Архіви категорій: Матеріали до дисципліни “Історія дошкільного дитинства”

До дня народження видатного педагога І.Г.Песталоцці

«Основний метод навчання у Песталоцці – витяг дітьми знань із споглядань і повсякденних спостережень,

і в ході їх аналізу залучення матеріалу для вирішення здивувань-непорозумінь.

Навчання і виховання спираються на досвід дитини.

Вони неможливі без цієї опори» (Б.М. Бім-Бад).

12 січня 1746 в Цюріху в родині лікаря народився Іоґанн Ґенріх Песталоцці, один з небагатьох найбільш глибоких і змістовних педагогів усіх часів і народів.  Досягнення Песталоцці у вихованні та навчанні бездомних і осиротілих дітей були надзвичайні та незмінно впливали на сучасників  як диво. Популярність Песталоцці досягла таких масштабів, що, коли Наполеон зажадав надсилання в Париж уповноважених для вирішення питань внутрішнього устрою Швейцарії, Песталоцці виявився в їх числі. Однак Наполеон поставився до Песталоцці і його ідей вороже, що не забарилося позначитися на становищі його інституту: у нього було відібрано державну субсидію, а незабаром і замок.

Але вся Швейцарія обурилася. Багато міст пропонували інституту допомогу. Песталоцці вибрав місто Івердон на березі Невштальского озера, де під інститут відвели просторий замок. Інститут в Івердоні проіснував з 1805 по 1825 і придбав всесвітню славу. Крім вихованців, тут навчалися викладачі, які потім запроваджували ідеї інституту в своїх навчальних закладах. Інститут відвідували такі відомі люди того часу як-от: Талейран, Карл Ріттер, голландський король Людовик, прусський король Фрідріх-Вільгельм III і російський імператор Олександр I.

Основний метод навчання у Песталоцці – витяг дітьми знань з споглядань, тобто повсякденних спостережень, в ході їх аналізу та залучення матеріалу для вирішення здивувань-непорозумінь.

 

 

І. Ґ. Песталоцці показав, що навіть самі знедолені в культурному відношенні діти швидко просуваються в розвитку, якщо їх заохочують до спостережень та осмислення – аналізу й узагальнення – повсякденного сприйняття життя і праці.

У ході осмислення життєвих спостережень учитель вводить наукові поняття, замінюючи ними життєві і / або приводячи їх у систему. Плюс до всього постійна апеляція  педагога до дійсності вчить реалізму в сприйнятті світу.

Отже, розвиток у дітей спостережливості й осмислення побаченого дає приголомшливий освітній ефект.

Історія Дитинства: коли дитяча садівниця стала вихователькою?

Народження дитячого садка датується 1837 роком.

Саме тоді  Фрідріх Вільгельм Август Фрьобель (нім. Friedrich Fröbel; німецький педагог (1782-1852) назвав «дитячим садком» утворену ним установу для малюків в місті Бад-Бланкенбургу в Німеччині (точніше, «Kindergarten»: Кinder – діти, Garten – сад).

Примітка: Вживаємо правильно прізвище видатного педагога: Фрьобель  (нім. Friedrich Fröbel).

Історія найменування не вичерпується однією версією. Найбільш поширена думка, що педагог вважав дітей «Божими рослинами», такими, що потребують дбайливого догляду. Звідси і «дитячий садок», тобто сад рослин. Інше припущення переносить народження дитячого садка в 40-і рр. XIX ст .: німецький педагог тоді нібито відкрив «першу установу  з догляду за дітьми» в колишньому готелі «У палацового саду» в Цорбіхе. Жителі містечка, приводячи сюди дітей, вигукували: «Ми йдемо до саду». Нарешті, відомо, що його дитячий садок був садом за своїм дизайном, з деревами та клумбами квітів.

В Енциклопедичному словнику Брокгауза – Ефрона (1902 р, т.36 а, С.690), зазначено: «Ця назва (дитячий садок – прим. К.К.) має подвійне значення: по-перше, Фрьобель дотримувався думки, що сад, в якому діти могли б грати і знайомитися з життям рослин, становить необхідну приналежність такої школи; по-друге, воно символічно вказує на схожість дітей з рослинами, які вимагають вмілого і ретельного догляду».
Викладачками в такому дитячому садочку стали Kindergдrtnerinnen, буквально – дитячі садівниці.

Зауважу, що і виховательок сам Фрьобель іменував «садівницями». Послідовниць Фрідріха Фрьобеля наприкінці XIX – початку XX століть ще називали «фрьобелічками».
Зараз це слово цілком вийшло з ужитку і мало кому відомо.
З часом місце слів “дитяча садівниця” та “фрьобелічка” посіло слово “вихователька” (у словниках воно відзначається з 1771 року). 

Тут коротко про Фрьобеля: https://www.ya-roditel.ru/professionals/pedagogika/metodika-vospitaniya-fridrikha-frebelya-i-ego-d

Фотозагадка: Кому встановлено цей пам”ятник?

Цей пам’ятник встановлено на могилі видатного педагога, який помер в 1852 році у віці 70 років.

Пам”ятник виконано у вигляді трьох геометричні фігур – куба, циліндра і кулі.

Выдповыдь: цей пам”ятник встановлено Фридриху Фрьобелю.

З історії педагогіки дошкільного дитинства відомо, що ще на початку ХХ ст. Ф.Фрьобель запропонував «дари», до яких входили різні за формою, величиною і кольором предмети: кульки, куб, м’ячі, циліндр, палички для викладання, смужки для плетіння тощо. Вдячні послідовники, які на практиці бачили неоціненність дарів для дитини, на могилі свого Вчителя встановили пам’ятник, виконаний у вигляді трьох геометричні фігур – куба, циліндра і кулі. Принципи педагогіки Фрьобеля і його підходи до системи створення освітніх засобів згодом увійшли в різні авторські педагогічні системи – М. Монтессорі, С. Френе, Л. Малагуцці, Р. Штайнера  (вальдорфська педагогіка).

Фотозагадка. “Коробка з йолопом”, або покарання дітлахів майже до середини ХХ ст.?

Фотозагадка.
Як називалось це покарання дітлахів майже до середини ХХ ст.?

Англійський переклад “dunce” означає – тупиця, йолоп, дурник – одним словом, неуспішний учень.  Є на позначення ще й такі слова – «Dummkopf» і «Dussel», які мають більш прямолінійне значення – дурак.

Такий ковпак називався “Вуха віслюка”, або “Вуха Мідаса”.
Ви запитаєте, до чого тут вуха Мідаса?

Нагадаю одну з давніх легенд про царя Мідаса, який, будучи суддею у музичному зіткненні між Аполлоном і Паном у грі на флейті, присудив останньому перемогу.  Тоді Аполлон, який гнівався на несправедливість Мідаса наділив царя  віслючими вухами. Мідас ховав їх під капелюхом із широкими крисами, цю тайну знав тільки його особистий  перукар. Він пообіцяв нікому не розголосити тайну, але знання так  заважали  перукарю, що він поплив до озера, видовбав ямку і прошепотів у неї: “У царя Мідаса вуха віслюка”.

За рік на цьому місці виріс очерет, у гомоні та шелесті якого можна було розібрати ці ж слова. Отже, усім стала відома тайна царя Мідаса.  Із того часу “Вуха Мідаса” позначають дурість, неуцтво, невігластво, які неможливо приховати. Історики стверджують, що версія виникнення такого шкільного атрибуту позору, як ковпак, також мало місце і у середньовіччі XVII століття, коли були “ганебні маски” (німецькою – Schandmaske) і ганебні стовпи.

На фото:  Це «коробка з йолопом» – зазвичай діти були змушені стояти в кутку або сидіти на табуреті. Це різновид дисциплінарної тактики, коли дитині надягають ковпак (1967 р.)

Більш матеріалу тут: 

http://www.sdelanounih.ru/evropejskaya-pedagogika/

(c) Manchester City Galleries; Supplied by The Public Catalogue Foundation

Джон Локк: “Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них”

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704 рр.) вважав, що талант вихователів й соціальне середовище, в якому перебуває вихованець, мають вирішальне значення для його особистісного становлення. Наукові погляди Д. Локка щодо впливу освітнього середовища на розвиток дитини висвітлено в філософській концепції, заснованій на принципах емпіризму.

У праці «Думки про виховання» («Some Thoughts Concerning Education», 1693 р.) Джон Локк представив власне переконання щодо спадковості та середовища у процесі формування дитини: «Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них» [1, с. 614].

На думку Д. Локка, психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще немає ніяких записів. Джон Локк зазначав, що «на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню <…> від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу», що свідчить про тверде переконання філософа щодо винятково важливої ролі виховання в розвитку дитини [1, с. 614].

Джерело: Локк Дж. Сочинения в трёх томах: Т. 3./ Дж. Локк – М.: Мысль, 1988.– 668 с.– (Филос. наследие. Т.103).– С. 614.

Як у СРСР розстрілювали дітей, починаючи з 12 років

У квітні 1935 року Радою народних комісарів була прийнята постанова про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх. Згідно з документом, дітей, починаючи з 12 років, вже могли розстрілювати за скоєння тяжких кримінальних злочинів.

Справа в тому, що 12-річні неповнолітні не вважалися державою за дітей. Саме в цьому віці вони офіційно починали працювати, а виходить, що якщо вони вже не діти, то і кримінальна відповідальність має бути суворою, як у дорослих.

Про жахи радянських таборів для дітей можна почитати за посиланням:

https://svitua.org/skarbnitsya-spogadiv/item/7614-ukaz-simvisim-iak-v-srsr-rozstriliuvaly-ditei.html

Для дітей важливе почуття власної гідності, або історія про навчання сякатися

Одного разу Марія Монтессорі звернула увагу, що діти ніяковіють, коли необхідно прочистити носика, а ще гірше, що вони не вміють цього робити. Тоді вона показала дітям, як правильно сякатися,  коли діти побачили, що це красиво, вони  аплодували їй за те, що вона допомогла їм впоратися з цією незручністю і проблемою. І в цей момент  М. Монтессорі зрозуміла, що для дітей важливе почуття власної гідності і що вони вдячні їй.

Марія Монтессорі запропонувала:

Щоб навчити дитину самостійно витирати ніс, поставте на столик поруч з її дзеркальцем невеликий кошик із паперовими носовими хустками, складеними вчетверо. Візьміть хустку і покажіть, як ви витираєте ніс. Розгорніть хустку, складену квадратом, так, щоб вийшов прямокутник, двома руками прикладіть його до обох ніздрів. Обережно висякайтеся, затискати одну ніздрю не слід: це може привести до того, що слиз піде вгору по носовому каналу, збільшуючи ризик інфекції. Проведіть пальцями по ніздрях зверху вниз і зведіть пальці двох рук разом. Хустка знову складна вчетверо. Промокніть ніздрі по краях використаною хусткою. Поставте невеличку сміттєву корзину для використаних хусток поруч зі столиком або низькою полицею, де лежать чисті хустки, складені вчетверо. Спільне складання хусток – корисне щоденне заняття для матері й дитини або дитини зі старшим братом або сестрою.

Ви побачите, що процес чистки носа  маленьких дітей захоплює. Навіть п’яти- і шестирічки – стежать за тим, як ми вчимо їх сякатися. Це, на наш погляд, відбувається тому, що часто батьки забувають навчити дітей самостійно проводити цю необхідну процедуру. У результаті діти самі вчаться витирати ніс, але, як правило, роблять це дуже невміло, хапаючи хустку за хусткою і розмазуючи слиз по обличчю. Сякання – це процес, дуже простий для дорослих і складний для дітей. Яскравий приклад того, як ми несвідомо негативно впливаємо на дитину: спочатку ми постійно робимо це за неї, поки їй не виповниться п’ять або шість років. І раптом, коли вона починає ходити в дитячий садок або в перший клас, ми очікуємо, що вона зможе витирати ніс самостійно, вміло і з легкістю, як за помахом чарівної палички, без будь-якої попередньої підготовки.

Фото  – 1913 рік.  Хвилинка гігієни – чистимо носики.

Подивіться відео з Євгеном Комаровським щодо правильного сякання:

“Ця система неодмінно повинна похитнути школу з її мертвущою одноманітністю, з її властивістю заважати дітям жити тоді, коли так хочеться жити”.

Відомо, що ідея дошкільного суспільного виховання належить Платону. Розвинули і зреалізували цю ідею видатні педагоги світу Ф. Фрьобель та М. Монтессорі. Назва – «Дитячий садок» (нім. Kindergarten) прийшло з Німеччини і було придумано в 1837 році педагогом Фрідріхом Вільгельмом Августом Фрьобелем. Ним же було створено заклад для ігор і занять дітей молодшого віку в місті Бад-Бланкенбург,  хоча цей заклад проіснував не більше двох років. Назва «Дитячий садок» він придумав із міркувань, що діти – квіти життя, які вимагають вмілого і ретельного догляду, а вирощувати їх повинні садівниці.

Перші дошкільні заклади виникли в Україні тільки в XIX столітті. Є відомо­сті, що в Полтаві в 1839 році було відкрито притулок, куди безоплатно приймали дітей від 3 років. У цьому притулку діти перебували влітку із 7-ї ранку до 21-ї години, а взимку із 7.00 до 20.00. Фінансування закладу відбувалось за кошти громади. Прототипом сучасних дитячих садочків були притулки при церквах, монастирях тощо. Жінки, що працювали, відводили туди своїх дітей і залишали на увесь день під опікою сестер-черниць. Розповсюдженню таких притулків для дітей  на території України, сприяли благодійні організації, які створювали для дітей незаможних батьків світські притулки двох типів: ясла (денні притулки для дітей, які не вміють ходити) та притулки (заклади денного догляду більш дорослих дітей). До притулку приймались діти (3-10 років) бідних батьків не тільки вільних верств населення, але й дворових людей християнської віри. Діти приймалися до притулку вранці і забиралися щовечора. Вихідні — неділя і свята. У притулку дітей годували обідом і полуденком, одягали в спеціальне вбрання притулку. Найбіднішим видавали взимку верхній одяг. Навчали молитвам, читанню, письму і рахуванню.  Відкривалися вони з ініціативи й на кошти приватних осіб та педагогічних товариств.

Перший безкоштовний, «народний дитячий сад» в Росії для дітей городян із нижчих верств населення було відкрито в 1866 році при благодійному «Товаристві дешевих квартир» у  Санкт-Петербурзі. У тому ж році А. С. Симонович відкрила платний приватний дитячий сад для дітей інтелігенції

Один із перших приватних дошкільних закладів ще в 1871 році разом зі своєю сестрою відкрила Софія Федорівна Русова в Києві. Вона була провідним викладачем Київського Фребелівського педагогічного інституту (1907 р.), де з 1911 року читала курс дошкільної педагогіки. Саме з ім’ям С. Русової пов’язані наприкінці XIX — початку XX століття всі заходи поширення вітчизняного суспільного дошкільного виховання.

У жовтні 1863 року було опубліковано перший репортаж з першого дитячого садка Ф.Фрьобеля. Автор його – Іван Дмитрович Бєлов, вчитель і журналіст, в майбутньому автор багатьох педагогічних книг. Завершувалась стаття ось таким висновком про перспективи дошкільного виховання:
«… Система Фрьобеля неодмінно повинна похитнути школу з її мертвущою одноманітністю, з її властивістю заважати дітям жити тоді, коли так хочеться жити. Згадаймо сухість викладання, формальність занять, численність предметів для вивчення, вбивчу одноманітність ходу всієї машини, – інакше не можна назвати таку школу, – згадаємо все це, і ми погодимося, що справжня школа, надламує життя дитини, кладе зародок похмурого погляду на життя і людей, зародок страшної апатії і байдужості до праці, який зі шкільної лави робиться чимось обурливо важким.
Ми твердо віримо, що система Фрьобеля рано чи пізно повинна буде вступати в запеклу боротьбу зі справжньою школою, вона перетворить школу в ті ж дитячі садки, влаштувавши їх на засадах нових, згодних з вимогами більш суворого і систематичного навчання, що вона поєднає в гармонійному цілому умови розвитку тіла і душі, так нерозривно пов’язаних між собою. Справжня нормальна школа далека в майбутньому, проте ж не так далека, щоб втратити будь-яку надію побачити її … ».

Фото: Митрополит Андрей серед дітвори «Української Захоронки», 1938 р. Фото Я. Савки (Українське Дошкілля. – 1938. – Ч. 1)

Роздуми про стимули та дисципліну, історію та сьогодення, або Кому це треба?

Сумний методичний транс дидакта

Усе частіше звертаюсь до історії педагогіки, коли з’являється нібито новітній освітянський тренд і презентується від самих «верхів» як новітня технологія, а гірше за все – як досягнення планетарного масштабу.
У своїй більшості ми ігноруємо, або  не знаємо – не вивчили – забули доведені й апробовані часом і практикою добротні методики, які дають за будь-яких умов позитивний результат. Ми вже не хочемо традиційного, нам треба тільки щось «нетрадиційне», таке, щоб у «всіх дух перехопило, коли побачать». От і плодяться «мудрагелі» від педагогіки, які зайвий раз у словник не заглянуть, але новому слову – покручеві шлях прокладуть…
Але є сьогодення, яке вимагає щодня чогось новенького, нетрадиційного, а іноді — навіть креативного!
Якщо звернутися до тлумачного словника української мови і дещо з’ясувати, то маємо: новий — який недавно виник, з’явився, не існував раніше; недавно зроблений, створений; традиційний — усталений, загальноприйнятий звичаєм; нетрадиційний — антонім.
На превеликий жаль, так званий нетрадиційний підхід до організації будь-яких заходів для дітей в освітніх закладах далеко не завжди може гарантувати ефективність самого процесу. Часто-густо буває так, що нетрадиційність тільки шкодить, але автори не хочуть цього бачити, звинувачуючи всіх навколо в консерватизмі.
Новація заради новації, нетрадиційність заради моди — хибний і вельми небезпечний шлях…
На моє глибоке переконання, не коректно використовувати термін «нетрадиційне заняття (урок, захід)» з дітьми. Це свідчить, що до проведення такого заходу педагог переймався лише традиційними? А що в цьому поганого? Фахівець може провести заняття-урок-захід із дітьми так, що всі інші “новітні шоу” поряд з ним змарніють. Усе залежить від професіоналізму педагога, а не від того, було це традиційним чи якимось іншим.
У мене завжди виникає запитання до науковців і методистів, які так захоплюються новими віяннями, дайте хоч хто-небудь зрозуміле визначення з позицій дидактики поняттю «нетрадиційне заняття (урок)».
Не зможуть! Але прийти до педагога і попередити, щоб показав щось нетрадиційне — це реалії сьогодення…
Назва «креативне заняття (урок)» (?!) викликає здивування і бажання повернути вихователя-учителя якщо не до азів психології і дидактики, то хоча б до здорового глузду.  А бажання деяких «креативщиків від педагогіки» провести «інноваційне заняття або урок» фахівця з дидактики може ввести лише в «сумний методичний транс»…
Повний текст статті можна завантажити тут:

Стаття проф. К.Крутій Роздуми про стимули та дисципліну

Автори картин – The incorrigible. John Burr (ліворуч);  Francis William Edmonds (праворуч).

НЕ забувайте робити посилання на сайт!

31 серпня день народження Марії Монтессорі

31 серпня 2017 року доктору Марії Монтессорі,

виповнилося б 147 років!

Це одна з видатних педагогів, які домоглися міжнародного визнання. Свідченням цього є відоме рішення ЮНЕСКО (1988 р.), що стосується тільки чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті. Це – американець Джон Дьюї, німець Ґеорґ Кершенштейнер, італійка Марія Монтессорі та радянський педагог Антон Макаренко.

Марія Монтессорі пішла з життя в 1952 році, але її унікальний метод вільного виховання дітей у спеціально організованому середовищі є актуальним і в сьогоденні, і  час над ним не владний.

Метод М. Монтессорі визнано освітянською спільнотою  ефективним, як і за життя автора. Усе геніальне дійсно просто – у своїх текстах М. Монтессорі виклала філософські та психологічні ідеї, програму саморозвитку дитини, а також принципи підготовки педагогів для такої нетрадиційної роботи як заняття з дітьми за її методом.

З днем народження, Маріє Монтессорі!

Більш детально про Марію Монтессорі можна почитати тут:

Марія Монтессорі – видатна жінка ХХ століття