КОЛИ БУДЕМО СВЯТКУВАТИ ЗА УКРАЇНСЬКИМИ ТРАДИЦІЯМИ?

#Флешмоб_Збережемо_ялиночку

Пропоную статтю-огляд про зимових персонажів, які найчастіше з”являються на дитячих святах. Чи доречні вони, чия це традиція? Чи все ж таки залишити всіх та не  чіпати традиції?

У статті також запропонована порівняльна таблиця особливостей Діда Мороза, Санта Клауса та Святого Миколая – що спільного, а що різнить.

Катерина Крутій

МАЙЖЕ  ВСЕ  ПРО  СВЯТОГО МИКОЛАЯ, ДІДА  МОРОЗА,  САНТА КЛАУСА ТА  ЇХНІХ  РОДИЧІВ, або КОЛИ БУДЕМО СВЯТКУВАТИ ЗА УКРАЇНСЬКИМИ ТРАДИЦІЯМИ?

Пам’ятаємо з дитинства чарівне свято — Новий рік. Святково при­крашена ялинка вабить дивовижністю й казковістю, а біля неї всіх вітають Дід Мороз і Снігуронька. Звідки ж до нас прийшов Дід Мороз? І чому навколо бачимо переважно зображення Санта Клауса,  а ще рідше – Святого Миколая?

Статтю можна безкоштовно завантажити звідси:

Стаття проф. Крутій К.Л. Дід Мороз та родичі

Батьки! Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію!

Ви читаєте посібники з маніпуляції людьми, або як зловити й утримати оргазм. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її до енурезу чи заїкання. Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, коли виростуть, усередині блукає величезний обсяг агресії. Про те, як ці діти, які виросли, на прийомі у психолога плачуть, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.  Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – пропонувати голосно їм “ссати в штани” в публічному місці  – це назавжди вбити в голову відчуття сорому і приниження.  Про те, що здоровий п’ятирічний хлопчик у нормі не може стояти спокійно -йому треба крутитися і рухатися. І дівчинці теж. Про те, що 4-х  річна дитина не знає, що таке “довго”, що таке “півгодини”, що таке “паспортний контроль”, вона може відчувати тільки, що саме вона раптово стає винна в тому, що мама втомилася і що їй, дитині, у такому випадку самій втомитися – чомусь соромно. Що дівчинка ні в 5, ні в 35 не здатна одночасно виконати команди, виголошені божевільним батьком: “відійди” і “йди поруч”.

Ви пропонуєте дитині випробувати сором, провину і приниження в екстремальній для неї ситуації – замість підтримки, розради і допомоги. Ви, дорослі, у цей момент всиновлюєте своїх дітей – вони бачать, що дорослі – це не ви, тому що дорослий справляється, а ви не справляєтеся. І тоді ваші діти намагаються з трьох років вести себе по-дорослому з вами, щоб вас, такого крихкого і не володіючого собою, не розлютити, не налякати і не засмутити.   Ви погрожуєте своїй дитині, погрожуєте побоями, міліцією, дитбудинком, – ви, той, від якого дитина очікує захисту. Батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які покарають і підставлять, коли і так погано. Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів. У цей момент ваша дитина відчуває страх, що паралізує, сором, провину і безпорадність. Крім цього, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти, пожаліти, втішити і заспокоїти, подбати і бути уважною.   Дитина виростає в такого ж батька і партнера –  який не знає, як допомогти своїй дитині або близьким, але вміє погрожувати, лякати, лаяти, соромити і звинувачувати.                                           Я не знаю, коли вичерпаються покоління  божевільних та агресивних батьків, істеричних, крикливих матерів, які смикають своїх дітей з кожного приводу. Повірте мені – навіть якщо всі ці описані реальні персонажі десь там всередині люблять своїх дітей,  дітям, коли вони виростуть, буде дуже важко в це повірити.

@ Юлія Рубльова.

Переклад – Катерина Крутій.

“Столик Миру” від Марії Монтессорі

У момент сварки – з’являється «Столик Миру». Вам зовсім не обов’язково повністю  наслідувати метод Марії Монтессорі, щоб використовувати цю практику. Все, що потрібно для створення «Столика Миру» Монтессорі – це дитячий стіл, пара стільців і таймер (це може бути пісочний годинник на 3-5 хвилин).

Для прикраси «Столика Миру» можна використовувати мереживну скатертину, свічку, маленьку горшкову рослину або квітку у вазі, які ставляться в центрі столу. Якщо вам здається, що справжня свічка становить небезпеку для дитини, а не заспокоює її, можна використовувати штучну свічку на батарейках.

Більш детально про цей прийом  можна прочитати тут:

https://mchildren.ru/stolik-mira-tehnika-razresheniya-konfliktov-v-montessori-shkole/?utm_source=facebook.com&utm_medium=social&utm_campaign=kak-reshayutsya-konflikty-v-montessorishkol

Якщо зовсім мало місця, можна використати “килимок миру” 🙂

МИРИЛКА:

Подивися просто в очі;
Я сваритися не хочу.
Я образить не хотів,
Ненароком зачепив.
Просто в очі подивись
І зі мною подружись.

Збірка мирилок тут:

http://abetka.ukrlife.org/myrylky.htm

Освітній парадокс: чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог

                                 Що таке соціо-ігрова педагогіка?                                          Чому так важливо позбавитись нав”язаних дорослим ігор для дітей? 

Добре відомо, що мало не саме нудне, що є в дитячих садках – це так звані «дидактичні ігри», які до ігор майже не мають відношення. Коли вихователь або вчитель говорить: «Діти! Ми з вами пограли в дуже цікаву гру», то вочевидь,  якби вона цих слів не вимовила, то ніхто в житті не здогадався б назвати словом« гра», та ще й «цікава» те, що відбувалося на занятті.                   Один із педагогічних парадоксів полягає в тому, що чим більш продумана, розумніша методика, тим більш бездумно змушений працювати за нею педагог.  Соціо / ігрові підходи, на наш погляд, досить ефективно допомагають практикам цей парадокс благополучно долати і позбавляють їх від необхідності давитися «родючим гумусом».

  • Чого ж слід побоюватися тим практикам, які збираються працювати в інтерактивному або соціо / ігровому (як однієї з його модифікацій) стилі?
  1. Відсутність РУХІВ – раз! Якщо хтось із дітей на занятті був малорухомий, то соціо-ігрового стилю на такому занятті швидше за все, що не було (щоб там в свої робочі плани або звітах педагог не записував).
  2. Відсутність зміни, різноманітності, варіативності – два! Якщо на занятті не було хоча б двох-трьох змін в мізансценах, ролях – і вже тим більше – видах діяльності, то сміливо можна стверджувати, що стиль заняття був не цілком соціо-ігровим.
  3. Відсутність МАЛИХ ГРУП – три! Якщо про ходу заняття діти не об’єднувалися в малі групки, або ці групки між собою не вступали в спілкування (а не тільки з педагогом), то цілком ймовірно, що соціо-ігрова педагогіка на такому занятті й «близько не лежала».                                                                                                                      За Євгеном Євгеновичем Шулешко, конспект у вихователя повинен бути таким, щоб на занятті імпровізації могли б виникати «щокроку» і щоб заняття проходило несподівано для всіх (особливо для самого вихователя).
    І не біда, якщо конспект виявиться нереалізованим. Це не показник
    педагогічного невміння. Навпаки – це показник педагогічної майстерності.
    Є.Є. Шулешко говорив, що не тільки в дитячому саду, але і в початковій, середній і навіть старшій школі майстерність педагога не в тому, щоб
    пройти програмний матеріал якомога швидше, навпаки – в тому,
    щоб проходити його якомога повільніше …
    Євген Євгенович був майстром парадоксальних уповільнень. І в результаті «невстигання» і «програмних відставань» до кінця року все встигали і навіть випереджали.                                                                                                                              Більш детально та цікаво тут:                       Джерело: http://school2100.com/upload/iblock/3b2/3b2457e16aafccf46c833469ab978099.pdf                                                                                                     Джерело:  http://setilab.ru/modules/conference/view.article.php/60                                                                                                  Джерело: http://www.openlesson.ru/?p=691     

Гра за наказом дорослого уже не є грою

«Тітка Поллі, ви так добре розписали, коли і що мені робити, а … коли я буду просто жити ?!»  Елінор Портер «Поліанна».

Будь-яка гра є перш за все вільною діяльністю.

Гра за наказом уже не є грою.

У крайньому випадку вона може бути якоюсь нав’язаною імітацією, відтворенням гри.

Вже завдяки вільному характеру гра виходить за рамки природного процесу. Вона приєднується до нього, розташовується поверх нього як прикраса.

Дитина або тварина грають, тому що відчувають задоволення від гри, і в цьому полягає їх свобода.

Для людини дорослої і дієздатної гра є якась надмірність. Повсякчас гра може бути відкладена або не відбутися взагалі. Гра не диктується фізичної необхідністю, тим більше моральним обов’язком. Гра не є завдання. Вона протікає «у вільний час». І лише коли гра змикається з виконавськими мистецтвами (театр, виконання музичних творів тощо) або спортом поняття «так потрібно», завдання, обов’язки прив’язуються до гри.

Гра не є «буденне» життя і життя як таке. Вона скоріше вихід із меж цього життя у тимчасову сферу діяльності. Навіть мала дитина знає, що грає лише «начебто» справді, що все «не насправді». Не будучи «повсякденним» життям, гра лежить за межами процесу безпосереднього задоволення потреб і пристрастей, перериває цей процес. Вона входить у нього як тимчасова дія, яка протікає всередині себе самої і відбувається заради задоволення, принесеного самим вчиненням дії.

Ще одна відмінна риса гри полягає в тому, що гра відокремлюється від «буденного» життя місцем дії і тривалістю. Вона «розігрується» в певних межах простору і часу. Її перебіг і сенс укладено в ній самій.

Гра починається і в певний момент закінчується. Вона зіграна. Поки вона відбувається, в ній панує рух, прямий і зворотній, підйом і спад, чергування, зав’язка і розв’язка.

Крім того, будь-яка гра протікає всередині свого ігрового простору, який заздалегідь позначається, матеріально або тільки ідеально, навмисно або як би маючи на увазі.

Всередині ігрового простору панує власний порядок. Порядок, що встановлюється грою, має незаперечний характер. Найменше відхилення від нього засмучує гру, позбавляє її власного характеру і знецінює. У хаотичному світі, в сумбурності життя гра створює тимчасову обмежену досконалість.

Джерело:

Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: пер. с нидерл. – М.: Изд. группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992.

Структура чотирикомпонентного заняття (автор моделі проф. К.Крутій)

                               Матеріали до лекції та практичних занять                                         із дидактики дошкільної освіти

 Вимоги до заняття, яке ґрунтується на чотирикомпонентному підході (автор моделі – проф. Катерина Крутій)

 Джерело:

Крутій К.Л. Сучасне заняття з дошкільниками: традиції чи інновації? Монографія. — Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2009.  160 с.

Попередження! При копіювання обов”язкове посилання на автора!

Матеріали можна безкоштовно завантажити тут:

Структура заняття за К.Л.Крутій

Притча. Усе, що вам треба знати про ранній розвиток дитини

Казка про ранній розвиток

В одному відомому романі «Ґалаор» мексиканського письменника Уґо  Іріарта є така сцена. У чарівному королівстві в короля і королеви народилася довгоочікувана дочка Брунільда. Природно, бенкет горою, пишні хрестини з купою важливих гостей. І ось в урочистий момент, над ліжечком прекрасного маляти схиляються три феї і підносять чарівний подарунок.

Одна – неординарний розум і мудрість не по роках, друга – дивовижної красоти і сили голос, а третя – доброту і соціальних навички. Не встигли феї закінчити, як грянув грім серед ясного неба. Як водиться в таких випадках, припленталась зла відьма, яку забули запросити. Відьма задумливо глянула в позолочене у всіх місцях ліжечко і закричала не своїм голосом:

«Ну ви нормальні люди взагалі?».

Виявилося, що в міру отримання дарів, дитина перетворилась у жахливого виродка – від непомірного розуму непропорційно роздуло голову і спотворило обличчя, від прекрасного і сильного голосу стала потужна жилава шия, ну і все інше навздогін пошматувало. Усвідомивши всю марність свого буття, мати-принцеса тут же впала в глибоку депресію і відчай. Зла стара відьма кричала далі:

– Тисячі разів повторювала і не втомлювалася повторювати, що не прорахувавши скрупульозно всіх наслідків, не можна прийматися ні за яку роботу. Карти слід розкидати, тільки належним чином підготувавши стіл. Але марно говорила я вам про потворність, неподобство, як вбивців краси і порушення порядку. Даремно закликала вас до терпіння і працьовитості.

Даремно нагадувала, що магія і закони природи повинні поєднуватися і сплітаються, скручуватися і зав’язуватись у вузли з  обережністю – тільки тоді можна виткати наш чудовий килим. Все було марно: ви мене не слухали. Чим допомогти тобі, нещасне малятко? Того, що зроблено, вже не переробити: тигр не ходить задом, як рак. Чудеса незворотні. Як же нам бути? Ти страждаєш і будеш страждати, жертво чаклунства! Безглуздо і непропорційно тіло твоє. Дарунки, не в добрий час принесені, розпинають твою ніжну плоть і твій незміцнілий дух. Багато часу має пройти, перш ніж визрієш ти для нових перетворень.

– Ну хто ж так робить?, – продовжувала кричати зла відьма на заплаканих фей, – ну треба ж якось узгоджувати своє почуття прекрасного з можливостями конкретного дитячого організму!

Отже, це – все, що вам треба знати про ранній розвиток дитини.

Випробування восьмирічних хлопчиків у Японії: запрошую до дискусії

Запитання до дискусії:

На ваш погляд,  це випробування має позитивний ефект?

Чи може таке випробування в подальшому негативно вплинути на психічний розвиток хлопчика-підлітка-чоловіка?

У Японії учитель піддає восьмирічних хлопчиків тяжкому випробуванню: перед усім класом він карає одного з найкращих учнів за провину, якої той не коїв. «Ти вкрав у мене гроші з кишені» або «Ти махлював».

Опісля покарання він дає пояснення своєї «судової помилки»: «Знай, що навіть найліпший з учителів, найліпший з батьків може бути несправедливим. Ти маєш навчитися витримувати несправедливість світу, сам залишаючись справедливою людиною». Буває, що після такого шоку дитина хворіє. У цього випробування є й інший ефект: дитина має відмовитися від обожнювання, від культу другого батька, бездоганного героя. Іноді доводиться втрачати ілюзії, навчитися переживати втрату ідеалу, зносити емоційне розчарування. Це схоже на техніку приниження, яку застосовують індуські гуру щодо своїх учнів. Захват буває лише на якийсь час.

Але хіба переборена журба не витоншує розвиток суб’єкта: від бажання до самої любові?

 

Джерело: Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. С.130.

 

Франсуаза Дольто: “Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.

Рекомендую для читання:   Дольто Ф. Боротьба за дитину / Франсуаза Дольто ; пер. з фр. А. Рєпи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 672 с.
“Батьки виховують дітей, немовби царі керують народами. Ми звикли до міфу про прогрес зародку від народження до дорослого віку, тому ототожнюємо еволюцію тіла з еволюцією мислення. Але насправді символічне мислення — від зачаття до смерті — залишається незмінним. Для дорослого обурлива сама ідея того, що він і дитина — рівні”.
Франсуаза Дольто
Інформативно:  Франсуаза Дольто (фр. Françoise Dolto, 6 листопада 1908 році, Париж – 25 серпня 1988, Париж) – французький психоаналітик, педіатр, одна з ключових фігур французького психоаналізу і дитячого психоаналізу зокрема.
Почитати про видатну науковицю можна тут:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%82%D0%BE,_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%B7%D0%B0

Новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі

                                   До кінця 1980-х деякі лікарі не вірили,                                         що новонароджені здатні відчувати біль

Дослідження, проведене серед лікарів Великобританії і Ірландії в 1988 році, показало: 13% опитаних були впевнені, що діти у віці від 0 до 12 місяців не можуть відчувати біль, а ще 23% не були повністю в цьому впевнені. Тому навіть під час серйозних операцій медики нерідко обходилися лише місцевою анестезією.

Питання про те, чи можуть діти віком до 1 року відчувати біль, було предметом дебатів упродовж багатьох років. Доведено, що новонароджені, і навіть ще не народжені діти, відчувають біль точно так, як і дорослі.

Infant and neonatal pain: anaesthetists’ perceptions and prescribing patterns.

Джерело: 

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2352177/?page=1

Фото: © Showtime / Everett Collection