У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності дитини, де творчо, прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності. Ігри, в яких яскраво виявлена роль рухів, мають загальне умовне найменування "спортивних ігор".

За останні десять років у дошкільних навчальних закладах значно підвищився інтерес до спортивних ігор (баскетбол, волейбол, теніс, бадмінтон, городки та ін.). У цих іграх, які майже завжди проводяться на свіжому повітрі, застосовуються різноманітні рухи та рухові дії. Діти виконують велику кількість стрибків, метань, ударів по м’ячу, що позитивно впливає на ріст та розвиток організму.

Спортивні ігри різняться складною та точною технікою, в якій проявляються високі фізичні можливості спортсменів, чого немає в дітей дошкільного віку.

Дані досліджень (Е. Адашкявичене, Е. Вільчковський, М. Голощокіна, Н. Денисенко, О. Курок, Т. Осокіна, Ю. Портних та ін.), а також практика свідчать про те, що інтерес до спортивних ігор у дітей виникає дуже рано. Діти старшого дошкільного віку вже опановують елементи ігор спортивного характеру: бадмінтон, городки, настільний теніс, баскетбол, хокей, футбол. Ю. Портних доводить, що таке раннє проявлення інтересу до спортивних ігор дозволяє розпочати систематичне навчання дітей раніше, ніж іншим видам фізичних вправ.

Ігри спортивного характеру М. Голощокіною розглядаються як найбільш високий ступінь рухливих ігор. Наявність сильних емоцій споріднює їх із рухливими іграми, але в той же час між ними існує велика різниця. Характерною рисою рухливих ігор є різноманітність і свобода застосування ігрових дій. Правила в рухливій грі визначаються в основному її структурою, а не точністю рухових дій.

Для гри з елементами спорту характерна певна обмеженість, навіть односторонність рухів, точність рухових дій і суворе дотримування форми. Структура гри спортивного характеру, порівняно з рухливими іграми, відрізняється більшою визначеністю. Так, склад команд у цих іграх обмежується встановленою кількістю учасників, їхні обов’язки суворо розподіляються; тривалість гри обмежується певним часом; ігри спортивного характеру мають суворо встановлені правила, які визначають точність рухових дій. Основними завданнями в роботі з дітьми щодо використання ігор спортивного характеру є розвиток особистості дитини, оздоровлення її організму, розвиток рухів, рухових здібностей і фізичних якостей, створення емоційного настрою, виховання інтересу до різних видів фізичних вправ.

Е. Вільчковський наголошує на тому, що ігри спортивного характеру сприяють зміцненню здоров’я, підвищенню рівня рухової підготовки, комплексному розвитку фізичних якостей дошкільників. Застосування елементів спортивних ігор у дошкільному віці закладає в дитини основу для систематичних занять одним із видів спорту в такі шкільні роки.

Німецькі вчені Гунтер Ербах, Гунтер Борман, Жього Доблер та інші доводять, що спортивні ігри можуть викликати в багатьох людей інтерес до спорту, натхнення та спонукання до активної участі. Це пояснюється сутністю ігор спортивного характеру: вони створюють почуття радості та гарного настрою, приваблюють до себе завдяки ситуаціям, які постійно змінюються. Вони мають змагальний характер і спонукають до оптимальної рухової діяльності. Ці ігри надають дітям великих рухових можливостей та в межах їхніх правил вимагають особистої самостійної діяльності. Спортивні ігри впливають на здоров’я дитини, сприяють зміцненню органів, формуванню тіла та покращенню самопочуття. Ігри на свіжому повітрі позитивно впливають на судинну систему та дихання. Завдяки постійній зміні напруження та розслаблення ігри мають також характер активного відпочинку. У процесі спортивної гри діти вчаться спритності та винахідливості, реакції та координації, а також розвитку комбінаційної моторики (здатності до зв’язування рухів). Згини, розгинання, оберти, стрибки, метання тощо позитивно впливають на розвиток м’язів та поставу тіла.

З іншого боку, у всіх спортивних іграх можуть мати місце травми через перенапруження, а також через порушення правил гри. Тому важливе значення надається загальній фізичній підготовці. М. Голощокіна наголошує на тому, що ігри спортивного характеру спрямовані на розвиток фізичних якостей дітей шляхом виконання рухів, фізичних вправ. При правильному педагогічному керівництві спортивні ігри впливають на розвиток особистості, стверджує Г. Ербах. В іграх виховуються такі моральні якості, як готовність прийти на допомогу, повага, здатність до колективних дій, дисциплінованість тощо. Однак для цього необхідно створити в дошкільних навчальних закладах певні педагогічні умови.

Перш за все до умов М. Голощокіна відносить створення предметно-спортивного середовища – це обладнання спортивних майданчиків та оснащення кожної спортивної гри інвентарем: кеглі, городки, ракетки, м’ячі тощо. Наступною умовою є підготовка організму дитини до участі в грі спортивного характеру. Тому в дошкільному навчальному закладі необхідно частіше проводити такі ігри, які дадуть дітям можливість швидше оволодіти спортивною технікою. Із цією метою найбільшу увагу слід приділяти іграм із м’ячами.

До найбільш актуальних завдань щодо навчання дітей спортивних ігор відносять такі, як-от: виховання фізичних та морально-вольових якостей: гнучкості, витривалості, спритності, активності, сміливості, рішучості, дисциплінованості; зміцнення здоров’я та досягнення фізичної підготовленості; виховання ціннісного ставлення до систематичних занять фізичною культурою; формування знань про рухи та їхню роль у розвитку дитини, рухових умінь і навичок в іграх спортивного характеру.

Одним із пріоритетних завдань початкового тренування дітей в іграх є створення та вдосконалення моторної бази та їхніх координаційних можливостей. Це завдання тісно стикується з вивченням спеціальних рухів – технічних прийомів, необхідних для використання в грі спортивного характеру. Тобто це є техніка гри. Поняттям "техніка" визначають хід рухів дітей – гравців, які в межах можливостей, установлених правилами гри, виконуються в кожній ситуації гри тактично та доцільно. Так, техніка в рухах із м’ячем або без нього поділяється по-різному. До техніки без м’яча можна віднести основні ігрові пози, специфічні для ігор із м’ячем, біг та захисну гру тілом. Вважаємо, що вдосконалення техніки рухів дітей старшого дошкільного віку є однією з головних педагогічних умов розвитку фізичних якостей у процесі спортивних ігор.

Одне з важливих місць у тренуванні дітей посідає засвоєння тактики гри. Тактика в спортивній грі складається з обумовлених ситуацій, доцільних індивідуальних і колективних дій у її ході з метою досягнення найкращого результату. Набуваючи необхідних знань та вмінь, діти одночасно розвивають особисті психічні та інтелектуальні якості, які визначають ефективність техніки. У колективній тактиці розрізняють групову та командну. Індивідуальна тактика виявляється у виборі та застосуванні технічних елементів. Вибір техніки залежить від: технічного рівня учасників гри; розвиненості в них фізичних якостей та тренованості, тобто рівня рухових умінь та навичок; зовнішніх факторів. У кожній грі спортивного характеру колективна тактика виявляється системою гри. Під цим дослідники Г. Вонебергер та Ю. Портних розуміють певне розташування дітей у грі (форму й ведення) залежно від завдань, які в ній вирішуються. Відповідно до розташування визначаються функції гравців, при цьому враховуються їхні фізичні якості.

Однією з проблем організації ігор спортивного характеру є технологія тренування дітей, тобто навчання їх рухових умінь та навичок. У науково-методичній літературі вона визначається як спосіб навчання та організація тренування, які обумовлюються метою підготовки та рівнем підготовленості учасників спортивної гри. Т. Осокіна, Ю. Портних, Є. Тимофеєва, Л. Фурміна рекомендують поступово готувати дітей до участі в цих іграх шляхом включення малих спортивних ігор у різні форми фізичного виховання (заняття із фізичної культури, рухливі ігри, ранкову гімнастику). Вчені вважають, що певні навички, такі, як ловіння м’яча, його передача, зміна положення тіла, кидання в ціль, можна розвивати в грі, якщо цим займатися цілеспрямовано, з акцентом на результат спортивної гри.

Наприклад, проста передача м’яча дітей одне одному; передача та ловіння м’яча як змагання між парами, ведення м’яча або "перехідний м’яч" у змаганні. Підготовлений таким чином процес навчання спеціальній техніці та тактиці окремих спортивних ігор може бути скороченим.

У зв’язку із цим виникає проблема щодо створення певних умов, у процесі яких забезпечується взаємозв’язок навчання дітей рухових дій, рухів, які діти виконують у грі спортивного характеру з різними формами фізичного виховання дітей старшого дошкільного віку, в яких дошкільники теж засвоюють ці рухи у вигляді загальнорозвивальних, основних і стройових вправ. Г. Ербах доводить, що для навчання техніки й тактики спортивних ігор існує єдиний методичний процес, який містить шість ступенів. Перший ступінь: виконуються вправи, в яких вимагається точність технічного, а пізніше й тактичного виконання при полегшених умовах (вправи виконуються стоячи, потім у бігу). Другий ступінь: виконуються вправи, в яких точність пов’язується зі швидкістю виконання. Тривалість виконання вправ залежить від труднощів окремих технічних елементів. Третій ступінь: виконуються вправи лише з партнером. Четвертий ступінь: вправи виконуються з активним партнером. П’ятий ступінь: проводиться гра з активним партнером, який повністю відповідає ігровій ситуації. Шостий ступінь: пробні ігри, в яких вивчена техніка і тактика перевіряються в умовах дій партнерів, близьких до змагань.

Окрім того, на п’ятому ступені можливий негативний вплив на техніку виконання вправ. Тому до навчання техніки при активно діючому партнері можна переходити лише тоді, коли гравці ознайомляться із численними можливостями ігрової ситуації четвертого ступеня, зрозуміють їх і неодноразово виконають. На п’ятому ступені вже відсутні вузько обмежені вказівки дорослих. Вибір технічних і тактичних засобів надається тепер дітям. На нашу думку, вищезазначений підхід є доцільним і може бути адаптованим до тренування дітей дошкільного віку під час їхньої підготовки до спортивних ігор. Вважаємо, що він може класифікуватися як одна з ефективних педагогічних умов розвитку фізичних якостей у процесі занять спортивними іграми.

Розробка цієї умови потребує поступовості в оволодінні дітьми технікою рухів, руховими вміннями та навичками тих рухів, що складають структуру та зміст спортивних ігор. Вважаємо, що поступове оволодіння фізичними вправами, що складають рухи, буде впливати на ефективність розвитку фізичних якостей. Це пов’язано з тим, що вивчення дітьми численних технічних елементів відбуваються спочатку в різних формах роботи із фізичного виховання (на заняттях із фізичної культури, ранковій гімнастиці, рухливих іграх та ін.). Йдеться про стандартизоване варіювання повторення рухових та ігрових навичок у дітей. При цьому вихователь або інструктор із фізичної культури може виправляти помилки дошкільників. Однак первісне вивчення окремих рухів не може затягуватися і якомога швидше має поступатися ігровим зв’язкам. Відомими формами вправ є: вправи в парах, трійках, четвірках, у колі, у фронтальних і у флангових рядах, а також у вільному розташуванні всередині обмеженого простору.

Вибір форми вправ залежить від їхніх завдань, кількості обладнання та спортивного інвентарю для занять. Форми вправ міняються за допомогою змін спрямування кидка або поштовху, різного віддалення від цілі або інших гравців, змін порядку часткових дій.

Однією з актуальних проблем навчання дітей спортивних ігор є підбір комплексних вправ, які сприяють максимально швидкій підготовці до спортивної гри. Г. Борман, X. Добич під такими вправами вбачають рухи, які складаються з кількох елементів або рухових дій, а також пов’язані між собою за ігровою ситуацією (ловіння м’яча в бігу, ведення м’яча, обігравання партнера, удар по воротах або кидок). Вважаємо, що комплексні вправи найбільш ефективні в процесі розучування рухів, що включаються в спортивні ігри з м’ячем, шайбою ("Хокей", "Футбол").

У наукових дослідженнях Л. Волошина, М. Борисова, Н. Кожухова, Л. Рижкова, А. Тер-Ованесяна та ін. зазначається залежність рухової підготовленості дітей від фізичних тренувальних навантажень.

Раціональність цих навантажень може бути досягнута тільки при правильному довготривалому від планування усієї роботи із фізичного виховання. Дослідники застерігають від швидкого досягнення результатів. Ступеневе підвищення навантаження в сполученні з глибоким вивченням техніки та тактики гри, у процесі взаємозв’язку різних форм роботи зі спортивними іграми, набуття змагального досвіду є найважливішою умовою успішної роботи з дітьми під час організації ігор спортивного характеру. На нашу думку, вищезазначена умова потребує більш глибокого дослідження в ході експериментальної роботи. З. Кожевніков, Н. Люкшинов, Г. Ласин, І. Самсонов, І. Таланов та ін. зазначають, що позитивним результатам навчально-тренувальної роботи сприяє доцільно організований набір дітей для певних спортивних ігор. Учені підкреслюють складність цієї роботи, оскільки ігрова діяльність має комплексний характер, а необхідні для цього фізичні якості розвиваються неодночасно та завершуються лише до 16–18 років. Тому відбір має засновуватися на об’єктивних методах оцінки потенційних можливостей розвитку фізичних, морфологічних і психічних якостей дітей. Вищезазначена думка вчених має певну цінність. Вона потребує детального опрацювання в ході дослідження, а також має бути вдосконалена як одне зі спрямувань в означеній вище педагогічній умові.

У процесі навчання техніки рухів важливим є використання ігрових форм. Численні дослідження Т. Осокіної, І. Аркіна, Є. Тимофеєвої, А. Тур та ін. наголошують на тому, що за допомогою ігрових форм у дітей добре розвивається здатність до технічно правильного виконання рухів при тактично доцільному їхньому використані. Вони є практичними частинами змагальних ігор. В ігрових формах тренуються, перш за все, групова тактика. Ігрові форми готують дітей до пробних, навчальних і змагально-тренувальних ігор. Учені розглядають їх як основний засіб навчально-тренувальної підготовки, який допомагає швидко застосовувати те, чого навчалися діти. Навчально-тренувальна підготовка здійснюється поетапно: пробні ігри, навчальні, загальнотренувальні. Пробні ігри проводяться в спрощених умовах, за зміненими правилами, з певними завданнями. Навчальні – це коли дітей навчають рухів у спортивній грі, вивчають або закріплюють правила гри, вчать дітей правильно розташовуватися та користуватися спортивним інвентарем тощо.

Загальнотренувальні ігри проводяться перед спортивними святами. Їх також можна назвати як показово тренувальні або як генеральні показові. Тобто їх відносять до генеральних тренувань перед спортивною грою. Зазначена вище класифікація пробних ігор та ігрових форм цілком нами схвалюється та може бути застосована в роботі зі старшими дошкільниками в процесі формувального експерименту. Однак ця ідея потребує найбільш детальної розбудови технології кожного виду ігрових форм і пробних ігор як за змістом, так і за структурою.

Особливе місце в спортивних іграх науковці З. Кожевніков, Г. Ласін, Н. Люкшинов відводять навчально-тренувальній роботі з дітьми саме в іграх спортивного характеру, коли діти вже в них грають. Учені доводять, що процес навчання дітей спортивних ігор обумовлюється загальними положеннями педагогіки та теорії фізичного виховання. Їхню основу складають: повна відповідність методів навчання особливостям психофізичного розвитку старших дошкільників; здійснення спеціалізації на підґрунті всебічної фізичної підготовки; суворе дотримання принципів доступності, поступовості та систематичності; органічна єдність навчання, тренування та виховання; тісна співпраця вихователів, батьків, медичних працівників.

Вихідним положенням правильної організації занять зі спортивних ігор із дітьми має бути глибоке розуміння педагогами важливого значення всебічної фізичної підготовленості дошкільників. Інакше вузька спрямованість (спеціалізація) лише на навчання дітей спортивних ігор порушує природний хід розвитку особистості дитини, її організму, ослаблює здоров’я, негативно впливає на розвиток фізичних якостей.

Тому одним із головних завдань навчання і тренування дітей є правильне сполучення всебічної фізичної підготовки до конкретної спортивної гри.

Результати підготовки старших дошкільників до гри спортивного характеру більшою мірою залежить від того, наскільки вдало зможе вихователь організувати навчання дітей техніки й тактики, зробити цікавим та доступним цей процес для розуміння дітьми цієї вікової групи. Під час навчання дітей техніки спортивної гри необхідно додержуватися правила від головного до другорядного, а при навчанні тактики – від загального до часткового. Майже упродовж усіх занять із дітьми старшого дошкільного віку провідне місці відводиться комплексному ігровому методу (гра – навчання – гра), доводять В. Пугачов, М. Рунов, В. Фролов. І лише поступово на зміну ігровому методу приходить аналітично-синтетичний метод (вправи – гра – вправи). При вивченні окремих елементів спортивної гри дуже важливо максимально використовувати ігри та ігрові вправи. Головне місце серед них відводиться різноманітним руховим іграм, доводять Н. Люкшинов, І. Самсонов, Ю. Портних та ін. Завдяки ним здійснюється навчання техніки й тактики вибраної спортивної гри. У них здійснюється поступовий перехід від некомандних ігор до ігор із поділенням на команди. Щоб полегшити засвоєння навчального матеріалу, спочатку використовуються ігри, в яких діти не вступають у безпосереднє змагання одне з одним. Потім пропонуються ігри в змаганні за м’яч. На останньому етапі шанси команд урівнюються, знімаються всі обмеження в пересуванні дітей майданчиком. Тепер від ігор, наближених до спортивної гри, що розучується, переходять до її спрощеного варіанта. Г. Іванов, В. Зедгенідзе, В. Смірнов, І. Таланов та ін. зазначають необхідність використання методу цілісного навчання, який може застосовуватися в поєднанні з підвідними вправами під час розучування нового матеріалу в спортивній грі (руху, правила, організаційного моменту тощо). Метод розчленованого навчання використовується рідко, головним чином, коли рухи дуже складні або при розучуванні численних тактичних комбінацій. Цілісне навчання доцільно починати з рухів без предметів (м’яча, шайби, бити, ракетки та ін.).

Вивчення окремих прийомів має проходити з додержанням певної послідовності:

1. від рухів без інвентарю (наприклад м’яча) до рухів із м’ячем;
2. від вправ стоячи на місці до вправ у русі (бігу, стрибках тощо);
3. від простих, одиночних рухів, до складних, комбінованих;
4. від рухів ритмічних, повільних до неритмічних, швидких.

Із метою ефективного формування рухових навичок В. Смірнов, І. Таланов, В. Фролов, В. Яковлев та інші вчені пропонують педагогам здійснювати такі кроки:

1. особисто включатися в гру для того, щоб показати дітям зразки правильної техніки виконання вправ та тактики;
2. щоб формування навичок здійснювалось правильно, доцільно знизити фізичне навантаження на дітей шляхом зменшення ваги та розмірів використаного інвентарю; скорочення розмірів майданчика, часу на гру та збільшення кількості перерв у грі, здійснення спрощення правил;
3. у заняттях із дітьми важливо приділяти серйозну увагу розвитку зорового орієнтування, використовуючи для цього спеціальні вправи;
4. удосконалювати процес виправлення помилок шляхом повторного пояснення, спрощення виконання, розчленування рухів. При цьому важливо використовувати наочність. Тому дітям необхідно показувати як правильне, так і неправильне виконання прийому, давати такі завдання, за яких вони вчасно могли бачити позитивний результат своїх дій. Помилки усуваються індивідуально.

Вищезазначені дослідники відмічають, що успіх навчання дітей гри залежить також від різноманітного спортивного матеріалу та форм роботи. Ми поділяємо погляди науковців щодо розробки технології спортивних ігор, але вони не торкаються проблеми виховання компетентної дитини в іграх спортивного характеру, обходять проблему особистісно-орієнтованого підходу в розвитку в старших дошкільників фізичних якостей. Вважаємо, що проблема розвитку фізичних якостей дітей старшого дошкільного віку в іграх спортивного характеру потребує розбудови дослідно-експериментальним шляхом.

Особливе значення в роботі з дітьми має висока емоційність процесу навчання. Вона досягається за рахунок: різноманітності засобів, методів і форм роботи; використання ігрових змагальних форм вправ і великої кількості підготовчих рухливих ігор, у яких діти засвоюють рухи спортивних ігор; чергування реґламентованої та самостійної рухової діяльності старших дошкільників; постановки конкретних цілей, що відповідають можливостям дітей; створення дружніх стосунків між дітьми та вихователем; постійна участь усіх дітей групи в спортивних іграх.

Отже, вищезазначене свідчить про те, що процес навчання дітей старшого дошкільного віку ігор спортивного характеру потребує оптимізації засобів, форм, методів і прийомів. Зазначаємо, що це є однією з ефективних педагогічних умов, розробка якої буде сприяти розвитку фізичних якостей дітей старшого дошкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вильчковский Э.С. Физическое воспитание дошкольников в семье / Э.С. Вильчковский. – К. : Рад. шк., 1987. – 126 с.
2. Голощекина М.П. Средства и формы работы детьми по развитию движений // Развитие движений ребенка-дошкольника. Из опыта работы / М.П. Голощекина ; под ред. М.И. Фонарева. – М. : Просвящение, 1975. – 239 с.
3. Глазирина Л.Д. Физическая культура дошкольникам : программа и программные требования / Л.Д. Глазирина. – М. : Владос, 1999. – 144 с.
4. Кожухова H.H. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста : схемы и таблицы / H.H. Кожухова, Л.А. Рыжкова, М.М. Борисова. – М. : Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2003. – 192 с.
5. Осокина Т.И. Игры и развлечения детей на воздухе / Т.И. Осокина, Е.А. Тимофеева, Л.С. Фурмина. – М. : Просвещение, 1981. – 192 с.
6. Портных Ю.И. Спортивные игры : учебник для физ. ин-тов / Ю.И. Портных. – М. : Физкультура и спорт, 1975. – 336 с.
7. Физкультура и спорт : малая энциклопедия. – М. : Радуга, 1982. – 374 с.