Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Клітка для дітей, або як вигуляти нащадка?

Концепцію вигулу дітей у 1894 році запропонував доктор Лютер Еметт Холт. Він вважав, що свіже повітря сприяє оновленню крові, а також загартовує дітей, тому радив одягати їх у чепчики і легкий верхній одяг, а потім залишати в колясці в метрі від відкритого вікна.

Заповіти педіатра наслідували десять років, поки Елеонора Рузвельт, майбутня перша леді США, не наважилась на експеримент.

У 1906 році місіс Рузвельт купила на ринку клітку для курей. Вона віднайшла,  на її думку, дуже цікавий варіант використання цієї клітки: вивішувала за вікно свою дочку Анну під час ранкової дрімоти. «Я ніколи не цікавилась ляльками або немовлятами, а тому нічого не знала про догляд за ними і годування», – напише вона пізніше в автобіографії.

Дівчинка за вікном часто плакала в клітці, що врешті-решт призвело до погроз із боку сусідів. Вони обіцяли поскаржитися на місіс Рузвельт у товариство із запобігання жорстокого поводження з дітьми. Проте Елеонора Рузвельт була впевнена у своїй правоті: «Я вважала, що була дуже сучасною матусею», – згадувала вона.

У 1922 році американка Емма Рід (Emma Read) зі штату Вашингтон запатентувала пристрій, названий як «портативна дитяча клітка». Зважаючи на відсутність місця для прогулянок, з метою доступу до свіжого повітря, дітей, у буквальному сенсі, відправляли за вікно.

«Портативну дитячу клітку» підвішували зовні будинків у відкритому вікні і таким чином вирішували проблему вигулу дітей на вулиці, що в умовах високої зайнятості та міської тісноти домогосподаркам не завжди вдавалося робити.

Широке поширення клітки отримали в Лондоні в 30 роках ХХ ст. за підтримки міської ради. Міська рада лондонського району East Poplar навіть обладнала клітками деякі зі своїх будинків, щоб малюки дихали свіжим повітрям і були на сонечку. Клітки можна було побачити майже на кожному будинку. Усередині них було достатньо місця, щоб поставити люльку з дитиною або розкласти улюблені іграшки. Дитяче ліжко, як правило, ставилося поряд із вікном, так, щоб дитина, за бажанням, могла переповзти назад у кімнату.

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS
10 Feb 1948, London, England, UK — It needs strong nerves to stand by and watch a baby, perched on a first floor window sill step out into space. But nobody in the Gunn home at Holly Hill, Hampstead London takes any notice when Simon 2 does it. It happens every day. The family built the wire cage as there is no garden in the house where Simon can play. 10th February 1948 — Image by © Daily Mirror/Mirrorpix/Corbis

Baby in Cage Hung Out of Window — Image by © Hulton-Deutsch Collection/CORBIS

 

Це фото було зроблено в 1930 році. У такий спосіб рекламувалися клітки для дітей на початку минулого століття.

Досягалось відразу дві мети: вирішувалось питання з прогулянкою малюка на свіжому повітрі та за рахунок цього збільшувався вільний простір квартири.

Подивіться на ці неймовірні фотографії, зроблені в 1930 році: діти перебувають на висоті декількох метрів над землею, а їхні батьки з розчуленням спостерігають за своїми малюками.

Такі клітки навіть рекламували в популярному на той час журналі LIFE (1937 р.). Ці пристосування для вигулу дітей на повітрі видавалися сім’ям, які проживали в будинках без двору, або якщо планування квартири не передбачало балкон. Стверджувалось, що клітки були абсолютно безпечними і набагато полегшували життя матерів. Згодом назву було замінено на більш-менш пристойну: «кімната для сну на відкритому повітрі». Мабуть, матусям було так психологічно легше відправляти туди малюків.

У 1953 році про «портативні дитячі клітки» зняли рекламний ролик «Пате». Проте з часом ця популярність пішла на спад. Суспільство почало перейматись проблемами не тільки здоров’я, але й  безпеки дітей.

Фільм можна подивитись тут:

https://www.youtube.com/watch?v=NerS17sC0Bg


Було використано матеріали  з цього джерела

http://www.kulturologia.ru/blogs/061015/26564/

Здоров’язбережувальна педагогіка слов’ян: обряд «перепікання дітей»

«Перепікання дитини» – стародавній обряд. В одних місцях до нього вдавались у разі народження недоношеного, кволого немовляти, за наявності рахіту («собачої старості»), атрофії та інших недуг.

Вважалося, що якщо дитина з’явилася на світ завчасно, якщо слабка або хвора, то це означає, що «не дозріла» в материнському череві.

Тому за допомогою до печі звертались, щоб врятувати недуже дитя. Піч уподібнювала народження дитини випічці хліба, а тому в класичному варіанті немовлятко для «перепікання» попередньо обмазували житнім (і тільки житнім) тістом, залишаючи вільними від нього тільки рот і ніздрі. Тісто теж було не просте, а на воді, яку принесли на світанку з трьох колодязів, бажано – бабою-знахаркою.

Стаття К.Крутій Перепікання дітей із малюнками

Із історії дошкільного дитинства: факти жорстокості дорослих

ІЗ ІСТОРІЇ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА:

факти жорстокості дорослих

 Франція, 1893 рік.

Надпис: «Вона була заарештована за те, що «згризла всі груші з кошика». Дитині 23 місяці від народження. Злочин: обжерливість (фото 1).

 

Штат Юта або Колорадо, США, на початку 1900-х років.

6-річний шахтар.

Дитяча праця у вугільній шахті.

Comanche Оклахома, 1916 рік.

Хлопчик-збирач  бавовни.

Італія, 1940 рік.

Небажані діти для продажу в Італії.

Небажані через бідність, війни, зґвалтування, проституцію, голод, бездомність батьків…

 

Middlesex, Англія, 1941 рік.

Медсестра дивиться на ряд дітей ясельного віку, які сидять уздовж стіни, евакуйованих під час Другої світової війни.

 

Чикаго, 1948 рік.

Мати – жебрачка ховає обличчя від сорому, виставивши своїх дітей на продаж.

Надпис – «4 дітей на продаж».

Лос-Анджелес, 12 квітня 1975 рік.

Немовлята пристебнуті до літакових сидінь під час «операції babylift» з сиротами (із В’єтнаму в США).

Історія Дитинства: доставка дітей посилками

Виявляється, пошта може доставляти не лише листи, посилки й пенсії. Нею можна надсилати й… дітей. Скористатися такими поштовими послугами можна було на початку XX ст. у США, якщо батьки хотіли зекономити на квитку на поїзд.

За свідченнями американських істориків, дітей не перевозили в поштових сумках чи коробках, на них не наклеювали марок і не ставили поштових штемпелів, їх супроводжував спеціальний поштовий працівник, який доглядав за ними впродовж всього шляху.

За матеріалами: Поштовий вісник // № 15 (841). 21 квітня 2017 року. – С. 8.

Стаття:

Діти-поштою

Дванадцять особливостей методу Марії Монтессорі

 Джерело:

Монтессори М., Стэндинг Э.М. Революция Монтессори в образовании. – М. :
Благотворительный фонд «Волонтеры
», Береста, 2015. – 240 с.

Книга є перекладом «The Montessori Revolution in Education», яка вперше вийшла в 1962 році в США. Її автор, Е.М.Стендінґ, керівник Центру з навчання Монтессорі-педагогів (Seattle University, USA), аналізує і коментує найважливіші принципи Монтессорі-методу і успішність їх застосування в Монтессорі-школах Америки і деяких країн Європи.

Список особливостей методу Монтессорі, складений Едвіном Мортімером Стендінґом – педагогом, однодумцем і близьким другом Марії Монтессорі. Характерні риси методу, перераховані Стендінґом, наочно ілюструють, чому система Монтессорі успішно використовується впродовж майже століття і, найголовніше, дійсно працює.

  1. Метод заснований на багаторічних дослідженнях і невпинних спостереженнях за характером дитини геніальним педагогом ХХ ст., якого не було з часів Фрьобеля.
  2. Використання методу довело його універсальність. У межах одного покоління він був успішно апробований на дітях майже всіх цивілізованих країн. Раса, колір шкіри, клімат, національність, соціальний стан, тип культури – все це не впливає на результат запровадження цього методу.
  3. Метод показав нам дитину як людину, яка любить інтелектуальну роботу; вона обирає її спонтанно і виконує з глибокою радістю.
  4. Метод заснований на нагальній потребі дитини навчатися через діяльність. На кожній стадії психічного розвитку дитина забезпечується відповідними заняттями, за допомогою яких розвиває свої здібності.
  5. Поряд із тим, що метод передбачає максимум спонтанної діяльності дитини, проте він дозволяє досягти того ж рівня знань або навіть більш високого рівня, ніж у межах традиційної системи навчання.
  6. Хоча цей метод виключає необхідність чинити тиск на дитину за допомогою заохочень і покарань, він має більш високий рівень дисципліни, ніж попередні методи виховання.
  7. Метод заснований на глибокій повазі до особистості дитини і не допускає домінуючого впливу дорослого, залишаючи місце для розвитку біологічної незалежності дитини. Однак дитині надається значна частка свободи (але не вольності), яка складає основу цієї дисципліни.
  8. Метод дозволяє вчителю займатися кожною дитиною індивідуально і спрямовувати її діяльність відповідно до її індивідуальних запитів.
  9. Кожна дитина працює відповідно до свого внутрішнього ритму. В результаті дитину, яка швидко засвоює матеріал, не стримують діти, які відстають, а останні – не намагаються наздогнати першу, безнадійно намагаючись освоїти те, що їм ще не під силу. Перш ніж покласти наступний камінь у будівництво інтелектуальної системи, попередній «якісно і ґрунтовно закріплюється».
  10. Метод не передбачає створення змагального духу в дітей і усуває низку його згубних результатів. Більш того, на кожному кроці він надає дітям нескінченні можливості для взаємної допомоги, яку діти з радістю надають один одному і з вдячністю приймають.
  11. Оскільки дитина працює з матеріалом, який вона обирає сама, вона працює без примусу, ні з ким не змагаючись. Вона не наражається на небезпеку перенапруги, не відчуває почуття неповноцінності й не отримує ніяких інших негативних вражень, які могли б стати мимовільною причиною глибокого психічного розладу в її подальшому житті.
  12. Нарешті, метод Монтессорі розвиває особистість дитини в цілому: не тільки її інтелектуальні здібності, а й здібності міркувати, виявляти ініціативу і робити самостійний вибір; він розвиває емоційну складову особистості. Завдяки тому, що дитина живе як вільний член реальної соціальної спільноти, у неї розвиваються фундаментальні соціальні якості, які виформовують основу свідомого громадянина суспільства.

 

Українські захоронки, огородці, світлиці та півоселі, або з історії дошкільної освіти в Галичині

Українські захоронки, огородці, світлиці та півоселі,

або з історії дошкільної освіти в Галичині

Митрополит Андрей серед дітвори «Української Захоронки», 1938 р. Фото Я. Савки (Українське Дошкілля. – 1938. – Ч. 1)

Становленню суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях у 20–30-ті роки XX ст. сприяли громадські товариства “Просвіта”, “Українська захорОнка”, “Рідна школа” та ін. У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — “захорОнок”. У повітових містах і сільській місцевості влітку функціонували сезонні “діточні садки” для дітей віком 3-10 років.

Інформативно: Галичина (пол. Galicja, нім. Galizien, рос. Галиция) — історична область у західній Україні та південно-східній Польщі. Займає території сучасних  ЛьвівськоїІвано-ФранківськоїТернопільської (крім північної частини) областей України і ПідкарпатськогоМалопольського та південної частини Сілезького воєводств Польщі.

«Українська Захоро́нка» (до 1912 — Руська Захоронка) — українське доброчинне товариство, котре займалося соціальною опікою над українськими дітьми-сиротами, матеріальною допомогою, педагогічним наглядом та національно-патріотичним вихованням.

Перші прототипи захорОнок з’явилися вже наприкінці 19 ст. у Європі. По різних парафіях, як католицьких так і протестантських, засновувалися виховні заклади, насамперед для бідних дітей, батьки яких тяжко працювали і зовсім не мали часу займатися вихованням своїх дітей. Галицькі захорОнки, проваджені Сестрами Служебницями, базувалися на виховному методі німецького педагога Фрідріха Фрьобеля.

Захоронка — це установа для виховання дітей у дошкільному віці, від 3 до 7 років, на зразок сучасних дитячих садків.

Цей тип дитячих садків, запропонованих Фрьобелем, згодом почали називати «фрьоблівками» чи більш поширеною назвою в Галичині – «захорОнки», як також педагогічні курси, які готували майбутніх виховательок називалися – «фрьоблівки». Фрьобелівська  педагогічна теорія дошкільного виховання швидко поширилась на території Австро-Угорської імперії та навіть Правобережній Україні. Однією із причин заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році було ведення захорОнок. Це читаємо із перших Правил інституції: «…їхнім завданням буде…засновувати захорОнки для малих сільських дітей».

Також, перед сестрами як гасло стояв заклик засновників Згромадження: «Виховувати серце народу», цим серцем були діти та молодь, які часто у цьому часі були полишені і своїми батьками і самим суспільством напризволяще: «А як конечно потребує та бідна дітвора опіки в той час літніх робіт! Перейдіться тоді по селі, загляньте на кожне обійстя, до хати, то побачите, що робить, чим,  та  як бавиться наша дітвора. По придорожних ровах повно їх, брудних…А скільки шкід по садах, городах, скільки великих пожеж, скільки хоріб і каліцтв на ціле життя. І що з тої дітвори виростає?[Хабурський С.]. Такі й подібні питання ставили собі галицька  інтелігенція та греко-католицьке духовенство. Отож, бачивши невідрадний стан дітей по Галичині, засновники нового Згромадження ставили питання заснування захоронок – пріоритетним. 

 15 травня 1893 року в с. Жужель на Сокальщині в приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії була заснована перша в Галичині захоронка (дитячий садок). Звичайна господарська стодола була майстерно переобладнана у простору кімнату, в якій навчалося і бавилося близько 50 дітей щодня. Першою захороняркою, або ж в нашому розумінні – вихователькою цього дитячого закладу стала сестра Арсенія (Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки), рідна сестра блаженної сестри Йосафати Гордашевської. Перед тим, щоб очолити цю захоронку с. Арсенія отримала відповідну педагогічну освіту та практичний курс по веденню захоронок в римо-католицьких Сестер Феліціянок у Жовкві.

Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки

Каталізатором появи в Галичині інституцій опіки й виховання дітей дошкільного віку стало загальне національно-культурне піднесення й активізація жіночого емансипаційного руху. Назріла гостра потреба протистояти ополяченню українських дітей в польських дошкільних закладах.

У тогочасній Галичині освіта підпорядковувалася світському керівному органу – Шкільній Краєвій Раді, яка вимагала провадження захоронок на засадах Фрьобеля. Ця ж Рада зобов’язувала всіх монахинь, які займаються педагогічною діяльністю, проходити необхідні педагогічні курси, або ж здобувати ґрунтовну державну педагогічну освіту. Сестри, які працювали в захоронках, відбували професійний вишкіл у сфері педагогічної діяльності. Про це сестер зобов’язували Правила: «Сестра, котра провадить захоронку, має бути до того приготовлена і вправлена». Навіть вже в новіціяті (початковій школі духовного життя молодих сестер) приготовлялися лекції та практика старшими сестрами по веденню захоронок, очевидно тут подавалися елементарні засади провадження цими дошкільними закладами.

Для здобуття вищої педагогічної освіти Сестри Служебниці навчались у Державній Захоронярській Семінарії ім. Станіслава Яховича у Львові, також навчалися в Приватній Захоронярській Семінарії ім. священомученика Йосафата, яку провадили Сестри Василіянки. Сестри Служебниці проходили педагогічні курси по веденню захорОнок у Товаристві «Українська захоронка» у Львові, а також навчались у Державній Захоронярській семінарії у Львові, деякі брали участь у Вищому Педагогічному курсі, який відбувався у Варшаві. Захоронки Сестер Служебниць, за словами Митрополита Андрея Шептицького, були«початком і основою морального відродження цілого села та піднесення релігійного життя цілої парохії».

Однозначно, що діти в захоронках виховувалися в дусі католицької педагогіки, сестри плекали в дітях релігійний світогляд. Захоронки стали місцем не лише релігійного, але й культурного виховання майбутнього церкви та народу. Захоронки Сестер Служебниць відіграли важливу роль у збереженні національної та обрядової самобутності українців, зокрема, в умовах утисків на мову, історію, культуру. Виховуючи дітей, сестри позитивно впливали і на дорослих.

До програми в захоронках входили такі виховні елементи, як-от: ритмічна гімнастика, співи, дихальні вправи, малювання, ручна праця, вправи володіння мовою. Сестри-виховательки ознайомлювали дітей з літерами абетки та цифрами. Великою радістю для дітей були прогулянки-екскурсії до лісу, в поле, на річку. Діти мали не лише можливість дихати свіжим повітрям, але також поширювати свій кругозір, пізнавати назви дерев, квітів, птахів, звірі та пори року. Після екскурсій слідували усні математичні вправи.

У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — «захоронок».

Згідно загальних відомостей про українську захоронку діти, які відвідували цей заклад, поділялися на вікові групи-категорії. Мовою навчання та спілкування була лише українська.

У Правилах 1907 року Сестер Служебниць написано наступне: «У захоронці мають сестри вчити дітей молитов, катехизму, біблійної історії, рахування, діточих забав, віршиків і пісень, згідно з виробленою системою».

Сестри Служебниці запроваджували такі напрями виховання:

релігійне виховання – його здійснювали через молитву, відвідування храму, катехитичні бесіди, оповідання, поезії та пісні відповідно до Літургійного року;

моральне виховання – це вироблення позитивних навичок, товариських відносин з іншими, плекання моральних чеснот;

національне виховання – це формування національної свідомості, патріотизму, любові до рідної мови, пісні та традицій;

інтелектуально-культурне виховання – це розбудження зацікавлення дитини, її уміння мислити, заглибитись у суть предметів та явищ, плекання любові до краси, розвиток естетичних почуттів;

фізичне виховання здійснювалось через активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, іграх, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. Особлива увага зверталася на особисту та спільну гігієну. Сестри брали участь в іграх разом із дітьми.

Отже, сестри-виховниці багато уваги приділяли виробленню у дошкільнят позитивних звичок, моральних чеснот та вміння спілкуватися і домовлятися у колективі. У центрі навчально-виховного процесу був також усебічний розвиток дитини із врахуванням її індивідуальних та вікових особливостей, плекання любові до краси, підготовка до початкової школи (за методикою Марії Монтессорі). Навіть найменшим прививалися навички особистої і спільної гігієни.

У цей час у Львові також діяли «фрьобелевські огородці»  – дитячі садки для підготовки дітей із заможних сімей до навчання у школі, щоправда, вони не були численними.

У міжвоєнний період, окрім захоронок-передшкіль, діяли також світлиці – дошкільні установи, схожі за своїм призначенням, але значно бідніші матеріально і базовані на простіших виховних засобах. Функціонували переважно у Львові і були менш чисельні. Якщо захоронки і світлиці працювали впродовж усього року, то у літній період діяли дитячі садки і півоселі. Півоселі були призначені для оздоровлення і виховання дітей міської бідноти у літній час. Виховательок захоронок називали виховницями або учительками, а дитячих садків – садівницями (садівничками) або провідницями.

Зусиллями українських педагогічних товариств та громадсько-культурних діячок вдалося налагодити діяльність інституцій дошкільного виховання і вже у 1930-х рр. вони працювали відповідно до вимог чинних шкільних законів Польської держави, але з національним наповненням.

У 1937 р. у Галичині налічувалося 768 дитячих садків, в яких сезонно перебувало 30 000 дітей.

Вагомим чинником підвищення педагогічної майстерності українських виховниць був фаховий журнал «Українське Дошкілля», започаткований у Львові 1938 р., матеріали якого базувалися на національній виховній основі. На сторінках часопису вміщувалося багато педагогічно-методичних статей і практичних порад.

Обкладинка першого номеру часопису “Українське дошкілля”
                              Діяльність захоронок

Значну увагу питанням дошкільного виховання і навчання приділяв журнал «Нова Хата». Редакція публікувала матеріали про організування дошкільних інституцій за кордоном і ознайомлювала українських виховниць із найкращими їхніми традиціями та методиками з метою запозичення позитивного досвіду.

У 1946 році діяльність Української захоронки відмінив тодішній діючий уряд. 

Під час підготовки матеріалу використано:

  1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України : підручн. для студ. вищ. педагогічн. навч. закл. – К., 2006. – 420 с.
  2. Виховна діяльність Сестер Служебниць на початках створення Згромадження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ssmi-ua.org/educational_activities.html.
  3. Нагачевська Зіновія. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.): монографія. — Івано-Франківськ: ПП І.Я.Третяк, 2007. — 846 с.
  4. Митрополит Андрей Шептицький. До Сестер Служебниць. На руки С. Генеральної Настоятельки у Львові, Львів 1942, // Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ, з часів німецької окупації. – Йорктон, 1969. – ч.2. – С.215.
  5. Першій захоронці 120 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rekoldim.com/news/pershij-zahorontsi-120-rokiv.
  6. Хабурський С. Діточі садки-захоронки і ми// Нива. – –  ч.4. – С.139.
  7. http://photo-lviv.in.ua/zahoronky-ohorodtsi-svitlytsi-j-pivoseli-abo-z-istoriji-doshkillya-v-halychyni/

Упорядкуємо історичні факти. Готуємось до іспиту

Упорядкуємо історичні факти

 

1900 рік. Прогулянка. м.Єкатеринослав (сучасне м. Дніпро)
  • Перший дитячий садок, як тип педагогічного закладу, було організовано в 1802 році в Нью-Ланарке (Шотландія) Робертом Оуеном (1771-1858), англійським філософом, педагогом і соціалістом.
  • Назва «дитячий садок» належить Фрідріху Вільгельму Августу Фрьобелю, відомому німецькому педагогу зі значним досвідом роботи і запасом накопичених ідей. Для їх реалізації він і вирішив створити щось на зразок лабораторії з колективного виховання дітей. У 1837 році відкривається «перша установа з догляду за дітьми» в невеликому містечку Цорбіх.
  • Одним із перших дитячих садків у царській Росії був петербурзький заклад Аделаїди Семенівни Симонович, який вона відкрила разом із чоловіком в 1866 році. Плату за утримання і виховання дітей 3-8 років вносили заможні батьки, але через два роки заклад було закрито.
  • Перші дошкільні заклади виникли в Україні тільки в XIX столітті. Є відомо­сті, що в Полтаві в 1839 році було відкрито притулок, куди безоплатно приймали дітей від 3 років. У цьому притулку діти перебували влітку із 7-ї ранку до 21-ї години, а взимку із 7.00 до 20.00.
  • Перший дитячий садок у Києві відкрили 1 вересня 1871 року сестри Ліндфорси – Марія і Софія (пізніше, за чоловіком, Русова – видатна українська діячка в освітній справі). У ньому виховували дітей з українських інтелігент­них родин, і його водночас вважали осередком національної культури України.
  • У Західній Україні питання про організацію дошкільного виховання впер­ше порушила Н. Кобринська на жіночому вічі у Стрию 1891 року. Того ж року з ініціативи священика Кири­ла Селецького в селі Жужілі Сокальського повіту було організовано перший на Галичині дитячий садок. У 1902 році відкрили перші дитячі садки у Львові. Відтоді й почало розвиватися на Галичині дошкільне виховання.
  • У 90-х роках XIX століття в Україні земства почали створювати дитячі ясла (захоро́нки). Спочатку ці установи відкривались переважно на час літніх робіт, а згодом вони вже працювали впродовж року.
  • 20 листопада 1917 року побачила світ «Декларація дошкільного виховання» поклала початок державної системи дошкільної освіти.
  • У 1936 році після різкої критики з боку партії роботи дошкільних закладів, звинувачених в переоцінці ролі середовища у вихованні дітей, було поставлено ​​завдання зробити педагога центральною фігурою в дошкільному закладі.

Першою ілюстрованою книгою для дітей є енциклопедія священика і педагога Яна Амоса Коменського

Ілюстрації з першої книги для дітей

Першою ілюстрованою книгою для дітей може вважатись енциклопедична праця чеського священника і педагога Яна Амоса Коменського «Світ чуттєвих речей в картинках» («Orbis Sensualium Pictus»), видана в 1658 р.

Видання містило ілюстрації на кожній сторінці у вигляді гравюр по дереву.

Книга була справжнім хітом у тодішньому суспільстві, вдало була перекладена на багато мов і довгий час мала статус найпопулярнішого підручника в Європі.

Фабрика Нінхаус в м. Зельхем (Нідерланди) для виробництва матеріалів і дидактичних посібників Марії Монтессорі

На фабриці іграшок і посібників Нінхаус Марії Монтессорі в м. Зельхем (Нідерланди)
Перші матеріали, з якими працювала власноруч Марія Монтессорі
Перші матеріали, з якими працювала власноруч Марія Монтессорі

Фабрику Нінхаус в м. Зельхем (Нідерланди) для виробництва матеріалів і дидактичних посібників обрала сама Марії Монтессорі.

Саме ця фабрика задовольнила всі її високі вимоги до якості матеріалу. На території шоу-руму компанією Нінхаус організовано музей Марії Монтессорі, де відвідувачі мають можливість познайомитись із важливими етапами і подіями з життя цієї  видатної жінки, доторкнутися до її педагогічної спадщини. У музеї можна побачити найперший матеріал фабрики, який придумала і з яким працювала власноруч Марія Монтессорі.

Сучасний асортимент фабрики сьогодні налічує більше тисячі найменувань. Щороку фабрика вдосконалює виробництво матеріалів, закуповуючи інноваційні машини і залучаючи найбільш висококваліфікований персонал. Наразі фабрика Нінхаус є світовим лідером у виробництві матеріалів. Якість і 100% знання та дотримання методики – це найголовніші переваги фабрики матеріалів і дидактичних посібників.

Поховання дітей у горщиках

Приблизно в 3500 роках до н.е. древні єгиптяни почали практикувати поховання померлих в керамічних горщиках, які чимось нагадували грецькі амфори. Так ховали переважно дітей, новонароджених і недоношених немовлят, проте були випадки, коли подібне чинили і з тілами дорослих.

Ця традиція поставила багатьох дослідників в глухий кут. Висловлювались версії, що поховання померлих у горщиках було обумовлено матеріальними труднощами сімейства. Іншими словами, бідняки не могли собі дозволити проводити ті ж ритуали, що й багаті. Однак зараз археологи оскаржили їхнє твердження. Їх висновки були опубліковані в журналі Antiquity.

Учені вважають, що для жебраків – жителів Стародавнього Єгипту – керамічні горщики були цінністю, і навряд чи вони хотіли з ними розлучатись. Але ще важливіше інше: дослідники звернули увагу на те, що слова «горщик» і «утроба» позначаються одними й тими ж ієрогліфами. Так що поховання дітей у горщиках, ймовірно, мало якийсь ритуальний сенс, де керамічний виріб мав символізувати утробу матері. Ймовірно, для древніх єгиптян така ритуальна традиція була ще одним способом підтримки зв’язку між світом живих і світом мертвих.

Фахівці звернули увагу на стіну однієї єгипетської гробниці, де були зображені люди в ритуальному танці. Ієрогліфи, які доповнюють зображення, нагадують слова «горщик», «яйце» і «секрет народження». Додатковим свідченням символічного значення таких поховань є те, що померлі розміщувались у формі ембріона.

https://naked-science.ru/article/history/arheologi-obyasnili-zachem-drevnie