|
упоряд. К.Л. Крутій, К.Б. Голдобіна. — Запоріжжя : ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2010. — 140 с. — Бібліогр.: в кінці ст. ISBN 978-966-191-070-5 Людмила Чумакова Філософія Симона Соловейчика. Погляд на дитину Майбутнє України значною мірою залежить від того, наскільки освіченою стане її нація. Провідні держави світу надавали і надають пріоритетне значення освіті. А за умов незалежної держави роль освіти особливо зростає. Школа в Україні набула не лише нового змісту, а й посилено розвивається. У XXI столітті незалежній Україні потрібна нова генерація людей. Компетентність, професіоналізм мають поєднуватися в них із широтою мислення та неординарністю підходів до наукових, виробничих і життєвих проблем. Метою освіти є розвиток індивідуальних інтелектуальних здібностей; індивід повинен оволодіти способами здобуття знань і набуття навичок, вмінням логічно мислити, засвоювати й використовувати здобуту інформацію. Однією з умов реалізації принципів освітньої реформи є перехід до особистісно-орієнтовної освіти, яка ґрунтується на твердій вірі в те, що в людині є своя сутнісна природа, певний скелет психічної структури та гуманістичного виховного процесу, головною закономірністю якого є орієнтація на розвиток особистості. А якою повинна бути сучасна педагогіка? Цінність будь-якої праці з дітьми полягає у тому, що дитина і взаємодія з нею завжди є унікальними та неповторними для педагога, тому в центрі філософських поглядів одного з педагогів-гуманістів, журналіста та вчителя з великої букви — Симона Львовича Соловейчика — опинилась дитина, з її світом романтики, почуттів та фантазій, конфліктністю до навколишнього світу та світу дорослих. "Навесні 1970 року мене ледь не звільнили з роботи", — писав Симон Львович в одній зі своїх статей. Міністерство освіти бажало крові: "Підрив педагогічних устоїв. Потребуємо наказати винних". Мова йшла про статтю Симона Соловейчика "Балувані діти". Взагалі реакція чиновників була прогнозованою. Ми звикли: дітей потрібно виховувати суворо, вимагати від них безумовної слухняності. А тут усе поставлено з ніг на голову: "Дітей потрібно балувати… Балувані діти — щасливі діти". "Що означає балувана дитина? — запитує Соловейчик. — Чим балувана?" І сам же відповідає: "Увагою. Насамперед увагою батьків… Якщо у неї радісні відносини зі світом, то найперше почуття жалю вона відчує не по відношенню до себе, а по відношенню до інших. Дитина, оточена усілякими "не можна", знайома з покаранням, жаліє насамперед себе. У неї набагато більше шансів стати егоїстом". Що тут почалось! На одній чаші вагів — лист-обурення Міністерства освіти, на другій — десятки, сотні подяк авторові: "Спасибі!". Це слово Соловейчик чув практично після кожної своєї публікації. Унікальний автор! Психологами доведено, що потреба в любові є однією з фундаментальних, її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини. Любов розвіває страх перед невдачами й допомагає дитині знайти в собі підстави для впевненості, самоповаги й відчуття власної значущості. Якщо людина любить і її люблять, вона вже в якомусь розумінні досягла успіху. Дорослій людині, що зазнала дефіцит любові у дитячому віці, досить важко досягти потім успіху в житті, навчитися любити інших і полюбити себе. С. Соловейчик звертав увагу на те, що досить часто від батьків можна почути таке звернення до дитини: "Якщо ти не будеш гарним хлопчиком, я не буду тебе любити", або "Не очікуй від мене нічого доброго, поки не припиниш... (лінуватися, битися, грубіянити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати по господарству, слухатися)". Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), "тільки якщо...". Які ж причини заважають батькам безумовно любити, сприймати дитину і показувати це їй? Мабуть, головна з них — це надмірне бажання "виховувати" весь час і завжди. Багато хто з батьків твердо вірять: нагороди і покарання — головні виховні засоби. Похвалиш дитину — і вона укріпиться в добрі, покараєш — зло відступить. Але ось біда: чим більше дитину картають, тим гіршою вона стає. Чому так відбувається? А тому, що виховання дитини — не дресирування. І батьки не для того, щоб формувати у дітей умовні рефлекси. Чим частіше батьки роздратовуються, кричать, карають дитину, тим швидше вона приходить до висновку: "Мене не люблять". Докази батьків типу: "Я ж про тебе турбуюсь" або "Це ж заради тебе" — діти не чують. Точніше, вони можуть слухати слова, але не розуміють їхнього змісту. У них своя емоційна бухгалтерія. Тон важливіший за слова, і якщо він різкий, сердитий або просто суворий, то висновок завжди однозначний: "Мене не люблять, не приймають". Підсумовуючи сказане, можна виокремити декілька правил виявлення почуттів:
Симон Львович твердо знав: якщо малій дитині постійно твердити, що вона погана, вона такою і виросте. "Ні, ти гарна!", "Хороший мій", "Хороша моя" — так він звертався до всіх, з ким йому доводилося спілкуватися. Але головну свою книгу — "Педагогику для всех" — він написав навіть не для батьків, а "для майбутніх батьків". Чомусь основний теоретичний каркас його переконань висловлено не у книзі для професіоналів, а у книзі для молодих людей, які раптово взяли її до рук. "Прагнути до правди — усією душею цінувати і поважати кожну людину і самого себе як людину, прагнути до того, щоб така повага була загальною нормою, щоб правда всюди тріумфувала, щоб ніде і ні в чому людина не була принижена, скривджена, ображена, не оцінена, залишена у байдужості, без допомоги, у темряві, щоб нікому не було відмовлено у вільному розвитку всіх його сил. Прагнути до правди — означає затверджувати на землі гідність людини". Освітня програма не повинна стримувати розвиток особистості, обмежувати її право на успіх, ставити нереальні вимоги, прирікаючи на постійні невдачі. Атмосфера свободи характеризується тим, що учні вільно обговорюють проблеми, не бояться робити помилки, співпрацюють у навчанні, бачать у викладачеві джерело досвіду, знань, старшого члена групи. Позиція вчителя — це позиція консультанта, який здійснює "розвивальну допомогу". Сучасній школі потрібен учитель мобільний, спроможний до саморозвитку й самовизначення, в ситуації, що постійно змінюється, відкритий до соціального замовлення освіти. Завдання вчителя — навчити дитину знаходити істину самому, а не репродукувати чужі, нехай і геніальні ідеї. Кожній дитині властиве прагнення до щастя, і педагогіка визначає цей аспект як один із найголовніших, до якого вона прагне, навчаючи дітей у школі, тобто покладаючись на освіту як на головний фактор успіху її майбутнього. Проте навчання та наявність освіти самі по собі не зроблять людину щасливою. Водночас школа — це один із найперших кроків великої школи життя, де можна отримати знання, навчитися спілкування та самостійності, що в подальшому і буде визначати особистісну позитивну позицію майбутньої людини та сприятиме доброму самопочуттю й упевненості в сучасних умовах. Додаток 1 Фрагмент уроку "Я і Україна" 2 клас Тема: Доброта й милосердя. Мета: Ознайомити дітей з поняттями добра і милосердя, формувати моральні якості і почуття, розвивати духовно-моральне мислення, сприяти появі бажання творити добро. Хід уроку 1. Організаційний момент. — Сьогодні на урок до нас завітали гості. Хто подарує нашим гостям ласкаве слово? А тепер, хай кожен з вас дістане це слово зі свого серця і привітає всіх. Побажайте собі "Я навчуся доброти і милосердю". 2. Тема і мета уроку. — Сьогодні на уроці ви мої помічники і колеги. І зараз я потребую вашої допомоги. Поясність, що таке доброта? А яку людину називають милосердною? — Слово "милосердя" складається з двох слів "миле серце". На світі не тільки радість, а є ще біль, сум. Здатність співчувати і є милосердям. Дякую за допомогу. А зараз давайте проголосимо девіз нашого уроку. Це буде вірш, котрий ми вчили на класній годині. Хто пам’ятає його, допомагайте! Сказав мудрець: живи, добро звершай 3. Усвідомлення нового матеріалу — Про доброту складено багато віршів і казок. А я вам хочу розповісти притчу. Ви готові? В одного хлопчика був день народження. Кожен до нього приходив (із чим?) Хлопчик пригадав усі радості. (Які подарунки він міг отримати?) Йому в подарунок принесли фотоапарат, комп’ютерну гру, електронну іграшку, годинник. (Як він почував себе?) Він нетерпляче чекав приходу інших гостей? (Чому? Так він чекав подарунки чи гостей?) І ось дзвоник. Хлопчик радісно побіг до гостей. Але за дверима був незнайомий хлопчик. Іменинник грубо спитав його: "Ти хто?" Небесний гість прошепотів їх і зник. Невдоволений залишився хлопчик. Навіщо мені якісь слова? Краще б подарував клаптик неба, або зірку, чи хоча б комп’ютер! — А як ви вважаєте, що краще отримати у подарунок? Таємні слова чи комп’ютер? — А тепер давайте поміркуємо над цими словами. Перше слово "любов". Коли ми його вживаємо? — У кожної людини є свій Янгол-охоронець, небесний гість, який охороняє вас. Якщо людина робить добрі справи, то янгол радіє. А якщо злі — плаче, тужить, втрачає свої сили. Я бажаю, щоб ви робили тільки добро, щоб ваш Янгол-охоронець завжди радів і приходив на допомогу у важку годину. — Ось ви і стали трошки мудрішими. І зараз мені потрібні справжні мудреці. І ми перетворюємося на Аристотеля, Конфуція. Наступне завдання для вас. Ви повинні згадати і доповнити словами народну мудрість — прислів’я. Пам’ятаємо, що справжні мудреці сім раз подумають і один раз запишуть. Одна голова добре, а дві — краще. Тому ви, мої мудреці, можете працювати у парі. — Хто готовий прочитати прислів’я?
— Діти, з вами було приємно працювати. Кожен з вас був Аристотелем, Конфуцієм, мудрецем. А якби я була на вашому місці, то коли б я прийшла додому, розповіла б мамі, що сьогодні мені подарували 6 слів і я стала трошки мудрішою. Додаток 2 Батьківські збори "Навчання з любов’ю" (фрагмент) Повідомлення теми зборів. Вступне слово вчителя. Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше? Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,., десять… Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні успіхи. "Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може, …тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може, … допомогти розібратись у складній теоремі, а може, …Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні — все одно, що ввімкнути в автомобілі "газ" і натиснути на гальма. Правило 2: не поспішайте. Старий, одвічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчила сьогодні добре, ми примушуємо її — вона вчиться, але стає "зубрилкою" й ненавидить навчання, школу, а може й… вас. Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі та долати невдачі. А як же ставитися до невдач? Вона вас засмучує і… все. Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка — достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги. Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся обрати один — той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього. Правило 6: обирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть із позбавлення більш значимих для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, й переказу. Правило 7: головне: хваліть виконавця, критикуйте виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють усю її особистість. Ви здатні допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінювання її роботи. Правило 8, найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими учорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання чи успіхами сусідської дитини. Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Немає такого двієчника, якого не можна за щось похвалити. Правило 10: знайдіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої умови у дитини не виникне ані ілюзії повного успіху, ані відчуття цілковитої невдачі. Правило 11: ставте перед дитиною конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти. Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою (хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. У багатьох випадках така заборона повинна стимулювальний характер і справді спонукає дитину до навчання. Якщо в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її слід не забороняти, а потрібно всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні. Список використаних джерел
|
|
|