Архіви категорій: Запрошую до дискусії

Гендерні будні дошкілля: про стереотипи та дискримінацію дітей

Раджу прочитати, обговорити з колегами та колегинями цей матеріал:

Гендерні будні дошкілля : методичний посібник / за заг. ред. О. Андрусик, О. Марущенка. – Харків: Планета-Принт, 2020. – 174 с.

Цитата: “При підготовці до свята запитайте дітей, ким би вони хотіли бути насправді. Лише виходячи з побажань дітей щодо ролей і варто укладати сценарій, а не навпаки. ..Не включайте до сценарію ніяких сцен насилля – не треба нікого викрадати! Створюйте сюжети з активними іграми,
об’єднаними командами, розвагами, залучайте до участі у святі батьківство (яке у душі ще теж діти). А у перервах нехай діти, якщо бажають, читають новорічні віршики про зиму (вони, до речі, є дуже
нейтральними)”.

Можна завантажити весь посібник звідси:

Посібник_Гендерні будні дошкілля

Запрошую до дискусії: що святкуємо в садочку?

Професор нейробіології  Келлі Ламберт  (Dr. Kelly Lambert) в інтерв’ю виданню The New York Times зауважила, що чим більше діти будуть вірити в Санту Клауса (у нашому варіанті – Святий Миколай, Дід Мороз – примітка К.Крутій), в те, що він дійсно існує й особисто приносить подарунки дітям на Новий рік, тим щасливіше вони будуть.
На думку нейробіолога,  Дитинство триває до тих пір, поки людина вірить у чудеса. Це пов’язано з тим, що в дитинстві кількість створюваних мозком людини нейронних зв’язків величезне, з віком же процес створення не тільки істотно сповільнюється, а й вже створені нейронні зв’язки відмирають.
А уява, як відомо, найкращий «творець» цих зв’язків. Отже, дозволяючи своїй дитині якомога довше насолоджуватися казкою, вигадкою, відчувати приємні емоції та вірити в чудеса – тим більше і тим довше буде процес створення нейронних зв’язків в головному мозку. А це позначиться найкращим чином на пам’яті дитини, її творчому потенціалові.

Оригінальний текст статті тут:
https://www.nytimes.com/2013/12/22/opinion/sunday/santa-on-the-brain.html?ref=opinion&_r=1&

Рекомендую повернутися до відкритого листа, обговорити його у педагогічній спільноті.

Використано ілюстрацію художниці Наталії Деревянко.

Флешмоб “Збережемо ялиночку!”. Відкритий лист проф. Катерини Крутій до освітянської спільноти

Як зняти ментальні шори та стереотипи? Відео з освітнім експертом В.Громовим.

Рекомендую!

Як зняти ментальні шори з тим, щоб забезпечити високу якість шкільної освіти.
Ви почуєте про те, навіщо потрібна ментальна трансформація, деконструювання міфів і стереотипів.
У переносному розумінні слова, шори, – це штучно створена ширма. Це те, що заважає зрозуміти справжню сутність чого-небудь, звужує поле зору.

Запрошую до дискусії: Ознаки того, що Ви працюєте в дитячому садочку, в якому створено умови для вільної самостійної діяльності дошкільників

А яку ознаку додали б Ви до моїх пропозицій?

Ознаки того, що Ви працюєте в дитячому садочку,

в якому створено умови для вільної самостійної діяльності дошкільників

(від проф. Катерини Крутій):

  • Дітей навчають слухати один одного.
  • Вихователі вміють слухати дітей і прислуховуються до них.
  • Вихователі ходять одна до одної на гостини, а не тільки на методичні заходи.
  • Результати будь-якої діагностики використовують для подальшого розвитку дітей, а не тільки для прийняття управлінських рішень.
  • У садочку багато конструкторів різного призначення, фактури, кольору та форм.
  • Не використовують дітей для задоволення власних амбіцій (“мій садочок найкращий”) або амбіцій керівництва, проводячи масові заходи (конкурси, фестивалі, спартакіади тощо) за межами закладу.
  • Пріоритетна мета педагогічного колективу – зробити Дитинство щасливим, а не тільки виконати завдання методичної теми.

Академік Н.П. Бехтєрєва про прориви, хороводи та заметілі в житті

Бехтерева Н.П. Магия мозга и лабиринты жизни / Н.П.Бехтерева. – М. : АСТ; СПб. : Сова, 2007. – 383 с.

С.211-213.

… Во всех тех редких случаях, когда мы реально приближались к прорыву, «шли на прорыв» в неизвестное, вокруг нас, и в частности вокруг меня, начинялась какая-то более или менее неприятная «метель» — множество социальных и личных неприятностей. О том же рассказывают и некоторые другие ученые — в частности те, кто занимается обратимостью времени (например, профессор А. А. Гриб).

Когда я проанализировала свои «прорывы» и свои «метели» спустя многие годы, что позволило мне объективно отнестись не только к окружающим, но и к себе, я пришла к выводу, что надо расширить применение мудрой пословицы: «Умный винит себя, дурак — товарища». Дело в том, что в минуты (иногда — в годы) творческого подъема, того, в котором только и возможен прорыв в неизвестное, новое, человек меняется. Казалось бы, азбучная истина.

Ученый, конечно же, находится в другом состоянии — подъема, озарения, внешне проявляющихся чем-то вроде гордости, своеобразного уважения к себе. Гордость за еще не сделанное? Гордость за возможность осуществить прорыв? Не та ли это «гордыня», которая лидирует в списке семи смертных грехов? Надеюсь, что не та, но… довольно близко.

И «метель» кружится вокруг ученого, вызвавшего её на себя тем, что изменился он сам.

Я очень не скоро пришла к этим мыслям. Сейчас полагаю: да, так быть может. Думаю даже, что так оно и есть, хотя мне очень нелегко далось и это осознание, и это признание. Но, конечно, признание легче, чем осознание, понимание причин социально-биологической «метели». Хотя вряд ли все именно этим исчерпывается. Конечно, все не так просто… (Кстати, как возрастает уважение к человеку, когда он говорит эти слова!..)

В маленьком кругу товарищей будущих скорых открытий чувство окрылённости, внутренней силы вызывает подъем; люди, идущие вместе, загораются, думают и работают лучше, интереснее, легче.

Вокруг — у тех, кто не вместе идейно и исполнительски, но все равно близко, — все это часто вызывает зависть и раздражение, переходящие у отдельных лиц в агрессию, и их агрессия, особенно если личность не одарена ничем, кроме пассионарности, или преимущественно ею, ведёт за собой раздраженных. Примерно так: эти там, похоже, нашли клад или вот-вот найдут. Пусть делятся. Мы тоже тут были

Мысленно я вижу теперь подобные ситуации в виде двух хороводов: маленького — внутри, большого — снаружи, движущихся в разные стороны.

И так как каждый человек в маленьком хороводе, как и во всех таких празднично-театральных ситуациях, стоит спиной к тем, кто в большом, он очень уязвим и, хотя и по-разному, физически выживает в двух ситуациях: сохраняясь как победитель (если!) или сдаваясь как побежденный (если!).

А вокруг живет действительно большой мир, больше или меньше вникающий в существо происходящего. (То ли он шубу украл, то ли у него шубу украли, но что-то было.)

Наиболее выгодно для человека во внутреннем хороводе уметь при победе совсем забывать про «метель». «Какое все это имело значение, если есть Победа?» Или, как любила говорить моя мать: «А все-таки это получилось, а все-таки я (мы) этого добилась». Цена не имела значения.

А я знаю, что и где со мной сделала цена, чего я каждый раз лишаюсь после очередной «метели».

Последняя — и самая страшная — «метель», где ведущими стали мои самые близкие, но не вошедшие во внутренний хоровод, начиналась постепенно. Мне совсем не казалось, что она перейдет в «ураган», мне не верилось… но это есть теперь, было в моей жизни. Есть это и в их жизнях, жизнях людей второго хоровода… И этого не вычеркнешь.

Відео з Наталією Бехтєрєвою можна подивитись тут:

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені!

На сайті уряду Великобританії (https://www.gov.uk) було розміщено звіт про дослідження дитячих прогулянок «Моніторинґ взаємодії з навколишнім середовищем» (MENE), який є експериментальною перевіркою методології розробки національного показника доступу дітей до природного середовища. У ході дослідження (Прес-реліз 2016 року) було зібрано інформацію про відвідування дітей природного середовища, а саме: частота і місце призначення, мотиви для відвідувань, хто відвідує, чи були присутні дорослі.

Коротко про висновки дослідників:

Діти гуляють у середньому менше, ніж ув’язнені! Тобто менше однієї години щодня! За останні 12 місяців лише 88% всіх дітей в Англії були хоча б один раз на природі. 70% дітей бували на природі один раз щотижня. 12% дітей жодного разу не були на природі за останні 12 місяців!

Якщо батьки рідко або узагалі жодного разу не були на природі за останній рік, то і їхні діти дуже рідко покидали міські вулиці (39% дітей були за останній рік у лісі або парку).

Таких досліджень в Україні не проводилось. Але, на вашу думку, чи є значна різниця в показниках? Скільки гуляють діти в дитячому садочку не за режимом, а насправді? А скільки з батьками?

Джерело:  https://www.gov.uk/government/statistics/monitor-of-engagement-with-the-natural-environment-pilot-study-visits-to-the-natural-environment-by-children

На фото – сон дітей на вулиці, ясла, 1958 рік.

Всесвітня тенденція: розрив в освіті багатих і бідних ще більш зростає

У статті “To Attack Inequality, We Need A Different Kind Of Education” освітнього  аналітика  , опублікованій у  виданні Forbes 27 Dec 2018,  йдеться про те, “… що в  1972 році найбагатші американці витрачали в п’ять разів більше на одну дитину, ніж сім’ї з найнижчими прибутками.

До 2007 року батьки на всіх рівнях економіки витрачали більше на своїх дітей, але сім’ї з найвищим рівнем прибутків тепер витрачають у дев’ять разів більше.”

Отже, розрив в освіті (а це означає і в рівневі життя та впливі на прийняття рішень) між бідними й багатими зростає (так вважають аналітики видання Forbes).

Повний текст статті тут: https://www.forbes.com/sites/nataliewexler/2018/12/27/to-attack-inequality-we-need-a-different-kind-of-education/?fbclid=IwAR0vfpKIy5Tcqmc2oHAWc4SjzB6qFK5_8oZnZpe2gGuOgs5tc_ELlYaP-bc#6bf8d3121829

Батьки! Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію!

Ви читаєте посібники з маніпуляції людьми, або як зловити й утримати оргазм. Почитайте хоч що-небудь про дитячу психологію. Про те, як вміти втішати дитину, а не лякати її до енурезу чи заїкання. Про те, що таке психологічне та емоційне насильство. Про те, як залякані діти вчаться назавжди придушувати свої потреби, і це означає, що у них, коли виростуть, усередині блукає величезний обсяг агресії. Про те, як ці діти, які виросли, на прийомі у психолога плачуть, згадуючи вас, ненавидячи вас, відчуваючи своє безсилля перед вами, вже постарілими.  Прочитайте про вікові норми. Про те, що маленькі діти не знають, коли вони захочуть в туалет – пропонувати голосно їм “ссати в штани” в публічному місці  – це назавжди вбити в голову відчуття сорому і приниження.  Про те, що здоровий п’ятирічний хлопчик у нормі не може стояти спокійно -йому треба крутитися і рухатися. І дівчинці теж. Про те, що 4-х  річна дитина не знає, що таке “довго”, що таке “півгодини”, що таке “паспортний контроль”, вона може відчувати тільки, що саме вона раптово стає винна в тому, що мама втомилася і що їй, дитині, у такому випадку самій втомитися – чомусь соромно. Що дівчинка ні в 5, ні в 35 не здатна одночасно виконати команди, виголошені божевільним батьком: “відійди” і “йди поруч”.

Ви пропонуєте дитині випробувати сором, провину і приниження в екстремальній для неї ситуації – замість підтримки, розради і допомоги. Ви, дорослі, у цей момент всиновлюєте своїх дітей – вони бачать, що дорослі – це не ви, тому що дорослий справляється, а ви не справляєтеся. І тоді ваші діти намагаються з трьох років вести себе по-дорослому з вами, щоб вас, такого крихкого і не володіючого собою, не розлютити, не налякати і не засмутити.   Ви погрожуєте своїй дитині, погрожуєте побоями, міліцією, дитбудинком, – ви, той, від якого дитина очікує захисту. Батьки – це не ті, які захищають. Це – ті, які покарають і підставлять, коли і так погано. Ви кричите, коли відчуваєте безсилля, втому, роздратування і гнів. У цей момент ваша дитина відчуває страх, що паралізує, сором, провину і безпорадність. Крім цього, вона не зможе навчитися, як це – підтримати і допомогти, пожаліти, втішити і заспокоїти, подбати і бути уважною.   Дитина виростає в такого ж батька і партнера –  який не знає, як допомогти своїй дитині або близьким, але вміє погрожувати, лякати, лаяти, соромити і звинувачувати.                                           Я не знаю, коли вичерпаються покоління  божевільних та агресивних батьків, істеричних, крикливих матерів, які смикають своїх дітей з кожного приводу. Повірте мені – навіть якщо всі ці описані реальні персонажі десь там всередині люблять своїх дітей,  дітям, коли вони виростуть, буде дуже важко в це повірити.

@ Юлія Рубльова.

Переклад – Катерина Крутій.

Методична барахолка, або чого не повинно бути в дитячому садочку

Останнім часом мене тривожить той поток  неякісної  продукції, яка  масово продається в соціальних мережах для закладів дошкільної освіти, і не тільки для них.

Нібито й гарна справа, недорого, іноді навіть якісно з художньої точки зору виконано матеріали.

Але  кричуща методична безграмотність плодиться вже  так швидко, що реагувати не встигаю.

У цій рубриці буду виставляти на обговорення саме такі  матеріали.

Наприклад – ці картки для пояснення дитині, чим корисна та чи інша тварина. Вас нічого не бентежить?  Ми ж повинні розповісти дитині про тварин? Але чому ж в мене неприємний осад від переглянутих малюнків?

Харчове насильство-одне з найстрашніших насильств над організмом і особистістю, яке приносить шкоду і фізичну, і психічну

“… Ситуація харчового насильства, як багаторазове ігнорування дорослими харчових потреб та психофізіологічних переживань дитини, обумовлює формування таких патологічних процесів тілесності, що зміщують функціонування у бік різноманітних порушень. Серед них найважливішими є:
– надмірна фіксація на власних «знакових» індивідуальних кодах їжі, як специфічної системи семіотичних смислів, що зміщує акценти сприйняття їжі (як з «джерела поживних речовин та енергії» на інші психологічні смисли їжі), що провокує перекручення патернів харчової поведінки та створює передумови для формування субклінічних та клінічних форм розладів харчової поведінки;
– надмірна фіксація досліджуваних на харчовій активності, що блокується, карається або штучно стимулюється, а також на критичних зауваженнях Інших щодо обсягів, ваги, форми тіла призводить до закріплення та домінування у репертуарі поведінки неконструктивних способів подолання труднощів та досягнення автономності. До таких неконструктивних способів відходу від реальності відносяться викривлені патерни харчової поведінки обмежувального, екстернального та емоціогенного типів, а також клінічні форми розладів харчової поведінки;
– здатність до дистанціювання (відчуження, відсторонення, дисоціації) від дискомфортних відчуттів у тілі, що проявляється різноманітними порушеннями контакту з власним тілом, зокрема, втратою здатності до диференціації різних тілесних відчуттів, перш за все, відчуттів голоду та ситості як основних регуляторів харчової поведінки у системі «голод – апетит – їжа – насичуваність – насичення – ситість»;
– відчуття власної «плохості» як специфічний досвід переживання безпорадності та базової основи глобальної незадоволеності відносинами з «собою», «тілом», «їжею», «Іншими» та життям у цілому”.

Джерело: стаття В. І. Шебанової “ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ ХАРЧОВОГО НАСИЛЬСТВА НА ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ”  тут:
Вплив різн форм харс насильства на особл суб карт жит шл

Вірш для розмірковування:

Суп

Мама супу наварила,
Мама знов мене сварила,
Що сижу й його не їм.
Каже: «Суп смакує всім!
Тату, брату і бабусі!
Лише я один не в дусі
І від супу відмовляюсь!»
Мама каже, я знущаюсь…
«Сам готуй собі що хочеш,
Голову мені морочиш!»
А я що? Їм суп по-троху,
Він до всього ще й з гороху,
Готувати ж я не вмію –
Їм, а сам про піццу мрію.

(С) Автор – Ніколенко Вікторія.  05.11.18

Наслідками харчового насильства у дорослих дітей можуть стати розлади харчової поведінки – булімія, анорексія, переїдання.

На обкладинці –  ілюстрація Джозефа Крістіан Лейендекера, це реклама 1917 кукурудзяних пластівців.

Харчове насильство – 2 відео: 

Юрій Бурлан: “Найважчі психологічні травми людина отримує від насильницького годування в дитинстві. Гучна заява? Тільки на перший погляд. Якщо не розуміти механізм. Як це може бути пов’язано з тим, що в дорослому віці людина не може отримувати задоволення від життя, радіти і жити в повну силу – відповідь в ролику:

https://scontent.fozh1-1.fna.fbcdn.net/v/t66.18014-6/10000000_241704533184954_3314635877451356398_n.mp4?_nc_cat=104&efg=eyJ2ZW5jb2RlX3RhZyI6Im9lcF9oZCJ9&_nc_ht=scontent.fozh1-1.fna&oh=388582aa09ee6fd54cd1414719e25b5a&oe=5C8402B1

Ще один ролик на цю ж тему:

ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ (консультація для батьків) тут:

http://dnzromazka.korets.in.ua/batki_lektori.html