|
За редакцією К.Л. Крутій, К.Б. Голдобіної. — Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2009. — 144 с. — Бібліогр.: в кінці ст. ISBN 978-966-191-035-4 Валентина Ястребова
Шалва Амонашвілі про педагогічну майстерність
Який учитель чи вихователь не мріє стати справжнім майстром? Але ж чи є ті батьки, які не мріють, щоб їхню дитину навчав та виховував Майстер?! Наші уявлення про педагогічну майстерність є досить різними. Одні вважають, що майстерність — це досконале володіння педагогічними методиками та технологіями, інші — що це вміння успішно розв’язувати складні педагогічні ситуації, треті відносять до майстрів педагогічної справи тільки тих педагогів, які самі здатні розробляти інноваційні методики та технології. Акцентуємо увагу ще й на тому, хто виносить цей вердикт — "Учитель-майстер"? Керівник навчального закладу? Методист? Колеґи? Чи може батьки? Діти? Звернемося до праць Шалви Амонашвілі: в якому ж сенсі розглядає поняття педагогічної майстерності Рицар Гуманної Педагогіки. У посібнику для вчителя "Єдність цілі" відомий педагог-гуманіст визначає ознаки педагогічної майстерності. Бути майстром педагогічної справи, за Амонашвілі, це означає:
"Та хіба це можливо?", — запитає педагог-початківець, який тільки-но переступив поріг навчального закладу. Так, учить Амонашвілі, але треба йти до дітей із твердим рішенням стати майстром педагогічної праці вже зараз, а не через 20–30 років. Автор книги "Єдність цілі" виступає проти формального ототожнення таких характеристик педагогічної праці, як "стаж", "досвід", "майстерність". "Я думаю, що було б непогано також розібратися відносно педагогічного стажу і педагогічного досвіду та придумати іншу шкалу, за якою можна було б визначити, скільком рокам педагогічного стажу може дорівнювати один навчальний рік творчого горіння. Тоді руйнуються принципи формальної математики в оцінці педагогічної праці, і може статися, що 5 = 15; 10 = 40", — пише вчений-педагог. Ш. Амонашвілі закликає відмовитися від того, щоб бути все життя простим виконавцем обов’язків учителя, а стати та залишатися до кінця свого професійного життя першокласним майстром педагогічної праці: "Стати майстром — це не самоціль, ця пристрасть має бути притаманна професії педагога як невід’ємна риса". Проте прагнення стати педагогом-майстром не повинне залишатися тільки бажанням або мрією. Воно може бути здійснено тільки завдяки цілеспрямованій діяльності щодо вдосконалення, збагачення, перетворення самого себе, власної професійної майстерності та власної особистості. Для цього є три джерела:
Амонашвілі вчить, як користуватися цими джерелами. Він звертається до дітей із проханням оцінити діяльність учителя: "Яким ви уявляєте моє життя?", "А знаєте, які ще труднощі на мене чекають?", "Ви впевнені, що я на основі гуманного підходу до вас вирішую всі педагогічні завдання?". Після спостерігання реального епізоду обміну досвідом роботи колеґ учений робить висновок, що педагогічний досвід укупі із критичним мисленням може народити цікаву ідею, а поєднання педагогічної практики із цікавою ідеєю може народити творчу педагогічну діяльність. Відносно ж спілкування із книгами Амонашвілі відзначає: "Треба вміти сперечатися з книгою, розмірковувати над нею, щоб вона принесла тобі найбільшу користь — збагатила тебе духовно, спрямувала б на шлях пошуку та творіння". Так от, від чого ж залежить педагогічна майстерність? Складно відповісти, але, читаючи твори Великого Майстра, доходимо висновку: стати Педагогом-Майстром можливо тільки за умови невпинної праці над собою, над удосконаленням та поглибленням свого духовного світу, який вбирає в себе і любов дітей, і мудрий досвід колеґ, і Скарбницю Великих Думок педагогічної науки… А все інше — форми, методи, технології — вони прийдуть. Прийдуть, якщо мова буде йти про те, яким чином реалізувати свою духовність, свою любов до дітей. Отже — ставайте Майстрами. Уже сьогодні. Не чекайте.
|
|
|