Олена Архангельська

Впровадження ідей гуманної педагогіки Шалви Амонашвілі під час формування загальнонавчальних умінь та навичок у першокласників

Серед пріоритетних функцій початкової школи визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань формування в молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності: уміння вчитися. Ми розуміємо, що учень уміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить учитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює їх та оцінює свої результати. Формування вміння вчитися ми здійснюємо на основі використання принципів гуманно-особистісної педагогіки Ш.О. Амонашвілі. Навчальна діяльність формується за допомогою змісту, методів та прийомів, які включають такі напрями: радість пізнання, його величність — "питання", єдність учителя та учня, вивчення особистості учня, педагогіка успіху, позитивний емоційний настрій. Ігрові методи ми вважаємо основою навчального процесу.

Рівень сформованості вмінь учитися значною мірою зумовлюється віковими особливостями школярів. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу і педагогічний досвід, ми пересвідчилися, що на становлення дитини як школяра істотно впливають передумови навчальної діяльності, сформовані в період дошкілля. У цьому віці розвиваються основні компоненти вольових дій: дитина спроможна поставити мету, спланувати роботу і виконати її, виявити деякі вольові зусилля з метою подолання труднощів, оцінити результат. Однак, як засвідчують учені, всі вони ще недостатньо розвинуті. Вивчаючи розумовий розвиток дошкільників, Б.Б. Давидов, О.В. Запорожець, В.К. Котирло, О.В. Проскура та інші психологи підкреслюють можливість формування в них уявлень і найпростіших понять, указують на наявність здатності до узагальнення і класифікації.

Дослідники мовлення дітей дошкільного віку (Д.Б. Ельконін, А.М. Богуш та ін.) розкрили можливості даного періоду в мовленнєвому розвитку. Виділено ситуативну і контекстну форми мовлення як найхарактерніші для дітей 6-7-літнього віку. До кінця дошкільного віку ці форми мовлення співіснують, і дитина користується кожною з них залежно від умов спілкування. У старших дошкільників формується і пояснювальне мовлення (міркування, пояснення способу дії). Це складний вид мовлення, який потребує точної лексики. Його розвиток до шести років не завершується. Однак, як стверджує Д.Б. Ельконін, за сприятливих умов (коли дитині поставлено зрозуміле, близьке і цікаве завдання; коли вона може спиратися на спостереження доступних для її розуміння фактів) — уже в дошкільному віці спостерігається виникнення найпростіших видів логічно правильного міркування.

Повновартісна навчальна діяльність, на думку О.В. Проскури, значною мірою визначається передумовами, що закладаються в дошкільному дитинстві: вмінням сприйняти навчальну задачу, розвитком допитливості, вмінням планувати свої дії, здійснювати самоконтроль, здатністю усвідомлювати навчальний матеріал, ступенем розвитку рефлексії. У цей період у дитини виникає стан, який можна назвати научуваністю. О.Л. Усова виділила і вивчила якості научуваності, які містять у собі вміння слухати і чути дорослого (основний показник оволодіння елементарними формами навчальної діяльності в дошкільному віці), працювати за його вказівками, здатність відокремлювати свої дії від дій інших, здійснювати самоконтроль.

Проблема наступності в роботі дошкільного навчального закладу і школи — це цілеспрямований двобічний зв’язок, що передбачає, з одного боку, розвиток у дошкільників передумов навчальної діяльності, установку на виконання тих вимог, які будуть пред’явлені дітям із перших днів перебування в школі, а з іншого, врахування готовності дитини до шкільного навчання, рівня сформованості основних передумов навчальної діяльності з метою їхнього розвитку.

Таким чином, теоретичний аналіз поняття "уміння вчитися" свідчить про те, що його основою є загальнонавчальні вміння і навички. Їхній зміст визначається програмою "Формування загальнонавчальних умінь і навичок", розробленою О.Я. Савченко, яка є складовою частиною навчальних програм для початкової школи. Розподіл міжпредметних умінь здійснено з урахуванням структури навчальної діяльності й передбачає оволодіння молодшими школярами організаційними, загальномовленнєвими, загальнопізнавальними і контрольно-оцінними вміннями.

Усвідомлюючи особливе значення для процесу формування в учнів першого класу саме загальномовленнєвих та загально-пізнавальних умінь, ми плануємо таким чином освітній процес, щоб ці питання знаходили своє відображення постійно, на кожному етапі уроку.

Загальномовленнєві вміння передбачають формування в учнів культури спілкування і спрямовані на розвиток умінь слухати, відповідати, запитувати, міркувати.

Ці вміння ми цілеспрямовано формуємо на уроках навчання грамоти. Із цією метою ми використовуємо такі прийоми: виправлення мовленнєвих помилок, правильна артикуляція звуків, практикування повних відповідей та ін. Педагогічний досвід свідчить про те, що найуспішніше навчаються ті школярі, які з першого класу навчені відповідати повними реченням, розгорнуто.

Уміння слухати в розгорнутому вигляді означає повноцінне сприймання, розуміння і відтворення інформації. Таке вміння відіграє особливу роль для першокласників як головний засіб (особливо на перших етапах навчання) здобуття інформації.

Навчальне слухання на наших уроках містить такі компоненти: усвідомлення того, що слова вчителя стосуються кожного учня особисто; намагання знайти відповідь на почуте запитання; стримування імпульсивного бажання відповісти одразу, тієї ж миті.

З метою активізації навчального слухання ми використовуємо в першому класі такі прийоми: уважно вислухати однокласника, виправити помилки; після відповіді поставити запитання; доповнити розповідь (хто знає більше, хто думає по-іншому) та ін.

Формування вміння слухати здійснюється шляхом роз’яснення, як правильно сидіти за партою (не відволікатися, не займатися сторонніми справами, стежити за мовленням учителя й учнів та ін.); установкою на запам’ятання і відтворення навчального матеріалу безпосередньо на уроці; використанням зорових опор ("Звуковий аналіз слова"; "Розповідь про число"; "Пам’ятка при списуванні"); чітким викладом матеріалу; своєрідністю логічних наголосів і пауз у мовленні педагога. Таким чином, педагог голосом підкреслює найважливіші моменти у своїй розповіді, демонструє зразок правильної вимови, читання.

З перших днів навчання шестирічок педагоги дбають про створення емоційно-сприятливої атмосфери спілкування, що налаштовує учнів на розмірковування, аналіз, пошук, допомагає їх "розговорити". А це можливо лише в умовах особистісно-орієнтованого навчання, стимулювання мовленнєвої діяльності учнів, коли маленький школяр, переборюючи сором’язливість і нерішучість, вчиться запитувати, реагувати на нове, невідоме, виділяти запитання з мовлення вчителя, усвідомлювати різноманітність їхнього формулювання. Ефективним засобом стимулювання мовленнєвої діяльності учнів є ігри та ігрові ситуації, які ми повною мірою використовуємо в навчальній діяльності. Наприклад ігри: "Відгадай", "Впіймай звук", "Скажи навпаки", "Хто це?", "Ланцюжок", "Чий подарунок?", "Збери слово", "Живі слова", "Клубочок", "Дозвольте запитати", "Що змінилось?", "Вилучи зайве слово". Діти вчаться вирішувати поставлене завдання згідно з правилами гри, пояснити правильність його виконання, доцільно формулювати запитання.

Найчастіше з метою формування вміння запитувати використовується прийом взаємоопитування. Вчитель знайомить дітей з побудовою речення-запитання та основними вимогами до нього: починати з питального слова (Хто? Що? Куди? тощо...), формулювати чітко і стисло, висловлювати з відповідною інтонацією.

Значний інтерес викликають в учнів завдання на постановку запитань до окремих речень, тексту. Коли першокласники набудуть уже деякого досвіду в цій діяльності, вправи ускладнюються (вчити ставити запитання з певною метою: "Про що хотіли б ви запитати автора твору", "Поставте запитання до дійових осіб казки", "Запитайте хлопчика про його улюблене заняття" та ін.).

Ефективному формуванню вміння запитувати сприяють вправи на відгадування за допомогою запитань предмета, задуманого вчителем. Школярі вчаться правильно формулювати запитання, запитувати про суттєві ознаки об’єкта, стежити за тим, щоб кожне наступне запитання звужувало сферу пошуку. Дитячі запитання, як відомо, мають різну пізнавальну цінність. Тому вчитель привертає увагу учнів до тих, які мають справді пізнавальне значення. Молодші школярі дізнаються, що запитання бувають "розумні", "нерозумні" і "прості" (або "нейтральні"). Гарне запитання допомагає зовсім по-іншому побачити суть справи, шукати відповіді іншими шляхами, про які раніше ніхто і не думав. Як підкреслював В.О. Сухомлинський, учитель повинен робити все, щоб у дітей виникали запитання, щоб вони вміли запитувати про те, що їх цікавить, добиватися того, щоб учні побачили, відчули незрозуміле — щоб перед ними постало запитання. Якщо цього вдалося досягти, то учитель має половину успіху.

Для того щоб усі першокласники швидко сприймали і розуміли запитання (особливо сором’язливі, які взагалі не беруть участі в розмові), ми вважаємо ефективними такі види робіт: організація взаємоопитування; коментування відповідей; висловлювання свого враження про прочитане, прослухане (подобається — не подобається, чому), проведення змагань на краще запитання; практикування хорових відповідей.

Ми створюємо умови для розвитку в першокласників допитливості, вчимо дитину не лише відповідати, а й запитувати, оскільки вміння запитувати — це здатність відділяти відоме від невідомого, визначати об’єкт пошуку; це інструмент, за допомогою якого малий "дослідник" пізнає світ. Ми вчимо дітей міркувати — пов’язувати між собою різні знання, щоб у результаті отримати відповідь на запитання, розв’язати мислительну задачу. Робота переважно ведеться над другою частиною міркування  — поясненням чи доведенням. Наприклад: "5 менше 7 тому,…", "Слово "Катруся" я написала з великої букви тому,…", "Незнайка так назвали тому,…" та ін. Друга частина міркування — саме пояснення чи доведення.

У першому класі дітям доступні завдання на встановлення причинно-наслідкових зв’язків у ситуаціях, які близькі їхньому життєвому досвіду, тому саме їх ми і використовуємо у своїй роботі.

Загальнопізнавальні вміння спрямовані на формування в першокласників спостережливості, аналізу, порівняння, узагальнення.

Розвиваються вказані вміння через спостереження, тобто шляхом цілеспрямованого, спеціально організованого сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Мета, яку ставимо ми перед собою при формуванні загальнопізнавальних умінь у першокласників, полягає в тому, щоб вони розуміли, що таке ознаки предмета; вміли виділяти основні з них; визначати подібні та відмінні; узагальнювати предмети за вказаною ознакою тощо.

Уміння аналізувати ми розвиваємо на всіх уроках. Наприклад, у процесі ознайомлення з геометричними фігурами (різними за розміром, формою, кольором та ін.), розкриваючи сутність поняття "ознаки предмета", ми повідомляємо: "Ознаки — це все те, чим предмети подібні або відрізняються між собою; це своєрідні прикмети, за допомогою яких можна впізнати об’єкт. Кожен предмет має кілька ознак. Щоб їх визначити, треба його уважно розглянути, виділити ці властивості".

Першокласники на різних уроках ознайомлюються з основними ознаками предметів: колір, розмір, форма, матеріал, смак, якості людей тощо.

З метою закріплення вміння аналізувати ми пропонуємо дітям такі види завдань: дібрати ознаки, яким відповідає предмет; назвати предмети, що відповідають цій ознаці; знайти відповідне слово-дію, яке відноситься до живої істоти; вказати назви тварин, яким відповідають певні дії; скласти речення, правильно з’єднавши слова.

У першому класі учні практично ознайомлюються з прийомом порівняння. Із цією метою нами на уроці математики також використовуються геометричні фігури. Порівнюючи їх, діти виділяють подібні й відмінні ознаки, а потім за допомогою вчителя роблять висновок: порівняти — означає визначити, чим предмети схожі і чим відрізняються між собою.

Ми усвідомлюємо важливість на практичному рівні донести до свідомості учнів, що порівнювати об’єкти можна лише за однорідними ознаками: форму — з формою, величину — з величиною тощо. Поступово вводяться завдання на порівняння чисел, вправ, задач. Діти вчаться порівнювати художні твори, вчинки дійових осіб. З метою формування загальнопізнавальних умінь доцільними є завдання на вилучення "зайвого"", на добір узагальнюючої назви.

Таким чином, формуючи в першокласників уміння вчитися, ми сприяємо тому, що дитина стає партнером учителя, вона поступово оволодіває якостями, необхідними для того, щоб зрозуміти навчальну задачу, усвідомити недостатність наявних знань та вмінь і продуктивних, які потрібні для набуття нових способів діяльності.

За перший рік навчання в шестилітніх першокласників виробляється внутрішня позиція учня, складовими елементами якої є позитивне ставлення до школи і навчання, прагнення до оволодіння знаннями, дотримання прийнятих у школі форм поведінки, визнання авторитету вчителя, як носія соціального і культурного досвіду.

Література

1. Амонашвили Ш.А. В школу — с шести лет. — М.: Педагогика, 1986.
2. Кодлюк Я.П. Формування загальнонавчальних умінь і навичок в учнів 1-2 класів 4-річної початкової школи: Автореф. дис. канд. пед. наук. — К., 1993.
3. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками. — К.: Освіта, 1998.
4. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. — К.: Абрис, 1997.
5. Савченко О.Я. Урок у початкових класах. — К.: Освіта, 1993.
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1976.
7. Усова А.П. Обучение в детском саду / Под ред. А.В. Запорожца. — 3-е изд., испр. — М.: Просвещение, 1981.
8. Цукерман Г.А. Введение в школьную жизнь / Г.А. Цукерман, Н.К. Поливанова. — Томск: Пеленг, 1996.
9. Цукерман Г.А. Как младшие школьники учатся учиться? — Москва–Рига: ПЦ "Эксперимент", 2000.
10. Эльконин Д.Б. Детская психология. — М.: Учпедгиз, 1960.