Структура чотирикомпонентного заняття (автор моделі проф. К.Крутій)

                               Матеріали до лекції та практичних занять                                         із дидактики дошкільної освіти

 Вимоги до заняття, яке ґрунтується на чотирикомпонентному підході (автор моделі – проф. Катерина Крутій)

 Джерело:

Крутій К.Л. Сучасне заняття з дошкільниками: традиції чи інновації? Монографія. — Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2009.  160 с.

Попередження! При копіювання обов”язкове посилання на автора!

Матеріали можна безкоштовно завантажити тут:

Структура заняття за К.Л.Крутій

Притча. Усе, що вам треба знати про ранній розвиток дитини

Казка про ранній розвиток

В одному відомому романі «Ґалаор» мексиканського письменника Уґо  Іріарта є така сцена. У чарівному королівстві в короля і королеви народилася довгоочікувана дочка Брунільда. Природно, бенкет горою, пишні хрестини з купою важливих гостей. І ось в урочистий момент, над ліжечком прекрасного маляти схиляються три феї і підносять чарівний подарунок.

Одна – неординарний розум і мудрість не по роках, друга – дивовижної красоти і сили голос, а третя – доброту і соціальних навички. Не встигли феї закінчити, як грянув грім серед ясного неба. Як водиться в таких випадках, припленталась зла відьма, яку забули запросити. Відьма задумливо глянула в позолочене у всіх місцях ліжечко і закричала не своїм голосом:

«Ну ви нормальні люди взагалі?».

Виявилося, що в міру отримання дарів, дитина перетворилась у жахливого виродка – від непомірного розуму непропорційно роздуло голову і спотворило обличчя, від прекрасного і сильного голосу стала потужна жилава шия, ну і все інше навздогін пошматувало. Усвідомивши всю марність свого буття, мати-принцеса тут же впала в глибоку депресію і відчай. Зла стара відьма кричала далі:

– Тисячі разів повторювала і не втомлювалася повторювати, що не прорахувавши скрупульозно всіх наслідків, не можна прийматися ні за яку роботу. Карти слід розкидати, тільки належним чином підготувавши стіл. Але марно говорила я вам про потворність, неподобство, як вбивців краси і порушення порядку. Даремно закликала вас до терпіння і працьовитості.

Даремно нагадувала, що магія і закони природи повинні поєднуватися і сплітаються, скручуватися і зав’язуватись у вузли з  обережністю – тільки тоді можна виткати наш чудовий килим. Все було марно: ви мене не слухали. Чим допомогти тобі, нещасне малятко? Того, що зроблено, вже не переробити: тигр не ходить задом, як рак. Чудеса незворотні. Як же нам бути? Ти страждаєш і будеш страждати, жертво чаклунства! Безглуздо і непропорційно тіло твоє. Дарунки, не в добрий час принесені, розпинають твою ніжну плоть і твій незміцнілий дух. Багато часу має пройти, перш ніж визрієш ти для нових перетворень.

– Ну хто ж так робить?, – продовжувала кричати зла відьма на заплаканих фей, – ну треба ж якось узгоджувати своє почуття прекрасного з можливостями конкретного дитячого організму!

Отже, це – все, що вам треба знати про ранній розвиток дитини.

Випробування восьмирічних хлопчиків у Японії: запрошую до дискусії

Запитання до дискусії:

На ваш погляд,  це випробування має позитивний ефект?

Чи може таке випробування в подальшому негативно вплинути на психічний розвиток хлопчика-підлітка-чоловіка?

У Японії учитель піддає восьмирічних хлопчиків тяжкому випробуванню: перед усім класом він карає одного з найкращих учнів за провину, якої той не коїв. «Ти вкрав у мене гроші з кишені» або «Ти махлював».

Опісля покарання він дає пояснення своєї «судової помилки»: «Знай, що навіть найліпший з учителів, найліпший з батьків може бути несправедливим. Ти маєш навчитися витримувати несправедливість світу, сам залишаючись справедливою людиною». Буває, що після такого шоку дитина хворіє. У цього випробування є й інший ефект: дитина має відмовитися від обожнювання, від культу другого батька, бездоганного героя. Іноді доводиться втрачати ілюзії, навчитися переживати втрату ідеалу, зносити емоційне розчарування. Це схоже на техніку приниження, яку застосовують індуські гуру щодо своїх учнів. Захват буває лише на якийсь час.

Але хіба переборена журба не витоншує розвиток суб’єкта: від бажання до самої любові?

 

Джерело: Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. С.130.

 

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі

                                   До кінця 1980-х деякі лікарі не вірили,                                         що новонароджені здатні відчувати біль

Дослідження, проведене серед лікарів Великобританії і Ірландії в 1988 році, показало: 13% опитаних були впевнені, що діти у віці від 0 до 12 місяців не можуть відчувати біль, а ще 23% не були повністю в цьому впевнені. Тому навіть під час серйозних операцій медики нерідко обходилися лише місцевою анестезією.

Питання про те, чи можуть діти віком до 1 року відчувати біль, було предметом дебатів упродовж багатьох років. Доведено, що новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі.

Infant and neonatal pain: anaesthetists’ perceptions and prescribing patterns.

Джерело: 

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2352177/?page=1

Фото: © Showtime / Everett Collection

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся

Немовлята кричать з інтонацією, яка схожа на ту, з якою розмовляє матуся. Дитина чує її, ще не з’явившись на світ. Такі результати отримали вчені на основі аналізу плачу 60 немовлят, половина з яких була народжена в німецькомовних сім’ях, а інша – у франкомовних.

Доведено,  немовлята плачем імітують свою рідну мову вже через три дні від народження.

Джерело: 

http://news.bbc.co.uk/2/hi/health/8346058.stm

Чи існує суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей?

За Ю.С. Митрофановою, “… реальність дитинства суперечить публічній риториці, у межах якої затверджується, що «усе найкраще – дітям», «суспільство повинно діяти, перш за все, в інтересах дітей», «діти – це наше майбутнє».  Це публічна риторика, так як складно собі уявити суспільство, яке в першу чергу задовольняє потреби дітей, а потім потреби дорослих. Такого суспільства не може існувати в принципі, тому що доросла людина навіть фізично навряд чи зможе відтворити собі подібну, якщо не будуть задоволені її основні фізіологічні потреби.  Отже, суспільства, в якому на перший план ставиться задоволення потреб дітей, а потім потреб – дорослих – не існує, кажучи мовою Е. Дюркгейма, це суспільство аномії, або, використовуючи термінологію Т. Мора, суспільство утопії. Тому, можливо хоча б чесніше буде визнати, що це всього лише риторика, яка має дуже опосередковане відношення до повсякденного життя. І в реальності при побудові конкретних заходів у просторі дитинства виходити не тільки з бажаного, але і враховувати конкретні умови дорослішання дітей. І тоді, можливо згадувати про дитинство, суспільство буде не тільки тоді, коли йому самому загрожує небезпека, а в сучасному суспільстві, це, перш за все, небезпека його просто фізичного зникнення, але і в звичайному повсякденному житті, створюючи умови для найбільш оптимального розвитку дітей”.

Джерело:

Митрофанова С.Ю.*  Парадоксы   пространства  детства

http://region.3ebra.com/generation/publications/publication30/

Використано ілюстрацію Сари Джироні Карневалє “Психологічне насилля над дітьми. Чудовисько”.

Запрошую до дискусії: Чи перетворюється (або вже перетворилось) батьківство в дуже дорогий і громіздкий, але майже безглуздий проект?

Феномен «педолатрія» – це ревне, майже релігійне служіння дитині, яка є об’єктом культу, що вимагає жертвоприношення, бдіння, постів та паломництв.

Батьківство перетворюється в дуже дорогий і громіздкий, але при цьому майже безглуздий проект. Чому безглуздий? Тому що і батькам, і дітям уже два або три десятка років втовкмачують, що дитина нікому нічого не винна. Не тільки матеріально не повинна допомагати батькам, а й емоційно підтримувати – не повинна теж.

Виникає міф про т.зв. «токсичних батьків» – тобто тих, від яких треба тікати, попередньо використавши їх на всю котушку.

Далі мовою оригіналу: 

https://www.gazeta.ru/comments/column/dragunsky/11795287.shtml

Стрес в дитячому віці сприяє прискореному дорослішанню мозку, а в підлітковому – навпаки

Лонгітюдне дослідження, що тривало 20 років і охопило 39 індивідів, показало, що, якщо дитина переживає стрес у віці 0-5 років, її мозок дорослішає швидше, а якщо у віці 14-17 років, – спостерігається протилежний ефект, дорослішання сповільнюється.

Більш докладно можна почитати тут:

Стресс в детском возрасте способствует ускоренному взрослению мозга, а в подростковом — наоборот

https://www.eurekalert.org/pub_releases/2018-06/run-bmf061418.php,

https://www.medicaldaily.com/childhood-stress-can-cause-faster-brain-maturity-during-adolescence-424806,

https://www.news-medical.net/news/20180615/Accelerated-brain-maturation-linked-to-stress-in-childhood.aspx

Плем’я «БаБемба»: об’єднують свої зусилля, щоб підняти того, хто впав

На півдні Африки є таке плем’я «БаБемба», яке має цікавий звичай.

Коли хтось із племені здійснює поганий вчинок, вони приводять його в центр поселення оточують натовпом і впродовж декількох днів згадують все добре і гарне, що людина зробила і дякують їй за це. Члени племені «БаБемба» вважають, що кожна людина приходить у Всесвіт гарною, вона такою народжується.  Кожна хоче любові, щастя, миру, безпеки. Але іноді в гонитві за цими цінностями людина робить помилку. Плем’я бачить у цих помилках сигнал, крик про допомогу.

Саме тоді вони об’єднують свої зусилля, щоб підняти того, хто впав, відновити його в своїй істинній природі й нагадати йому, хто він є насправді.
Може є сенс взяти цей звичай на озброєння у африканців?…

За матеріалами журналу “Вокруг света”.

https://www.facebook.com/vokrugsveta/