Інтенсифікація сучасного суспільства висуває нові вимоги до людини та її здоров’я. Зростає значущість і цінність здорового способу життя особистості в контексті формування культури здоров’я всієї нації.

Результати медичних та соціологічних досліджень останніх років засвідчують стійку тенденцію до погіршення стану здоров’я дітей. Серед причин, що зумовлюють таку ситуацію, є: несприятливі соціально-економічні, побутові умови; відсутність належних умов для активної рухової діяльності особистості як у сім’ї, так і в навчальному закладі; незбалансоване харчування, формалізований підхід до загартування; порушення норм фізичної та розумової працездатності; недотримання санітарно-гігієнічного, повітряного, світлового режимів організації життя дитини. Однією з першопричин такого становища є протиріччя між потребами дітей та виховними засобами, що використовуються в педагогічному процесі. Для усунення цього протиріччя в педагогіці створюється новий напрям – здоров’язбережувальна освіта, в основу якої покладено ідею пріоритетності здоров’я суб’єктів педагогічного процесу як стержневого компонента особистості, що дозволяє забезпечити оптимальну життєдіяльність педагога та вихованців. Здоров’я як основа життєдіяльності людини становить складний та багаторівневий феномен, що охоплює фізіологічний, психологічний, соціальний та педагогічний компоненти. Останній розуміємо як формування здорового способу життя особистості з раннього дитинства. Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є створення здоров’язбережувального простору в дошкільному навчальному закладі.

Поняття "здоров’язбережувальний простір" О. Підгірна обґрунтовує як багаторівневу освітню систему і соціально організоване виховне середовище, в якому пріоритетами виступають: здоровий спосіб життя, культура здоров’я, прогнозування здоров’язбережувальної діяльності. Змістовними компонентами здоров’язбережувального простору є соціальний, креативно-діяльнісний і реабілітаційний [6]. Автор наголошує на тому, що здоров’язбережувальний простір забезпечує усвідомлення його суб’єктами цінності здорового способу життя, збереження і зміцнення здоров’я, продуктивну активність усіх учасників простору щодо розвитку навичок культури здоров’я і духовно-етичного самовдосконалення.

В організації здоров’язбережувального простору мають бути враховані визначені Г. Селевко концептуальні положення щодо формування здорового способу життя дитини: пріоритет здоров’я над іншими цінностями; здоров’я – найважливіша життєва цінність; валеологічний підхід; принцип здорового способу життя, дотримання режиму; педагогізація довкілля; принцип профілактики здоров’я дітей; принцип природовідповідності; різноманітність форм і методів валеологічного виховання; принцип саморегуляції; відмова від негативних впливів на здоров’я; принцип збережувальної та тренувальної технологій [7].

У контексті реалізації завдань Базового компонента дошкільної освіти складовими здоров’язбережувального простору дошкільного навчального закладу, на нашу думку, можуть бути визначені такі чинники, що впливають на здоров’я і здоровий спосіб життя, - уміння відстежувати позитивні й негативні зміни в стані власного здоров’я і здоров’я інших; уміння складати ефективну програму збереження здоров’я; уміння створювати здоров’язбережувальний простір; володіння способами організації діяльності з профілактики і здоров’язбереження; володіння ефективними технологіями оздоровлювального спрямування, вироблення стійких мотивів до реалізації здоров’язбережувальної поведінки.

Стратегічними завданнями дошкільної освіти, окресленими в Законі України "Про дошкільну освіту", Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, передбачено не тільки збереження і зміцнення здоров’я, а й активне формування основ здорового способу життя в дітей, починаючи з раннього віку. Реалізація цього завдання передбачає впровадження в практику сучасного дошкільного навчального закладу здоров’язбережувальних технологій, які є важливим складовим елементом здоров’язбережувального освітнього простору і включають взаємозв’язок та взаємодію всіх факторів педагогічного процесу, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я дитини на всіх етапах її розвитку та виховання.

Як зазначає О. Московченко, здоров’язбережувальні технології – це сукупність наукових знань, засобів, методів і прийомів, що дозволяють оцінити функціональні та психофізіологічні параметри здоров’я індивіда; на основі оцінки параметрів здоров’я підібрати адекватне тренувальне навантаження, що дозволяє підвищити функціональні можливості організму з метою переходу його на новий рівень функціонування для збереження і зміцнення творчого потенціалу, підвищення рівня працездатності і соціальної активності, вирішення завдань спортивної підготовленості [5]. Т. Бойченко відмічає, що сутність здоров’язбережувальних технологій полягає в проведенні відповідних коригувальних, психолого-педагогічних, реабілітаційних заходів із метою поліпшення якості життя особистості: формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної фізіологічної "вартості" [1]. Т. Карасьова наводить таку класифікацію здоров’язбережувальних технологій: медико-гігієнічні технології; фізкультурно-оздоровлювальні технології; екологічні здоров’язбережувальні технології; технології забезпечення безпеки життєдіяльності; здоров’язбережувальні освітні технології [3].

У цих класифікаціях зосереджується увага на змістових напрямах функціонування здоров’язбережувального простору та загальних завданнях, які вирішуються за допомогою таких технологій. Оскільки здоров’язбережувальний простір розглядають як багаторівневу освітню систему і соціально організоване виховне середовище, то в його контексті найбільш ґрунтовною є класифікація Є. Мітіної. Вона класифікує здоров’язбережувальні технології за характером діяльності на спеціальні (вузькоспеціалізовані) і комплексні (інтеґровані). Серед спеціальних здоров’язбережувальних технологій виокремлюють: медичні (технології профілактики захворювань; корекції і реабілітації соматичного здоров’я; санітарно-гігієнічної діяльності); освітні, що сприяють здоров’ю (інформаційно-навчальні та виховні); соціальні (технології організації здорового й безпечного способу життя; профілактики й корекції девіантної поведінки); психологічні (технології профілактики і психокорекції психічних відхилень особистісного й інтелектуального розвитку). До комплексних здоров’язбережувальних технологій відносять: технології комплексної профілактики захворювань, корекції та реабілітації здоров’я (фізкультурно-оздоровлювальні і валеологічні); педагогічні технології, що сприяють здоров’ю; технології, що формують здоровий спосіб життя [4].

Отже, здоров’язбережувальні технології об’єднують у собі всі напрями діяльності навчального закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я дітей. Ця особливість обумовлює багатоваріантність тлумачення поняття "здоров’язбережувальні технології" і дозволяє згрупувати їх за напрямами.

Здоров’язбережувальні технології розуміють як забезпечення сприятливих умов перебування дитини в навчальному закладі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); як оптимальну організацію педагогічного процесу (відповідність до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог); як оптимальний руховий режим.

Уточнення класифікації знаходимо в роботах О. Ващенко. Автором виокремлено такі типи технологій: здоров’язбережувальні – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини; оздоровлювальні – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія; технології навчання здоров’я – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти; виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини [2].

Специфіка організації педагогічного процесу дошкільного навчального закладу дозволяє стверджувати, що здоров’язбережувальні технології за ступенем впливу на здоров’я дитини є найбільш дієвими. Головною їхньою ознакою є використання психолого-педагогічних методів та прийомів, комплексний підхід до вирішення проблем збереження здоров’я. Виокремлюють три підгрупи: організаційно-педагогічні технології, що визначають структуру педагогічного процесу, попереджують стан утоми, явище гіподинамії та інших дезадаптивних станів; психолого-педагогічні технології, пов’язані з безпосередньою професійною діяльністю, в тому числі психолого-педагогічний супровід педагогічного процесу; навчально-виховні технології, які включають програми із формування в дітей знань основ здорового способу життя, культури здоров’я.

Вибір здоров’язбережувальних технологій залежить від: програми діяльності дошкільного навчального закладу, пріоритетних навчально-виховних завдань, стану здоров’я вихованців, їхніх інтересів та вподобань, урахування спрямованості засобів оздоровлення на вдосконалення основних показників фізичного розвитку дітей, наявного кадрового потенціалу (актуальним є питання психологічної готовності вихователів до перебудови власної професійної діяльності, впровадження інноваційних технологій, самовдосконалення, рівень усвідомлення відповідальності за власне здоров’я та здоров’я своїх вихованців), матеріально-технічного забезпечення (наявність окремого приміщення для проведення фізкультурно-оздоровлювальних заходів, майданчиків, фізкультурних куточків у групових кімнатах, фіто-кімнати, кімнати для відпочинку вихователів тощо), екологічних факторів (екологічна ситуація в країні, реґіоні, наповнюваність груп, відповідність санітарно-гігієнічних вимогам), наявного рівня співпраці з батьками вихованців, усвідомлення ними значущості цілеспрямованої роботи зі збереження та зміцнення здоров’я дітей (батьки мають бути прикладом для власних дітей), можливостей ефективно здійснювати моніторинґ результативності запроваджуваних технологій.

Крім того, будь-яка технологія має відповідати критеріям технологічності: системність, комплексність, цілісність, науковість, концептуальність, розвивальний характер, структурність, ієрархічність, логічність, алґоритмічність, такість, варіативність, гнучкість, процесуальність, керованість, інструментальність, діагностичність, прогнозованість, ефективність, оптимальність, відтворюваність [7].

У сучасних дошкільних навчальних закладах здоров’язбережувальні технології набули широкого розповсюдження. Вихователі використовують казкотерапію, фітболгімнастику, пальчикову гімнастику, психогімнастику, дихальну гімнастику, кінезорефлексотерапію, аромо- та фітотерапію, кисневі напої, кольоротерапію, різні види масажу (з використанням щіток, шишок, горішків, точковий, самомасаж), ігровий тренінґ, урізноманітнюють роботу шляхом застосування нетрадиційного обладнання тощо. Проте часто спостерігається безсистемне та епізодичне їхнє використання, не забезпечується цілісність в організації здоров’язбережувального простору, не завжди впровадженню технології передує діагностика стану здоров’я дітей та усвідомлення кінцевого результату, перспективи подальшого вдосконалення.

Під час проектування здоров’язбережувального простору дошкільного навчального закладу необхідно забезпечити такі педагогічні умови: розробка та затвердження здоров’язбережувальної концепції, формулювання стратегічних цілей та завдань, здійснення діагностики та моніторинґу стану здоров’я дітей (особливу увагу слід приділити визначенню чітких критеріїв та показників), прилучення їх до основ здорового способу життя, підвищення професійної компетентності педагогічного колективу в контексті здоров’язбережувальної діяльності, змістовна взаємодія всіх суб’єктів педагогічного процесу (адміністрація, вихователі, інструктор із фізичної культури, психолог, медична сестра, діти, батьки), визначення їхніх обов’язків та відповідальності в реалізації програмних цілей.

Аналіз практики дошкільного виховання та експериментальних досліджень із впровадження здоров’язбережувальних технологій в систему фізкультурно-оздоровлювальної роботи дошкільного навчального закладу дозволяє сформулювати поради практичним працівникам щодо застосування таких технологій у роботі з дітьми: чітко плануйте свою діяльність; добре опануйте обрану технологію; створюйте відповідне середовище; узгоджуйте свої дії з батьками дітей, забезпечуйте єдність підходів дошкільного навчального закладу і батьків до запроваджуваної технології; залучайте вихованців тільки за їхнім бажанням; будьте самі в доброму настрої; слідкуйте за власним здоров’ям; пам’ятайте, що здорову дитину може виховувати здоровий педагог; регулюйте індивідуальні навантаження, враховуйте принцип прогресуючого навантаження; використовуйте у своїй діяльності екологічно доцільні предмети; дотримуйтесь гігієнічних вимог; самовдосконалюйтесь.

Основою для розробки критеріїв ефективності функціонування здоров’язбережувального простору можуть слугувати: матеріально-технічна забезпеченість здоров’язбережувального простору (розташування приміщень, наявність санітарно-технічного, медичного, фізкультурного обладнання та оснащення, комплектування груп); відповідність організації системи харчування чинним санітарним правилам та нормам; міжособистісні взаємини між суб’єктами педагогічного процесу; стан фізичного та психічного здоров’я дітей і вихователів (індекс здоров’я, зниження захворюваності, підвищення емоційного тонусу); показники рухової підготовленості дітей, рівень професійної компетентності педагогів, цілісність оздоровлювальних впливів та стабільність результатів.

Отже, важливими позитивним зрушеннями в модернізації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах є його валеологічна спрямованість. У цьому контексті важливим завданням педагога є формування в дітей пріоритетів здоров’я, почуття відповідальності за нього та культури здоров’я. Одним зі шляхів його реалізації є організація здоров’язбережувального освітнього простору, спрямованого на забезпечення умов для збереження та зміцнення здоров’я дітей, формування в них знань та навичок здорового способу життя. Важливою змістовною складовою такого простору є здоров’язбережувальні технології. Від цілісності та систематичності їхнього використання залежатиме й ефективність фізкультурно-оздоровлювальної роботи з дітьми дошкільного віку. Різні види здоров’язбережувальних технологій допоможуть колективу навчального закладу забезпечити багаторівневість освітньої системи в межах здоров’язбережувального простору. Усе це націлює педагогів на пошук найбільш раціональних шляхів збереження та зміцнення здоров’я підростаючих поколінь, оптимізує творчість, сприяє самовдосконаленню.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоров’я та фізична культура. – 2005. – N 2. – С. 1-4.
2. Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – N 8. – С. 1-6.
3. Карасева Т.В. Современные аспекты реализации здоровьесберегающих технологий / Т.В. Карасева // Начальная школа. – 2005. – N 11. – С. 75–78.
4. Митина Е.П. Здоровьесберегающие технологии сегодня и завтра / Е.П. Митина // Начальная школа. – 2006. – N 6. – С. 56–59.
5. Московченко О.Н. Оптимизация физических нагрузок на основе индивидуальной диагностики адаптивного состояния у занимающихся физической культурой и спортом (с применением компьютерных технологий) : автореф. дис… докт. пед. наук / О.Н. Московченко. – М., 2008. – 62 с.
6. Подгорная О.Е. Проектирование здоровьесберегающего пространства общеобразовательной школы средствами личностно-ориентированного образования : дис… канд. пед. наук / О.Е. Подгорная. – Тирасполь, 2005. – 211 с.
7. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии : учеб. пособие / Г.К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 255 с.
8. Сивцова А.М. Использование здоровьесберегающих педагогических технологий в дошкольных образовательных учреждениях / А.М. Сивцова // Методист. – 2007. – N 2. – С. 65–68.