Архіви категорій: Матеріали до дисципліни “Історія дошкільного дитинства”

Порцелянові мережива як чудо дизайну

При виготовленні мереживної порцеляни використовують справжні мережива з бавовняної тканини, просочують порцеляновою масою.

У ці “сирі” порцелянові мережива “одягають” фігурки. При випалюванні бавовняні мережива згоряють, і залишаються незвичайні порцелянові мереживні сукні.

Більш докладно можна почитати та подивитися тут: https://kulturologia.ru/blogs/170718/39738/

Метод Марії Монтессорі – в дії, або “уроки навпочіпки”

Часто-густо ми не помічаємо проростання в дітях найважливіших людських якостей і здібностей, які дає педагогіка М.Монтессорі. Така поведінка дорослого – це повага до дитини! Це відео про англійського принца Вільяма, у якого мама (принцеса Діана), працювала вихователькою в дитячому садку Монтессорі, і сам він разом з братом Гаррі такий сад і школу відвідував, а потім і діти Вільяма та Кейт пішли до садочка Марії Монтессорі.  https://www.bbc.com/russian/news/2016/01/160106_prince_george_nursery

Історія Дитинства в картинах художників

Трагедія, що сталася на голландському узбережжі в 1421 році, за чотири століття поспіль знайшла своє відбиття в мальовничій роботі британського художника нідерландського походження – Лоуренса Альми-Тадеми. На цій картині зображено легендарний епізод: після повені люди вийшли з укриттів, поглянути на руйнування та почали пошукати тих, хто вцілів.  Побачили колиску, прибиту до греблі. Здивувалися, бо по ній, як божевільний стрибав кіт. Було зрозуміло, що якщо у колисці є немовля, то воно не могло вижити після такої повені. Проте кота було вирішено врятувати.  Яке ж було загальне здивування, коли в колисці виявилося немовля, яке тихесенько собі посапувало. Як так сталося? Це кіт його врятував! Він своїми стрибками з краю на край підтримував рівновагу колиски так, що ліжечко дитяти залишалося сухим і вона не прокинулася посеред хвиль.

Χудoжник Лoуpeнc Альма-Тадема. “Повінь у Бісбосе у 1421 році” (картину написано в 1856 р.)

До дня народження видатного педагога І.Г.Песталоцці

«Основний метод навчання у Песталоцці – витяг дітьми знань із споглядань і повсякденних спостережень,

і в ході їх аналізу залучення матеріалу для вирішення здивувань-непорозумінь.

Навчання і виховання спираються на досвід дитини.

Вони неможливі без цієї опори» (Б.М. Бім-Бад).

12 січня 1746 в Цюріху в родині лікаря народився Іоґанн Ґенріх Песталоцці, один з небагатьох найбільш глибоких і змістовних педагогів усіх часів і народів.  Досягнення Песталоцці у вихованні та навчанні бездомних і осиротілих дітей були надзвичайні та незмінно впливали на сучасників  як диво. Популярність Песталоцці досягла таких масштабів, що, коли Наполеон зажадав надсилання в Париж уповноважених для вирішення питань внутрішнього устрою Швейцарії, Песталоцці виявився в їх числі. Однак Наполеон поставився до Песталоцці і його ідей вороже, що не забарилося позначитися на становищі його інституту: у нього було відібрано державну субсидію, а незабаром і замок.

Але вся Швейцарія обурилася. Багато міст пропонували інституту допомогу. Песталоцці вибрав місто Івердон на березі Невштальского озера, де під інститут відвели просторий замок. Інститут в Івердоні проіснував з 1805 по 1825 і придбав всесвітню славу. Крім вихованців, тут навчалися викладачі, які потім запроваджували ідеї інституту в своїх навчальних закладах. Інститут відвідували такі відомі люди того часу як-от: Талейран, Карл Ріттер, голландський король Людовик, прусський король Фрідріх-Вільгельм III і російський імператор Олександр I.

Основний метод навчання у Песталоцці – витяг дітьми знань з споглядань, тобто повсякденних спостережень, в ході їх аналізу та залучення матеріалу для вирішення здивувань-непорозумінь.

 

 

І. Ґ. Песталоцці показав, що навіть самі знедолені в культурному відношенні діти швидко просуваються в розвитку, якщо їх заохочують до спостережень та осмислення – аналізу й узагальнення – повсякденного сприйняття життя і праці.

У ході осмислення життєвих спостережень учитель вводить наукові поняття, замінюючи ними життєві і / або приводячи їх у систему. Плюс до всього постійна апеляція  педагога до дійсності вчить реалізму в сприйнятті світу.

Отже, розвиток у дітей спостережливості й осмислення побаченого дає приголомшливий освітній ефект.

Історія Дитинства: коли дитяча садівниця стала вихователькою?

Народження дитячого садка датується 1837 роком.

Саме тоді  Фрідріх Вільгельм Август Фрьобель (нім. Friedrich Fröbel; німецький педагог (1782-1852) назвав «дитячим садком» утворену ним установу для малюків в місті Бад-Бланкенбургу в Німеччині (точніше, «Kindergarten»: Кinder – діти, Garten – сад).

Примітка: Вживаємо правильно прізвище видатного педагога: Фрьобель  (нім. Friedrich Fröbel).

Історія найменування не вичерпується однією версією. Найбільш поширена думка, що педагог вважав дітей «Божими рослинами», такими, що потребують дбайливого догляду. Звідси й «дитячий садок», тобто сад рослин. Інше припущення переносить народження дитячого садка в 40-і рр. XIX ст.: німецький педагог тоді нібито відкрив «першу установу  з догляду за дітьми» в колишньому готелі «У палацового саду» в Цорбіхе. Жителі містечка, приводячи сюди дітей, вигукували: «Ми йдемо до саду». Нарешті, відомо, що його дитячий садок був садом за своїм дизайном, з деревами та клумбами квітів.

В Енциклопедичному словнику Брокгауза – Ефрона (1902 р, т.36 а, С.690), зазначено: «Ця назва (дитячий садок – прим. К.К.) має подвійне значення: по-перше, Фрьобель дотримувався думки, що сад, в якому діти могли б грати та знайомитися з життям рослин, становить необхідну приналежність такої школи; по-друге, воно символічно вказує на схожість дітей з рослинами, які вимагають вмілого і ретельного догляду».
Викладачками в такому дитячому садочку стали Kindergдrtnerinnen, буквально – дитячі садівниці.

Зауважу, що і виховательок сам Фрьобель іменував «садівницями». Послідовниць Фрідріха Фрьобеля наприкінці XIX – початку XX століть ще називали «фрьобелічками».
Зараз це слово цілком вийшло з ужитку і мало кому відомо.
З часом місце слів “дитяча садівниця” та “фрьобелічка” посіло слово “вихователька” (у словниках воно відзначається з 1771 року). 

 

Фотозагадка: Кому встановлено цей пам”ятник?

Цей пам’ятник встановлено на могилі видатного педагога, який помер в 1852 році у віці 70 років.

Пам”ятник виконано у вигляді трьох геометричні фігур – куба, циліндра і кулі.

Выдповыдь: цей пам”ятник встановлено Фридриху Фрьобелю.

З історії педагогіки дошкільного дитинства відомо, що ще на початку ХХ ст. Ф.Фрьобель запропонував «дари», до яких входили різні за формою, величиною і кольором предмети: кульки, куб, м’ячі, циліндр, палички для викладання, смужки для плетіння тощо. Вдячні послідовники, які на практиці бачили неоціненність дарів для дитини, на могилі свого Вчителя встановили пам’ятник, виконаний у вигляді трьох геометричні фігур – куба, циліндра і кулі. Принципи педагогіки Фрьобеля і його підходи до системи створення освітніх засобів згодом увійшли в різні авторські педагогічні системи – М. Монтессорі, С. Френе, Л. Малагуцці, Р. Штайнера  (вальдорфська педагогіка).

Фотозагадка. “Коробка з йолопом”, або покарання дітлахів майже до середини ХХ ст.?

Фотозагадка.
Як називалось це покарання дітлахів майже до середини ХХ ст.?

Англійський переклад “dunce” означає – тупиця, йолоп, дурник – одним словом, неуспішний учень.  Є на позначення ще й такі слова – «Dummkopf» і «Dussel», які мають більш прямолінійне значення – дурак.

Такий ковпак називався “Вуха віслюка”, або “Вуха Мідаса”.
Ви запитаєте, до чого тут вуха Мідаса?

Нагадаю одну з давніх легенд про царя Мідаса, який, будучи суддею у музичному зіткненні між Аполлоном і Паном у грі на флейті, присудив останньому перемогу.  Тоді Аполлон, який гнівався на несправедливість Мідаса наділив царя  віслючими вухами. Мідас ховав їх під капелюхом із широкими крисами, цю тайну знав тільки його особистий  перукар. Він пообіцяв нікому не розголосити тайну, але знання так  заважали  перукарю, що він поплив до озера, видовбав ямку і прошепотів у неї: “У царя Мідаса вуха віслюка”.

За рік на цьому місці виріс очерет, у гомоні та шелесті якого можна було розібрати ці ж слова. Отже, усім стала відома тайна царя Мідаса.  Із того часу “Вуха Мідаса” позначають дурість, неуцтво, невігластво, які неможливо приховати. Історики стверджують, що версія виникнення такого шкільного атрибуту позору, як ковпак, також мало місце і у середньовіччі XVII століття, коли були “ганебні маски” (німецькою – Schandmaske) і ганебні стовпи.

На фото:  Це «коробка з йолопом» – зазвичай діти були змушені стояти в кутку або сидіти на табуреті. Це різновид дисциплінарної тактики, коли дитині надягають ковпак (1967 р.)

Більш матеріалу тут: 

http://www.sdelanounih.ru/evropejskaya-pedagogika/

(c) Manchester City Galleries; Supplied by The Public Catalogue Foundation

Джон Локк: “Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них”

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704 рр.) вважав, що талант вихователів й соціальне середовище, в якому перебуває вихованець, мають вирішальне значення для його особистісного становлення. Наукові погляди Д. Локка щодо впливу освітнього середовища на розвиток дитини висвітлено в філософській концепції, заснованій на принципах емпіризму.

У праці «Думки про виховання» («Some Thoughts Concerning Education», 1693 р.) Джон Локк представив власне переконання щодо спадковості та середовища у процесі формування дитини: «Усі ми – рід хамелеонів, які поступово беруть своє забарвлення від речей, що знаходяться біля них» [1, с. 614].

На думку Д. Локка, психіка людини від народження подібна до чистої дошки, або чистого аркуша, де ще немає ніяких записів. Джон Локк зазначав, що «на 9/10-х люди стають добрими або злими, корисними чи не корисними завдяки вихованню <…> від правильного виховання дітей залежить добробут усього народу», що свідчить про тверде переконання філософа щодо винятково важливої ролі виховання в розвитку дитини [1, с. 614].

Джерело: Локк Дж. Сочинения в трёх томах: Т. 3./ Дж. Локк – М.: Мысль, 1988.– 668 с.– (Филос. наследие. Т.103).– С. 614.

Як у СРСР розстрілювали дітей, починаючи з 12 років

У квітні 1935 року Радою народних комісарів була прийнята постанова про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх. Згідно з документом, дітей, починаючи з 12 років, вже могли розстрілювати за скоєння тяжких кримінальних злочинів.

Справа в тому, що 12-річні неповнолітні не вважалися державою за дітей. Саме в цьому віці вони офіційно починали працювати, а виходить, що якщо вони вже не діти, то і кримінальна відповідальність має бути суворою, як у дорослих.

Про жахи радянських таборів для дітей можна почитати за посиланням:

https://svitua.org/skarbnitsya-spogadiv/item/7614-ukaz-simvisim-iak-v-srsr-rozstriliuvaly-ditei.html

Для дітей важливе почуття власної гідності, або історія про навчання сякатися

Одного разу Марія Монтессорі звернула увагу, що діти ніяковіють, коли необхідно прочистити носика, а ще гірше, що вони не вміють цього робити. Тоді вона показала дітям, як правильно сякатися,  коли діти побачили, що це красиво, вони  аплодували їй за те, що вона допомогла їм впоратися з цією незручністю і проблемою. І в цей момент  М. Монтессорі зрозуміла, що для дітей важливе почуття власної гідності і що вони вдячні їй.

Марія Монтессорі запропонувала:

Щоб навчити дитину самостійно витирати ніс, поставте на столик поруч з її дзеркальцем невеликий кошик із паперовими носовими хустками, складеними вчетверо. Візьміть хустку і покажіть, як ви витираєте ніс. Розгорніть хустку, складену квадратом, так, щоб вийшов прямокутник, двома руками прикладіть його до обох ніздрів. Обережно висякайтеся, затискати одну ніздрю не слід: це може привести до того, що слиз піде вгору по носовому каналу, збільшуючи ризик інфекції. Проведіть пальцями по ніздрях зверху вниз і зведіть пальці двох рук разом. Хустка знову складна вчетверо. Промокніть ніздрі по краях використаною хусткою. Поставте невеличку сміттєву корзину для використаних хусток поруч зі столиком або низькою полицею, де лежать чисті хустки, складені вчетверо. Спільне складання хусток – корисне щоденне заняття для матері й дитини або дитини зі старшим братом або сестрою.

Ви побачите, що процес чистки носа  маленьких дітей захоплює. Навіть п’яти- і шестирічки – стежать за тим, як ми вчимо їх сякатися. Це, на наш погляд, відбувається тому, що часто батьки забувають навчити дітей самостійно проводити цю необхідну процедуру. У результаті діти самі вчаться витирати ніс, але, як правило, роблять це дуже невміло, хапаючи хустку за хусткою і розмазуючи слиз по обличчю. Сякання – це процес, дуже простий для дорослих і складний для дітей. Яскравий приклад того, як ми несвідомо негативно впливаємо на дитину: спочатку ми постійно робимо це за неї, поки їй не виповниться п’ять або шість років. І раптом, коли вона починає ходити в дитячий садок або в перший клас, ми очікуємо, що вона зможе витирати ніс самостійно, вміло і з легкістю, як за помахом чарівної палички, без будь-якої попередньої підготовки.

Фото  – 1913 рік.  Хвилинка гігієни – чистимо носики.

Подивіться відео з Євгеном Комаровським щодо правильного сякання: