Перехід українського суспільства до постіндустріального етапу свого поступу трансформує його в інформаційне суспільство, підпорядковане своїм специфічним законам розвитку. Відповідно змінюється й характер людської діяльності, що зумовлює необхідність цілеспрямованої підготовки молодої людини до активного життя і праці в умовах нового інформаційного суспільства. Цей процес посилюється потребою нарощування інтелектуального, культурного, соціально-економічного й науково-технічного потенціалу, загальними глобалізаційними зрушеннями в сучасному світі.

Аналіз досліджень (М.В. Бєляєв, М.І. Радченко 2009; К.М. Левківський, 2010; В.Д. Шинкарук, 2007 та ін.) засвідчує, що істотні зміни в системі освіти зумовлені сучасними тенденціями світового розвитку, найголовнішими з яких є:

• прискорення темпів розвитку суспільства і, як наслідок, необхідність підготовки людей до життя в умовах, що швидко змінюються;
• перехід до інформаційного суспільства і, отже, значне розширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв’язку із чим особливо важливими стають фактори комунікабельності й толерантності;
• виникнення глобальних проблем, які можна вирішити лише шляхом співробітництва в межах міжнародного співтовариства, що передбачає формування в молодого покоління сучасного інноваційного мислення;
• динамічний розвиток економіки, зростання конкуренції, скорочення сфери некваліфікованої й малокваліфікованої праці, глибокі зміни у сфері зайнятості (це визначає постійну потребу в підвищенні професійної кваліфікації й перепідготовці працівників, зростанні їхньої професійної мобільності) тощо.

За таких умов домінуючого значення набуває "людський капітал". Йдеться про здатність людини справлятися з постійно зростаючими потоками інформації, вміння творчо переробляти її та знаходити правильні рішення. Освіта як спосіб передавання соціального досвіду набуває функції прискореного впровадження інновацій. Практика освітньої діяльності очікує від державної політики у сфері вищої освіти відповіді на низку важливих запитань соціального змісту, зокрема:

1. Наскільки система освіти, що існує сьогодні, здатна забезпечити соціалізацію молодого покоління, формування необхідних соціально-функціональних і особистісних якостей?
2. Наскільки освіта здатна готувати людей, котрі мають гнучке, творче мислення, ініціативні в підходах до справи?
3. Наскільки професія, здобута молодою людиною, буде затребувана економікою й системою управління? [1].

Зона європейської вищої освіти будується сьогодні на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством, на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання, на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього життя. Отже, освіта, як і культура, є тою унікальною системою, що динамічно розвивається, і глибоко пов’язана з духовними та матеріальними аспектами минулого, сучасного й майбутнього нації, народу, держави.

Одним із пріоритетних напрямів розвитку освіти в Україні визнано становлення системи безперервної освіти та навчання протягом усього життя. З метою реалізації цього стратегічного курсу наша держава повинна забезпечити виховання особистості, яка орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється, а також розвиток у молоді творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості тощо [8].

Із підписанням Україною Болонської конвенції щодо якості освітньої кваліфікації випускників вищих навчальних закладів зросли вимоги до якості вищої освіти. Адже в умовах сучасного професійного середовища, що швидко змінюється, ефективно й продуктивно може працювати лише той фахівець, який має високий рівень професійної культури. Ознакою високого рівня професійної культури особистості є розвиток професійно значущих якостей, що базуються не стільки на критеріях обсягу та повноти знань, скільки на здатності людини самостійно їх поповнювати, ставити та вирішувати професійно значущі завдання тощо. Отже, якісна вища професійна освіта повинна забезпечити майбутньому фахівцеві можливість для саморозвитку в процесі професійної діяльності відповідно до потреб особистості, виробництва і суспільства.

У такому розумінні йдеться про реалізацію концепції "навчання впродовж усього життя", що передбачає готовність майбутнього фахівця до самоосвітньої діяльності в процесі виконання ним професійних обов’язків. У трактуванні сутності поняття "самоосвітня діяльність" ми будемо виходити з визначень засадничих понять.

Зокрема, діяльність визначають як спосіб буття людини у світі, здатність її вносити в дійсність зміни [2]. Аналіз психолого-педагогічних джерел за темою дослідження засвідчує, що самоосвітню діяльність розглядають у контексті таких понять, як "самоосвіта", "самовиховання", "самовдосконалення".

Умовою розвитку, самоствердження та самореалізації особистості і складовою навчання впродовж усього життя є самоосвіта. Під самоосвітою (за Б.І. Корольовим) розуміють самостійну пізнавальну діяльність людини, спрямовану на досягнення певних особистісно значущих цілей: задоволення загальнокультурних запитів, пізнавальних інтересів у будь-якій сфері діяльності, підвищення кваліфікації тощо [3]. Вона є прерогативою самого суб’єкта учіння.

Самоосвіту визначають також як освіту, що відбувається в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі [2]. Як невід’ємна частина систематичного навчання у вищих навчальних закладах вона сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню студентами навчальної інформації з різних джерел змісту освіти (посібників, підручників, засобів масової інформації тощо). Поява Intenet створила можливості для використання Internet-технологій. У такому сенсі йдеться про Internet-освіту.

Теоретичне осмислення сутності понять "діяльність" і "самоосвіта" дає нам змогу визначитися щодо трактування сутності поняття "самоосвітня діяльність". Під самоосвітньою діяльністю ми розуміємо вид діяльності, специфіка якої полягає в самостійному засвоєнні суб’єктом учіння знань, формуванні на цій основі умінь, навичок, досвіду практичної діяльності відповідно до потреб особистісного і професійного становлення.

Самоосвітня діяльність є багатоаспектною як за змістом, так і за структурою та функціями. На нашу думку, у професійному становленні майбутнього фахівця вона виконує такі важливі функції: навчальну (засвоєння професійних знань, формування сукупності професійних компетенцій, наукового світогляду тощо), виховну (пов’язана з різними аспектами національного виховання молодої людини, громадянина незалежної самодостатньої держави), розвивальну (розвиток пам’яті, уваги, професійної культури, культури професійного мовлення, культури професійного мислення, культури професійного спілкування тощо), психологічну (долання психологічних бар’єрів) та ін.

Успішна самоосвітня діяльність пов’язана з розвитком самостійності, активності, самоактуалізації та інших важливих властивостей особистості. Самостійність (за Рапацевичем Е.С. [9]) – одна з провідних властивостей особистості, що виявляється в умінні ставити певну мету, настирливо добиватися її виконання власними силами, відповідально ставитися до своєї діяльності, діяти при цьому свідомо й ініціативно не тільки в знайомій обстановці, а й за нових умов, що вимагають прийняття нестандартних рішень. Самостійність у професійній діяльності характеризується ставленням людини до своєї праці та отриманих результатів, професійною компетентністю, досвідом, а також зв’язками з іншими людьми.

Другою властивістю, з якою пов’язана успішність самоосвітньої діяльності людини, є її активність. Активність особистості (за Гончаренком С.У. [2]) – це здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. Вона є виявом активної життєвої позиції людини і знаходить своє вираження в принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, діловитості, ініціативності тощо. Активність майбутнього фахівця проявляється також у творчому підході до справи, професійному спілкуванні.

Самоактуалізація (за Рапацевичем Е.С. [9]) – намагання людини до якомога найповнішого виявлення й розвитку своїх особистісних можливостей. Ця властивість особистості майбутнього фахівця виявляється в його прагненні в процесі навчання до найповнішої самореалізації і самовдосконалення, бажанні стати тим, ким він хоче стати. Отже, самоосвітня діяльність передбачає вдосконалення майбутнього фахівця як на особистісному, так і професійному рівнях. Яким буде результат цього процесу, залежить від готовності студента до самоосвіти.

Зазначимо, що феномен готовності до певної діяльності став предметом багатьох психолого-педагогічних досліджень. Так, готовність (за Ліненко А.Ф. [7]) є цілісним стійким утворенням, що мобілізує особистість на включення в професійну діяльність.

Готовність до самоосвітньої діяльності ми визначаємо як інтеґративну якість особистості, що визначає її спрямованість на самостійне засвоєння знань, формування на цій основі вмінь, навичок, досвіду практичної діяльності відповідно до потреб особистісного й професійного становлення.

У визначенні складових готовності майбутніх фахівців до самоосвітньої діяльності ми дотримуємося поглядів А.Ф. Ліненко, яка розглядає цю проблему з погляду якісної підготовленості суб’єкта до включення в професійну діяльність. З одного боку, готовність є особистісною (емоційно-інтелектуальна, вольова, мотиваційна) й охоплює інтерес ставлення до діяльності, почуття відповідальності, впевненість в успіху, потребу виконання поставлених завдань на високому професійному рівні, керування своїми почуттями (мобілізація сил, подолання непевності, побоювання тощо). З іншого боку, готовність є операційно-технічною й охоплює професійні знання, вміння, навички, способи й засоби діяльності. Такий підхід у визначенні готовності до самоосвітньої діяльності та її складових дає підстави стверджувати, що вона є ознакою професійної культури майбутнього фахівця (наприклад учителя загальноосвітньої школи, викладача вищого навчального закладу, менеджера у сфері освіти тощо).

Культура (лат. cultura – освіта, розвиток) є сукупністю практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини та втілюються в результатах продуктивної діяльності [2]. З огляду на те, що в педагогічній культурі гармонійно поєднуються духовні та матеріальні цінності, способи творчої діяльності вчителя, її розглядають як частину загальнолюдської культури.

До педагогічних умов формування готовності майбутніх фахівців до самоосвітньої діяльності ми відносимо: чітке цілепокладання; відбір змісту навчального матеріалу; моделювання сприятливого навчально-виховного середовища; ґрунтовну теоретичну й практичну підготовки до професійної діяльності; співпрацю профільних кафедр університету в організації самоосвітньої діяльності студентів тощо.

Практичні засади формування готовності студентів до самоосвітньої діяльності, майбутньої професійно-педагогічної діяльності викладено в розроблених нами навчальних посібниках [4; 5]. У контексті розв’язання завдань дослідження розроблено також комплекс психолого-педагогічного діагностування, який дає змогу виявити ступінь сформованості готовності студентів природничих факультетів класичних університетів до самоосвітньої діяльності, професійно-педагогічної діяльності, рівень педагогічної культури і культури професійного мислення тощо [5].

Підсумовуючи, зазначимо, що ми намагалися розкрити деякі аспекти готовності майбутніх фахівців до самоосвітньої діяльності як ознаки професійної культури. Проте зауважимо, що дослідження цієї проблеми не вичерпується розглядом висвітлених аспектів.

Перспективи подальших розвідок ми бачимо в з’ясуванні низки питань, пов’язаних із дослідженням проблеми формування культури професійного мислення майбутніх педагогів у контексті розвитку розглянутих ідей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляев Н.В. Высшее образование как фактор становления личности будущего специалиста: социально-философские и социологические аспекты : монография / Н.В. Беляев. – Саратов : Саратовский государственный социально-экономический университет, 2009. – 160 с.
2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук ; гол. ред. В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
4. Ковальчук Б.В. Математичний аналіз. Частина 1 : навч. посібник / Б.В. Ковальчук, Й.Г. Шіпка. – Львів : Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 270 с.
5. Ковальчук Л.О. Основи педагогічної майстерності : навч. посібник / Л.О. Ковальчук. – Львів : Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. – 608 с.
6. Левківський К.М. Якісна освіта – запорука самореалізації особистості / К.М. Левківський // Вища школа. – 2010. – N 1. – С. 5–14.
7. Ліненко А.Ф. Теорія і практика формування готовності студентів педагогічних вузів до професійної діяльності : автореф. дис… канд. пед. наук : 13.00.01 / А.Ф. Ліненко. – К., 1996. – 18 с.
8. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України. – 2002. – N 33 (23 квіт). – С. 4-6.
9. Педагогика: Большая современная энциклопедия / сост. Е.С. Рапацевич. – Мн. : Соврем. слово, 2005. – 720 с.
10. Шинкарук В. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України / В. Шинкарук // Вища школа. – 2007. – N 5. – С. 3–16.