональних зрушень. А чітко розроблена система самоконтролю гарантує безпечність та ефективність застосування засобів фізичної культури, підвищує свідоме ставлення студентів до предмета "Фізичне виховання". Щотижневе підбиття підсумків і коректування дій, що надає студентам можливість відслідковувати динаміку власних фізичних можливостей, має велике виховне значення" [4].

Ю.В. Іванова, Л.І. Александрова та Р.Н. Іванов вважають, щоб надалі студенти не перестали вести здоровий спосіб життя, за час занять фізичною культурою необхідно навчити їх методиці організації самостійних занять фізичними вправами оздоровлювальної спрямованості згідно з програмою навчання [3].

І.Р. Тарасенко вважає, що в сукупності чинників, які підвищують активність студентів, певна роль належить фізкультурно-спортивним традиціям, за допомогою яких успішно вирішуються завдання із формування в майбутніх фахівців активної соціальної і професійної позиції, залучення їх до фізкультурно-спортивної діяльності і формування позитивного ставлення до неї [11]. Комплексне використання існуючих традицій є невід’ємною частиною професійного виховання студентів. Спортивні традиції повною мірою активізують формування фізичної культури особи студентів лише при дотриманні визначено-дієвих педагогічних умов.

І.Р. Тарасенко запевняє, що важливою інстанцією соціалізації у фізичній культурі в студентські роки залишається сім’я [11]. У сім’ї отримуються й підтримуються важливі установки, манери поведінки, орієнтири мотиваційної поведінки. У ній складається особлива система етичних стосунків, що об’єднує соціальні потреби й цінності не лише подружжя, але й їхніх дітей (Т.А. Гурко, В.Н. Гуров, А.А. Єлізаров, І.Ф. Нестерова, Н.М. Обозів, А.М. Острогорський, Н.П. Попов, Д.Я. Райгородський, Є.І. Ромашкова, Л.А. Саєнко, Д.Д. Сноу, А.А. Терсакова, Н.Б. Шнейдер та ін.).

На думку І.Ф. Харламова, ефективність фізичних вправ багато в чому залежить від бажання та активного ставлення до їхнього виконання. Якщо проявляти свідоме прагнення й мобілізувати вольові зусилля на зміцнення і вдосконалення своїх фізичних сил і здібностей, то фізичний розвиток відбуватиметься успішніше. До того ж фізичне виховання не зводиться лише до фізичного розвитку і зміцнення здоров’я, воно охоплює також формування потреби в підвищенні своєї фізичної культури в цілому і розумного ставлення до організації праці і відпочинку. Тому велике значення у фізичному вихованні мають методи переконання (роз’яснення) і позитивного прикладу. З їхньою допомогою роз’яснюється значення фізичних вправ у розвитку людини, їхні психологічні основи, а також техніка виконання. Приклади з життя видатних людей, відомих спортсменів, а також тих, хто вчиться краще учителів, слугують предметом наслідування для учнів у процесі занять фізичною культурою [12].

Аналіз праць В.Г. Асєєва, М.І. Жаворонкової, Є.П. Ільїна та С.О. Сичова, який було проведено Т.С. Плачиндою, доводить, що "серед механізмів формування активності студентів у фізичному вихованні й самовихованні важливе місце посідають стимулювання, мотивування та формування потреб студентів до самостійної фізкультурної діяльності як засобу особистісного розвитку та важливої складової загальної культури особистості".

В.Г. Асєєв виокремлює два механізми формування мотивації. Перший із них полягає в тому, що умови навчальної і трудової діяльності, та взаємини, що стихійно склалися або спеціально організовані вихователем, вибірково актуалізують окремі ситуативні спонуки, які за систематичної актуалізації поступово переходять у стійкі мотиваційні утворення. Це механізм формування "від низу до верху". Другий процес (механізм "зверху вниз") полягає в засвоєнні вихованцем пред’явлених йому в готовій формі спонук, цілей, ідеалів, змісту спрямованості особи, які, за задумом вихователя, мають у нього сформуватися і які сам вихованець повинен поступово перетворити з таких, що зовні розуміються, у внутрішньо прийняті і такі, що реально діють. Повноцінне формування мотиваційної системи особистості має включати обидва механізми.

Серед негативних наслідків малорухливого способу життя студентської молоді є порушення функціонального стану, недостатнє забезпечення працездатності м’язів, небажані зміни фізіологічних функцій головного мозку і сенсорних систем тощо. А. Ребрина запевняє, що "одним із найефективніших засобів збереження і зміцнення здоров’я є виконання фізичних вправ [10]. У зв’язку із цим, важливим стає вивчення мотиваційних чинників, які сприяють залученню студентів до занять фізичними вправами. Заняття фізичними вправами здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, що є рушійними силами навчальної діяльності. Це потреби, інтереси, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, які утворюють мотиваційну сферу навчальної діяльності. Формування стійкої мотивації до занять фізичними вправами є важливою передумовою фізичної досконалості, гармонійного розвитку фізичних сил і здібностей. У науково-методичній літературі розглянуто різноманітні підходи до вивчення питань змістовності мотивів навчальної діяльності" [11].

На думку Є.В. Панова, В.В. Деніскіна, А.І. Кравчука, В.О. Филиппович та А.Н. Савчука, багато студентів приділяють фізичним вправам у кращому разі лише до 4-х годин на тиждень, займаючись тільки в межах обов’язкових навчальних занять із фізичного виховання [8]. Оптимальним вважається руховий режим для студентів-чоловіків – 8–12 годин на тиждень, а для жінок – 6–10 годин. У зв’язку із цим важливим чинником оптимізації рухової активності є такі форми самостійних занять студентів фізичними вправами, як тренування, ранкова гігієнічна гімнастика, змагання, щоденні прогулянки, походи вихідного дня тощо [8].

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що для залучення фізично пасивних людей до занять фізичними вправами використовувалися такі шляхи [5]:

1. Агітаційно-пропагандистська робота. Показ прикладів цілющого впливу фізичної культури на здоров’я людини. Добре організована робота в системі фізичної культури.
2. Зміна звичного устрою життя. Залучення до громадської роботи із фізичної культури. Участь у змаганнях за програмою різнобічної фізичної підготовки.
3. Важливий ритм, організованість занять. Залучення до участі в змаганнях, де б справді були очевидні результати занять фізичною культурою.
4. Залучення до організаторської діяльності в системі фізичної культури. Необхідно створити умови для формування інтересу до занять фізичною культурою.
5. Опора на інтерес до занять фізичними вправами і фанатизм уболівальників. Залучення до роботи фізоргом старости навчальної групи, помічника викладача та ін.

Р.І. Купчінов стверджує, що вибір шляхів залучення фізично пасивної людини до активних занять фізичними вправами перш за все залежить від усебічного вивчення особистості цієї людини, визначення ступеня її детренованості. Основним методом роботи є виховна педагогічна спрямованість і пропаганда здорового способу життя. Автор виокремлює чотири групи заходів, що застосовуються до фізично пасивних людей: 1) пропагандистської і загальної дії; 2) виховного характеру; 3) адміністративної дії; 4) медичного забезпечення (включаючи лікарський контроль за здоров’ям, реальну оцінку фізичного стану і видачу рекомендацій зі здорового способу життя, в першу чергу рухового режиму) [5].

Отже, формування мотивації до занять фізичними вправами та здорового способу життя в студенток вимагає зусиль. Оскільки ефект цих зусиль проектується на майбутнє, і не кожна молода людина може вирішити це завдання самостійно, необхідна спрямованість системи вузівського виховання й освіти на формування в студенток мотивації до занять фізичними вправами та культури здоров’я.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бароненко В.А. Здоровье и физическая культура студента / В.А. Бароненко, Л. А. Рапопорт. – М. : АльфаМ, 2003. – 417 с.
2. Белов Р.А. Самостоятельные занятия студентов физической культурой / Р.А. Белов, Б.В. Сермеев, Н.А. Третьяков. – К. : Вища школа, 1988. – 208 с.
3. Иванова Ю.В. Организация самостоятельных занятий студентов физическими упражнениями оздоровительной направленности / Ю.В. Иванова, Л.И. Александрова, Р.Н. Иванов // Физическая культура и спорт в системе образования. Здоровьесберегающие технологии : сб. материалов международ. симп. 11–15 ноября 2004 года. – Красноярск, 2004. – С. 128–129.
4. Карпюк І.Ю. Домашні завдання як метод дистанційного управління самостійними заняттями студентів спеціальної медичної групи / І.Ю. Карпюк // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту : зб. наук. праць / за ред. С.С. Єрмакова. – Х., 2004. – N 12. – С. 15–20.
5. Купчинов Р.И. Формирование здорового образа жизни студенческой молодежи : [пособие для преподавателей и кураторов средних специальных и высших учебных заведений] / Р.И. Купчинов. – Мн. : УП "ИВЦ Минфина", 2004. – 211 с.
6. Матукова Г. Фізична культура як якість особистості / Ганна Матукова // Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2003. – Вип. 7 : у 3-х т. – Т. 2. – С. 255–258.
7. Олійник Т. Формування у студентської молоді потреби ведення здорового способу життя / Т. Олійник // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2003. – Вип. 7 : у 3-х т. – Т. 2. – С. 208–210.
8. Панов Е.В. О проблемах самостоятельных занятий физическими упражнениями учащихся вузов / Е.В. Панов, В.В. Денискин, А.И. Кравчук, В.А. Филиппович, А.Н. Савчук // Физическая культура и спорт в системе образования. Здоровьесберегающие технологии : сб. материалов международ. симп. 11–15 ноября 2004 года. – Красноярск, 2004. – С. 47–48.
9. Плачинда Т.С. Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності : автореф. дис… канд. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Т.С. Плачинда. – Кіровоград, 2008. – 25 с.
10. Ребрина А. Проблема виховання у студентів вищого технічного закладу освіти позитивного ставлення до фізичного виховання / А. Ребрина // Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2003. – Вип. 7 : у 3-х т. – Т. 2. – С. 205–208.
11. Тарасенко И.Р. Формирование социально-духовных ценностей средствами физической культуры в процессе профессиональной подготовки студенческой молодежи : дис… канд. пед. наук : 13.00.08 / Ивета Рудольфовна Тарасенко. – Ставрополь, 2005. – 187 с.
12. Харламов И.Ф. Педагогика : [учеб. пособие] / И.Ф. Харламов. – М. : Гардарики, 2000. – 519 с.