Усебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Рівень їхнього розвитку значною мірою обумовлює результативність формування навичок рухових дій та успішне їхнє використання в різноманітних життєвих ситуаціях. Якісна сторона рухових дій має місце в елементарній формі в немовлят у безумовних рефлексах, тобто вона певною мірою "закодована" в людини від моменту її народження.

Розвиток рухових якостей у дитини відбувається під впливом двох факторів: природних вікових змін організму (морфологічна та функціональна перебудова) та режиму рухової активності, до якого входить весь комплекс організаційних форм фізичного виховання та її самостійна рухова діяльність. Загальні фізіологічні закономірності розвитку рухових якостей людини під впливом занять фізичними вправами розглянуто в працях О.Н. Крестовнікова, М.В. Зімкіна, О.В. Коробкова та інших авторів. Їхні дослідження стверджують, що фізіологічною основою розвитку рухових якостей є морфологічні та функціональні зміни м’язової системи, а також нервової регуляції рухових та вегетативних функцій організму. У численних дослідженнях, які проведено в напрямі вивчення цієї проблеми (В.М. Заціорський, В.П. Філін, О.М. Вавілова, Е.С. Вільчковський та ін.), зроблено висновки про необхідність комплексного розвитку рухових якостей дітей. Автори досліджень указують, що найбільш ефективним для покращення загальної фізичної підготовки дітей є застосування вправ, виконання яких вимагає прояву швидкості, сили та спритності порівняно із засобами, які спрямовано лише на розвиток однієї з вищевказаних якостей. Рухові якості мають певну залежність одна від одної в процесі свого розвитку, тому що є функцією одного й того ж нервово-м’язового апарату і відображають вікові та статеві особливості організму дітей.

Цілеспрямовані впливи на розвиток рухових якостей потрібно починати здійснювати в дошкільному віці. Тільки за цієї умови можна забезпечити необхідну загальну фізичну підготовленість дитини. Процес розвитку рухових якостей у дошкільників здійснюється відповідно до морфологічних особливостей та функціональних можливостей їхнього організму. При цьому необхідний диференційований підхід, який ураховує вік, стан здоров’я, рухову підготовленість, а також особливості психіки дітей 3-х–6-ти років.

Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особистості дитини, що обумовлює різнобічний вплив на різні сторони її рухової функції, включаючи комплексний розвиток усіх рухових якостей. Виконання основних рухів, загальнорозвивальних вправ, участь у рухливих іграх вимагає від дітей одночасного прояву різних рухових якостей. Наприклад, стрибки у довжину і висоту з розбігу розвивають швидкість, силу, спритність, а біг під час різноманітних рухливих ігор – ті ж самі якості та швидкісну витривалість; метання предметів у ціль – силу та спритність тощо. При цьому оптимальних показників будь-якої окремої рухової якості може бути досягнуто лише за певного рівня розвитку інших фізичних якостей.

Педагогічний вплив на розвиток тих чи інших якостей забезпечується правильним добором фізичних вправ та методикою їхнього проведення. Так, завдання для старших дошкільників стрибнути з місця якомога далі сприяє формуванню в них швидкісно-силових якостей; коли ж дітям пропонують приземлитися в обумовленому місці (синя, жовта чи зелена стрічки, які розташовано на відстані 40, 60, 80 см від місця відштовхування), то тут акцент робиться вже на розвиток спритності, тобто на вміння співвідносити м’язові зусилля з вимогою вихователя.

Здійснюючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підготовки дошкільників більшу увагу в цей період необхідно приділяти розвитку швидкості, спритності та гнучкості, тобто тих якостей, які найбільш активно розвиваються в дошкільному віці.

Виконання рухів із максимальною швидкістю значною мірою залежить від розвитку інших якостей (спритності, сили, гнучкості). Тому розвиток швидкості в дошкільників пов’язаний з удосконаленням усього комплексу рухових якостей. Отже, в дошкільному віці, враховуючи анатомо-фізіологічні здібності дітей, розвитку швидкості приділяють особливу увагу, для чого важливо використовувати різноманітні засоби. Їхня основна мета – охопити різні м’язові групи, які беруть участь у виконанні рухів й удосконалювати регуляторну діяльність центральної нервової системи.

Розвитку швидкості сприяють вправи, що виконуються з максимальною динамікою. Тому для розвитку цієї якості варто добирати ті рухи, які діти попередньо засвоїли. У такому випадку основна увага та зусилля дитини концентруватимуться не на способі, а на швидкості виконання рухової дії. При цьому розвиток швидкості досягається за рахунок виконання руху з максимально можливою швидкістю в цілому, а також за рахунок зростання швидкості виконання окремих його елементів (кидок м’яча під час метання в рухливу ціль, відштовхування і мах ногою під час стрибка у висоту та ін.). Вирішенню таких завдань сприяють різноманітні рухливі ігри, під час яких дитина повинна швидко реагувати на дії своїх партнерів, виконувати певні рухи відповідно до створеної ситуації (швидкість реакції) та ін.

На розвиток швидкості ефективно впливають вправи, що стимулюють дошкільників до виконання швидких рухів. До них відносяться стрибки, загальнорозвивальні вправи, які виконуються у швидкому темпі. Проте дітей треба орієнтувати на прискорення темпу рухів лише за умови, якщо вони виконують їх легко і вільно. Найпоширенішим засобом розвитку швидкості є біг на короткі дистанції, який широко використовується під час ранкової гімнастики, занять із фізкультури, рухливих ігор сюжетного характеру, ігрових дій в естафетах, де діти змагаються між собою. Раціонально проводити повторний біг. Суть його в тому, щоб діти вдруге долали задану дистанцію, але вже з якомога більшою швидкістю. Однак довжина дистанції чи тривалість бігу мають бути такими, щоб швидкість його не знижувалась до кінця руху. Тривалість інтервалів відпочинку між повтореннями вправ має забезпечити відносно повне відновлення сил дитини.

Частота повторюваності бігу в дошкільників від 3-х до 4-х років – три–чотири рази, у старших – три–п’ять разів. Для дітей 3–4-х років рекомендується біг із вищою за середню швидкістю – у межах 20–25 с, дітям 5–6-ти років – 30–35 с.

До найпоширеніших методів розвитку швидкості реакції в дошкільників відносяться багаторазові повторення рухових дій на раптовий сигнал чи зміну ситуації. Наприклад, початок бігу на сигнал вихователя (змах прапорцем, рукою, мовна команда), зміна руху за командою вихователя, раптова зупинка під час ходьби або бігу за музичним акордом. Більшість рухливих ігор, пов’язаних із динамічними вправами (біг, стрибки, метання), сприяють удосконаленню рухової реакції дітей, бо тут постійно виникають нестандартні ситуації, у яких потрібно швидко орієнтуватися.

У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє застосування змагального методу під час проведення занять із фізкультури та рухливих ігор. Елементи змагання викликають у них емоційне піднесення, сприяють мобілізації особистих потенційних можливостей для виконання рухових дій у зв’язку із бажанням перемогти. Оскільки під час змагань дитина максимально проявляє швидкість реакції, точність і швидкість рухів, застосування вказаного методу підвищує результативність розвитку цієї якості.

Отже, широке використання різноманітних рухових дій швидкісного характеру в процесі ранкової гімнастики та на заняттях із фізичної культури, систематичне проведення рухливих ігор з елементами змагань створюють оптимальні умови для розвитку швидкості в дошкільників усіх вікових груп.

Спритність – це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого критерію відносять точність рухів – точність просторових, часових та силових характеристик. Значна частина авторів досліджень (М.В. Зімкін, О.В. Коробков та ін.) ставлять швидкість формування рухових навичок у пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вище рівень розвитку спритності, тим легше та швидше формується та чи інша навичка. Із психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів та оточення, від умінь швидко змінювати свою діяльність. Вона має тісний зв’язок зі швидкістю та точністю складних рухових реакцій (А.Ц. Пуні, П.О. Рудик та ін.).

Більшість дослідників (В.М. Зациорський, В.П. Філін та ін.) дійшли такого висновку: фізіологічні механізми, які є основою розвитку та прояву спритності, залежні від рухливості нервових процесів і тісно пов’язані з координаційними здібностями центральної нервової системи, її пластичністю. Тож ЦНС забезпечує формування складної координації та швидке її переключення на основі створення нових тимчасових зв’язків.

Упродовж дошкільного віку в дитини значно покращується координація довільних рухів. Рухові дії дошкільників у кожній такій віковій групі виконуються все чіткіше й точніше. Наприкінці дошкільного дитинства, за відповідного навчання, діти оволодівають умінням дозувати свої м’язові зусилля, у них покращується регуляторна функція кори головного мозку. Тому в цей період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності, що забезпечує вдосконалення координаційних можливостей дітей у різноманітних видах рухових дій.

Рівень розвитку спритності в дошкільників має пряму залежність від обсягу раніше сформованих умінь та навичок, тому що збільшення арсеналу різноманітних рухів позитивно впливає на функціональні можливості їхнього рухового аналізатора. Отже, чим більший діапазон рухової координації засвоїть дитина, тим швидше вона оволодіє будь-яким рухом, тим вище в неї буде рівень розвитку спритності. На розвиток спритності в дошкільників впливають різноманітні фізичні вправи: загальнорозвивальні, основні рухи (стрибки, метання, вправи з рівноваги тощо), вправи в шикуванні та перешикуванні, які вимагають для правильного їхнього виконання відповідної координації рухів. Широке застосування різноманітних вправ під час занять фізичною культурою, ранкової гімнастики та прогулянок значною мірою збагачує руховий досвід дітей, сприяє їхньому координаційному розвитку. Однак із автоматизацію навички значення цих фізичних вправ як засобу розвитку спритності значно знижується. Існує кілька напрямів у розвитку спритності дошкільників. Як указувалося вище, використання різноманітних вправ, за умови наявності в них елементів новизни, стимулює вдосконалення цієї якості. Відповідно рекомендується, особливо в старших групах, під час виконання загальнорозвивальних вправ частіше змінювати вихідні положення, запобігати стандартних і одноманітних повторень, частіше використовувати вправи з предметами (гімнастичні палиці, скакалки, м’ячі тощо). Слід також ширше застосовувати вправи, які забезпечують сприймання дитиною своїх рухів та положень тіла, диференціації м’язових відчуттів, тому що на цій основі в дітей формується вміння керувати руховими діями.

Із цією метою дітям пропонують виконувати вправи з конкретним руховим завданням – цільовою настановою, точно дотримуватись напрямку, амплітуди, швидкості та величини м’язових зусиль. Наприклад, стрибнути в довжину з місця на певну відстань (через "струмок"); у глибину, із приземленням в обумовлене місце (стрічка або аркуш паперу); метання предметів, намагаючись влучити в ціль та ін. Це дає можливість "відчути" рухи при першому їхньому виконанні, а потім повторити тим самим способом зі зміною цільової настанови (наприклад, місце приземлення в стрибках у глибину змінюється). Цінність цих вправ у тому, що умови їхнього виконання постійно варіюються, усе це обумовлює формування пластичної навички, більшого пристосування її до змінних обставин.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способами, ходьба на лижах, катання на ковзанах та велосипеді, а також загальнорозвивальні вправи. Повністю виправдано, з погляду покращення координації ряду рухів (ходьба, біг, загально-розвивальні вправи), виконувати їх із музичним супроводом на заняттях і в ранковій гімнастиці. Формування вмінь перебудовувати рух відповідно до зміни характеру музики (висота звучання, темп) удосконалює пластичність навички, відповідно – підвищує рівень розвитку спритності в дітей. Отже, розвиток спритності має йти шляхом підвищення координаційної складності вправ, за обов’язкового дотримування таких вимог: точності виконання вправ та взаємної узгодженості елементів рухів.

Ефективним засобом розвитку спритності в дітей є виконання вправ із раптово зміненими ситуаціями, зі швидким реагуванням на раптові зміни обставин й відповідне прийняття оптимального рішення, яке проявляється в конкретній руховій дії. Найвищу доцільність тут мають рухливі ігри як універсальний засіб розвитку різних сторін цієї якості. Рухливі ігри та вправи спортивного характеру (у старших вікових групах) відносяться до найбільш дієвих та доступних засобів, які стимулюють розвиток цієї якості в дітей 3-х–6-ти років.

Гнучкість – це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Тож гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми та будови суглобів, еластичності м’язів та зв’язок, а також від функціонального стану центральної нервової системи та рухового апарату. До того ж найбільше значення має зміна процесів напруження й розслаблення тих м’язових груп, які підлягають розтягуванню. У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарату – висока еластичність м’язів, рухливість хребетного стовпа – сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості. Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів.

Розвиваючи гнучкість у дошкільників, слід дотримуватись певної міри, чітко дозувати навантаження і не прагнути надмірного розтягування м’язів та зв’язок. Рухи на розтягування виконуються з поступовим збільшенням амплітуди, так, щоб не викликати больових відчуттів. Для оптимального розвитку гнучкості в дітей 3-х–6-ти років використовують вправи, що сприяють розтягуванню м’язів і зв’язок опорно-рухового апарату. Вони виконуються із великою амплітудою. Максимальний ефект дають за умови систематичного застосування їх у комплексах ранкової гімнастики, фізкультурних хвилинках, заняттях із фізичної культури. Раціональними тут є пружні рухи (нахили й випрямлення тулуба, напівприсідання) та махові рухи верхніми і нижніми кінцівками з різних вихідних положень. При виконанні цих вправ дітям, ураховуючи їхній вік і підготовленість, бажано давати певну цільову установку: торкнутися підлоги м’ячем або паличками прапорців; не згинаючи ніг у колінах, зробити мах ногою так, щоб торкнутися носком долоні простягнутої руки тощо. Це підвищує активність дошкільників усіх вікових груп, стимулює їх свідоміше виявляти свої рухові здібності.

Удосконаленню гнучкості, окрім загальнорозвивальних вправ, сприяють стрибки, метання, лазіння, танцювальні рухи під музичний супровід. Однак необхідно врахувати, що рухливість суглобів збільшується при підвищенні температури м’язів. Тому перед вправами на гнучкість слід виконати рухи, що допомагають розігріти основні м’язові групи тулуба і кінцівок.

Отже, для дошкільників застосовуються вправи на розтягування, в основному, в активному руховому режимі. При цьому слід пам’ятати, що розвиток гнучкості не повинен призводити до порушень постави дітей, які можуть спричинятися надмірним розтягуванням зв’язок, а також недостатнім розвитком окремих м’язових груп, наприклад спини, живота ("м’язовий корсет").

Витривалість характеризується як здатність людини до тривалого виконання динамічної роботи на необхідному рівні інтенсивності та як здатність протистояти втомі. Витривалість у цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму. Розвиток витривалості, на відміну від інших рухових якостей, вимагає особливого підходу через небезпеку, яка викликана негативним впливом великих навантажень на організм дітей 3-х–6-ти років. У дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на ріст і розвиток дитини, а тому надто великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на її організмі. Застосування великих фізичних навантажень неприпустимо через те, що в цей віковий період відбувається інтенсивне вдосконалення тимчасових зв’язків, які регулюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Великі навантаження, які вимагають від організму максимального проявлення своїх функціональних можливостей, можуть заважати правильному формуванню цих умовно-рефлекторних зв’язків (О.В. Коробков, М.Я. Горкін).

Рівень витривалості людини має тісний зв’язок із працездатністю організму в розумовій і фізичній праці. Тому стимулювання розвитку цієї якості в дошкільні роки створює певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання навчальних навантажень, меншої стомлюваності під час уроків і, відповідно, кращого засвоєння знань зі шкільних предметів (М.В. Антропова, Ю.К. Бабанський та ін.). Протягом дошкільного віку в дітей відбувається інтенсивне збільшення витривалості (у хлопчиків на 55 %, у дівчаток на 75 %). Результати статичної витривалості в хлопчиків усіх вікових груп вищі, ніж у дівчаток. З віком ця різниця в показниках витривалості збільшується. Витривалість до статичних зусиль обумовлюється передовсім діяльністю центральної нервової системи. З віком у дітей збільшується здатність нервової системи тривалий час підтримувати збудження нервових центрів до статичних напружень (А.М. Маркосян).

У дітей 3-х–6-ти років доцільно розвивати витривалість до праці помірної та перемінної інтенсивності. При цьому фізичні навантаження повинні суворо відповідати анатомо-фізіологічним особливостям організму дитини. Розвиток загальної витривалості треба розглядати як фактор, який сприяє природному становленню цієї якості, зміцненню здоров’я та підвищенню працездатності організму дошкільників.

Найбільш поширеним засобом розвитку витривалості в дошкільників є загальнорозвивальні вправи. Однак під час використання цих вправ необхідно дотримуватися оптимальних інтервалів для відпочинку між їхнім виконанням. Незначні паузи (15–20 с), необхідні для зміни вихідного положення та нагадування наступної вправи, дозволяють дошкільникам здійснювати рухову діяльність при високій активності серцево-судинної та дихальної систем.

Підвищення моторної щільності занять із фізичної культури, оптимальне дозування вправ позитивно впливають на розвиток витривалості в дітей усіх вікових груп. Тривалість пауз між виконанням основних рухів у процесі занять має бути 30–40 с після вправ середньої та низької інтенсивності (метання предметів у ціль та на дальність, вправи в рівновазі, стрибки в довжину з місця, глибину та ін.) і 1,5–2 хв після вправ високої інтенсивності (стрибки у висоту та довжину з розбігу, лазіння по гімнастичній стінці або канату, біг в естафетних іграх тощо). Указані інтервали для відпочинку дітей дозволяють починати наступне повторення вправи при збереженні позитивних змін в організмі після попередньої праці. Циклічні рухи (ходьба, біг, пересування на лижах тощо), рухливі ігри з елементами бігу, стрибків, лазіння сприяють удосконаленню функцій серцево-судинної та дихальної систем, підвищують фізичну працездатність та забезпечують розвиток загальної витривалості в дитини.

З метою розвитку цієї якості в дітей 3-х–6-ти років доцільно використовувати рухливі ігри, в яких короткочасно повторюються дії сюжетного характеру ("Горобчики та автомобіль", "Гуси-лебеді", "У ведмедя у бору" та ін.). У цих іграх розвивається витривалість різного виду, в тому числі до безперервної роботи циклічного характеру. Фізичне навантаження дозується кількістю повторень гри, часом безперервної ігрової діяльності дітей та тривалістю пауз для відпочинку між її повтореннями. При цьому слід ураховувати складність диференційованого підходу до дозування навантаження на організм дитини та чіткість спрямованості його в процесі рухливої гри.

Окрім вищевказаних засобів, значний ефект для розвитку загальної витривалості мають вправи спортивного характеру: ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання, їзда на велосипеді тощо. Виконання цих рухів відбувається в помірному та рівномірному темпі, що повністю відповідає можливостям дитячого організму. Усі ці засоби фізичної культури здійснюють суттєвий вплив на вдосконалення вегетативних функцій та систем організму дитини, підвищують його витривалість до різних м’язових зусиль. Цим створюється певний резерв для підвищення загальної працездатності дітей дошкільного віку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вильчковский Э.С. Педагогические основы процесса формирования двигательной подготовленности детей 3-7 лет : автореф. дис… д-ра пед. наук : 13.00.01, 13.00.04 / Э.С. Вильчковский ; Киевск. гос. пед. ин-т им. М. Горького. – К., 1989. – 44 с.
2. Вильчковский Э.С. Психолого-педагогические основы системы физического воспитания дошкольников / Э.С. Вильчковский // Воспитание детей дошкольного возраста : монография / Л.Н. Проколиенко, Т.М. Титаренко, С.П. Тищенко и др. / под ред. Л.Н. Проколиенко. – К. : Рад. школа, 1990. – С. 319–364.
3. Будь здоровим, малюк : програма з фізичного виховання для дітей, які мають порушення опорно-рухового апарату / укл. Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко. – К. : ІЗМН, 1997. – 64 с.
4. Вільчковський Е.С. Сюжетні заняття з фізичної культури з дітьми дошкільного віку / Е.С. Вільчковський, Г.В. Біленька, О.Л. Богініч. – К. : ІЗМН, 1996. – 74 с.
5. Вільчковський Е.С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський. – К. : ІЗМН, 1998. – 64 с.
6. Вільчковський Е.С. Система фізичного виховання молодших школярів : навч.-метод. посібник / Е.С. Вільчковський, М.П. Козленко, С.Ф. Цвек. – К. : ІЗМН, 1998. – 232 с.
7. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський, О.І. Курок. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2004. – 428 с.
8. Вільчковський Е.С. Фізичне виховання дітей у дошкільному закладі / Е.С. Вільчковський, О.І. Курок. – К. : РВВ ГДПУ, 2001. – 216 с.
9. Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку : навч. посібник / Е.С. Вільчковський. – Львів : ВНТЛ, 1998. – 334 с.
10. Здоровий малюк : програма з фізичної культури для дітей від народження до трьох років для батьків та вихователів дошкільних закладів / укл. Е.С. Вільчковський. – К. : ІЗМН, 1997. – 40 с.
11. Програма з фізичної культури для дошкільних закладів фізкультурно-оздоровчого напряму / укл. Е.С. Вільчковський. – К. : ІЗМН, 1998. – 64 с.