В останні роки все більша увага психологів, дослідників приділяється проблемі ролі типу функціональної асиметрії людини в професійній творчій художній діяльності.

Аналіз численної літератури з проблеми міжпівкульної асиметрії, установлення закономірностей функціонування півкуль мають не тільки теоретичне, але й важливе прикладне значення, насамперед у контексті професійного відбору й профорієнтації. У свій час І.П. Павлов [4] виділив два основних типи вищої коркової діяльності – художній і розумовий. Одні (митці – художники) у своїй діяльності (живописці, графіки, скульптори та ін.) захоплюють дійсність цілком, суцільно, сповна, без усякого дроблення. Інші (мислителі) ніби дроблять її й тим самим, по суті, умертвляють її, роблячи з неї якийсь тимчасовий кістяк, і потім тільки поступово ніби знову збирають її частини і намагаються їх у такий спосіб оживити. Як відомо, в останні роки розподіл на мислителів і художників пов’язують із переважною участю лівої або правої півкуль у психічній діяльності людини.

Сьогодні доведено, що роздратування рухомої зони очей правопівкульних відхиляє погляд вліво, а лівопівкульних – вправо. У цьому випадку, коли поставлене питання, людина шукаєвідповідь за допомогою мовних символів, тобто "звертається в ліву півкулю", яка відповідає за функцію мови. Ліва півкуля, отже, збуджується. Збудження захоплює рухому зону очей, і погляд відхиляється вправо ("лівопівкульні люди"). У тому випадку, коли розумова діяльність спирається на зір, просторові образи, у пошуках відповіді на запитання "звертаються в праву півкулю". Вона збуджується, і погляд відхиляється вліво ("правопівкульні люди"). "Лівопівкульні" більш схильні до абстрактно-символічного, мовного, логічного мислення, "правопівкульні" – до цілісного, синтетичного, образного. Вони краще сприймають музику, для них важливо не тільки значення слів, а й особливо інтонація.

Цілісне [4], художнє сприйняття дійсності було виявлено І.П. Павловим насамперед у дітей. Він писав, що коли друга сигнальна система ще слабка, кожне дитя мимо волі "правопівкульне": сприймає світ в образах, а не аналітично. З роками друга сигнальна система міцніє, зростає роль лівої півкулі. Отже, терміни "лівопівкульний" і "правопівкульний" не слід розуміти буквально, тому що працюють дві півкулі, але одна з них домінує у відношенні тих або інших функцій, створюючи переважно художній або переважно розумовий тип коркової діяльності.

Як відомо, в історії досліджень людського мозку вчені не раз зверталися до питань про функції різних його областей, де найбільш яскраво це виявилося в спробах поділу психічних функцій людини відповідно до очевидного анатомічного розподілу мозку на праву й ліву половини. У вітчизняній психології, питанням функціональної асиметрії мозку були присвячені дослідження Б.Г. Ананьєва [4], який одним із перших вивчав проблеми білатеральної організації мозкових функцій і вперше запропонував підхід до вивчення цього питання за принципом "симетрія – асиметрія".

Пізніше функціональну симетрію – асиметрію півкуль почали також називати "домінуючий тип півкулі", або проблемою переваги особистості, яка виконує рух правою рукою або лівою". У цілому при вивченні питання про походження лівшества виділилися три основних напрями: ґенетичний, культурний і патологічний. У цей час найбільше поширення одержали дві ґенетичні моделі. Згідно із М. Аннет [1], в одній моделі асиметрія мозку визначається присутністю одного ґена, що був названий нею фактором "правого зрушення". Якщо фактор відсутній, у другій моделі людина може бути або лівша, або з перевагою руху правої руки, залежно від випадкових обставин. При цьому велике значення надається ушкодженням мозку в пренатальному й ранньому постнатальному періодах.

Ґенетичний напрям простежується в дослідженнях, пов’язаних із виявленням анатомічних, фізіологічних і морфологічних стигматів, властивих індивідам із використанням правої руки і лівшам. Показано, що в людей, які виконують рухи правою рукою, – сільвієва борозна праворуч розташована вище лівої, у той час як у 71 % лівшів права й ліва борозни приблизно симетричні. Індивіди, у яких відзначається переважно рух правої руки, мають більший діаметр внутрішньої сонної артерії ліворуч і тиск у ній вище, ніж у правої, у лівші – зворотна картина.

Логіко-вербальний тип обумовлений діяльністю переважно лівої, а просторово-образний тип – правої півкулі. Основні розходження між цими двома типами складаються з особливих інформаційних процесів, які беруть участь в організації контекстуальних зв’язків між елементами інформації – словами й образами – і принципово неоднорідні моделі, що створює світ. Особливості правопівкульного типу переробки інформації полягають в одночасному охопленні всіх інформаційних зв’язків. Завдяки цьому реальність сприймається такою, яка вона доступна індивідові. Властивості образів, їхні грані взаємодіють одна з одною в безлічі значущих площин, що забезпечує багатогранність образу (або слова, що його символізує) у відповідному контексті. Відбиття на образному рівні забезпечує сприйняття світу у всій його цілісності, багатогранності й суперечливості, що необхідно для найбільш повного почуттєвого контакту з реальністю, її емоційної стабілізації. У той же час образне збагнення світу лише в певних межах може бути використане в процесі соціальної взаємодії, і саме по собі не забезпечує аналіз причинно-наслідкових зв’язків і однозначного взаєморозуміння відносин між людьми.

Відомо, що ліва півкуля домінує у формальних лінґвістичних операціях, включаючи мову, синтаксичний аналіз і фонетичне подання. Однак права півкуля краще лівої розрізняє орієнтацію ліній, кривизну, багатокутники неправильних обрисів, вертикальні й горизонтальні ряди крапок у крапкових матрицях, просторове положення зорових сигналів, глибину в стереоскопічних зображеннях, приналежність (або неприналежність) геометричних або топологічних фігур до наборів із незазначеною інваріантною ознакою, подібність або розходження між безперервними й фраґментарними контурами. Воно демонструє перевагу й у багатьох інших завданнях, що вимагають зворотного подання, уявного перетворення просторових відносин або інтеґрації й синтезу загальної форми.

На думку [3], ці розходження, швидше за все, пов’язані зі здібністю лівої півкулі до впорядкування й програмування подій у часі, тоді як права краще представляє й конструює просторові відносини незалежно від часу, або зорово-просторовими будуть стимули за своєю зовнішньою формою. У плані чисто сенсорної функції ліва півкуля реагує швидше правої на слухові сигнали, коли невідомо, яким вухом вони будуть сприйняті, а права – швидше лівої на прості зорові подразники. Можливо, що таке розходження просто відбиває спеціалізацію лівої півкулі на тимчасові відносини, а правої – на просторові. Дозрівання функціональної асиметрії мозку представляється одним із вузлових моментів зміни на різних етапах онтоґенезу міжосьових відносин, що виступає в ролі провідного механізму вікового розвитку психіки. Вона має безсумнівний зв’язок із віковими особливостями сприйняття й мислення, що лежать в основі формування типологічних особливостей особистості, у т.ч. з розвитком індивідуально-типового коґнітивного стилю, а також більш широко – із формуванням індивідуального стилю діяльності, тісно пов’язаного з типологічними властивостями нервової системи. Аналогічно провідній діяльності, що визначає розвиток психіки дитини в кожний віковий період, можна розглядати провідне в розвитку на певний період півкулі [2].

Крім того, необхідно також відзначити, що, на думку деяких авторів, упродовж іще досить тривалого періоду, завдяки способу життя й особливостям творчої діяльності тип провідної півкулі може до деякої міри змінюватися. Отже, теоретичний аналіз численних досліджень особливостей міжпівкульної взаємодії показує, що якісна своєрідність психіки й поводження людини, характер його соціальних контактів, схильність до тієї або іншої форми творчої діяльності багато в чому визначається функціональною асиметрією мозку.

Розходження психічних станів визначаються в такий спосіб: для лівопівкульних (характерне на коґнітивному рівні) – досить високий ступінь самоконтролю. У діяльності вони схильні до більш детального планування й програмування, досить самостійні, що може виявлятися в ситуаціях емоційної напруги. У правопівкульних також характерний досить високий ступінь самоконтролю на емоційному рівні, вони добре оцінюють ситуацію і досить гнучкі у своєму поводженні. Саме тоді правопівкульні фахівці залежні від думки й оцінок навколишніх. У ситуаціях емоційної напруги фахівці з перевагою правопівкульного типу мислення здатні краще контролювати власну діяльність. У здатності до прогнозування ті, що підлягали випробуванням із правопівкульним типом мозкової організації, здатні найбільш правильно вирішувати завдання ймовірнісного характеру, про що свідчить високий показник за "нейтральною позицією" і низький – за іншими стратегіями.

Для амбідекстерів характерний досить високий ступінь самоконтролю як на емоційному, так і на коґнітивних рівнях. Вони самостійні, гнучко й адекватно реагують на зміну обставин, висування й досягнення мети усвідомлене, але з опорою на інтуїцію. У ситуаціях емоційної напруги для рівнопівкульних, які підлягали випробуванням, характерний контроль за виконанням своїх дій, однак вони не приділяють пильної уваги плануванню діяльності, здатні легко міняти своє поводження відповідно до умов, які різко змінювалися. Здатності до прогнозування в рівнопівкульних, які підлягали експерименту, порівняно з іншими групами, менш виражені.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Борис Герасимович Ананьев. – СПб. : Питер, 2001.
2. Белгородский Л.С. Возрастная регрессия и формирование искусственных сенситивных периодов с точки зрения функциональной асимметрии полушарий / Л.С. Белгородский, М.Е. Сандомирский. – М. : Ун-т психотерапии, 1996.
3. Леви Б.Л. Церебральная асимметрия и эстетическое переживание / Брюль Люсьен Леви // Красота и мозг. Биологические аспекты эстетики : пер. с англ. / под ред. И. Ринглера, Б. Херцбнрг, Д. Элстайна. – М. : Мир, 1995.
4. Лук А.Н. Психология творчества / Александр Наумович Лук. – М. : Наука, 1978.