«Тітка Поллі, ви так добре розписали, коли і що мені робити, а … коли я буду просто жити ?!» Елінор Портер «Поліанна».
Будь-яка гра є перш за все вільною діяльністю.
Гра за наказом уже не є грою.
У крайньому випадку вона може бути якоюсь нав’язаною імітацією, відтворенням гри.
Вже завдяки вільному характеру гра виходить за рамки природного процесу. Вона приєднується до нього, розташовується поверх нього як прикраса.
Дитина або тварина грають, тому що відчувають задоволення від гри, і в цьому полягає їх свобода.
Для людини дорослої і дієздатної гра є якась надмірність. Повсякчас гра може бути відкладена або не відбутися взагалі. Гра не диктується фізичної необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завдання. Вона протікає «у вільний час». І лише коли гра змикається з виконавськими мистецтвами (театр, виконання музичних творів тощо) або спортом поняття «так потрібно», завдання, обов’язки прив’язуються до гри.
Гра не є «буденне» життя і життя як таке. Вона скоріше вихід із меж цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» справді, що все «не насправді». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за межами процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона входить у нього як тимчасова дія, яка протікає всередині себе самої і відбувається заради задоволення, принесеного самим вчиненням дії.
Ще одна відмінна риса гри полягає в тому, що гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю. Вона «розігрується» в певних межах простору і часу. Її перебіг і сенс укладено в ній самій.
Гра починається і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, в ній панує рух, прямий і зворотній, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка.
Крім того, будь-яка гра протікає всередині свого ігрового простору, який заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би маючи на увазі.
Всередині ігрового простору панує власний порядок. Порядок, що встановлюється грою, має незаперечний характер. Найменше відхилення від нього засмучує гру, позбавляє її власного характеру і знецінює. У хаотичному світі, в сумбурності життя гра створює тимчасову обмежену досконалість.
Джерело:
Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерл. – М.: Изд. группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992.