Із історії дошкільного дитинства: факти жорстокості дорослих

ІЗ ІСТОРІЇ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА:

факти жорстокості дорослих

 Франція, 1893 рік.

Надпис: «Вона була заарештована за те, що «згризла всі груші з кошика». Дитині 23 місяці від народження. Злочин: обжерливість (фото 1).

 

Штат Юта або Колорадо, США, на початку 1900-х років.

6-річний шахтар.

Дитяча праця у вугільній шахті.

Comanche Оклахома, 1916 рік.

Хлопчик-збирач  бавовни.

Італія, 1940 рік.

Небажані діти для продажу в Італії.

Небажані через бідність, війни, зґвалтування, проституцію, голод, бездомність батьків…

 

Middlesex, Англія, 1941 рік.

Медсестра дивиться на ряд дітей ясельного віку, які сидять уздовж стіни, евакуйованих під час Другої світової війни.

 

Чикаго, 1948 рік.

Мати – жебрачка ховає обличчя від сорому, виставивши своїх дітей на продаж.

Надпис – «4 дітей на продаж».

Лос-Анджелес, 12 квітня 1975 рік.

Немовлята пристебнуті до літакових сидінь під час «операції babylift» з сиротами (із В’єтнаму в США).

Історія Дитинства: доставка дітей посилками

Виявляється, пошта може доставляти не лише листи, посилки й пенсії. Нею можна надсилати й… дітей. Скористатися такими поштовими послугами можна було на початку XX ст. у США, якщо батьки хотіли зекономити на квитку на поїзд.

За свідченнями американських істориків, дітей не перевозили в поштових сумках чи коробках, на них не наклеювали марок і не ставили поштових штемпелів, їх супроводжував спеціальний поштовий працівник, який доглядав за ними впродовж всього шляху.

За матеріалами: Поштовий вісник // № 15 (841). 21 квітня 2017 року. – С. 8.

Стаття:

Діти-поштою

Можливості людини значною мірою визначають спадкові властивості та вплив середовища на ранньому етапі онтогенезу

НЕРЕНТАБЕЛЬНИЙ:

ВЛАСНА ВИНА, ВАЖКИЙ ТЯГАР?

 Мінливість, яка завжди була мотором нашої еволюції, для декого все ще буває фатальною.

Політики так і не збагнули, що «можливість формування» була хибною концепцією у всьому, що стосується розвитку нашого мозку. Навпаки. У вісімдесяті роки як реакцію на проблеми соціальної держави і тодішню економічну кризу політики почали пропагувати особисту відповідальність громадян за їхній добробут. Нам заявляли, що доля кожного в його руках. Але численні дослідження заперечують цю тезу, вони довели, що можливості людини значною мірою визначають спадкові властивості та вплив середовища на ранньому етапі розвитку.

Брак освіти заповнити дуже важко. А відсутність вроджених здібностей взагалі ніяк не надолужиш. До того ж сучасне суспільство, орієнтоване на успіх, ставить до індивіда дедалі вищі вимоги, до яких не дотягуються чимраз більше людей. Людей, які від природи отримали недостатньо здібностей або мають психічні проблеми, несправедливо звинувачують у тому, що вони не успішні. Низький рівень освіти і низькі доходи батьків є визначальними індикаторами для поганої освіти і низького рівня доходів їхніх дітей, а також поганого здоров’я у них, криміногенної поведінки, захворювань, пов’язаних із залежністю, ігроманії, безробіття. Люди з низьким рівнем освіти помирають на шість років раніше за людей із вищим рівнем освіти. Багато в чому це пов’язане з життєвими звичками. І на це ніяк не впливає підвищення акцизів на тютюн та алкоголь з метою заохотити споживачів змінити свої життєві звички. Передусім погані звички процвітають у дефіцитному середовищі, де існує брак чогось.

Можна подумати, що розумова відсталість — річ спадкова, а з огляду на накопичення таких проблем у певних кварталах ще й заразна. За твердженням нідерландського Бюро з соціально-культурного планування (SCP), майже 100 000 дітей у Нідерландах, тобто 4 %, є соціально відмежованими. Вони не входять до жодного об’єднання, ніколи не їздять ні на які екскурсії чи мандрівки, нікуди не їздять на канікули і дуже рідко зустрічаються з друзями. Якщо додати сюди ще й менш важкі випадки, то з них одинадцять відсотків дітей виявиться соціально ізольованими. Це залежить передусім від фінансового стану батьків. Та їхні батьки також не беруть участі в соціальному житті, а живуть такі сім’ї у проблемних районах, де навіть не знайдеш нормального дитячого майданчика. У таких обставинах мозок дитини навряд чи може добре розвиватися.

За книгою:  Свааб Д. Ми – це наш мозок. / Дік Свааб. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. – С. 472.

Треба, щоб на уроці душа з душею говорила

Багато авторитетних педагоги кажуть:

“Ми користуємося вашими методами: шепочимось із дітьми на уроках, використовуємо ваші техніки”. А метод не в тому, щоб шепотітися, а треба, щоб на уроці душа з душею говорила.

У багатьох вчителів це губитьсяся, вони звертають увагу тільки на технологію і думають, що працюють “за Амонашвілі”.

Суха технологія вбиває серце і любов. А треба навпаки: спочатку внутрішній рух, а потім методи і технології.

Філософія виражається не в прийомах, а в підтексті. У цьому секрет гуманної педагогіки: головне – добрий посил дитині, а не будь яка нехай навіть найкраща методика”.

Шалва Амонашвілі

Технологія «Стіни, які говорять», або своєчасне перетворення освітнього простору дошкільного навчального закладу

Джерелом натхнення і творчості для дитини можуть бути «Стіни, які говорять». Сутність технології «Стіни, які говорять» в тому, що дитина, отримуючи необхідну інформацію, має право вибору планувати свою діяльність, конструктивно використовувати інформаційний ресурс.

Іншими словами технологія «Стіни, які говорять» є системою візуалізації знань і процесом занурення дошкільників і дорослих в освітній простір дитячого садка.

Уточню: не може бути єдиних вимог або рекомендацій щодо створення,  функціонування, частоти заміни зображень на «Стіні, яка говорить». Запроваджуючи наведені далі ідеї, слід передусім критично переглянути можливості щодо позбавлення захаращеності методичним мотлохом простору як дошкільного закладу, так і конкретних групових кімнат, роздягалень тощо (оголошення, які вже нікому не цікаві; список дітей із вказаним зростом та вагою на 01 вересня, а на дворі – грудень; повідомлення для батьків про необхідність принести по 3 рулони туалетного паперу тощо).

Технологія може бути використана як для інформування всіх учасників освітнього процесу (діти, батьки, педагоги), так і тільки для дошкільнят.

Посилання на зміст статті:

Технологія Стіни які говорять

Під час  копіювання та розповсюдження статті не забувайте робити посилання на персональний сайт проф. Катерини Крутій

http://ukrdeti.com/

Як не втратити потенціал Дитинства?

Важливий факт: якщо людство живе на планеті більше 50 тисяч років (не вдаючись у новітні знахідки археологів 🙂 ), то впродовж тисячоліть змінилось майже 1600 поколінь.

Із них: 1100 – провели життя в печерах; 800 поколінь – використовують вогонь; 400 –  енергію тварин; 300 – володіють енергією води та вітру; 150 – здійснюють ефективний зв’язок поколінь завдяки писемності (з них 12  – через друковане слово); 16 –  користуються порохом; 8 – вимірюють час; 6 – використовують штучні джерела енергії; 4 – користуються електромоторами; 2 – володіють атомною енергією, реактивної авіацією, телебаченням, лазерами, антибіотиками. І лише одне покоління використовує персональні комп’ютери та Інтернет. Зауважимо, що з-поміж користувачів, як відомо, значну питому вагу мають дошкільники і молодші школярі.

Висновок:

Сучасна дитина є частиною «дитячої культури Всесвіту», тому що є членом суспільства, всі покоління якого, незалежно від бажань і можливостей, уже вступили в активну стадію багатовимірного процесу глобалізації.

Вочевидь, щоденно, коли нам, дорослим, не вдається створити можливості допомогти дітям раннього віку зреалізувати свій потенціал, ми дещо втрачаємо для досягнення миру і розвитку людської особистості.

Мрії, друзі, ігри – все це здається несерйозним на тлі корисних освітніх занять …

“Сьогодні, на жаль, життя багатьох дітей позбавлено подій. Батьків хвилює тільки майбутнє дитини. Вони наполегливо вирощують її майбутнє, не звертаючи уваги на природний стан теперішнього.

Дорослі притягли до свого дому закони соціальності, і це повсюдно: вдома дитину тренують за законами школи, дивляться на неї очима вчителів або потенційних роботодавців.

Це не рідні очі”.

Тетяна Бабушкіна. Що зберігається в кишенях дитинства.

Книгу можна почитати тут:

http://setilab.ru/modules/article/view.article.php/189/c24

Думки та роздуми. Який зв’язок між геніальністю та дитячістю?

ДУМКИ ТА РОЗДУМИ

 Який звязок між геніальністю та дитячістю?

Почну з вірша, який чудово ілюструє наступні роздуми.

– Лікарю, я хворий.

– Чоловіче, а на що ви хворі?

– Слух мій заслаб –

Я не чую шепотіння Місяця,

Хитання  трав,

Бурмотіння підземних коренів.

Перемовин буркотливих прибережних каменів …

Зараз німий і зазвичай балакучий вільховий  лист,

Птахів мені не чути – лише щебетання якесь і свист …

Лікарю, я хворий…

… А може, розум гублю?

Зір мій упав. Я бачу лише тільки будинки,

Валізи, людей і автобуси, паркани церков …

Чеберяйчики зникли!

Немає  ельфів, русалок і фей!

Де домовик, що під сходами жив на ґанку?

Лікарю, мені лячно, може я скоро помру?

Лікарю, правду скажіть, недуга моя – невиліковна?!

– Що Ви, чоловіче, для страхів не бачу причин.

Раніше, шановний, були ви хворі серйозно.

Забудьте все, киньте. Яке шепотіння Місяця? …

© Автор – Наталія Філіппова.  Переклад – Катерина Крутій

Є така цікава гіпотеза Болька — це альтернативне вчення еволюційної антропології, ґрунтом якого є явище неотенії приматів. Відомий антрополог Людвік Больк зробив спостереження, яке було майже забуте до останнього часу. Він виявив значну подібність між зовнішністю людини й ембріоном мавпи, у зв’язку з чим засумнівався в тому, що людина походить від мавп і чи не було все навпаки.

Теорія Болька може пояснити такі явища, як слабкість скелету людини, відсутність густого волосся на тілі тощо. Класична антропологія нездатна пояснити несподіване зникнення в людини того, що вже явно допомагало б їй вижити в льодовиковий період, у жорстокій міжвидовій боротьбі. Секрет, на думку Болька, полягає в неотенії — затримці розвитку чи повній відсутності проявів дорослих ознак в ембріональному стані. Завдяки неотенії еволюція має можливість повернутися одразу в інше річище, не зачіпаючи дорослі, доволі консервативні ознаки.

Прихильники «теорії неотенії», або «педоморфоза» стверджують, що в процесі еволюції людини вирішальним стало закріплення тенденції прояву ознак дитячості – «ювенільних характеристик» у дорослих осіб. Неотенія могла досягатись шляхом подовження процесу дозрівання або його придушенням.

Інформативно:

ювенільний – (juvenilis; лат. дитячий) відноситься до дитячого віку;

ювенальний – (juvenis; лат. юнацький) статевонезрілий, що відноситься до юнацького віку; який не досяг статевої зрілості (пубертатний).

«Щоб зробити мавпу більш схожою на людину, – пишуть фахівці з еволюційної психології Дж. Палмер і Палмер, – необхідно придушувати гени, що керують процесом дорослішання черепа, запобігаючи появі товстих кісток склепіння і великих зубів, зберігаючи відношення голови до тіла досить великим» [2, с.83]. Природно, що ювенільні ознаки притаманні не тільки антропометричним характеристикам людини, а й її психіці.

Людина, на відміну від приматів, довше дозріває і тривалий час залишається дитиною, що дозволяє їй зберігати цікавість і безпосередність сприйняття. Це ж робить її пластичною до змін у зовнішньому середовищі. Доросла людина ззовні більше схожа на дитину, і її психіка менше схильна до «закостеніння» з плином часу власного життя, ніж у інших приматів.

О.І.Савенков [3] вважає, що в зв’язку з цим є підстави припускати, що ті з людей, хто довше зберігає ювенільні характеристики («дитячість» – К.К.), виявляються більш успішними в творчості. У цих людей яскравіше проявляється пошукова активність, вони залишаються більш відкритими новому коґнітивному досвіду і більш здібні до особистісного зростання.

Отже, «дитячість» – один із важливих симптомів і одночасно умов видатних досягнень.

А. Маслоу підкреслював, що творчість видатних самоактуалізаторов дуже схожа на творчість повністю захищених щасливих дітей. Дитина може сприймати світ більш вільно, без апріорних очікувань, що вона повинна побачити, яким буде те, про що вона хоче дізнатися. У творчості видатні люди – як діти: спонтанні, легкі й невинні, вільні від штампів і стереотипів. Практично будь-яка дитина може написати казку, створити малюнок, заспівати або скласти пісеньку. Але спробуйте змусити це зробити дорослого – і неодмінно зіткнетеся з відповіддю: «я в цьому не фахівець».

Уява дитини бідніша, ніж уява дорослого, стверджував Л.С. Виготський [1], але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви і менше їх контролює. Тому уява дитини проявляється яскравіше. Для неї природно захоплене здивування, вміння наївно дивитися на світ і відгукуватись навіть на незначні явища. Дитина в цьому сенсі більш наївна. Збереження аналогічної наївності на інших вікових етапах розвитку, ймовірно, дозволяє людині зберегти чистоту сприйняття. Ця наївна чистота сприйняття, поєднуючись з досвідченим розумом дорослої людини, і дає блискучі творчі плоди [3].

Література:

  1. Выготский Л.С. Психология развития человека. — М.: Изд-во Смысл; Эксмо, 2005. — 1136 с.
  2. Палмер Дж. и Л.Секреты поведения Homo Sapiens. Эволюционная психология. — Прайм-тайм : Еврознак, 2007. – 384 с.
  3. Савенков А.И. Психология детской одаренности. – М. : Генезис, 2010. – 440 с. (С.178-180).

 

© Катерина Крутій.

Посилання на сайт обовязкове.

Катерина Крутій

Чому в Японії діти майже не плачуть?

Амае – так називають матерів у Японії. Дієслово «амаеру» означає «скористатися чимось», «бути розпещеним», «шукати заступництва». Воно передає суть відносин матері й дитини.

При народженні малюка акушерка відрізає шматок пуповини, висушує  і кладе в традиційну дерев̓яну коробочку розміром трохи більше сірникової коробки. На ній позолоченими літерами викарбувано ім̓я матері й дата народження дитини. Це символ зв̓язку матері та немовляти.

В Японії рідко побачиш, як плаче малюк. Мати намагається зробити так, щоб у нього не було для цього приводу. Перший рік дитина нібито залишається частиною тіла матері, яка увесь день носить її прив̓язаною за спиною, вночі кладе спати поруч із собою і дає груди в будь-який момент, коли малюк захоче. Японська промисловість навіть випускає спеціальні куртки зі вставкою на блискавці, яка дозволяє носити спереду дитину.

Коли малюк підросте, вставка відстібається, і куртка перетворюється в звичайний одяг. Дитині нічого не забороняють, від дорослих вона чує тільки застереження: «небезпечно», «брудно», «погано». Але якщо дитина все ж таки забилась або обпіклась, мати вважає винною себе і просить  вибачення за те, що не вберегла свою крихітку. Коли діти починають ходити, їх теж практично не залишають без нагляду. Мами продовжують слідувати за своїми карапузами буквально по п̓ятах. Часто-густо вони організовують дитячі ігри, в яких самі є активними учасницями. Татки з̓являються на прогулянці тільки у вихідні, коли вся сім̓я виїжджає в парк або на природу. А в погану погоду місцем проведення сімейного дозвілля є великі торгові центри, які мають ігрові кімнати.

Данська методика «Звільнитись від цькування!» («Дитячий садок без насилля»)

Данська методика «Звільнитись від цькування!»

 («Дитячий садок без насилля»)

Сутність методики полягає в чотирьох цінностях, які прищеплюються дітям за допомогою ігор, занять і ведмедиків:

  • турбота,
  • толерантність,
  • чесність,
  • сміливість.
  • Усі ведмедики однакові, але у кожної дитини є свій особистий, про якого вона піклується. Разом з плюшевими звірами діти вчаться і пізнають довкілля.

Мета методики – прищепити дітям зазначені цінності, навчити більш усвідомлено осмислювати соціальні ситуації, розпізнавати емоції і реагувати з співпереживанням, а також зробити так, щоб батьки, педагоги і дитина стали однією командою, не боялися ділитися один з одним, допомагали і піклувалися один про одного.

Це програма занять плюс оформлення середовища. У кожної дитини є своя іграшка – бузкового кольору плюшевий ведмедик.

Інформативно: не фіолетового, а саме бузкового (колір лаванди). Бузковий колір означає легкість, відкритість і притаманний людям, які несуть в собі творчий початок. Прагнення до досконалості – ось їх основна життєва мета. Вони не схожі на оточуючих і завжди витають у хмарах. Такі люди наділені гнучким і творчим складом розуму, схильні до імпровізації.

Є й великий бузковий ведмедик, один на групу.  Кожна група по-своєму оформляє місце, де живуть ведмедики кожної дитини. Для них може бути призначене спеціальне місце – стенд з кишеньками, звідки дитина може в будь-який момент взяти свого ведмедика.

Ведмедики відіграють ключову роль, якщо деяким дітям інколи буває складно спілкуватися і ділитися з іншими дітьми і дорослими, то іграшка стає для малюка найкращим другом і порадником.

Даючи складні завдання малюкові, які він не може виконати самотужки, батьки залучаються до процесу, що йде тільки на користь. Так, спочатку, коли дитина отримує свого ведмедика, батьки і їхня дитина повинні вирішити разом, якої статі буде ведмедик, яке у нього ім’я, зшити разом одяг для іграшки та побудувати для неї будинок.

Ведмедики включені в реалізацію програми. А в творчі завдання активно включена сім’я дитини. Великого ведмедика всі сім’ї за чергою забирають на вихідні. Батьки і дитина повинні продумати план проведення часу (піти всією сім’єю з ведмедиком до зоопарку, приготувати пиріг, покататися на квадроциклі тощо),  зробити фоторепортаж, який діти будуть пізніше представляти на заняттях.

Можна подивитись презентацію тут:

https://www.slideshare.net/enekruzman/kindergartenschool-free-of-bullying