Вірші Миколи Вінграновського для дітей: “Ще імені твого не знають солов’ї, ще імені твого не чули квіти”

Вінграновський Микола Степанович  (7.11.1936-26.05.2004) – український письменник, режисер, актор, сценарист і поет.

У всьому неповторний і талановитий, він і для дітей написав розкуті, вільні від штампів, дотепні, мелодійні поезії, які вже давно «прописалися» в читанках, збірниках з позакласного читання. За своєю формою його вірші іноді нагадують народнопісенну творчість.  Поезії М. Віграновського розвивають художнє мислення дитини, збуджують у неї потяг до власної творчості.
Уперше познайомилась із поезією для дітей Миколи Вінграновського, використав його вірш для своєї дисертації із граматики дитячого мовлення.  Його вірші виявилися найбільш продуктивними для активізації самостійної мовленнєвої діяльності дітей.
Наприклад:  У ластівки – ластовенятко, в шовковиці – (шовковенятко), 
В гаю у стежки – (стеженятко), у хмари в небі – (хмаренятко),
В зорі над садом – (зоренятко), вже народилися. Лиш зажурилися старезна скеля над урвищем та дуба зсохле стовбурище.

                                                                                  (М. Вінґрановський)

Вірші Вінграновського для дітей тут: 

 

http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva28.html

Осіннє багатство

Осіннє багатство
Маю я вдома осінню скарбничку,
В неї складаю всілякі дрібнички:
Каштанчиків кілька і жолудів трішки, 
Листочок кленовий і пару горішків,
Ще чорну з зеленим відливом пір‘їну
Й чорвоне намисто із горобини.
Таке от багатство по-троху збираю
Коли по осінньому парку гуляю.
(С) Ніколенко Вікторія     06.10.18

Ілюстратор – Євгенія Двоскіна.

Сторінка ілюстратора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100001998902797

Сторінка автора віршів на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARCo9VgYfkwxK5OJTeb1-f8grak5MiF5OHNbASDEgE-M5TZgQ97XaCG9k2PTQM8Q0c79YM1iWQEIScY4&hc_ref=ARTCHHtVtgzKqAv_HRsUKoG4hxu-xdypDcFcZRG-KXycyC88h8f252clB7WTN2HpLsQ&fref=nf 

 

Майданчик. Автор віршу – Ніколенко Вікторія

Майданчик

Яскравий парканчик,
Дитячий майданчик.
Ти знаєш, що там?
Там там-тарарам!
Там купа дітей
Кричить «Еге-гей»
І весело мчить
Кудись у цю мить:
На гойдалці вгору
Здіймає вихору,
І з гірки летить
В небесну блакить,
В пісочній пустелі
Будує тунелі,
І замки ростуть,
І паски печуть,
А на турніку
В малечі паркур!
І обертом йде
Довкола усе…
Дитячий майданчик,
Ще той балаганчик!

(С) Ніколенко Вікторія

04.04.18

Сторінка на Фейсбуці автора вірша –

Ніколенко Вікторія Віршики-Кохасіки

https://www.facebook.com/profile.php?id=100024263767871&hc_ref=ARStFkCJnDjbdk_50sdZDXtc93GOkAHR2VYHYwDw90tKaTiFwEnEOfdqyIUjFtmi6zA&fref=nf&hc_location=group

Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!

Данута Вавілова (Польща).  Швидко 

Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися!

Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию!

Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає!

Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу!

І весь час немає часу…

А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Вербові котики. Ольга Тимофеєва

ВЕРБОВІ КОТИКИ
Глянь-но, Катрусю,
Вербові котики
Гріють на сонечку
Срібні животики.
-Чому вони “котики”,
А не “зайчата”?-
Примружила очко
Допитлива Катя.
Котики ж сплять
У теплесенькій хаті,
А в лісі студеному
Скрутно зайчаті…
Ану ж, поміркуємо
Разом, малята,
Що я Катрусі
Маю сказати?

Автор – Ольга Тимофеєва

Капелюшкові клопоти

В Катриного капелюшка – клопотів по вушка:
Коси Катрі прикривати, коло колеса скакати,
коровам у слід махати, котенятко колисати,
козенятко напувати, комариків проганяти,
качку з річки рятувати, від качура утікати…
У-у-у-ух!
Притомився капелюх.

Надія Гуменюк

Художник – Ігор Казарин  “Дівчинка в капелюшку з маковою квіткою”.

http://www.art-portrets.ru/devochka-v-shlyapke-s-makovym-cvetkom.html

 

Оксана Сенатович. Балакуни

Оксана Сенатович

Балакуни

              Будував Базіка дім –

Сім дверей і вікон сім.

Торохтій допомагав:

Язиком дошки тесав.

Метушився Пустомеля:

– Скоро будуть стіни й стеля.

Говорун клав на словах

з жерсті цинкової дах.

І Патякало не плакав:

– Я усе покрию лаком.

Балакун все щебетав,

нахвалявся, обіцяв

для гостей спекти в печі

пиріжки та калачі

В дім без вікон, без дверей

Лепетун скликав гостей.


 Про Оксану Сенатович та її вірші можна почитати тут:

http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva34.html

Хлопчик “НЕ” О.Виженко

 

ХЛОПЧИК «НЕ»

─ Здрастуй, серденько, мій друже!
Ти за казкою скучив?
─ Дуже!
─ То й чудово! Ну, сідай,
Швидше вуха розкривай!
В холодочку, у гаю,
Слухай казочку мою.

У великій, у родині,
У чарівній Україні,
Жив-був хлопчик Іван,
На прізвище Забіян.

Був Іванко веселенький,
І моторний, і жвавенький.
Всім цікавився хлопчина.
Що й казати ─ молодчина.

Де що діється ─ він там,
Ще й кричить: «Тарам-барам!»

А дорослі ─ ну, й серйозні,
Йванку ходу не дають,
Непосидьком називають,
Звідусіль його женуть.

Тільки й чути: 
«Що за хлопчик!
Як приборкати його?»
«Не кричи, не муляй очі!»
«Не роби того й сього!..»
«Сядь-сиди. Не лізь у грядку!..»
«Не чіпай, і не гризи!..»
«Не стрибай! Розсердиш татка,
То й заробиш жмут лози».

З часом Йвась перемінився.
Як повірити у це?
Хто б не звав його: «Іванчик!» ─
Він казав: «Я хлопчик НЕ!»

Правда це чи побрехенька,
Ти, мій друже, сам суди.
Жвавий будь і веселенький,
І цікавість не губи!

Автор – Олександр Виженко

Вірші О.Виженка можна почитати тут:

http://abetka.ukrlife.org/zhyvycya.htm

Автор малюнка – Sweet days gone by. Norman Rockwell