Сучасні тенденції розвитку вищої школи вимагають від освітян реалізації таких методик, технологій, які б комплексно сприяли самовдосконаленню студентів на засадах вибору ними відповідних форм, засобів, методів. Йдеться про здійснення диференційованого підходу. Нині в науковій літературі виокремлюється диференційований підхід до навчання й виховання як один із факторів здійснення гуманізації освіти, використання якого дозволяє готувати всебічно освічених фахівців, які володіють цілим комплексом необхідних для майбутнього якісного життя компетентностей (В. Арєф’єва, 1980; С. Ріпи у співавторстві, 1980; Т. Круцевич, 1981; Л. Волкова, 1984; О. Дубогай, 1986; Т. Петровської, 1989; Н. Москаленко, 1992; Ю. Вавілова у співавторстві, 1995, Р. Раєвського, С. Канішевського, В. Лапко, 2007; О. Зеленюк, А. Бикова, Л. Тюркіна, 2008 та інших).

Сучасна вища школа має підготувати студентів до подальшого навчання впродовж усього життя й розвивати відповідні здібності. З приводу означеного автори Р. Раєвський, С. Канішевський, В. Лапко важливим компонентом гуманізації системи вищої освіти є формування в студентів стійкого інтересу до зміцнення власного здоров’я, засобів його збереження та покращення, що має стати першочерговою щоденною справою кожної молодої людини [1, с. 45]. На думку О. Зеленюк, А. Бикова, Л. Тюркіна, європейський вектор розвитку вищої освіти в Україні, процеси гуманізації та демократизації суспільного життя потребують пошуку ефективних шляхів удосконалення національної системи підготовки висококваліфікованих фахівців до діяльності в умовах європейського та світового ринків праці [2, с. 46].

Важливість використання диференційованого підходу в навчанні також підкреслювали багато вітчизняних та зарубіжних науковців: Г. Коберник, В. Зубранський, В. Оніщук, Н. Мойсеюк, О. Рудницька, Г. Селевко, Н. Волкова, С. Ніколаєва, Н. Кузьміна, Р. Херрі, Б. Гордон та інші. Поряд із цим автор О. Малімон вважає, що диференційований підхід у фізичному вихованні студентів є ефективним засобом поліпшення фізичного стану і здоров’я студентів. Науковець пропонує засоби і методи диференційованого підходу, критерії поділу студентів на однорідні групи відповідно до фізичного розвитку, фізичної підготовленості, спортивних досягнень, типу нервової системи. Невивченими лишаються питання пошуку оптимальних критеріїв диференційованого підходу у фізичному вихованні студентів з оздоровлювальною спрямованістю, співвідношення засобів, методів і форм навчання, дозування навантажень відповідно до рівня фізичного стану молоді [3].

Як засвідчив аналіз літератури та анкетування викладачів із фізичного виховання вищих навчальних закладів м. Запоріжжя, проблема диференційованого підходу в позааудиторній роботі з фізичної культури студенток ВПНЗ не дістала повної теоретичної та практичної проробки. У працях названих фахівців, як і в більшості інших, не розглядається диференційований підхід у позааудиторній роботі із фізичної культури студенток ВПНЗ. Недостатньо досліджено сутність диференційованого підходу до системи завдань із фізичної культури в позааудиторній роботі студенток ВПНЗ, не розроблено відповідних моделей та методик, не визначено рівнів, показників сформованості кондиційної підготовленості студенток та критеріїв щодо її визначення.

Цільовим спрямуванням системи диференційованих завдань у позааудиторній роботі із фізичної культури студенток ВПНЗ ми вважаємо формування їхньої кондиційної підготовленості.

Для висвітлення питання про кондиційну підготовленість студенток ВПНЗ необхідно з’ясувати визначення таких понять, як "формування", "кондиція", "кондиційна підготовленість". Аналіз літератури свідчить, що поняття "формування" має такі аспекти:

• вироблення в кого-небудь певної якості, риси характеру [4];
• набування рис завершеності, визначеності внаслідок розвитку, змін [4];
• надання певної форми, завершеності, процесу становлення особистості, досягнення нею рівня зрілості та стабільності [5];
• складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю. Проте про завершеність цього процесу можна говорити лише умовно [6].

Ми поділяємо позицію В. Ягупова, А. Кузьмінського, В. Омельяненко та будемо тлумачити поняття "формування" як складний цілеспрямований процес становлення людини як індивідуально-соціальної цінності.

З’ясуємо зміст поняття "кондиція". У словнику іншомовних слів кондиція тлумачиться таким чином: "1) Умови договору… 2) Норми, …, якість, …, яким має відповідати товар за умовами договору" [8]. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови кондиція визначається як-от: "1) Якість, норма, яким повинен відповідати товар…. Довести до кондиції – привести у повну відповідність з якими-небудь вимогами. Дійти до кондиції – досягнути межі в чому-небудь" [4, с. 447]. У словнику Даля кондиція визначається як – "уговор, условие, сделка" (рос. мовою) [8, с. 150].

Спираючись на точку зору В. Параносича, О. Николича, ми тлумачимо поняття "кондиція" як інтеґрований показник індивідуальних функціональних проявів людини в контексті ідеальних вимог до певного виду діяльності.

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови підготовленість розглядається як стан, готовий для якої-небудь діяльності, здатний до неї (підготовлений) [4, с. 767].

Аналіз літератури свідчить, що поняття "підготовленість" розглядається в різних словосполученнях залежно від виду діяльності людини: фізична підготовленість; спеціальна фізична підготовленість; теоретична підготовленість; психологічна та інші.

Найважливіше для нашого дослідження є поняття "кондиційна підготовленість".

Оздоровлювальне (кондиційне) тренування – це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоров’я людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровлювальне (кондиційне) тренування має забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції – такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.

Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровлювальному (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей організму. Ефективність оздоровлювального тренування визначається обсягом навантажень, їхньою інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди знаходиться в межах допустимого оптимуму. В оздоровлювальному (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які, за умови чіткого нормування впливів, можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри). Отже, спираючись на аналіз літератури, кондиційну підготовленість ми розглядаємо як стан, який забезпечує психофізичну готовність особистості до якісної життєдіяльності. Отже, формування кондиційної підготовленості – складний цілеспрямований процес становлення індивідуальних психофізичних властивостей людини в процесі прояву певних якостей під час здійснення різного роду діяльності.

Ми підійшли до необхідності розробити модель кондиційної підготовленості студенток, з орієнтиром на яку в процесі подальшої дослідно-експериментальної роботи буде розроблятися система диференційованих завдань із фізичної культури студенток та методика її реалізації. Означену кондиційну підготовленість ми розглядаємо за мотиваційним, особистісним і коґнітивним компонентами (схема).

Мотиваційний компонент має такі крітерії, як: модельні показники (цінності, мотиви, потреби), прагнення до активної фізичної діяльності, готовність брати участь у спортивних заходах. Особистісний компонент має такі критерії, як: рівень фізичної підготовки та професійно-прикладної фізичної підготовки; рівень здоров’я, рівень технічної підготовки, рівень суддівства з виду спорту. Коґнітивний компонент має такі крітерії, як: засвоєння певних знань про своє здоров’я, фізичної підготовки та ППФП, технічної підготовки, правил змагань та суддівства з виду спорту.

Якщо визначити високий рівень сформованості кондиційної підготовленості студенток як еталонне новоутворення у фізичній культурі особистості, то формування потреби у фізичному вдосконаленні має бути головним компонентом у структурі процесу формування фізичної культури студенток ВПНЗ.

Педагогічна діяльність із формування кондиційної підготовленості студенток ВПНЗ має специфіку – демонструвати не лише такість і поступовість цього процесу, але й передбачати індивідуальний термін проходження цих етапів кожною студенткою особисто. Останнє актуалізує необхідність організації диференційованого підходу під час позааудиторної діяльності студенток.

Введення диференційованого підходу можливе лише на основі попереднього діагностування студентів. У нашому дослідженні діагностування як метод, що дозволяє в наступному здійснити прогностичне моделювання позааудиторної роботи у ВПНЗ, використовувалось на всіх етапах застосування диференційованого навчання. Види діагностування і форми його проведення змінювалися залежно від мети.

Виокремлюємо такі основні критерії сформованості кондиційної підготовленості студенток ВПНЗ. Високий рівень кондиційної підготовленості (стійка позитивна мотивація до формування кондиційної підготовленості, досконале володіння практичними вміннями та навичками, інструктор – суддя). Середній рівень кондиційної підготовленості (нестійка позитивна мотивація, середнє володіння базовими знанями, уміннями та навичками, середній рівень теоретико-методичних знань, суддя – асистент). Низький рівень кондиційної підготовленості (нестійка позитивна мотивація, погане володіння базовими знанями, уміннями та навичками, байдуже ставлення або епізодичний інтерес, асистент – копіювач). Спираючись на зазначені критерії, можна формувати кондиційну підготовленість студенток ВПНЗ. Метою подальшого дослідження є розробка диференційованих завдань для формування кондиційної підготовленості студенток ВПНЗ у позааудиторній роботі з фізичної культури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Раєвський Р.Т. Фізичне виховання студентської молоді України у контексті Болонського процесу / Р.Т. Раєвський, С.М. Канішевський, В.Г. Лапко // Фізичне виховання студентів вищих навчальних закладів: здобудки, проблеми та шляхи їхнього вирішення у контексті вимог Болонської декларації : матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. – К. : НаУКМА, 2007. – С. 44–49.
2. Зеленюк О.В. Сучасна концепція вищої освіти та її екстраполяція у методологію фізичного виховання студентської молоді / О.В. Зеленюк, А.В. Бикова, Л.Л. Тюркіна // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 55. Серія : Педагогічні науки. Фізичне виховання та спорт : зб. у 2-х т. – Чернігів : ЧДПУ, 2008. – N 55. – Т. 1. – С. 45–48.
3. Малімон О.О. Диференційований підхід до фізичного виховання студентів / О.О. Малімон // Матеріали другої Всеукраїнської конференції аспірантів "Молода спортивна наука України". – Львів : ЛДІФК, 1998. – С. 211–217.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ Перун, 2004. – 1440 с.
5. Ягупов В. Педагогіка : навч. посібник / В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.
6. Кузьмінський А.І. Педагогіка : підручник / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омельяненко. – К. : Знання-Прес, 2003. – 418 с.
7. Словник іншомовних слів / О.С. Мельничук. – К. : Головна редакція Укр. Рад. енциклопедії. – 1985. – 966 с.
8. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – Том второй. – К. У. – С.-Петербург– Москва : Издание книгопродавца-типографа М.О. Вольфа, 1882.
9. Николич А. Отбор в баскетболе : пер. с сербскохорв. / А. Николич, В. Параносич. – М. : Физкультура и спорт, 1984. – 144 с.