Думки в дорогу. За матеріалами Других обласних Педагогічних читань "Гуманна педагогіка — основа сучасної системи освіти". Філософія Симона Соловейчика. Погляд на дитину

упоряд. К.Л. Крутій, К.Б. Голдобіна. — Запоріжжя : ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2010. — 140 с. — Бібліогр.: в кінці ст. ISBN 978-966-191-070-5

Людмила Мірчева

Дітей не треба виховувати — з дітьми потрібно дружити

Дійсно гуманна педагогіка — це та, яка в змозі залучити дітей до процесу творення самих себе.
Шалва Амонашвілі

 

"Педагогіка для всіх" Симона Соловейчика — найбільш незвичайна книга про виховання. У ній автор виклав філософські погляди на мету, засоби й умови виховання дітей; показав, як виховується серце, розум і дух вільної людини. Вказав на недоліки традиційного виховання дітей. Йому належить афоризм: "Дітей не треба виховувати — з дітьми потрібно дружити". Власне, у цьому й полягає суть цієї глибокої й доброї книги.

Соловейчик дуже близький до реальності. Він оперує такими духовними поняттями, як віра, надія, любов й обґрунтовує це реальними фактами з життя, тому що теорія й практика повинні бути рівнозначними. Книга написана в жанрі монологу, ніби читаєш, або слухаєш лекцію захопленого своєю справою педагога. У ній міститься джерело цінних порад, прикладів з життя: як навчити дитину із задоволенням робити уроки й навчатися нових знань, як розвивати волю. Це книга-роздум, книга-співрозмовник, книга-дзеркало, книга-правило. За словами дослідника А. Русакова, "для Соловейчика життєва ситуація — це не проблема, вирішення якої обговорюється, а притча, що дозволяє точніше побачити справжню суть нерозв’язних суперечностей, безперервного драматизму духовного життя". Це ідеальна книга для читання всією сім’єю, а також для всіх, хто працює з людьми, адже закони психології однакові для всіх.

Ще В. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання й освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Він будував процес навчання як радісну працю. Ш. Амонашвілі у своїх книгах "Здравствуйте, дети!", "Как живете, дети?", "Единство цели" формулює прості принципи своєї педагогіки: любити дитину, олюднити середовище, в якому живе дитина, прожити в дитині своє дитинство. Навчання без виховання не буває, а виховувати, за висловом Ш. Амонашвілі, можна тільки тоді, "коли виникає духовна спільність між учителем й учнем". Світогляд учителя, який обрав для себе гуманну педагогіку, передбачає активний моральний вибір добра, безмежну віру в Дитину, в спорідненість душ учителя й учня, у єдність "морального закону всередині нас".

Сучасні перетворення в нашому суспільстві призвели до гострої потреби у компетентних громадянах. І, звісно, основу формування ключових компетентностей особистості повинна закласти сучасна школа. Сьогодні школа повинна навчити учня вчитися, планувати свою працю, вчитися самостійно, самому шукати шляхи власного розвитку. Йдеться не про те, щоб начинити школяра новими даними про новітні відкриття й забезпечити науковий підхід до змісту освіти, а насамперед про розвиток навичок самостійності навчання, здатності до самоорганізації й планування часу, відповідальності, комунікабельності, уміння працювати в команді — якості, що майже не розвинені у наших дітей.

Важливо навчити, як отримані знання використовувати. Тому, на перший план виходить набуття навичок, освоєння певних особистісних технік, розвиток здібностей діяти, використовуючи всі наявні ресурси. Учень не повинен поглинати "готові" знання — він їх повинен здобувати сам і зрозуміти, чого йому не вистачає, щоб досягти успіху. Набуває значення й пошук рішення — не саме рішення, а шлях, який веде до нього. Потрібно формувати мотивацію учнів до навчальної діяльності.

Втрата частиною учнів мотивації до навчання, зацікавленості у результатах — камінь спотикання на шляху до якісної освіти. У чому коріння цього явища? По-перше, невміння вчитися й долати труднощі. По-друге, перевантаження навчальних програм (розум людини, за влучним висловом Плутарха, не глек для рідини, а вогонь, який треба запалити). По-третє, одноманітність навчального процесу. По-четверте, обмеженість методів організації навчального процесу, авторитарність учителів і батьків. Отже, учителю потрібно не примушувати дитину вчитися, а заохочувати.

Усім відома істина — діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають: діти люблять учитись добре! І тому головне завдання вчителя — створити умови, що забезпечують дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що я "знаю", я "вмію". Нам, учителям, не слід забувати слова В. Сухомлинського: "Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання — в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить справжнє горе". А С. Соловейчик говорив: "…вдумайтеся в те, як ви взаємодієте з дитиною, і як вона сприймає вас і ваші уроки, педагогіка повинна бути педагогікою співробітництва".

Саме тому я працюю над проблемною темою "Формування у молодших школярів уміння вчитися в умовах психолого-педагогічного комфорту", бо створення психологічного комфорту є одним із головних засобів вирішення проблеми — навчити дитину вчитися. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, що створює енергію для навчання та подолання труднощів. Головні завдання реалізації ідеї — навчити учнів:

На основі вивченої літератури й власного практичного досвіду, можу зробити висновок, що основними умовами створення психологічного комфорту є:

Усе це допомагає дитині почуватися комфортно, захищено. Тому слід із перших хвилин уроку створити таку психологічну атмосферу, яка сприяє активній пізнавальній діяльності дитини. Наприклад, для того, щоб налаштуватися на урок, ми визначаємо настрій, з яким діти сьогодні візьмуться до роботи. На своїх картках діти обирають відповідну літеру. Після цього потрібно покращити настрій тим, хто цього потребує.

Провідною формою організації навчальної діяльності в школі є урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, "незмінними залишаються наші турботи про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини", створення атмосфери психологічного комфорту. Це збагачує емоційне життя учнів, створює піднесений настрій.

Спираючись на дослідження науковців, передовий педагогічний досвід та власні спостереження, дійшла такого висновку: піднесений настрій — необхідна умова успішної навчально-пізнавальної діяльності учнів, особливо дітей молодшого шкільного віку.

Учитель повинен домогтися, щоб усі учні неодноразово пережили почуття справжнього успіху. Тому використовую у своїй практичній діяльності такі методи, прийоми та форми організації навчальної діяльності учнів, які живлять бажання дітей учитися. Кожен новий день починаю з ранкових зустрічей, що налаштовують на позитивну доброзичливу атмосферу, серед них: "Не хочу хвалитися, але..." (діти розповідають про добрі справи, які зробили вчора), "Приємне слово", "Усмішка другові". Під час підготовки до уроків обов’язково мотивую кожен етап роботи, привчаю, учнів до самостійної мотивації, на кожному уроці використовую етап очікування. Атмосферу комфорту, впевненості в собі, відчуття власної значущості допомагає створити вправа "Чарівна скринька". Обов’язково слідкую за досягненням поставлених на початку уроку очікувань, привчаю учнів ставити перед собою реальну мету, щоб відчути після її досягнення задоволення й віру у власні сили.

Формування загальномовленнєвих вмінь і навичок здійснюється на основі оволодіння учнями чотирма видами мовленнєвої діяльності: читання, аудіювання, говоріння, письмо. Активізувати діяльність учнів допомагають такі форми: "мікрофон", "мозковий штурм" "інтерв’ю" тощо. Ці форми використовую під час актуалізації знань перед вивченням нової теми або узагальнення. Учні не бояться висловлювати та відстоювати свої думки. Намагаюся простежити внутрішній стан учнів за зовнішніми ознаками (погляд, вираз обличчя, посмішка, міміка, жести тощо).

Особливо цінною вважаю роботу в групах та парах. Добираю такі завдання, які дають змогу висловити думку кожному членові групи. Діти відчувають власну індивідуальність, свій внесок у виконання спільного завдання. Вони краще вивчають один одного, навчаються ділитися досвідом, передавати свої знання. Працюючи в групах, учні порівнюють результати своєї праці, бачать недоліки, помилки інших, переживають успіхи та невдачі.

Під час парної роботи велику увагу приділяю саме навчанню учнів спілкуватися. На цьому етапі вчитель є одним із співрозмовників, він на власному прикладі пояснює, як слід працювати, формує культуру спілкування. Процес формування загальнонавчальних умінь і навичок здійснюється в умовах психологічного комфорту, конструктивної взаємодії вчителя й учнів. Тому постійно аналізую емоційний стан своїх вихованців. Ставлячи завдання, обов’язково повідомляю учням засоби підтримки й допомоги. Вчу працювати за планом, пам’яткою, алгоритмом. Намагаюся якомога частіше ставити запитання: "Як працюватимеш над завданням?", "Що робитимеш спочатку, а що потім?" тощо.

Своєрідні психологічні стани — інтерес, подив, зацікавленість, глибокий пізнавальний інтерес — пробуджують проблемну ситуацію. І тут важливо не згаяти можливості стимулювання інтелектуальної активності. Головне — не допустити розчарувань, зневіри у власних силах.

Під час підбиття підсумків аналізую роботу на кожному етапі, наголошую, що вдалося, а над чим ще слід попрацювати. Перевіряю, чи здійснилися сподівання, поставлені на початку уроку, як саме, завдяки чому. У складних ситуаціях підбадьорюю учнів, передбачаючи ситуацію успіху. При цьому користуюсь такими фразами:

Вважаю, що ефективність навчання визначається не обсягом знань, умінь, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття знань. Домагаюсь, щоб створена ситуація успіху викликала радість навчатись у колективі, бажання працювати.

Проблема, над якою я працюю — дуже актуальна. Вона дає можливість прискорити вирішення нагальних проблем педагогічної теорії, допомагає дієво підвищувати якість знань учнів з усіх предметів, формувати в них когнітивні здібності, а також готувати дітей до навчання у школі другого ступеня.

Дуже багато цікавих думок я взяла для себе із книги "Педагогика для всех". І не тільки як учитель, але й мама. Саме тому такі книги неможливо переоцінити, вони поза часом — С. Соловейчик, Я. Корчак, і ще багато-багато інших відомих педагогів, які увійшли в історію. Особливо рекомендую прочитати батькам школярів і тим, у кого діти ось-ось підуть до школи.

І як підсумок — хочу згадати рядки з книги, що повинна бути правилом для всіх батьків і вчителів: "Мы должны видеть в двухнедельном младенце сразу и человека-ребенка, и человека-взрослого. Если бы любовь и совесть, правда и долг, самостоятельность и душевная зависимость от родителей сами собой соединялись, то воспитание было бы не нужно. Мы воспитываем ребенка по образу Ребенка, и успех зависит от того, есть ли у нас воспитательная сила подвести детей к этому нашему идеальному образу и отвечает ли он, этот образ, образу Человека. Нужно стараться создать более правильный образ Ребенка и развить свою воспитательную силу. Этим двум задачам, в сущности, и служит педагогика — наука об искусстве воспитания детей".

Список використаних джерел

  1. Амонашвили Ш. В школу — с шести лет / Ш. Амонашвили. — М. : Педагогика, 1989.
  2. Амонашвили Ш. Здравствуйте, дети! / Ш. Амонашвили. — М. : Просвещение, 1988.
  3. Амонашвили Ш. Как живете, дети? / Ш. Амонашвили. — М. : Просвещение, 1986.
  4. Амонашвили Ш. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш. Амонашвили. — Минск : Университетское, 1990.
  5. Аникеева Н. Воспитание игрой / Н. Аникеева. — М. : Просвещение, 1987.
  6. Аникеева Н. Психологический климат в коллективе / Н. Аникеева. — М. : Просвещение, 1989.
  7. Соловейчик С. Педагогика для всех / С. Соловейчик. — М. : Детская литература, 1987. — 368 с.
  8. Соловейчик С. Учение с увлечением / С. Соловейчик. — М. : Детская литература, 1979. — 104 с.
  9. Сухомлинский В. Потребность человека в человеке / В. Сухомлинский. — М. : Советская Россия, 1978.